Постанова

від 27.02.2020 по справі 804/4665/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №804/4665/18

адміністративне провадження №К/9901/5297/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Захарчук-Борисенко Н.В. від 06 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мельника В.В., суддів Чепурнова Д.В., Сафронової С.В. від 30 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, треті особи: Приватне підприємство КВАРТА-М , Товариство з обмеженою відповідальністю 21 СТОРІЧЧЯ про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Управління), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 вересня 2017 року №11035-1309, №11036-1309, №11037-1309 та №11038-1309; 2) визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 18 січня 2018 року №5148-17/62.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що об`єкти нерухомості, які розташовані на орендованих земельних ділянках згідно договорів, укладених із Дніпропетровською міською радою, були відчужені ним третім особам за договорами купівлі-продажу, у зв`язку з чим ОСОБА_1 не зобов`язаний сплачувати орендну плату за ті земельні ділянки, користування якими припинено, а тому вважає збільшення позивачу суми грошового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб безпідставним.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування податкової вимоги відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що підставою для нарахування платниками податків орендної плати за землю є договір про оренду земельної ділянки, а тому, враховуючи відсутність доказів розірвання укладених позивачем із Дніпропетровською міською радою договорів про оренду земельних ділянок й, як наслідок, припинення повноважень ОСОБА_1 як орендаря землі, останній зобов`язаний сплачувати орендну плату за земельні ділянки комунальної власності до моменту повернення їх орендодавцеві.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 30 січня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року скасував; в задоволенні позову відмовив в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погодився із позицією та мотивацією суду першої інстанції в частині наданої правової оцінки спірним відносинам, однак вказав, що останній, вирішуючи спір по суті, обмежився лише висновком щодо позовної вимоги стосовно оскаржуваної податкової вимоги.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, по суті посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме: пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частини третьої статті 7 Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV Про оренду землі (далі - Закон №161-XIV). На думку позивача, в силу вимог вказаних норм з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за іншою особою у попереднього власника не виникає обов`язку зі сплати орендної плати за земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, який відчужено, а тому, оскільки ОСОБА_1 відчужив належне йому нерухоме майно третім особам, обов`язок зі сплати орендної плати за земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти нерухомості, у нього відсутній.

Також зазначає про залишення судами поза увагою обставин сплати земельного податку третіми особами, яким реалізовані об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованих земельних ділянках, чим, за висновком позивача, порушені норми процесуального права при вирішенні спору.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 грудня 2008 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіною Л.В. за № в реєстрі 4363, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0627 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:02:133:0135, по фактичному розміщенню будівлі підприємства торгівлі. Договір укладено строком на п`ятнадцять років.

На вказаній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі, будівля підприємства торгівлі, які належали позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 01 вересня 2006 року на підставі рішення цього комітету №3434 від 28 серпня 2006 року та зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 15914541, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11756718, виданого КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації 06 вересня 2006 року.

Також 07 липня 2010 року між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладений договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем Л.С. за № в реєстрі 250, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0300 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1210100000:02:135:0315, по фактичному розміщенню будівлі торговельного комплексу. Договір укладено строком на п`ятнадцять років.

На вказаній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, будівля торговельного комплексу, які належали позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 21 червня 2007 року на підставі рішення цього комітету за №1722 від 14 червня 2007 року та зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 19302344, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15084765, виданого КП Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації 02 липня 2007 року.

У подальшому нерухоме майно, яке розміщено на вказаних земельних ділянках, відчужено позивачем третім особам.

Зокрема, 29 березня 2011 року між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ 21 СТОРІЧЧЯ (покупець) укладений договір купівлі продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за № в реєстрі 178, за умовами якого продавець передає, а покупець купує нежитлову будівлю, будівлю підприємства торгівлі загальною площею 159,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно пункту 14 вказаного договору право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Договір купівлі-продажу зареєстрований 21 квітня 2011 року.

Також 29 березня 2011 року між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ 21 СТОРІЧЧЯ (покупець) укладений договір купівлі продажу нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Пустовим С.В. за № в реєстрі 175, за умовами якого продавець передає, а покупець купує нежитлову будівлю, будівлю торговельного комплексу загальною площею 133,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно пункту 14 вказаного договору право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору та його державної реєстрації відповідно до статті 334 ЦК України. Договір купівлі-продажу зареєстрований 21 квітня 2011 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 20 червня 2018 року власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресами: м. Дніпропетровськ, вул. Панікахи, 36-Д та 119-А є Приватне підприємство КВАРТА-М (код ЄДРПОУ 38598460).

22 вересня 2017 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №11035-1309, яким збільшено позивачу розмір грошового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб на суму 26143,99 грн.; №11036-1309, яким збільшено позивачу розмір грошового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб на суму 24664,14 грн.; №11037-1309, яким збільшено позивачу розмір грошового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб на суму 56477,61 грн. та №11038-1309, яким збільшено позивачу розмір грошового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб на суму 53280,76 грн.

Також управлінням сформовано податкову вимогу від 18 січня 2018 року №5148-17/62, якою зобов`язано ОСОБА_1 сплатити суму боргу всього у розмірі 160597,28 грн.

Листом від 12 квітня 2018 року за №3285/04-62-013-20 контролюючий орган повідомим позивача про те, що останній є платником орендної плати з фізичних осіб на підставі договору оренди земельної ділянки від 07 липня 2010 року №250 за земельну ділянку площею 0,0300 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , до 18 серпня 2025 року, та на підставі договору оренди земельної ділянки від 02 грудня 2008 року №4363 за земельну ділянку площею 0,0627 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , до 26 січня 2024 року. Розрахунок земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 0,0627 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за 2016 рік становить 53280,76 грн., за 2017 рік - 56477,61 грн., розрахунок земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 0,0300 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , за 2016 рік становить 24664,14 грн., за 2017 рік - 26143,99 грн.

Вважаючи згадані податкові повідомлення-рішення та податкову вимогу такими, що прийняті всупереч норм законодавства, позивач звернувся до суду із цим позовом.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з такого.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) встановлено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

За змістом підпунктів 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК України.

За частиною третьою статті 7 Закону №161-XIV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).

Таким чином до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Із установлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що позивачем у березні 2011 року відчужено ТОВ 21 СТОРІЧЧЯ нерухоме майно (нежитлову будівлю, будівлю підприємства торгівлі, будівлю торговельного комплексу), яке розташовано на спірних орендованих земельних ділянках, що підтверджується відповідними договорами купівлі-продажу.

За таких обставин, з моменту набуття права власності ТОВ 21 СТОРІЧЧЯ на будівлі, що розташовані на орендованих позивачем земельних ділянках, для нього така оренда землі вважається припиненою, що свідчить про відсутність у позивача обов`язку щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ 21 СТОРІЧЧЯ .

Висновок же судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права, у зв`язку з чим вони підлягають скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 вересня 2017 року №11035-1309, №11036-1309, №11037-1309 та №11038-1309.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 18 січня 2018 року №5148-17/62.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду