Рішення

від 27.02.2020 по справі 826/15660/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2020 року м. Київ № 826/15660/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія ІНТО Україна

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія ІНТО Україна (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30.09.2016 № 0004651401 та № 0004641401.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі.

У зв`язку з припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа, справу було повторно розподілено між суддями.

Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу передано на розгляд судді Григоровичу П.О.

Ухвалою від 22.05.2017 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду в судовому засіданні на 06.07.2017, яке в подальшому неодноразово відкладалось з метою отримання додаткових доказів для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб`єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку контролюючого органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, внаслідок чого позивач позбавлений можливості відносити суму ПДВ по таким операціям до податкового кредиту а на суму витрат зменшувати базу оподаткування податком на прибуток. За таких обставин, контролюючий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції до 15.12.2017, а рішення постановлене з урахуванням п. 10 частини першої Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30 вересня 2016 року відповідачем на підставі акта перевірки №292/26-15-14-01-01/36342276 від 21.09.2016, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0004651401, яким позивачу за порушення пп.134.1.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток всього в сумі 129 693,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 129 963,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0 грн.;

- 0004641401, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.3, 198.6, 201.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість всього в сумі 144 403 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 144 403 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 0 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов`язання ґрунтується на обставинах безтоварності господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ Голд Трейд .

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим органом з огляду на вирок Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2016 по справі №757/14762/16-к, яким ОСОБА_1 - директора та співзасновника ТОВ Голд Трейд визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ст.205 КК України.

Не погоджуючись з обґрунтованістю і правомірністю зазначених доводів контролюючого органу, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Разом з тим, Закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 20.04.2016 по справі №757/14762/16-к, копія якого наявна в матеріалах справи, та який набрав законної сили, що сторонами не заперечується, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч.1 ст.205 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Як встановлено даним вироком: ОСОБА_1 , відповідно до раніше досягнутих з невстановленими слідством особами домовленостей, самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, угоди фінансового характеру не укладала, печаткою підприємств не користувалася, а реєстраційні і установчі документи підприємства передала вказаним особам, що надало змогу вести незаконну діяльність з мінімізації податкових зобов`язань та неправомірного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та його контрагентів шляхом складання фіктивних документів з фінансово - господарської діяльності, звітів зі сплати податків, перерахування коштів без фактичного проведення фінансово - господарських операцій.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 винною себе в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала повністю, підтвердила фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення відповідно до пред`явленого обвинувачення, з якого вбачається, що в червні 2015 року вона надала свій паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера для складання статутних та реєстраційних документів, в липні 2015 року підписала у приватного нотаріуса нову редакцію статуту ТОВ Голд Трейд , а також в липні 2015 року в приміщенні ПАТ Діамантбанк та серпні 2015 року в приміщенні ПАТ Банк інвестицій та заощаджень документи на відкриття та обслуговування банківських рахунків. Також обвинувачена зазначила, що щиро кається у вчиненому та зробила для себе відповідні висновки .

Як вбачається з матеріалів справи, спірні показники податкової звітності сформовано позивачем на підставі Договору про надання послуг від 16.06.2015, Акта №ГЛ00000186 від 18.08.2015 здачі-приймання робіт та аналогічного акта №ГЛ0000001 від 30.06.2015, які зі сторони ТОВ Голд Трейд підписані від імені ОСОБА_1 , яка однак самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, угоди фінансового характеру від ТОВ Голд Трейд не укладала.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, зокрема, на підставі первинних документів.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Водночас, пункт 198.3 статті 198 ПК встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).

Пунктом 134.1.1 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею ч.2 ст.74 КАС України, якою передбачено, що обставини, які за закономповинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентом.

Враховуючи положення Закону № 996-XIV, а також приведені норми податкового законодавства, суд зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За таких обставин, оскільки в рамках кримінальної справи №757/14762/16-к встановлено непричетність ОСОБА_1 , в тому числі, до підписання угод фінансового характеру від імені ТОВ Голд Трейд , за наслідками документального оформлення яких позивачем і були сформовані спірні показники податкової звітності, суд приходить до висновку про правомірність і обґрунтованість оскаржуваних ППР.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КОМПАНІЯ ІНТО Україна (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36342276, адреса: 02121, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВЕРБИЦЬКОГО, будинок 30-А).

Головне управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19)

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович