Постанова

від 26.02.2020 по справі 580/4269/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4269/19 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Заступника керівника Уманської місцевої прокуратури до Христинівської районної ради Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Уманської місцевої прокуратури звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Христинівської районної ради Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не вжиття заходів, направлених на усунення порушень протипожежної безпеки в діяльності навчального закладу, що зафіксовані у акті №147 позапланової перевірки, проведеної з 21 грудня 2019 року Христинівським РС УДСНС у Черкаській області; зобов`язання відповідача вжити в межах компетенції заходи, направлені на усунення порушень протипожежної безпеки, що зафіксовані у акті №147 позапланової перевірки, проведеної з 21 грудня 2019 року Христинівським РС УДСНС у Черкаській області.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року повернуто позовну заяву на підставі пункту 7 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що державні інтереси у даному випадку полягають у необхідності неухильного та ефективного виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, як учасників освітньої діяльності, законодавчих обов`язків щодо створення безпечних умов учням на здобуття освіти. Зокрема, апелянт зазначив, що Христинівська районна рада не вживала достатніх заходів для створення можливості усунути порушення пожежної безпеки закладом освіти, а саме не виділяла кошти необхідні для усунення виявлених порушень.

Апелянт зазначив, що він звернувся з позовом як самостійний позивач та предметом його позову є матеріально-правова вимога заявлена до суб`єкта владних повноважень (органів місцевого самоврядування) про зобов`язання вжити заходи направлені на забезпечення права на безпечні та нешкідливі умови здобуття освіти. У органів ДСНС України відсутня можливість на законних підставах залучати органи місцевого самоврядування та їх уповноважені органи до вирішення питання усунення порушень вимог пожежної безпеки у підпорядкованих закладах освіти. Ані Кодексом цивільного захисту України, ані будь-яким іншим законом України, не встановлено права органів Державної служби з надзвичайних ситуацій подавати позов про зобов`язання фізичної та юридичної особи вчинити певні дії.

25.02.2020 року представником апелянта до канцелярії суду було подано заяву про відкладення розгляду справи, у зв`язку з тим, що йому необхідно підготовитись до іспиту на знання та вміння застосовувати закон для прокурорів регіональних прокуратур, який згідно інформації розміщеної на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора відбудеться у період з 02.03.2020 року по 06.03.2020 року.

Колегія суддів порадившись на місці відмовила у задоволенні вказаного клопотання у зв`язку з необгрунтованістю останнього, а також у зв`язку з тим, що до вказаного клопотання не було додано жодного доказу, які б підтверджували наявність обгрунтованих підстав неможливості прибуття до суду представника апелянта.

Судове засідання проведено без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, дійшов висновку про те, що питання, порушене у позовній заяві, не відноситься до сфери державних інтересів, вирішення якого охоплюється правом прокурора, передбаченим ст. 53 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 4 ст. 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні, діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Разом з тим, за приписами ч. ч. 3, 4 ст. 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Водночас, положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, а таким, є Закон України Про прокуратуру .

Частиною 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз частин 3,4 статті 53 КАС України у взаємозв`язку з частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави вважати, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Таким чином, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Задля того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , виконує субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження), який або відсутній, або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Як правильно зазначив апелянт у апеляційній сказі поняття інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини). Вказані міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який вже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, поняття інтереси держави охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому, їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Водночас, згідно ч. ч. 1, 2 ст. 64 Кодексу цивільного захисту України, центральний орган виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, уповноважений організовувати та здійснювати державний нагляд (контроль) щодо виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту і діяльності аварійно-рятувальних служб. Центральний орган виконавчої влади, який здійснює нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки, реалізує повноваження безпосередньо і через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Частиною 1 ст. 67 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належать зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у статті 65 цього Кодексу; проведення перевірки за повідомленнями та заявами про злочини, пов`язані з пожежами та порушенням правил пожежної безпеки; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки у разі виявлення таких порушень; звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей; складення протоколів про притягнення до адміністративної відповідальності та притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб і громадян, винних у порушенні законів та інших нормативно-правових актів у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту; здійснення інших повноважень, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 68 Кодекс цивільного захисту України)

Згідно ст. 70 Кодексу цивільного захисту України, підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є, зокрема, недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами.

При цьому, п. 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 (надалі по тексту також - Положення № 1052), передбачено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно Положення про Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, останнє є територіальним органом Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Черкаській області, уповноваженим на забезпечення реалізації державної політики у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

З наведеного вбачається, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій та її територіальні підрозділи під час здійснення своїх повноважень діють як суб`єкт владних повноважень, а також є органами, наділеними спеціальною компетенцією, яким надано повноваження щодо реалізації політики держави у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Звернення вказаного органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду із позовом про застосування заходів реагування є превентивним способом для усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, і зобов`язує відповідний заклад виконати вимоги контролюючого органу.

Водночас, звернення з іншим позовом, ніж про застосування заходів реагування, передбачених статтями 67, 68 Кодексу цивільного захисту України, чинним законодавством не передбачено.

Отже, здійснення захисту інтересів держави у сфері пожежної та техногенної безпеки покладено на органи ДСНС, які у визначений законом спосіб реалізують свої повноваження у цій сфері суспільних відносин.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а надання органам ДСНС права звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності визначених законом підстав для звернення до адміністративного суду як суб`єкта владних повноважень, так і прокурора в інтересах держави (за наявності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції) з позовом про зобов`язання власника суб`єкта господарювання забезпечити виконання вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, а також вимог приписів уповноваженого органу.

На думку колегії суддів, відсутність у УДСНС у Черкаській області повноважень на звернення до суду з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, не є передумовою і відповідно не надає прокуророві право звертатися до суду із таким позовом, оскільки в даному випадку це є неналежним способом реалізації органом державної влади своїх повноважень та суперечить статтям 67, 68 Кодексу цивільного захисту України.

Звертаючись з цим позовом, Заступник прокурора фактично намагається розширити повноваження, надані такому суб`єкту чинним законодавством, що суперечить приписам статті 19 Конституції України про можливість органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.10.2019 року у справі № 810/3894/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 918/323/17, ухвалах від 18 вересня 2018 року у справі №826/7910/17 та від 10 липня 2018 року у справі № №812/1689/16.

Ознайомившись зі змістом адміністративного позову, апеляційної скарги, а також наданими до них документами, колегія суддів дійшла висновку, що Заступником прокурора Черкаської області не доведено підстав звернення до суду з відповідним позовом, з наданням належних доказів, які б підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України Про прокуратуру , а, отже, суд першої інстанції обґрунтовано повернув позивачу адміністративний позов на підставі п.7 ч.1 ст.169 КАС України.

Посилання апелянта на те, що у випадку застосування заходів реагування, зупинення діяльності комунального закладу буде прямим порушенням права громадян на здобуття освіти та жодним чином не стимулюватиме місцеві органи до усунення виявлених порушень шляхом виділення коштів, колегія суддів вважає необгрунтованими та передчасними, оскільки у випадку звернення контролюючого органу з відповідним позовом про застосування заходів реагування, суд, під час розгляду справи, враховуючи наявні в справі докази та ступінь небезпеки виявлених порушень для життя та здоров`я людей (учнів, працівників) здійснить оцінку наявності реальної загрози для життя та здоров`я людей та співмірності заходів реагування. Наявність прямої загрози для безпеки/життю/здоров`ю людей є обов`язковою передумовою для застосування заходів реагування та має пріоритет перед дотриманням прав учнів на освіту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки грунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області - залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Мєзєнцев Є.І.