Рішення

від 21.01.2020 по справі 369/5786/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5786/19

Провадження № 2/369/1588/20

РІШЕННЯ

Іменем України

21.01.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Заїка О.В.,

за участю:

прокурора Кулика О.І.,

представника відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області, до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

Перший заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Крюківщини Києво-Святошинського району Київської області звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Прокурор зазначав, що 19.08.2014 року Крюківщинською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області було прийнято рішення №6/2 Про затвердження проекту землеустрою передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд гр. ОСОБА_3 , яким затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0813 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5049, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

ОСОБА_3 на підставі вищевказаного рішення проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку із кадастровим номером 3222484001:01:023:5049 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відчужено її на підставі договору купівлі-продажу від 21.02.2017 №491 на користь ОСОБА_2 , яка на даний час є її власником.

Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади села Крюківщини Києво-Святошинського району Київської області зазначав, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі водного об`єкту - ставу в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, а відтак рішення про її передачу є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з посиланням на вимоги ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 21, 257, 267, 321, 393 ЦК України, ст. 21 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , просив визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, та поновити його, захистивши право, визнати незаконним та скасувати рішення Крюківщинської сільської ради Київської області від 19 серпня 2014 року № 6/2 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговувпння жилого будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою та предачу ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0813 га, із кадастровим номером 3222484001:01:023:5049, для будівництва та обслуговувапння жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, витребувати на користь держави в особі територіальної громади с. Коюківщина, Києво-Святошинського району Київської олбласті з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 3222 484001:01:023:5049 площею 0,0813 га.

У судовому засіданні прокурор позов підтримав і просив його задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідачів Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Вовк Марини Олександрівни позов не визнали і заперечували проти його задоволення. Відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти позову в повному обсязі з тих підстав, що 21.02.2017 року року між ОСОБА_3 та нею було укладено Договір купівлі - продажу земельної ділянки. Відповідно до Конституції України право власності є непорушним. Також ОСОБА_2 зазначала, що прокурор позбавлений права на звернення з відповідним позовом до суду, оскільки згідно ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Крім того, ОСОБА_2 просила застосувати строк позовної давності.

Відповідач Крюківщинська сільська рада Києво - Святошинського району Київської області надіслала свій відзив, в якому також проти позову заперечувала в повному обсязі та просила застосувати строк позовної давності.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, з"ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської ооласті від 19.08.2014 №6/2 затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,0813 га, кадастровий номер 3222484001:01:023:5049, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Крюківщина Кисво-Святошинського району Київської області.

ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 125 ЗКУ право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

21.02.2017 ОСОБА_3 було відчужено належну йому земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу за реєстровим номером № 491 на користь ОСОБА_2 , яка на даний час є її власником.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право- набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності.

Предметом домовленості за Договором виступала земельна ділянка, яка була вільна від будь-яких обтяжень чи інших прав третіх осіб та перевірялась приватним нотаріусом при посвідченні Договору купівлі - продажу нерухомого майна в силу ст. 657 Цивільного кодексу України.

Згідно із вимогами Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного Кодексу України). Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Верховний Суд України у своїй постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-71-12 зазначив, що якщо на підставі розпорядження органу державної влади в особи виникло право власності на земельну ділянку, позбавити її цього права цей орган може лише з підстав і за умов, передбачених ст.ст. 140-149 Земельного Кодексу України, а не шляхом подальшого скасування розпорядження про передачу земельної ділянки у власність особи, нехай навіть і вищестоящим органом державної влади.

Перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку визначений ст. 140 Земельного кодексу України і є вичерпним. Такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, зазначеним Кодексом не передбачено.

За таких обставин правова позиція Верховного Суду України , котра викладена у постанові від 12 вересня 2012 року у справі № 6-71-12 щодо відсутності підстав для припинення права власності в разі скасування рішення органу місцевого самоврядування виключає задоволення позовних вимог позивача про витребування земельної ділянки, оскільки право власності у відповідача у встановленому законом порядку у даному випадку не припинялося.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України від 24.06.2015 ВСУ ухвалив постанову у справі №6-472цс15, згідно ст. 173 Земельного кодексу України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до п. б ч.І ст. 12 Земельного України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 116 Земельного України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 Земельного України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом вищевказаної статті, у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (п.п. 1-3 зазначеної статті).

У відповідності до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997 р., кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами та наділені повноваженнями щодо звернення до суду з позовами про захист своїх порушених прав.

20 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/1237/17 (ЄДРСРУ № 76609979) досліджував виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді в рамках ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Відповідно до пункту третього частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

...Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави... .

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням). Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 № 907/238/15). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15). Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято 19 серпня 2014 року, а позовна заява прокурором подана до суду 07 травня 2019 року, тобто через більше як через чотири роки з часу його прийняття.

Відповідно до вимог до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Слід зазначити, що момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом.

При визначенні моменту набуття права власності слід враховувати як особливості самого майна, так і особливості оформлення права власності, які теж суттєво впливають на визначення моменту виникнення (набуття) права власності.

За правилами ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмови у заявлених позовних вимогах.

Керуючись рішенням ЄСПЛ у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27), пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст.ст. 140, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 16, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 116, 122 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову позовом Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Крюківщина, Києво-Святошинського району Київської області, до Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , про визнання незаконними рішень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, відмовити.

Інформація про Першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області: Код ЄДРПОУ Прокуратури Київської області, 02909996, адреса місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 67.

Інформація про позивача: Територіальна громада с. Крюківщина, Києво-Святошинського району, Київської області, адреса місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, буд. 10.

Інформація про відповідача: Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області: Код ЄДРПОУ 04358566, адреса місцезнаходження: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Балукова, буд. 10.

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Інформація про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.