Постанова

від 25.02.2020 по справі 640/1989/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Справа № 640/1989/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представника відповідача Пінчука Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТК СІТІ

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування

податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТК СІТІ (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.08.2018 № 0041141404.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 позов було задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з ТОВ ЗІМІНІК є товарними та підтверджуються всіма відповідними первинними документами і відповідачем не доведено зворотного.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження якості та безпечності товарів, придбаних у вказаного контрагента (меблі та офісне приладдя), а також не надано документів, які б підтверджували яким чином здійснювалося транспортування, розвантаження та навантаження товару.

Крім того, апелянт посилається на ланцюг операцій та зазначає про наявність кримінального провадження, порушеного у відношенні посадової особи контрагента.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

У строк, установлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши у межах доводів апелянта повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю ТК СІТІ (далі - ТОВ ТК СІТІ ) (код ЄДРПОУ 39557949) є юридичною особою, платником ПДВ та перебуває на обліку в ГУ ДФС у м. Києві.

Видами економічної діяльності позивача за КВЕД є: 27.12 виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури; 43.21 електромонтажні роботи; 46.19 діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (основний); 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Між ТОВ ТК СІТІ і ТОВ ЗІМІНІК (підрядник) було укладено договір поставки товарів від 01.08.2016 № 08/2016/46, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити товар (передати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору.

Товарність операцій позивача та вказаного контрагента за цим договором підтверджується рахунками на оплату, видатковими та податковими накладними.

Оплата за поставлений товар підтверджується копіями платіжних доручень.

ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТК СІТІ (код ЄДРПОУ 39557949) з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з постачальником з ТОВ ЗІМІНІК (код ЄДРПОУ 40374597) за серпень 2016 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ ТК СІТІ п. 44.1 ст. 44, п. 185,п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 110 955,00 грн.

За результатами зазначеної перевірки складено акт від 13.07.2018 № 685/26-15-14-04-05/39557949 та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.08.2018 № 0041141404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 138 694,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 110 955,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27 739,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 23.10.2018 № 34347/6/99-99-11-01-01-25, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1-198.3, 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У ч. 1, 2 ст. 9 Закону №996-XIV закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, а також господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що реальність операцій позивача з ТОВ ЗІМІНІ підтверджується відповідними первинними документами, а саме: видатковими та податковими накладними, рахунками на оплату; розрахунки між сторонами підтверджуються відповідними платіжними дорученнями.

Таким чином, оскільки господарські операції позивача із зазначеним контрагентом підтверджуються відповідними первинними документами, відображені у податкових накладних, зареєстрованих належним чином, розрахунки між сторонами доведені, господарська мета їх проведення, доцільність і економічний результат підтверджені, то колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо фіктивності таких операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Доводи апелянта про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження якості та безпечності товарів, придбаних у вказаного контрагента (меблі та офісне приладдя), а також не надано документів, які б підтверджували яким чином здійснювалося транспортування, розвантаження та навантаження товару, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені документи не є документами фінансової звітності та податкового обліку і в даному випадку не вливають на правомірність формування позивачем показників його податкової звітності.

Посилання апелянта на ланцюг операцій та його доводи щодо наявності кримінального провадження, порушеного у відношенні посадової особи контрагента позивача, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження відповідачем не було надано відповідного вироку суду, який би встановлював фіктивність спірних операцій та діяльності ТОВ ЗІМІНІ .

Також судова колегія звертає увагу, що відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.

Крім того, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 816/809/17, від 13.03.2018 по справі № 814/3520/13-а, а також є сталою у практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладену в п. 50 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України , в якому ЄСПЛ, зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийняття спірного у цій справі податкового повідомлення-рішення від 06.08.2018 № 0041141404.

Разом з тим, апеляційний суд відзначає, що постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі № 817/149/17, від 29.03.2018 у справі № 813/2758/16 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для колегії суддів при вирішенні даної справи.

Надаючи оцінку всім доводам обох сторін, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладені обставини та оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Отже, судом першої інстанції повно і правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення ухвалено 25.02.2020 о 10:47 год., повний текст судового рішення виготовлено 26.02.2020.

Головуючий суддя

Судді: