Постанова

від 24.02.2020 по справі 360/2526/19

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року справа №360/2526/19

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., представника позивача - адвоката - Малика Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року (головуючий суддя І інстанції - Петросян К.Є.), складене у повному обсязі 04 листопада 2019 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області у справі № 360/2526/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2019 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення-рішення від 05 червня 2019 року № 00000031407 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 229608,75 грн. та № 00000021407 про застосування суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510 грн. (а.с. 4-10 т. 1).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 360/2526/19 відмовлено у задоволені позовних вимог (а.с. 82-87 т.2).

Не погодившись із судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на неповноту з`ясування обставин , що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, невідповідність рішення суду обставинам справи.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції щодо нереальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ Поткан підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

Вважає порушення порядку списання добрив, що судом покладено в обґрунтування нереальності придбання добрив є безпідставними, надуманими та такими, що не базується на нормах діючого законодавства. Вважає, що суд неправильно застосував положення п. 2.1 Методичних рекомендацій, затверджених наказом Мінагрополітики України від 21 грудня 2007 року № 929, чим поклав на позивача додаткові обов`язки не передбачені рекомендаціями.

Зазначено, що судом першої інстанції залишено поза увагою специфікації, складених до договорів надання послуг.

Вважає, що технічна описка в податковій накладній не є підставою для визнання операцій нереальним, посилався на практику Верховного Суду по справі № 5603/11/2070 з цього питання.

Вважає, що наявність у податкового органу певної інформації про господарську діяльність контрагента позивача, одержану від територіальних органів доходів і зборів чи з інформаційних систем державної фіскальної служби, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень не є юридичним фактом та не слугує беззаперечним доказом невиконання сторонами правочину власних господарських зобов`язань з поставки товарів (з посиланням на висновок Вищого адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по справі № 817/560/17).

Крім того, зазначив, що сертифікат якості на товар не є документом на підставі якого форсується бухгалтерський та податковий облік та не містить відомостей про господарську операцію (а.с. 95-102 т.2).

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2020 року замінено відповідача у справі № 360/2526/19 - Головне управління ДФС у Луганській області на Головне управління ДПС у Луганській області (а.с. 176 т.2).

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином, надіслав суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс зареєстровано в якості юридичної особи, код ЄДРПОУ 37942592, місцезнаходження: Новопсковський район Луганської області, смт. Новопсков, кв. Тепличний, буд. 33, кв. 15, перебуває на обліку в ГУ ДФС у Луганській області (т.2 а.с.19-21).

Копія наказу про проведення перевірки надіслана на адресу ТОВ Айдар-Агро-Плюс повідомленням від 28 березня 2019 року №39 та вручена позивачу 03 травня 2019 року відповідно до поштового відправлення (т.1 а.с.141-143).

Головним управлінням ДФС у Луганській області відповідно до п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79, п.82.2 ст.82 ПК України та відповідно до наказу ГУ ДФС у Луганській області від 28.03.2019 №348 проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Поткан (код ЄДРПОУ 39992011), за результатами якої складено акт від 16 травня 2019 року №278/12-32-14-07/37942592 (а.с. 15-35 т.1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема:

- п.44.1, п.44.6 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2016 на суму 183 687 грн., в тому числі за липень 2016 року на суму 70071 грн., серпень 2016 року - 38 199 грн., вересень 2016 року - 23750 грн., листопад 2016 року - 24167грн, грудень 2016 року - 27500 грн.;

- п.85.2 ст.85, п.121.1 ст.121 ПК України, платником податків не були надані документи в повному обсязі, зазначені в листі про надання документів до перевірки від 07 травня 2018 року №2845/10/12-32-14-05-11.

На підставі акта перевірки відносно позивача відповідачем 05 червня 2019 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- №00000031407, яким ТОВ Айдар-Агро-Плюс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 229608,75 грн. (а.с. 13 т.1);

- №00000021407, яким до ТОВ Айдар-Агро-Плюс застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510 грн. (зв. бік а.с. 12 т. 1).

Правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень є спірним питанням даної справи.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що факт ненадання позивачем документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки підтверджено складеними актами, крім того, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із платниками податків контрагентом-постачальником, а тому підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень судом не встановлено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України, статті 94 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючи органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючи органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки, відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок підсумкових сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, та перевірка правильності застосування ставок податків і податкових пільг, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок.

Матеріалами справи підтверджується, що податковим органом проведено документальну позапланову перевірку своєчасності, повноти нарахування та сплати позивачем податку на додану вартість за період з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2016 року по взаємовідносинам з ТОВ Поткан .

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов`язкові реквізити:

-назву документа (форми);

-дату і місце складання;

-назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердженні обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість, визначення сум бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Перевіркою встановлено завищення податкового кредиту ТОВ Айдар-Агро-Плюс по взаємовідносинам з ТОВ Поткан (код ЄДРПОУ 39992011) за липень-грудень 2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ Поткан (виконавець) та ТОВ Айдар-Агро-Плюс (замовник) укладено договір №1 від 22.07.2016 надання послуг.

Відповідно до пункту 1 договору виконавець зобов`язується на території угідь замовника виконати послуги по обробці посівів гербіцидами, своєю технікою гербіцидами та ПММ в строки та на умовах, що наведені нижче за договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Пунктом 1.2 договору виконавець зобов`язався виконати роботи по десікації посівів соняшника, площею 100 га та посівів льону, площею 40 га (т.1 а.с.41-42).

На послуги з десікації посівів ТОВ Поткан видано податкову накладну від 28.07.2016 №42 та позивачем сплачено вартість робіт згідно платіжного доручення від 28.07.2016 №346. На виконання робіт по десікації посівів позивачем надано до матеріалів справи акт прийому-передачі наданих послуг від 30.07.2017, а саме виконання послуг посіві гербіцидами (т.1 а.с.40, 52, 54).

В матеріалах справи відсутні підтвердження, що саме ТОВ Поткан надавались зазначені послуги, оскільки доказів, якими технічними засобами, трудовими ресурсами , наявності гербіцидів та ПММ, як зазначено за умовами договору, ані під час проведення перевірки, ані в судах першої та апеляційної інстанції надано не було.

Також, 25.07.2016 між ТОВ Айдар-Агро-Плюс (замовник) та ТОВ Поткан (виконавець) укладено договір про надання автотранспортних послуг №1, відповідно до пункту 1 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату автотранспортні послуги по перевезенню вантажу (оз. пшениця) з смт.Новопсков Луганської області до м.Бахмут Донецької області, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги .

Згідно підпункту 2.1 виконавець зобов`язаний за письмовим завданням замовника особисто надати автотранспортні послуги в 3-х денний строк з дня отримання завдання та відповідно до п.6.2 Договору строк його дії починає свій перебіг з моменту його підписання( 25.07.2016 року) до 31 грудня 2016 року , а відповідно 3.1 пункту 3 зазначеного договору замовник виплачує виконавцю за надання передбачених послуг 34622,50 грн. , при цьому в договорі об`єму та одиницю виміру господарської операції не визначено та зазначена сума сплачена позивачем платіжним дорученням від 10.08.2016 №369( а.с. 58-61 т.1).

На підтвердження надання автотранспортних послуг позивачем надано акт прийому-передачі наданих послуг від 10.08.2016, складеного поза межами строків визначених п.3.2 договору , тобто протягом трьох робочих днів після фактичного надання послуг, які відповідно до наданих товарно-транспортних накладних від 29.07.2016 №№35-36 були виконані ще в липні 2016 року на автомобілях КАМАЗ, автоперевізником якого виступав ТОВ Поткан (т.1 а.с.63-65).

На автотранспортні послуги ТОВ Поткан виписано податкову накладну від 10.08.2016 №21 в якому також відсутні обов`язкові реквізити щодо зазначення : одиниці виміру послуги, кількість( об`єм, обсяг) , в якому відсутня особиста підпис посадової особи (а.с.66 зворотній бік).

Отже за даним договором встановити фактичне здійснення господарської операції неможливо з підстав не відображення обов`язкових реквізитів та особистих підписів в первинних документах.

27.07.2016 між ТОВ Айдар-Агро-Плюс (покупець) та ТОВ Поткан (продавець) укладено договір купівлі-продажу за №2.

Предметом договору є добрива, гербіциди, з/частини до с/г техніки, комбайну ДОН 1500 Б, які покупець зобов`язаний прийняти та сплатити згідно специфікації (пункт 1 договору).

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 договору на товар продавець зобов`язується видати покупцю видаткову накладну, податкову накладну та рахунок-фактуру.

Згідно із підпунктом 2.5 пункту 2 договору товар буде вважатися переданим продавцем та прийнятим покупцем за кількістю та якістю відповідно із діючою Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вживання за кількістю( а.с.43-44 т.1).

Позивачем надано до матеріалів справи видаткову накладну від 28.07.2016 №3 на з/частини до с/г техніки та комбайну ДОН 1500 Б; специфікацію від 28.07.2016 №2 до договору від 27.07.2016 №2 на загальну сум 72000 гривень.

Однак як в специфікації, так само в податковій накладній від 28.07.2016 №40 виданий на зазначений товар із квитанцією щодо реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних,- відсутня особиста підпис посадової особи ТОВ Поткан .

На підтвердження оплати позивачем надано платіжне доручення від 28.07.2016 № 347 та лімітно-забірну картку на отримання запасних частин за липень 2016 року №1 на підтвердження використання придбаних запчастин у власній господарській діяльності (т.1 а.с.39, 46-51, 55).

Крім того, згідно специфікації від 18.11.2016 б/н до договору від 27.07.2016 позивачем придбано у ТОВ Поткан двигун ЯМЗ 236 б/у, на що складено видаткову накладну від 18.11.2016 №42 та податкову накладну від 18.11.2016 №26. Оплата здійснена платіжним дорученням від 18.11.2016 №90.

На підтвердження використання придбаного двигуна у власній господарській діяльності позивачем надано лімітно-забірну картку №1 на отримання матеріальних цінностей за грудень 2016 року (т.1 а.с.77, 80-82, 95).

За специфікацією від 27.12.2016 №5 ТОВ Айдар-Агро-Плюс придбано у ТОВ Поткан кабіну трактора Т-150 та стійку борони АДП-3,8, про що складено видаткову накладну від 27.12.2016 №55 та податкову накладну від 27.12.2016 №16; оплату здійснено платіжним дорученням від 27.12.2016 №128 (т.1 а.с.86, 88-90).

На підтвердження використання придбаних запчастин у власній господарській діяльності позивачем надано лімітно-забірну картку №1 та №2 на отримання запчастин за грудень 2016 року (т.1 а.с.95-96).

Також за специфікацією від 28.07.2016 №1 до договору від 27.07.2016 №2 ТОВ Айдар-Агро-Плюс придбало у ТОВ Поткан аміачну селітру 30 т та нітроамафос 20 т, на що видано видаткову накладну від 28.07.2016 №2 та податкову накладну від 28.07.2016 №41. Оплата товару здійснена платіжним дорученням від 28.07.2016 №348 (т.1 а.с.38, 50-51, 53).

За специфікацією від 16.09.2016 №3 ТОВ Айдар-Агро-Плюс придбано у ТОВ Поткан нітроамафос 15 т, про що складено видаткову накладну від 16.09.2016 №3 та податкову накладну від 16.09.2016 №35; оплату здійснено платіжним дорученням від 16.09.2016 № 417 (т.1 а.с.68, 70-71, 73).

На підтвердження використання вищезазначених мінеральних добрив у господарській діяльності ТОВ Айдар-Агро-Плюс надано лімітно-забірну картку на отримання матеріальних цінностей №1 за листопад 2016 року (т.1 а.с.83).

За специфікацією від 27.12.2016 №4 ТОВ Айдар-Агро-Плюс придбано у ТОВ Поткан нітроамафос та гербіцид Ураган Форте , про що складено видаткову накладну від 27.12.2016 №56 та податкову накладну від 27.12.2016 №15; оплату здійснено платіжним дорученням від 27.12.2016 №128 (т.1 а.с.86, 91-93).

При цьому, номенклатура товарів видаткової накладної від 27.12.2016 №56 не відповідає номенклатурі товару податкової накладної від 27.12.2016 №15, а саме в податковій накладній зазначено стійка борони АДП-3,8 , а у видатковій накладній - гербіцид Ураган Форте .

На підтвердження використання придбаних гербіцидів у власній господарській діяльності позивачем надано лімітно-забірну картку №1 на отримання матеріальних цінностей за квітень 2017 року та акт використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин за листопад 2016 року (т.1 а.с.83-84, т.2 а.с.).

Оцінюючи докази, надані позивачем як до перевірки, так і в ході судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальників (контрагентів позивача), не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

При цьому, судом апеляційної інстанції під час розгляду справи були витребувані у позивача оригінали первинних документів, наданих до перевірки та до суду першої інстанції, однак позивачем такі докази надані не були.

Так, відповідно до наявної у ДФС інформації, звітних форм АС Податковий блок встановлено, що у ТОВ Поткан відсутні наймані працівники, які здійснювали поставку товару, не подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (Форма № 1 ДФ) за ІІІ-VІ квартал 2016 року. Також до органів ДФС не подані звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів за червень-грудень 2016 року.

Відповідно до пункту 2.2 договору від 27.07.2016 № 2, ТОВ Поткан зобов`язується передати ТОВ Айдар-Агро-Плюс , зокрема, рахунки-фактури на товар. Разом з тим, позивачем зазначені рахунки-фактури до матеріалів справи, як і до перевірки, не надано. Як пояснив представник позивача в суді, зазначені рахунки-фактури не передбачені законодавством, а тому не складались.

Відповідно до наданої позивачем до матеріалів справи товарно-транспортної накладної на перевезення нітроамафосу 15 т , перевізником за договором зазначено ПП Виноград . (т.1 а.с.72).

При цьому, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за безкоштовним пошуком Міністерства юстиції України ПП Виноград взагалі не знайдено (т.1 а.с.213).

Відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних та АІС Податковий блок контролюючим органом не встановлено придбання ТОВ Поткан у ПП Виноград також послуг по перевезенню.

Отже фактичне здійснення господарських операцій з підтвердженням їх виконання на підставі товарно-транспортних накладних № 3 та №4 від 28.07.2016 р.,№ 7 від 16.09.2016 р., №115 від 27.12.2016 р. через перевізника ПП Виноград податковим органом правомірно не прийнято як докази підтвердження реальності господарських операцій.

Окрім того, судом встановлено, що транспортні засоби, які зазначені в товарно - транспортних накладних, наданих позивачем до перевірки, не зареєстровані в Єдиному державному реєстрі МВС за ТОВ Поткан та ПП Виноград , що апелянтом в суді не спростовано.

Актом використання мінеральних добрив за листопад 2016 року від 30.11.16 зафіксовано внесення добрив у кількості нітроамафосу 40 т. на суму 314166,66 грн, проте відповідно специфікації від 16.09.16 № 3, видаткової накладної від 16.09.16 № 3, ТТН від 16.09.16 № 7, кількість становить 15 т. на суму 142,5 тис. грн, а специфікації від 28.07.16 № 1 та видаткової накладної від 28.07.16 № 3 - 20 т. на суму 189.99 тис. грн. Отже, загальна кількість нітроамафосу в становить 35 т, тоді як позивачем внесено 40 т. Апелянтом зазначені обставини в суді не спростовані, не надано пояснень яким чином добрива були доставлені позивачу .

До матеріалів справи позивачем не надано документів, що підтверджують отримання, надходження, оприбуткування добрив та інших МТЗ на склад, складські квитанції, матеріальні звіти, звіти про рух ТМЦ на складі, списання зі складу. Також, документи про зберігання добрив на складі, передачу від матеріально-відповідальних осіб на підприємстві відсутні, що не може свідчити про реальність здійснених операцій.

Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта, щодо не правильного застосування приписів Методичних рекомендацій щодо ведення лімітно- забірної картки, оскільки вони є відображенням списання матеріальних цінностей, а не загальної кількості товару у позивача. Надані до матеріалів справи позивачем лімітно-забірни картки не містять вищевказаних даних. При цьому, позивачем не надано документи про рух матеріальних цінностей, (звіти про рух матеріальних цінностей, акти про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту рослин, матеріальні звіти (форми № М-19), книги обліку товарів, книги складського обліку товарів, відомості витрати добрив тощо.)

Посилання апелянта на невірне тлумачення вищевказаних Методичних рекомендацій є незмістовним.

Апелянтом не доведено кількості придбаного та використаного мінерального добрива, а отже доводи податкового органу щодо недоведеності придбання у ТОВ Поткан , який відповідно до даних податкового органу не був виробником та не придбавав його по ланцюгу у інших контрагентів, як добрива, так інші матеріальні цінності,- є прийнятними.

Відповідно до платіжного доручення від 23.11.2016 № 98 вбачається, що позивачем сплачено за аміачну селітру 56 тис. грн.., проте жодних первинних документів на вказану суму ТОВ Айдар-Агро-Плюс до матеріалів справи не надано.

На підтвердження факту отримання продукції від ТОВ Поткан позивачем до матеріалів справи не надано довіреностей та журналів реєстрації довіреностей щодо отримання водіями ТОВ Айдар-Агро-Плюс добрив та іншої продукції від контрагента, не надано відповідних сертифікатів на отриману продукцію. При цьому, суд апеляційної інстанції не раз наголошує, що висновок щодо нереальності господарської операції слідує із сукупності вищевказаних факторів, відсутність низки первинної документації, неспівпадінні в її даних, відсутності сертифікатів, тощо, лише підкріплює сумнів щодо реальності таких операцій.

Згідно проведеного аналізу інформації, наявної в Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області по контрагенту позивача ТОВ Поткан не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із платниками податків контрагентами-постачальниками та контрагентами - покупцями по ланцюгу товарів за період червень-грудень 2016 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарська діяльність ТОВ Поткан має наступні ознаки нереальності здійснення операцій: відсутній рух активів, зобов`язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської операції; відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме - незначний штат працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в тому числі за спеціальною освітою; відсутні основні фонди (за умови, що вони необхідні для здійснення операцій), платник не знаходиться за місцезнаходженням.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, щодо законності винесеного контролюючим органом відносно позивача податкового повідомлення-рішення від 05.06.2019 № 00000031407 та його правомірності.

Посилання апелянта на низку висновків Верховного Суду у даному випадку судом не приймаються, оскільки висновки щодо нереальності господарських операції зроблені судами на підстави низки порушень складання первинної документації, відсутності її оригіналів, неспроможності позивача довести реальність таких операцій та неспроможності контрагента на проведення своєї діяльності.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 05.06.2019 № 00000021407 суд апеляційної інстанції зазначає, що його винесено відносно ТОВ Айдар-Агро-Плюс за ненадання позивачем на запити податкового органу витребуваних документів.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що під час проведення перевірки позивачем не в повному обсязі було надано документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки, в результаті чого складено акти про ненадання до перевірки документів посадовими особами ТОВ Айдар-Агро-Плюс від 06.05.19 № 418/12- 32-14-07/37942592, від 07.05.19 № 443/12-32-14-07/37942592, від 08.05.19 № 444/12-32-14-07/37942592, від 10.05.19 № 452/12-32-14-07/37942592, від 11.05.19 № 453/12-32-14-07/37942592 (т.1 а.с.180-184).

Факт ненадання позивачем документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки підтверджено складеними ГУ ДФС у Луганській області актами, а тому підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом не встановлено.

Крім того, позивачем в апеляційній скарзі не наведено жодного обґрунтування неправомірності рішення суду першої інстанції в цій частині.

Враховуючи вищевикладене, спірні податкові повідомлення рішення є правомірними та такими, що не підлягають скасуванню,

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду попередньої інстанції.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Айдар-Агро-Плюс на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 360/2526/19 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 24 лютого 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 лютого 2020 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова