Постанова

від 26.02.2020 по справі 540/1921/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1921/19 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кравця О.О. судді -Домусчі С. Д. судді - Коваля М.П. За участі секретаря Сторчака О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі № 540/1921/19 прийнятого у відкритому судовому засіданні у складі судді Василяки Д.К. за адміністративним позовом Приватної фірми "Ліон Плюс" до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

16.09.2019 року Приватне фірма «Ліон Плюс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України , в якому просить суд, з урахування уточнених позовних вимог від 18.10.2019 року, визнати протиправним та скасувати рішення комісії ДФС України № 1244778/24118999 від 05.08.2019 р. про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 17.06.2019 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 2 від 17.06.2019 року датою її фактичного отримання Державною фіскальною службою України, а саме 04.07.2019 року.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року адміністративний позов був задоволений.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року., представник Державної фіскальної служби України подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального права та просив його скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що позивачем не було надано документи щодо підтвердження розрахунків за поставлений товар, банківські виписки Комісією ДФС України прийнято рішення про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 17.06.2019 року.

29.01.2020 року представником ПФ «Ліон Плюс» подано до суду відзив на апеляційну скаргу ,згідно з яким зазначається, что судове рішення є правомірним , а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.02.2020 р.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України але до судового засідання не з`явилися, тому суд у порядку ст.229 КАС України проводив судовий розгляд без фіксації.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом першої інстанції було встановлено , що 10.09.1996 року ПФ «Ліон Плюс» зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як приватне підприємство, основним видом діяльності позивача за КВЕД є: 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля.

28.02.2019 року між ПФ «Ліон Плюс» та ТОВ «Еніре» укладений договір поставки запчастин №28/02-1. Відповідно до умов цього договору було здійснено реалізацію запчастин ТОВ «Еніре» , а саме: форсунка з розпилювачем 6 шт., направлючка клапана 4 шт., клапан впускний 2 шт., клапан випускний 2 шт., головний пусковий клапан 1 шт., 2ОК клапан 1 ст. 4 шт., 2ОК клапан 2 ст. 4 шт. загальної вартості 66976,00 грн.

Крім того позивачем виписана податкова накладна №2 від 17.06.2019 р. на суму 66976,00 грн., з урахуванням ПДВ, які у відповідності до вимог п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України направлено 04.07.2019 року засобами електронного зв`язку для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно отриманої квитанцій № 1 від 04.07.2019 року Державної фіскальної служби України податкова накладна доставлена до центрального рівня Державної податкової служби України, але їх реєстрацію зупинено відповідно до п.201.16 ст.201 ПКУ. В квитанції зазначено, що "ПН/РК відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених п.п.1.6. п.1 «Критеріїв ризиковості платника податків» та запропоновано надати додаткові пояснення та документи, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

На виконання п.п.201.16.2 п.201.16. ст.201 ПКУ на адресу податкового органу від 26.07.2019 ПФ «Ліон Плюс» через особистий кабінет електронного сервісу «електронний кабінет платника» до ДФС України подано повідомлення про подання пояснень та копій документі щодо податкової накладної, реєстрацію якої зупинено для підтвердження реальності здійснення операцій та направлені в електронному вигляді пояснення та копії відповідних документів, а саме: договори поставки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, паспорти до товару, журнали-ордери і відомості по рахунку 361,631, договір оренди та лист пояснення.

Крім того, позивач в даних поясненнях повідомив, що у період за який надається підтвердження ПФ «ЛІОН ПЛЮС» займається неспеціалізованою оптовою торгівлею. Товариством було закуплено товар (запчастини) у ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 . неплатник ПДВ) - на підставі Договору поставки №26/04-19 від 26.04.2019, на суму 46325,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000004 від 17.06.2019 та товарно-транспортною накладною №3 від 17.06.2019.

Згідно п. 2.1. Договору №26/04-19 від 26.04.2019, поставка товару ФОП

ОСОБА_1 здійснюється на склад покупця (ПФ «ЛІОН ПЛЮС» ), що знаходиться в Херсонській області, м. Херсон, вул. Робоча,66, згідно з Інкотермс-2010.

За результатом здійснення господарської операції між ФОП ОСОБА_1 та ПФ «ЛІОН ПЛЮС» податкова накладна відсутня, оскільки, ФОП ОСОБА_1 не зареєстрований як платник ПДВ та не має обов`язку виписувати та реєструвати податкові накладні в ЄРПН.

Реалізація відповідного товару була здійснена покупцю ТОВ «ЕНІРЕ» (код ЄДРПОУ 35568056) - 17.06.2019 на загальну суму 66976,00 грн., у т.ч. ПДВ - 11162,67 грн. на підставі договору поставки №28/02-1 від 28.02.2019, що підтверджує видаткова накладна №РН-0000013 від 17.06.2019 та ТТН №17/06 від 17.06.2019.

Навантаження товару було здійснено із складу ПФ «ЛІОН ПЛЮС» , що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Робоча, 66. Поставка товару здійснюється на умовах франко- складу Продавця.

З урахуванням відсутності оплати від ТОВ «ЕНІРЕ» , перед ФОП ОСОБА_1 рахується кредиторська заборгованість, що відображена в журналі-ордері і відомості по рахунку 631.

На підтвердження подання вищезазначених документів позивачем отримано квитанцію № 2 від 29.07.2019 про те, що документи доставлені до ДФС України та збережені на центральному рівні.

Однак,рішенням комісії Державної фіскальної служби України від 05.08.2019 року № 1244778/241148999 відмовлено в реєстрації податкової накладної від 17.06.2019 року №2.

21.10.2019 року від позивача надійшло клопотання про стягнення з відповідача на користь позивач витрат на правничу допомогу у розмірі 5100 грн., мотивуючи тим, що між ПФ «Ліон Плюс» та адвокатом 07.08.2019 року укладено договір № 1 про надання правової допомоги (правничих послуг) та додаткову угоду № 1 до договору, яка визначає порядок оплати юридичних послуг адвоката за надання правової допомоги у спорі про визнання протиправним та скасування рішення комісії ДФС України про відмову в реєстрації податкової накладної.

До клопотання долучено додаткову угоду № 1 від 07.08.2019 року до договору про надання правової допомоги № від 07.08.2019 року та акт № 1 наданих послуг від 27.08.2019 року до договору № 1 про надання правової допомоги від 07.08.2019 року та акт №2 наданих послуг від 21.10.2019 року до договору № 1 про надання правової допомоги від 07.08.2019 року.

13 червня 2018 року позивачем надано до суду рахунок на оплату від 27 серпня 2019 року та рахунок на оплату від 21 жовтня 2019 року, а також завірені банком платіжні доручення № 2472 від 27 серпня 2019 року на суму 2000 грн. та № 2478 від 21 жовтня 2019 року на суму 3100 грн.

Відповідно до наданих документів, витрати на правничу допомогу складають 5100,00 грн., з яких: 200,00 грн. - зустріч з клієнтом з метою з`ясування обставин справи, консультація та узгодження правової позиції; 800.00 грн. - правовий аналіз наданих клієнтом документів та розроблення подальшої стратегії захисту, 1000 грн. - підготовка позовної заяви до Херсонського окружного адміністративного суду, 500,00 грн. - підготовка відповіді на відзив, 600,00 грн. - підготовка заяв з процесуальних питань, 2000,00 грн. - представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

Конституція України:

Ст.8, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Ч.1 ст. 9 чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частина 2 статті 19, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 59 гарантує кожному право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ст. 67, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Податковий Кодекс України (далі - ПК України)

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246(далі - Порядок № 1246)

Відповідно до п. 2 Порядку № 1246, податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з п. 12 Порядку № 1246, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки, у тому числі, наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування.

01.01.2018 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", яким п. 201.16 ст. 201 ПК України викладено в новій редакції, за якою: "Реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ,затверджений Постанова КМУ від 21.02.2018 р. № 117 (далі - Порядок № 117).

Податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється (п. 5, 6 Порядку № 117).

Відповідно до пункту 10 Порядку № 117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.

Мінфін у дводенний строк погоджує або надсилає ДФС на доопрацювання визначені у цьому пункті критерії та перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Про визначені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, ДФС інформує Комітет Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.

ДФС оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті погоджені критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку.

Згідно з пунктом 13 Порядку № 117 у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:

1) номер та дата складання податкової накладної/розрахунку коригування;

2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД/послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;

3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;

4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування ЄРПН.

Пунктом 14 Порядку № 117 визначено, що перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, включає в себе:

договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні;

розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;

документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 117 письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов`язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування.

Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку подає до ДФС в електронній формі засобами електронного зв`язку, визначеними ДФС, з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку (пункт 16 Порядку № 117).

Відповідно до пункту 18 Порядку № 117письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів.

Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС) (пункт 19 Порядку № 117).

Відповідно до пункту 20 Порядку № 117 зазначені комісії приймають рішення про:

реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН;

відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 117 підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування є:

ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено;

ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку;

надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.

Пунктом 22 Порядку № 117 визначено, що рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН за формою згідно з додатком 2 підлягає реєстрації в окремому ЄРПН, реєстрація яких зупинена. Відповідне рішення набирає чинності після реєстрації його в такому реєстрі.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 117 комісією регіонального рівня протягом п`яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 15 цього Порядку:

щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в поточному місяці у ЄРПН, з урахуванням поданої податкової накладної/розрахунку коригування на реєстрацію в ЄРПН, менше 30 млн. гривень, приймається рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яке реєструється в окремому ЄРПН, реєстрація яких зупинена, та надсилається платнику податку у порядку, встановленому статтею 42 Кодексу;

щодо платників податку, у яких обсяг постачання, зазначений в податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в поточному місяці у ЄРПН, з урахуванням поданої податкової накладної/розрахунку коригування на реєстрацію в ЄРПН, більше 30 млн. гривень включно, приймається рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, яке попередньо реєструється в окремому ЄРПН, реєстрація яких зупинена, та надсилається до комісії центрального рівня.

ПОРЯДОК роботи комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації,затверджений Постанова КМУ від 21.02.2018 р. № 117 (далі - Порядок роботи комісій).

Організаційні та процедурні засади діяльності комісій, які приймають рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН або відмову в такій реєстрації (далі - комісії контролюючих органів), а також права та обов`язки її членів визначає Порядок роботи комісій.

Пунктом 17 Порядку роботи комісій визначено, зокрема що: рішення комісії контролюючого органу приймається шляхом відкритого голосування; під час засідання секретарем комісії контролюючого органу ведеться протокол, в якому фіксуються прийняті рішення та надані доручення.

Відповідно до пункту 21 Порядку роботи комісій Комісія контролюючого органу перевіряє подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, зокрема електронні).

Згідно з пунктом 22 Порядку роботи комісій розгляд питання на засіданні комісії контролюючого органу включає такі етапи: доповідь секретаря комісії; доповідь члена комісії, співдоповідь (у разі потреби); внесення пропозицій членами комісії, їх обговорення; оголошення головою комісії рішення про припинення обговорення питання; голосування; оголошення головою комісії результатів голосування; оформлення протоколу, який підписується учасниками засідання.

Протокол засідання комісії контролюючого органу повинен містити перелік осіб, присутніх на засіданні, порядок денний засідання, питання, що розглядалися на засіданні, перелік осіб, які виступали під час засідання, результати голосування, прийняті такою комісією рішення (пункт 23 Порядку роботи комісій).

Пунктом 13 Порядку розгляду скарг визначено, що за результатами розгляду скарги комісія ДФС з питань розгляду скарг приймає одне з таких рішень:

задовольняє скаргу та скасовує рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН;

залишає скаргу без задоволення та рішення комісії контролюючого органу про відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН без змін;

залишає скаргу без розгляду.

Критерії ризиковості встановлені листом ДФС від 21.03.2018 № 959/99-99-07-18.

Згідно з пунктом 1.6 Критеріїв ризиковості комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:

платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);

дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;

платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);

платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб`єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;

платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 ПК України;

платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 ПК України;

наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.

Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв.

Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.

У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації (пункт 12 Порядку зупинення реєстрації).

Закон України, від 23.02.2006, № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ( далі - Закон № 3477-IV)

Згідно ч.1 ст.17 Закону № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.18 Закону № 3477-IV Для цілей посилання на текст Конвенції суди використовують офіційний переклад Конвенції українською мовою (далі - переклад). Для цілей посилання на Рішення та ухвали Суду та на ухвали Комісії суди використовують переклади текстів рішень Суду та ухвал Комісії (далі - переклад), надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. У разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між перекладом та оригінальним текстом суд користується оригінальним текстом. У разі виявлення мовної розбіжності між оригінальними текстами та/або в разі потреби мовного тлумачення оригінального тексту використовується відповідна практика Суду.

Судова практика:

Згідно з правовим висновком Верховного Суду , викладеної у постанові від 04.12.2018 року по справі № 821/1173/17 єдиним доводом касаційної скарги є те, що відповідно до чинного законодавства у податкового органу наявні повноваження на здійснення моніторингу податкових накладних, зупинення їх реєстрації та прийняття подальшого рішення про відмову у реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Виходячи із системного тлумачення норм права, наведених вище, Суд вважає що наявність повноважень - це одна з обставин, які входять до предмета доказування у справах цієї категорії, але не єдина. Надання податковому органу відповідних повноважень - це лише передумова подальшої реалізації його управлінських функцій, результатом реалізації чого, у цій справі, є прийняття рішення, законність якого обґрунтовано перевірена судами попередніх інстанцій.

Як встановлено безпідставність зупинення реєстрації податкової накладної як передумови прийняття відповідного рішення Комісії, адже у квитанції № 1 не вказано ані конкретного критерію (відповідного підпункту пункту шостого) оцінки ступеня ризику, ані конкретного переліку документів, вичерпний перелік яких встановлений Наказом № 567. Натомість платником податків надано до податкового органу первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом у Рішенні не наведено жодної конкретної інформації щодо причин, підстав та обґрунтувань прийняття такого рішення.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено. Скаржником наводяться доводи, аналогічні тим, які були предметом розгляду судами попередніх інстанцій та спростовані ними.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду , викладеної у постанові від 18.02.2020 року по справі № №360/1776/19 загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства.

Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій податкового органу.

Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Згідно з пунктами 1, 2, 6 ч.1 ст.19 Закону України Про адвокатуру та діяльність до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а такождержавних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно до вимог ч.2 ст.19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

У відповідності до вимог ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер.

Проте, у порушення вищенаведених процесуальних норм, в оскаржуваному рішенні відсутній висновок суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат, а також обґрунтування такої відсутності, хоча зазначення розподілу судових витрат у резолютивній частині прямо передбачено вимогами ст.246 КАС України.

При цьому колегія суддів наголошує на тому, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено можливості відмови у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу. Глава 8 Судові витрати передбачає повноваження суду лише щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що можливо лише за умови недотримання стороною вимог ч.5 ст.134 КАС України, що стосуються співмірності витрат.

VI. ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО:

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ст.3 КАС України (в ред.,діючої з 15.12.2017 року) порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ч.3 ст.6 КАС України ,звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно ст.7 КАС України ,суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч.1,2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, представництво в суді, як вид

допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім

встановлених законом.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п.1 ч.1 ст.315 КАС України , за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Так, стаття 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Згідно ч. 5 ст.242 КАС України ,при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 5 та 6 ст.13 Закону України, від 02.06.2016, № 1402-VIII "Про судоустрій і статус судді" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до вимог ч.5 ст.246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

Згідно до вимог ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частин першої та другої статті 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду , викладеної у постанові від 19.09.2019 року по справі № 810/2760/17( адміністративне провадження №К/9901/19345/19) зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

VII. МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ТА ПРАКТИКА ЄСПЛ:

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р.).

VIII. ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ:

Апеляційний суд, враховуючи принципи верховенства права, належного врядування , презумпції правомірності дій декларанта, практику ЄСПЛ , як джерело права, правову позицію Верховного суду , погоджується з висновком суду 1-ої інстанції, щодо наявності підстав для задоволення позову, так як, наданими відповідачам та суду доказами підтверджується реальність господарської операції між позивачем та ТОВ "Еніре", за результатами якої складено податкову накладну від 17.06.2019 р. №2.

Рішення ДФС України про відмову в реєстрації податкової накладної містить формальні підстави для його прийняття, що зазначені в Порядку № 117.

У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної контролюючим органом не визначений перелік документів, який був достатнім для проведення реєстрації податкової накладної, не наведено обставини, які стали підставою для віднесення платника податків до ризикових.

Можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення фіскальним органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків. Вживання податковим органом загального посилання на пункт шостий Критеріїв оцінки, без наведення відповідного підпункту, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд. Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2018 року по справі № 821/1173/17 та від 18.02.2020 року по справі № №360/1776/19.

Рішення про відмову в реєстрації податкової накладної становило порушення вимог Конституції України , Податкового кодексу України та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фіскальний орган , який не дотримується своїх власних процедур,не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків, "ефективним" засобом правового захисту ,як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню має бути скасування вказаного рішення фіскального органу та його зобов`язання вчинити дії щодо реєстрації податкової накладної.

За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження фактичного понесення зазначених витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру представником позивача до суду надано: копію договору про надання правової допомоги від 07.08.2019 р. № ПН-1 з додатковою угодою №1 про порядок оплати юридичних послуг , актами приймання-передачу наданих послуг № 1 та №2 відповідно від 27.08.2019 року та 21.10.2019 року ,довіреністю від 07.08.2019 року на ім`я адвоката Кермана А.І. рахунки-фактури від 27.08.2019 та від 21.10.2029 року платіжних доручень на загальну суму 5100,00 грн

Заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг) та ціною позову.

Враховуючи ,відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, зокрема, із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт та що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі в повному обсязі не підтверджено належними ,допустимими, достатніми та достовірними доказами, апеляційний суд вважає, що розподіл судових витрат шляхом компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності, а також фактичний об`єм виконаної роботи,обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи у адміністративному суді, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань, які були предметом судового розгляду справи у суді першої інстанції в порядку письмового провадження та у суді апеляційної інстанції , суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у розмірі 1600 грн.

Вказаний висновок відповідає правової позиції , викладеної у постанові ВС від 06.02.2020 року по справі № 826/16219/16.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про визнання протиправним та скасування рішення комісії ДФС України № 1244778/24118999 від 05.08.2019 року про відмову в реєстрації податкової накладної № 2 від 17.06.2019 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних,зобов`язання Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) зареєструвати податкову накладну № 2 від 17.06.2019 р. в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою її фактичного отримання Державною фіскальною службою України, а саме 04.07.2019 року, стягнуто з Державної податкової служби України (04053, м.Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Приватної фірми "Ліон Плюс" (73000, м.Херсон, вул. Робоча, 66, код ЄДРПОУ 24118999) судових витрат, а саме судовий збір у розмірі 3842,00 (три тисячі вісімсот сорок дві грн. 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом відхиляються за необґрунтованістю.

Судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддею , який зазначений у судовому рішенні

Апеляційний суд доходить до висновку ,що у задоволенні апеляційної скарги Державної фіскальної служби України слід відмовити, рішення суду 1-ої інстанції залишити без змін та також вважає, що відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308, ч.1 ст.315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів

Повне рішення складене та підписане 26.02.2020 року

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Домусчі С.Д.