Постанова

від 27.02.2020 по справі 815/2109/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №815/2109/13-а

адміністративне провадження №К/9901/25127/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року (колегія суддів: головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді - Вербицька Н.В., Єщенко О.В.)

у справі №815/2109/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ясна Трейд

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Ясна Трейд (далі - Товариство, ТОВ Ясна Трейд , позивач, платник) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ у Київському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про правильність визначення своїх податкових зобов`язань та правомірність формування податкового кредиту за результатами господарських відносин платника з МП ТОВ Гамалс у періодах, що перевірялись.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем у відповідності до вимог податкового законодавства. Зокрема, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову обґрунтовані тим, що надані позивачем на підтвердження реальності виконання договорів, укладених між позивачем і вказаним вище контрагентом документи, не є первинними документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні , оскільки в наданих Товариством актах здачі - прийняття робіт відсутні прізвища, ім`я та по батькові осіб, що їх підписали, що позбавило суд можливості ідентифікувати зазначених осіб, надані позивачем платіжні доручення не є належним доказом здійснення розрахунку, оскільки не містять відміток банку про їх проведення. Крім того, судом першої інстанції враховано інформацію інших органів державної фіскальної служби про неможливість проведення перевірки контрагента позивача та відсутність у останнього трудових ресурсів і матеріальних активів для виконання умов укладеного з позивачем договору перевезення.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Ясна Трейд задоволено, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області від 06 листопада 2012 року №0002392301, від 30 листопада 2012 року №0002742301, від 17 січня 2013 року №0000012234, від 31 січня 2013 року №0000332301 та від 04 березня 2013 року №000023223;

- стягнуто з Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю Ясна Трейд у відшкодування судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій - 3 441 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що надані позивачем первинні документи в повній мірі підтверджують реальність господарських відносин позивача та МП ТОВ Гамалс у періодах, що перевірялись. Вказав, що актом перевірки контролюючого органу підтверджено проведення Товариством оплати за отримані від МП ТОВ Гамалс послуги перевезення, крім того, здійснення розрахунку між сторонами за надані послуги також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками ПАТ Марфін Банк . Щодо здійснення перевезення металопродукції з Одеського порту до м. Кривий ріг суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем надано перелік автотранспорту, з якого вбачається, що перевезення товару здійснено 20 одиницями спеціальних автотранспортних засобів вантажопідйомністю 40-43 тонн. Також апеляційний суд зазначив, що згідно наданих представником позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснень, акти виконаних робіт підписані директорами сторін договору, як єдиними особами, уповноваженими на підписання документів бухгалтерської звітності підприємств.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив її скасувати та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на певні, наявні в наданих позивачем на підтвердження реальності господарських відносин Товариства з МП ТОВ Гамалс документах недоліки, а також на акт Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 23.12.2012 №1109/22-34/13918998/63 Про неможливість проведення зустрічної звірки ПМ ТОВ Гамалс щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за жовтень 2011 року, лютий, квітень, травень 2012 року .

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

20 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 09.10.2012 №530-п, згідно із п. 75.1 ст. 75, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) посадовими особами контролюючого органу проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ Ясна Трейд з питань правових відносин з МП у вигляді ТОВ Гамалс за період: лютий 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 16.10.2012 №1705/85/37089262/22-34 (далі - Акт перевірки від 16.10.2012, том 1 а.с.116-130).

Як вбачається з Акту перевірки від 16.10.2012, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог: ст.185, п.188.1 ст. 188, п.198.2 ст.198, ст. 200 ПК України, внаслідок чого встановлено заниження ТОВ Ясна Трейд суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього у сумі 136 023, 00 грн, в т.ч. за лютий 2012 року у сумі 136 023, 00 грн.

На підставі Акту перевірки від 16.10.2012 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.11.2012 № 0002392301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податку на додану вартість на суму 170 029 грн, з яких за основним платежем - 130 023 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 006 грн.

Крім того, на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 14.11.2012 №654-п, згідно із п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з МП ТОВ Гамалс за період 01.01.2012 по 31.03.2012.

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2012 № 2166/22-34/37089262/120 (далі - Акт перевірки від 14.11.2012, том 1 а.с. 227-236).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Товариством вимог:

- ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2 ст. 198, ст. 200 ПК України, в наслідок чого встановлено заниження товариством суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті у бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього у сумі 282 650 грн, у тому числі за січень 2012 року у сумі 137 900 грн та за березень 2012 року у сумі 144 750 грн

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.11.12 №0002742301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 353 313 грн, з яких за основним платежем - 282 650 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 70 663 грн та від 31 січня 2013 року №0000332301, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 353 313 грн, з яких за основним платежем - 282 650 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 70 663 грн (том 1 а.с.223, 225).

Крім того, на підставі наказу ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 17.12.2012 №749-п, згідно із п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п.79.1, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, посадовими особами відповідача проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з МП ТОВ Гамалс за період вересень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 17.12.2012 № 2592/22-34/37089262/155 (далі - Акт перевірки від 17.12.2012, том 1 а.с. 20-26).

Перевіркою встановлено порушення Товариством ст.185, п.188.1 ст. 188, п.198.2 ст.198, ст. 200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду всього у сумі 5 000, 00 грн, в т.ч. за вересень 2011 року

На підставі Акта перевірки від 17.12.2012. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.01.2013 №0000012234, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 6 250 грн, з них за основним платежем - 5 000, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 250 грн; від 04.03.2013 №0000232234, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1 250 грн (том 1 а.с.16, 18).

Контролюючий орган дійшов висновку про не підтвердження реальності здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ Ясна Трейд з суб`єктом господарювання МП у вигляді ТОВ Гамалс у періодах, що перевірялись.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та ПК України в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Абзацом 1 пункту 198.2 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.09.2011 між позивачем (Експедитор) та МП ТОВ Гамалс (Перевізник) укладено договір №26/09-11 перевезення вантажу автомобільним транспортом, за умовами якого Перевізник зобов`язується доставити вірений йому Експедитором вантаж до пункту призначення в установлений Договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (Вантажоодержувачу), а Експедитор зобов`язується сплатити за доставку вантажу встановлено плату (том 1 а.с. 36-41).

На підтвердження виконання умов вказаних договорів, позивач надав копії податкових накладних, актів виконаних робіт, міжнародних товарно-транспортних накладних, платіжних доручень, банківських виписок, тощо.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що ТОВ Ясна Трейд залучило МП ТОВ Гамалс для виконання перевезення вантажів на виконання своїх зобов`язань за договорами-дорученнями на надання транспортно-експедиторських послуг, укладених позивачем, як експедитором, з ТОВ МТА сервіс ЛТД (договір №2012-03 від 05.01.2012), ТОВ Юнатейд Стадз Компані (договір №12-01/12-АМ від 12.01.2012), ТОВ Юнистил (договір №9596х-2011 від 19.05.2011), ТОВ Континент (договір №20-07/11 АМ від 20.07.2011) як замовниками.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зокрема посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення таких актів будь-які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаних актів з відображенням в них окремих відомостей, зокрема щодо нереальності операцій, не відповідають критерію юридичної значимості, а отже не є належними доказами в розумінні процесуального Закону.

Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку придбаного товару/послуг, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарської операції, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентом сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова