Постанова

від 18.02.2020 по справі 916/2288/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2020 року Справа № 916/2288/19 м.Одеса, пр-т Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: М.А. Мишкіної

суддів: В.В. Бєляновського, К.В.Богатиря

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Саратської районної спілки споживчих товариств - Атанасов В.С. - голова правління; Афанасьєв А.О. - за ордером;

від Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області - не з`явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Саратської районної спілки споживчих товариств

на рішення господарського суду Одеської області від 15 листопада 2019 року

у справі №916/2288/19

за позовом Саратської районної спілки споживчих товариств

до Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області

про визнання права власності

суддя суду першої інстанції Л.В. Лічман

час і місце прийняття рішення: 15.11.2019р., 15.08год, м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №15

повне рішення складено 25.11.2019р.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні 04.02.2020р. оголошувалась перерва згідно ст.216 ГПК України.

В судовому засіданні 18.02.2020р. згідно ст.ст.233, 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

08.08.2019р. Саратська районна спілка споживчих товариств (надалі - позивач, Спілка) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області (надалі - відповідач, Плахтіївська сільрада), в якому просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на нежитлове приміщення площею 158,3кв.м., яке складається з двох складів площею 80,2кв.м. та 78,1кв.м (будівля заготівельного пункту) та розташоване за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна, 167 А .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на добросовісне заволодіння нерухомим майном та відкрите користування останнім протягом десяти років, а, отже, наявність можливості набути право власності на названі вище нежитлові приміщення згідно ст.344 ЦК України. При цьому позивач вказує, що власник цього майна не відомий, тому відповідачем у справі зазначено Плахтіївську сільраду як законного представника інтересів територіальної громади села Плахтіївка Саратського району Одеської області.

14.08.2018р. відповідач подав суду заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що рішенням Плахтіївської сільради від 28.01.2016р. №50-VII Про визнання майна безхазяйним нерухоме майно, про визнання права власності на яке заявлено позов, визнано безхазяйним, після чого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено відповідний запис. На виконання припису ч.2 ст.335 ЦК України 30.04.2016р. у районному друкованому засобі масової інформації розміщено оголошення про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, проте до теперішнього часу жодних документів, які підтверджують право власності інших осіб на нежитлове приміщення площею 158,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна, 167 А , не надходило. Плахтіївська сільрада звернулась із заявою про передачу безхазяйного нерухомого майна у комунальну власність територіальної громади до Саратського районного суду Одеської області, відповідно до ст.20 ГПК України розгляд справ про визнання права власності на безхазяйне майно не відносяться до юрисдикції господарського суду. Частиною 4 ст.294 ЦПК України визначено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника та заінтересованих осіб, отже Саратська райспілка споживчих товариств має право прийняти участь у розгляді справи в Саратському районному суді Одеської області як заінтересована особа.

20.09.2019р. позивач подав місцевому господарському суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що вирішення в судовому порядку питання відносно передачі у комунальну власність нежитлового приміщення не перешкоджає зверненню Спілки до суду з позовом про визнання права власності на зазначене майно за набувальною давністю, який має розглядатись господарським судом з огляду на суб`єктний склад та предмет спору у справі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.11.2019р. (суддя Л.В.Лічман) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення обґрунтоване посиланням на норми ст.328, ч.ч.1,4 ст.344 УК України, правову позицію, яка висловлена в постанові Великої палати Верховного суду від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17, та вмотивоване наступним. В обґрунтування правомірності заволодіння майном Спілка посилається на отримання його в 2007р. від ліквідованого ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки шляхом передачі як основного засобу на баланс Спілки. Суд зазначив, що самі лише обставини, пов`язані з оформленням передачі на баланс та/або перебуванням майна у позивача, згідно українського законодавства не являються достатніми для отримання права власності на нього (тотожній висновок наведено в постанові суду апеляційної інстанції по справі №916/728/18). Про наведене Спілка повинна була знати, адже йдеться про зміст положень нормативних актів, які оприлюднюються в установленому порядку. Таким чином, мають місце: неправомірне заволодіння майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю; реальна можливість у особи, яка заволоділа майном, бути обізнаною з приводу неправомірності заволодіння. Судом шляхом дослідження відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що 08.06.2016р. скасовано здійснений 14.07.2008р. запис про припинення ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки у зв`язку з ліквідацією, яка стала передумовою для передачі майна Спілці. Скасування запису відбулось на виконання судового рішення. ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки припинено як юридичну особу в результаті реорганізації тільки 26.01.2017 р., правонаступником дочірнього підприємства виступає Підприємство споживчої кооперації Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки . Одним з чотирьох учасників останнього є Спілка, яка не повідомила суд ані про скасування відповідного запису про припинення юридичної особи, ані про наявність правонаступника, помилково наполягаючи на ліквідації ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки . Враховуючи викладене, позивачем не доведено добросовісність заволодіння майном, яка відноситься до обов`язкових умов для набуття права власності за набувальною давністю, з огляду на що позов задоволенню не підлягає. Посилання позивача на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019р. по справі №916/728/18 в контексті наявності в ній висновку щодо існування передумов для визнання права власності за набувальною давністю не ґрунтуються на правильному розумінні позиції суддів апеляційної інстанції, якими в постанові вказано, що давність володіння може бути підставою для визнання права власності за набувальною давністю за наявності умов, визначених ст.344 ЦК України .

Також суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що у даній справі вирішено спір між юридичними особами про визнання права на майно за позовом Спілки, яка претендує на нього за набувальною давністю володіння, тому справа відноситься до юрисдикції господарського суду. 16.12.2019р. до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Саратської районної спілки споживчих товариств на рішення від 25.11.2019р. (надіслана поштою 13.12.2019р.), в якій скаржник просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що:

- в с.Плахтіївка є нежитлова будівля колишнього приймально-заготівельного пункту площею 158,3м., складається з двох складів, та розташована по вул. Центральна, 167 А . Саратська РССТ добросовісно заволоділа цим майном, продовжує відкрито, безперервно володіти цією будівлею протягом більше 10 років, а отже має право набути право власності на це майно за набувальною давністю;

- Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17, про яку було зазначено у позовній заяві та деякі висновки якої дублює суд першої інстанції у рішенні, висловила правову позицію щодо набуття права власності за набувальною давністю, яка згідно чинного процесуального законодавства є обов`язковою для судів при розгляді подібних справ - позивачем було обґрунтовано з наданням відповідних доказів кожну умову для набуття права власності за набувальною давністю на майно, зазначене у позові. Між тим, суд у своєму рішенні зазначив, що на його думку, позивачем не доведено добросовісність заволодіння майном, а інші умови взагалі залишив без розгляду: решта доводів сторін залишається без правової оцінки т.я. вони на суть судового рішення жодним чином не впливають . Цим порушено вимоги ст.238 ГПК України, суд взагалі не надав оцінку доводам, зокрема, позивача, щодо інших умов набуття права власності за набувальною давністю, зосередивши увагу на важливій, але не єдиній умові такого набуття - добросовісності заволодіння;

- позивач вважає доведеними інші умови набуття права власності за набувальною давністю у цій справі: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; відкритість володіння; д) безперервність володіння; е) сплив установлених строків володіння; є) відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Стосовно усіх умов були надані пояснення, підкріплені відповідними доказами;

- набувальна давність (ст.344 ЦК України) - це самостійна первинна підстава для набуття права власності, а ст.392 ЦК України - це визнання вже існуючого права власності, яке оспорюється або не визнається. Цієї різниці суд першої інстанції не побачив, допустивши неправильне тлумачення вимог матеріального права - норм ст.ст.344, 392 ЦК України;

- на підставі цитати з рішення суду у справі №916/728/18 суд зробив невірний висновок, що привів до укладення незаконного рішення- мають місце: неправомірне заволодіння майном, на яке позивач просить визнати право власності за набувальною давністю; реальна можливість у особи яка заволоділа майном, бути обізнаною з приводу неправомірності заволодіння . Але відповіді на питання, у чому полягає неправомірність заволодіння майном позивачем, рішення суду не містить;

- позивач на момент заволодіння не знав (і не повинен був знати) про неправоміність заволодіння майном, оскільки вважав, що він володіє майном правомірно як своїм. Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Але суд встановив, що це майно не було його. Отже має місце добросовісне заволодіння майном, що не належало позивачеві. Саратська РССТ не знала і не могла знати на момент заволодіння майном, що вона володіє чужим майном, жодного сумніву щодо правомірності володіння майном у позивача не було. Позивач і звертався до суду з позовом про визнання права власності як особа, яка вважає, що вона правомірно і добросовісно володіє майном як власник. Тобто у Саратської РССТ не було жодного сумніву щодо правомірності набуття майна у володіння;

- володіння спірним майном Саратською РРСТ було безтитульним, жодних договорів, наприклад купівлі-продажу, міни, тощо, щодо передавання майна позивачу не було. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Це також встановлено постановою суду апеляційної інстанції у справі №916/728/19, який чітко встановив, що це майно не мало власника.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2019р. витребувано у господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2288/19; відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Саратської районної спілки споживчих товариств на рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2019р. у справі №916/2288/19 до надходження матеріалів даної справи з господарського суду Одеської області.

23.12.2019р. матеріали справи №916/2288/19 надійшли до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2019р. відкрито апеляційне провадження у справі; запропоновано учасникам справи надати суду відзив на апеляційну скаргу та клопотання з процесуальних питань у строк до 20.01.2020р.; призначено справу до розгляду у судовому засіданні 04.02.2020р.

20.01.2020р. до суду поштою надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому Плахтіївська сільрада просила залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві, зокрема, зазначено, що:

- з приводу неправомірного заволодіння майном Плахтіївська сільська рада Саратського району Одеської області повідомляла Господарський суд Одеської області про те, що акт приймання передачі основних засобів на баланс Спілки являється документом сумнівного характеру;

- відповідно до господарського та земельно-кадастрового обліку Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області до 2003 року нерухома річ (нежитлова будівля) загальною площею 158,3 квадратних метра за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна (колишня Леніна), будинок в„–167 використовувалась як заготовчий пункт, користувачем нерухомої речі являлось підприємство Саратський райкоопзаготпром, підприємству рішенням виконкому Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області від 27.03.2003 року №24 був наданий дозвіл на оформлення права колективної власності на заготівельний пункт у селі Плахтіївка. З 2004року нерухома річ (нежитлова будівля) загальною площею 158,3 квадратних метра за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна (колишня Леніна), будинок в„–167-а підприємством Саратський райкоопзаготпром не використовувалась;

- жодної інформації про те, що дочірнє підприємство Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки користується майном за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна, будинок №167-а до Плахтіївської сільської ради не надходило. Про наявність Дочірнього підприємства Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки Плахтіївській сільраді стало відомо лише у 2017 році при розгляді адміністративної справи у Саратському районному суді Одеської області;

- відповідач повідомляє суд апеляційної інстанції про те, що в провадженні Саратського районного суду Одеської області знаходиться справа №513/1005/19 за заявою Плахтіївської сільської ради Саратського району Одеської області Про передачу безхазяйного нерухомого майна, що розташоване за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Центральна, 167 А у комунальну власність територіальної громади села Плахтіївка Саратського району Одеської області . Ухвалою Саратського районного суду Одеської області визнано заінтересованими особами у даній справі Саратську районну спілку споживчих товариств та підприємство споживчої кооперації Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки ;

- відповідно до повноважень, визначених в ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні та ЗУ Про основи містобудівної діяльності , Плахтіївська сільрада здійснює облік об`єктів нерухомого майна (будівель та споруд житлової та нежитлової забудови) всіх категорій і а форм власності на території сільської ради і веде контроль и їх використанням та додержанням законодавства. Жодних повідомлень, заяв чи клопотань від Саратської районної спілки споживчих товариств стосовно заволодіння Спілкою спірним майном до сільради не надходило. Податки до бюджету Плахтіївської сільради за використання землі, на якій розташоване майно, Спілкою не сплачувались;

- позивач не довів та не надав жодних обґрунтованих доказів щодо відкритості володіння майном; безперервності володіння майном; спливу установлених строків володіння майном.

В засіданні суду апеляційної інстанції представники скаржника підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги.

Плахтіївська сільська рада свого представника в засідання суду апеляційної інстанції не направила, була повідомлена про час, день та місце проведення судового засідання належним чином та своєчасно.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, дослідивши докази стосовно фактів, наведених сторонами, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного перегляду справи, що у селі Плахтіївка Саратського району Одеської області знаходиться нежитлова будівля колишнього приймально-заготівельного пункту площею 158,3 кв.м, яка складається з двох складів та розташована по вулиці Центральній, 167 А (стара назва - вулиця Леніна), що не заперечується сторонами та підтверджується копією технічного паспорту від 16.07.2013 у матеріалах справи (т.1, .а.с.35-41).

Відповідно до акту приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об`єкта від 27.12.1974р., спірне нерухоме майно введено в експлуатацію як склад сільгосппродуктів, побудований Саратською райзаготконторою (т.1, а.с.54-60).

За результатом розгляду клопотання Саратського райкоопзаготпрома (т.1, а.с.186) рішенням засідання виконавчого комітету Плахтіївської сільської ради № 24/б від 27.03.2003р. Про оформлення права колективної власності на будівлю по вул. Леніна, центр села , керуючись Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Держбуда України від 09.06.1998р. № 121, вирішено оформити право колективної власності на спірну будівлю заготовчого пункту за Саратським райкоопзаготпромом.

Докази реалізації вищезазначеного рішення матеріали справи не містять, зокрема, відсутнє свідоцтво про право власності або підтвердження проведення державної реєстрації в установленому порядку.

Постановою правління Саратської райпотребспілки №13 від 21.03.2007р. Про передачу основних засобів товарно-матеріальних цінностей ДП ,,Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки на баланс райспоживспілки від 21.03.2007 р. на виконання постанови правління Спілки ,,Про ліквідацію ДП ,,Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки" від 22.01.2007р. №4, з метою ефективного використання основних засобів вирішила передати основні засоби на баланс Спілки у відповідності до розподільчого балансу. (т.1, а.с.61) станом на 01.04.2007р., створити для цього комісію з приймання-передачі основних засобів, у тому числі за участю директора ДП РКЗП Саратського РПС та головного бухгалтера.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с.68-70), 14.07.2008р. внесено запис про припинення Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов`язане з реорганізацією (ідентифікаційний код 01785003).

Згідно акту на передачу основних засобів, товарно-матеріальних цінностей на баланс Саратської районної спілки споживчих товариств згідно розподільчого балансу станом на 01.04.2007р. передано активи та пасиви ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки .

Акт підписаний членами комісії, у тому числі директором ДП РКЗП Саратського РПС та головним бухгалтером ДП.

Підписи членів комісії посвідчені печатками Саратської райспоживспілки (ідентифікаційний код 01761497) та Дочірнього підприємства Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки (ідентифікаційний код 01785003) (т.1, а.с.62- копія Акту).

Згідно відомостей Додатку №1 до постанови правління №13 від 21.03.2007р. при проведенні інвентаризації основних засобів виявлено Заготпункт с.Плахтєєвка (т.1, а.с.63) як актив ДП РКЗП Саратського РПС .

Як стверджує позивач, він безперервно з 2007р. та відкрито володіє цим майном після передачі його на баланс Саратської Райспоживспілки як майна ДП РКЗП Саратського РПС у зв`язку із ліквідацією останнього.

28.01.2016р. Плахтіївською сільрадою було прийняте рішення №50-VII, яким рада вирішила:

1. Визнати безхазяйним, нерухоме майно (нежитлова будівля), що розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вулиця Леніна, 167а.

2. Звернутися до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно із заявою про взяття на облік безхазяйного майна, що знаходиться за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вул.Леніна, 167а.

3.Про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна зробити оголошення у друкованих засобах масової інформації.

4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію з питань житлово-комунальної, господарської та підприємницької діяльності.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (індексний номер документа 87785294 від 23.05.2017р.) інформація про взяття на облік безхазяйного майна, яке розташоване за адресою: Одеська область, Саратський район, село Плахтіївка, вул.Леніна, 167а міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, дата взяття на облік - 14.04.2016р., підстава взяття на облік: рішення органу місцевого самоврядування , серія та номер 50-VII, виданий 28.01.2006, видавник: голова Плахтіївської сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог Саратська районна спілка споживчих товариств посилається на те, що добросовісно заволоділа спірним майном, з 2007 року об`єкт знаходиться на балансі позивача; власник майна невідомий; позивач відкрито володіє майном протягом тривалого часу; на даний час законодавство України не містить заборони або обмеження набуття права власності за набувальною давністю на це майно.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред`явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п`ятнадцять, а на рухоме майно - через п`ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у т.ч. і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вищезазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі № 910/17274/17.

Таким чином, особа, яка подає до суду позов з метою набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст.344 ЦК України повинна довести в тому числі добросовісність заволодіння майном, під якою слід розуміти те, що: володілець майна в момент заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном; підстава на момент заволодіння майном була достатньою для отримання права власності на нього. За відсутності названих умов слід констатувати відсутність такого критерію для набуття права власності на річ за набувальною давністю як добросовісність заволодіння майном, що є підставою для відмови у позові.

Отже для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Натомість, позивач з певністю був обізнаний, що він володіє чужою річчю, оскільки отримав її у володіння від попереднього володільця та посвідчив цю обставину документально, а також міг знати, що попередній володілець міг ініціювати оформлення права власності відповідно до рішення Виконкому Плахтіївської сільради від 27.03.2003р. №24/б, адже станом на 2007 рік ДП РКЗП Саратського РПС ще не було ліквідовано (первісно запис про припинення ДП був внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 14.07.2008р.) та не було достеменно відомо, чи будуть визначені правонаступники юридичної особи, що ліквідується.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2018р. по справі №296/6949/17 звернув увагу на те, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Під час розгляду справи судом першої інстанції судом було отримано Витяги з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.11.2019р. (т.1, а.с.180-202), з яких убачається, що 08.06.2016р. скасовано здійснений 14.07.2008р. запис про припинення ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки у зв`язку з ліквідацією, яка стала передумовою для передачі спірного майна позивачу. Скасування запису відбулось на виконання судового рішення; ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки припинено як юридичну особу в результаті реорганізації тільки 26.01.2017р., правонаступником дочірнього підприємства виступає Підприємство споживчої кооперації Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки (ідентифікаційний код 01785003). Одним з чотирьох учасників останнього є позивач, який не повідомив суд ані про скасування запису про припинення юридичної особи, ані про наявність правонаступника, наполягаючи на ліквідації ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки , що підтверджується відомостями Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо ПСК Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки (т.1, а.с.195).

За вищезазначених обставин суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що Саратською районною спілкою споживчих товариств не доведено добросовісність заволодіння майном, яка відноситься до обов`язкових умов для набуття права власності за набувальною давністю.

Посилання позивача на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2019 р. по справі № 916/728/18 в контексті наявності в ній висновку щодо існування передумов для визнання права власності за набувальною давністю вірно оцінені судом першої інстанції як результат невірного сприйняття змісту мотивувальної частини постанови у справі №916/728/18.

Будь-яких висновків та суджень щодо виникнення у позивача права власності за набувальною давністю постанова не містить.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позивачем не доведено дати початкового моменту заволодіння спірним майном, оскільки Акт на передачу основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, за яким на баланс позивача згідно розподільчого балансу станом на 01.04.2007р. передано активи та пасиви ДП Райкоопзаготпром Саратської райспоживспілки (т.1, а.с.62) не містить дати його складання, а 01.04.2007р. є датою, станом на яку складався розподільчий баланс.

Не містить конкретної дати щодо початкового моменту заволодіння майном також і позовна заява, а також відсутні докази безперервного володіння.

Так, надані до позовної заяви копії договорів оренди (т.1, а.с.73-93) з додатками не є доказами безперервності володіння спірним об`єктом, оскільки перший договір датований 01.04.2010р., а позовна заява до господарського суду подана 02.08.2019р.

Встановлена судом відсутність дати передачі об`єкта за Актом у сукупності з цим надає підстави для висновку, що тривалість та безперервність володіння нерухомим майном протягом 10 років не доведена позивачем.

Сертифікати до договорів страхування (т.1, а.с.94-98) взагалі не містять відомостей щодо такого об`єкту добровільного страхування як нежитлове приміщення площею 158,3кв.м. за адресою Одеська області, Саратський район, с.Плахтіївка, вул. Центральна, 167 А .

У постанові Верховного суду від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17 Верховний Суд вказав на те, що позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з тих підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

У розглядуваній справі убачається, що ще у 2003 році прийняте рішення на засіданні виконавчого комітету Плахтіївської сільської ради № 24/б від 27.03.2003р. Про оформлення права колективної власності на будівлю по вул. Леніна, центр села вирішено оформити право колективної власності на спірну будівлю заготовчого пункту за Саратським райкоопзаготпром (т.1, а.с.185).

Станом на 2007 рік (рік передачі спірного майна на баланс позивача) вищезазначене рішення Плахтіївської сільради не було реалізоване, Саратський райкоопзаготпром не був ліквідований, отже Саратська райспілка споживчих товариств повинна була знати, що на спірне майно може претендувати Саратський райкоопзаготпром або його правонаступник.

У пункті 47 Постанови Верховного суду від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17 зазначено: Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник .

З матеріалів справи №916/2288/19 убачається, що спірне майно було передано позивачу за домовленістю - на підставі постанови правління Саратської райспоживспілки та Акту на передачу основних засобів на баланс, що на думку колегії суддів може бути прирівняно до передачі об`єкту на договірних умовах особою, яка вважала себе власником майна (Саратський райкоопзаготпром), що виключає можливість визнання права власності Саратської райспілки споживчих товариств на спірне майно за ст.344 ЦК України, оскільки відсутня така ознака як безтитульність володіння.

Крім того, колегія суддів зазначає, що з судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду позову Саратської районної споживчої спілки споживчих товариств у справі №916/728/18 вбачається, що первісно позивач подавав позов про визнання права власності вважаючи себе власником цього майна (ст.391 ЦК України), та зазначав, що не має можливості реалізувати свої правомочності володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд, отже уявлення про набуття права власності за давністю володіння та можливість задавнити його за рішенням суду виникло у позивача після та у зв`язку із негативним для нього результатом вирішення спору про визнання права власності за ст.392 ЦК України.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо доведеності умов набуття права власності за набувальною давністю, визначених ст.344 ЦК України.

Колегія суддів зауважує, що аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справи "Гарсія Руїз проти Іспанії", "Красуля проти Росії", "Ільяді проти Росії", "Трофимчук проти України", "Хіро Балані проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Поряд з тим, вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника.

При цьому, у п.58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р., заява №4909/04, у справі Серявін та інші проти України Суд зазначив, що Хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення … .

Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності не спростовують правильність висновку місцевого господарського суду про відсутність законних підстав для задоволення позову, важливим та суттєвим аргументам Саратської райспоживспілки надана оцінка судом апеляційної інстанції.

В процесі апеляційного розгляду справи колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права для виходу за межі доводів апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги відхилені судом апеляційної інстанції, тому оскаржуване судове рішення господарського суду Одеської області залишається без змін як ухвалене у відповідності до норм матеріального та процесуального права відповідно до ст.276 ГПК України.

Відповідно до ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення від 15.11.2019р.), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,

колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 15.11.2019р. у справі №916/2288/19 залишити без змін.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.ст.286,287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2020 року у зв`язку із перебуванням судді К.В.Богатиря у відпустці з 24.02.2020р. по 25.02.2020р. на підставі наказу голови суду №39-в від 24.02.2020р.

Головуючий суддя М.А. Мишкіна

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя К.В. Богатир