Рішення

від 27.02.2020 по справі 482/2453/19

НОВООДЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

27.02.2020

Справа № 482/2453/19

Номер провадження 2/482/231/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді - Баранкевич В.О., за участю секретаря судового засідання Безкровної А.С., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Біленського А.Г., звернувся до суду із позовом до Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позову вказав, що 20.10.1998 р. між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами і будівлями по АДРЕСА_1 .

Представник вказує, що позивач не може розпорядитись в повній мірі своїм будинком, так як земельна ділянка, на якій розташовано його нерухомість, площею 0,25 га, призначена для обслуговування будинку та господарських будівель, яка знаходиться за цією ж адресою, ним не переоформлена на своє ім`я.

Вказана земельна ділянка згідно державного акту на право приватної власності належить попередньому власнику ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.

Відповідно, переоформити право власності на підставі цивільно - правової угоди неможливо.

Спадщину після смерті ОСОБА_2 позивач по справі, який є її сином і єдиним спадкоємцем не приймав, відповідно, відповідачем є Воронцівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області, на території якої знаходиться спірна земельна ділянка.

Вирішити питання земельної ділянки в позасудовому порядку у позивача відсутня можливість, тому представник позивача просить суд визнати за позивачем право власності на спірну земельну ділянку.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, представник позивача подав заяву, якою позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, просив про їх задоволення, просив розглядати справу в їх відсутність.

Представник відповідача - Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без їх участі та про визнання позовних вимог позивача повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд прийшов до висновку про необхідність застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачем позову, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Вивчивши доводи позовної заяви, матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 20.10.1998 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування житлового будинку з надвірними спорудами і будівлями, по АДРЕСА_1 , який був зареєстрований державним нотаріусом Новоодеської державної нотаріальної контори, реєстровий № 2-498.

Вказане право власності було зареєстровано РКП Новоодеське районне бюро технічної інвентаризації 29.10.1998 року.

З Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 4795, загальною площею 0,25 га, яка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель , встановлено, що вона була передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Воронцівської сільської ради народних депутатів від 24.05.1995 р. за № 18.

ОСОБА_2 була попереднім власником житлового будинку, до укладення договору дарування, згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 25.08.1998 р.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджено свідоцтвом про смерть.

Спадщину після смерті ОСОБА_2 позивач по справі, який є її сином і єдиним спадкоємцем не приймав, відповідно, відповідачем є Воронцівська сільська рада Новоодеського району Миколаївської області, на території якої знаходиться спірна земельна ділянка.

Оскільки в позасудовому порядку вирішити питання щодо земельної ділянки неможливо, єдиним правовим способом захисту прав позивача згідно положень ст.16 ЦК України, є визнання за ним права власності на земельну ділянку.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли ще у 1998 році, оскільки договір дарування було укладено в жовтні 1998 року, застосуванню підлягає законодавство чинне на той час, а саме ЦК УРСР (в редакції від 18.07.1963 р.) та ЗК України (в редакції 1990 року).

Згідно вимог ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року), при переході права власності на будівлю і споруду, разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

У відповідності до ч.1 ст. 328 ЦК України ( в чинній ред.), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до аб. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України ( в чинній ред.), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 квітня 2016 року в справі№ 6-253цс16.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України, слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2019 року в справі № 463/1696/15-ц.

Тобто, до набувача права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, розташованих на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні в силу закону, незалежно від волі попереднього користувача земельної ділянки та органу, уповноваженого розпоряджатися землею (у випадку належності земельної ділянки до земель державної або комунальної власності) переходить право користування земельною ділянкою, на якій розміщені відповідні об`єкти нерухомості, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року в справі№ 902/341/17 вказав, що виходячи з положень статті 377 ЦК України, статей 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, слід дійти висновку, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Отже, наведені норми слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об`єкт нерухомості, припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Право власності на земельну ділянку набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України, право власності на землю гарантується Конституцією України.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов, зокрема, реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Стаття 392 ЦК України визначає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що після укладення договору дарування житлового будинку від 20.10.1998 року до позивача, на підставі ст. 377 ЦК України та ст.120 ЗК України перейшло право власності і на земельну ділянку, а тому позов ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку для обслуговування вищевказаного житлового будинку обґрунтований та ведення особистого підсобного господарства, підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в сумі 768,40 грн.

З огляду на викладене та враховуючи те, що відповідачем до початку розгляду справи по суті подано заяву про визнання позову, суд вважає за можливе повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, тобто у розмірі 384,20 грн.

З урахуванням повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову, у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 50 відсотків від сплаченого позивачами судового збору в сумі 384,20.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 264-266, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку загальною площею 0,25 га, призначену для обслуговування житлового будинку та господарських будівель , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Воронцівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, місцезнаходження: вул.. Сухацького,15, с. Воронцівка, новоодеського району, Миколаївської області, КОД ЄДРПОУ 04376848 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні позову відповідно до квитанцій № 0.0.1564624260.1 від 24.12.2019 р. - 384грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: