Рішення

від 26.02.2020 по справі 420/8035/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8035/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 грудня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області в порушення строків встановлених ст.118 ч.7 ЗК України та не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року;

2. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

28 грудня 2019 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в адміністративному позові зазначено, що 30.07.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області надано лист про надання відповіді від 29.08.2019 року № П-9397/0-5214/0/37-19, яким відмовлено від надання такої земельної ділянки. Позивач зазначає, що з рішенням відповідача, наданого у листі № П-9397/0-5214/0/37-19, погодитись не можна, оскільки воно не ґрунтується на вимогах закону. На законодавчому рівні закріплено підстави такої відмови, вони є вичерпними і додаткового тлумачення не потребують. Позивач зазначає, що помітила, що на кадастрові карті, що даній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 5123781600:01:001:0486. 31.10.2019 року ОСОБА_1 , звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з окремим клопотанням про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га за к/н: - 5123781600:01:001:0486 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області або мотивовану відмову в наданні вказаного дозволу. Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було надано наказ від 05.12.2019 року № 15-9432/13-19-СГ, яким відмовлено від надання бажаної земельної ділянки. В даному наказі не містилося зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, в наданні якої відмовлено та вказано, що дозвіл вже надано іншій особі (без зазначення цієї особи). Вказує, що клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, було подано 30.07.2019 року, тому відповідач не мав права вносити дану земельну ділянку до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами (якщо такий факт на справді був), чим в свою чергу, відповідач здійснив грубе порушення земельного законодавства. Відповідач надавав рішення, котрі суперечать одне одному, та вніс спірну земельну ділянку до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, чим в свою чергу, відповідач здійснив грубе порушення земельного законодавства. Тому, очевидними є ознаки протиправності рішення, дій та бездіяльності Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, та порушення прав, свобод та інтересів позивача.

22 січня 2020 року до суду від відповідача за вх.№2977/20 надійшов відзив на позов (а.с.49-55), у якому відповідач зазначає, що на адресу Головного управління надійшло клопотання позивача вх.П-9397/0/36-19 від 31.07.2019, за результатами розгляду якого Головним управлінням надана відповідь за вих. № П-9397/0-5214/0/37-19 від 29.08.2019, в якій зазначено, що за результатами розгляду графічного матеріалу, долучених до клопотання та згідно наявної інформації у Головному управлінні встановлено, що земельна ділянка, розташована на землях колективної власності. Враховуюче викладене, Головне управління відмовило у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Позивачка звернулась до Головного управління з клопотанням (вх.П-14294/0/36-19 від 01.11.2019) про надання дозволу на виготовлення документації землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер - 5123781600:01:001:0486. Наказом від 05.12.2019 № 15-9432/13-19-СГ Головне управління відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер - 5123781600:01:001:0486 з підстав, що на бажану земельну ділянку вже надано дозвіл іншій особі. Вказує, що між Головним управлінням та товариством з обмеженою відповідальністю Земагросервіс укладено договір на підготовку лотів та проведення електронних земельних торгів від 15.03.2019 № 39. На підставі договору від 15.03.2019 № 39 Головним управлінням прийнято наказ від 06.05.2019 № 15-2423/13-19 СГ Про проведення інвентаризації земель державної власності . На підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель здійснено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та присвоєно кадастровий номер 5123781600:01:001:0486. У додатку №1 до наказу Головного управління від 27.04.2017 №167 Про доповнення переліку земельних ділянок (зі змінами) включена земельна ділянка до переліку земельних ділянок, права оренди які виставляються на земельні торги окремими лотами на території Овідіопольського району Одеської області.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

24 січня 2020 року до суду від позивача за вх.№ЕП/706/19 надійшла відповідь на відзив (а.с.74-81), у якій позивач зазначає, що у відзиві на позовну заяву вказано, що між Головним управлінням та товариством з обмеженою відповідальністю Земагросервіс укладено договір на підготовку лотів та проведення електронних земельних торгів від 15.03.2019 № 39. Відповідач у своєму відзиві суперечить наданому ним листу про надання відповіді від 29.08.2019 року № П-9397/0-5214/0/37-19, листу про надання інформації № ПІ-385/0-355/0/63-19 від 06.08.2019 року, наказу від 05.12.2019 року № 15-9432/13-19-СГ. Дати документів, на які посилається відповідач спростовують усі його доводи, адже перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами може бути доповнений тільки тоді, коли земельна ділянка сформована, тобто якщо їй вже присвоєно кадастровий номер. Відповідач вказує, що у додаток №1 до наказу Головного управління від 27.04.2017 №167 включена земельна ділянка до переліку земельних ділянок, права оренди які виставляються на земельні торги окремими лотами на території Овідіопольського району Одеської області, але наказ Про проведення інвентаризації земель державної власності був виданий лише від 06.05.2019 № 15-2423/13-19 СГ на підставі договору від 15.03.2019 № 39. Отже, підставою відмови у листі про надання відповіді від 29.08.2019 року № П-9397/0-5214/0/37-19 було те, що дана земельна ділянка розташована на землях колективної власності та що Головне управління Держгеокадастру не розпоряджається даною земельною ділянкою. Підставою відмови у наказі від 05.12.2019 року № 15-9432/13-19-СГ було те, що дозвіл вже надано іншій особі (без зазначення цієї особи). А у відзиві на позовну заяву відповідач не намагається довести та обґрунтувати дві минулі підстави відмови, а вже посилається на нові підстави, зазначені та спростовані вище.

Ухвалою суду від 30 січня 2020 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням від 30.07.2019 року (а.с.14), зареєстрованим відповідачем 31.07.2019 року за вх.№П-9397/0/36-19, у якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га. з метою подальшої передачі безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

До вказаного клопотання ОСОБА_1 надано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області наступні документи: копія паспорта та ідентифікаційного коду; графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування; копією свідоцтва та ордеру на представництво інтересів.

Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було направлено позивачу лист від 29.08.2019 року №П-9397/0-5214/0/37-19 Про надання відповіді (а.с.15), у якому зазначено наступне: Розглянувши клопотання від 30.07.2019, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (За межами населених пунктів), Головне управління Держгеокадастру в Одеській області інформує.

За результатами розгляду графічного матеріалу, долученого до Вашого клопотання, а також згідно наявної інформації у Головному управлінні встановлено, що земельна ділянка, яку Ви бажаєте отримати у власність, розташована на землях колективної власності.

01.01.2013 набули чинності положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , яким було внесені зміни до законодавчих актів України, зокрема у статті 122 Земельного кодексу України, згідно з частиною 4 якою центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначеним Земельним кодексом України, на території Одеської області.

Тобто, Головне управління розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення.

Враховуючи викладене, Головне управління Держгеокадастру в Одеській обласні відмовляє у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Позивач, вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, оскільки рішення (наказу) за результатами розгляду її клопотання від 30.07.2019 року прийнято не було, звернулася до суду з даним позовом.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186 -1 цього Кодексу.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 3 ст. 136 Земельного кодексу визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

При цьому системний аналіз ст. 118 Земельного кодексу України дає підстави вважати, що нею встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року по справі №545/808/17

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15 (далі за текстом - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 п. 4 Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з п. 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої наказом Держгеокадастру від 15.10.2015 № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

Пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, положеннями вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань у межах повноважень територіального органу Держгеокадастру цей орган має видавати відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року по справі №814/1959/17.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області за результатами розгляду клопотання позивача від 30.07.2019 року повинне було прийняти наказ, а не надавати відповідь у формі листа від 29.08.2019 року №П-9397/0-5214/0/37-19 Про надання відповіді .

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листа про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

При цьому, щодо посилання відповідача у листі від 29.08.2019 року №П-9397/0-5214/0/37-19 Про надання відповіді на те, що бажана земельна ділянка розташована на землях колективної власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.21 розділу Х Земельного кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні прийнятий 10.07.2018 року та набрав чинності з 01.01.2019 року.

Суд зазначає, що як стверджується позивачем та не заперечується відповідачем, земельній ділянці, яку позивач хоче отримати у власність та яка розташована на території Йосипівстької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), як вбачається з наданих позивачем до суду графічних матеріалів (а.с.16) було присвоєно кадастровий номер 5123781600:01:001:0486.

При цьому як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 13.02.2020 року №9-15-0.6-1787/2-20 (а.с.92), земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 5123781600:01:001:0486 на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та що вказана інвентаризація земель державної власності була проведена на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2019 року №15-2423/13-19-СГ (а.с.93).

Тобто, земельна ділянка з кадастровим номером 5123781600:01:001:0486, що розташована на території Йосипівстької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), та з якої позивач хоче отримати у власність земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га., є землею з державною формою власності, а відтак така перебуває у віданні Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

За таких обставин суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому, щодо вимог позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року із урахуванням висновків суду викладених в судовому рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст. 118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Вказані висновки узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 10.10.2019 року по справі №814/1959/17 та від 23.01.2020 року по справі №580/1617/19.

Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

У спірних правовідносинах відповідач не розглянув клопотання позивача від 30.07.2019 року у встановленому порядку.

Отже, відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана його оцінка на предмет відповідності вимогам ст. Земельного кодексу ЗК України, тому вказане клопотання підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Враховуючи викладене а також те, що предметом розгляду даної справи є бездіяльність відповідача щодо розгляду клопотання позивача від 30.07.2019 року, суд не надає оцінку доводам позивача щодо проведення відповідачем земельних торгів та щодо правомірності наказу Головного управління Держгеокадастру у Одеській області від 05.12.2019 року №15-9432/13-19-СГ (а.с.41), оскільки останній прийнятий за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 31.10.2019 року (а.с.40).

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.08.2018 року у справі №820/2605/17, безпідставним є посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути клопотання позивача суд вийшов за межі позовних вимог та втрутився у його дискреційні повноваження, а також те, що вказане клопотання відповідачем розглянуто та надано письмову відповідь, у зв`язку з чим підстави повторного розгляду клопотання відсутні, оскільки відповідачем передбаченого законодавством рішення за результатами клопотання позивача прийнято не було .

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року (вхід. №П-9397/0/36-19 від 31.07.2019 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду та відмовити у частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення у виді наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає за доцільне позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. згідно квитанції про сплату №95879 від 25 грудня 2019 року (а.с.6).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно квитанції про сплату №95879 від 25 грудня 2019 року.

Також, 03 лютого 2020 року до суду від позивача за вх.№4868/20 надійшла заява про розподіл судових та витрат на професійну правничу допомогу.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Судом встановлено, що 26 липня 2019 року адвокатом Ковальчуком Олегом Миколайовичем та Приходько Вірою Петрівною (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого було виписано ордер серії ОД №298546 від 30.07.2019 року на представництво інтересів ОСОБА_1 у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області та в Одеському окружному адміністративному суді (а.с.44).

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача разом із позовною заявою та заявою про розподіл судових витрат по справі, надано до суду:

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2228 (а.с.43);

- опис юридичних послуг від 21.11.2019 року (а.с.45, 88);

- додаток №1 до договору про надання правової допомоги №1/24 від 26.07.2019 року акт прийому-передачі юридичних послуг (а.с.89);

- прибутковий касовий ордер №1/24 від 31.01.2020 року про прийняття адвокатом Ковальчуком О.М. від ОСОБА_1 12100,00 грн. (а.с.90).

Як вбачається з вищевказаного акту прийому-передачі юридичних послуг позивачу було надано наступні послуги:

- зустріч та усна консультація з клієнтом 1 година вартістю 500,00 грн.;

- складання та підготовка клопотання, запиту до ГУ Держгеокадастру у Одеській області: 1 клопотання, 2 запити (3 години), вартістю 2400,00 грн. (вартість за 1 годину/1 дію/документ 800,00 грн.);

- написання позовної заяви (3 години), вартість 4500,00 грн.;

- написання одного клопотання/заяви до суду та інших процесуальних документів, 4 документи, вартість - 3200,00 грн. (вартість за 1 годину/1 дію/документ 800,00 грн.);

- написання відповіді на відзив, одна година, вартістю 1500,00 грн.

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Ковальчуку О. М .

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55).

Суд зазначає, що в акті прийому-передачі юридичних послуг не конкретизовано у пунктах 2 та 4, які саме клопотання, запити та заяви були складені адвокатом до відповідача та до суду, їх дати, інші ідентифікуючі дані.

Таким чином, на підставі вищенаведеного суд приходить до висновку про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Одеській області щодо не прийняття рішення (наказу) за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року (вхід. №П-9397/0/36-19 від 31.07.2019 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.07.2019 року (вхід. №П-9397/0/36-19 від 31.07.2019 року) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтованою площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населених пунктів) з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно квитанції про сплату №95879 від 25 грудня 2019 року та 6500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 39765871).

Суддя О.А. Вовченко

.