Постанова

від 27.02.2020 по справі 911/1547/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2020 р. м.Київ Справа№ 911/1547/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Агрикової О.В.

Коробенка Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю Мілако

на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019,

повний текст якого складено та підписано 14.11.2019,

у справі №911/1547/19 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом фізичної особи-підприємця Кравченко Сергія Адольфовича

до товариства з обмеженою відповідальністю Мілако

про стягнення 117441,57грн., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 ФОП КравченкоС.А. (позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до ТОВ Мілако (відповідач) про стягнення 117441,57грн, з яких: 64575,00грн боргу, 37133,29грн пені, 12410,28грн інфляційних втрат; 3323,00грн 3% річних, 89000,00грн збитків та моральної шкоди, 2000,00грн витрат на адвоката.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність у відповідача простроченого сплатою боргу за договором купівлі-продажу №22/06/17 від 22.06.2017 майна. Також позивач зазначав, що відповідачем йому завдано збитків за період з 22.06.2017 по 22.06.2019 у сумі оренди майна на добу в розмірі 275,00грн на загальну суму 89000,00грн (143000,00грн збитків - 54000,00грн оплаченої суми).

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ Мілако на користь ФОП КравченкоС.А. 64575,00грн боргу, 9415,57грн пені, 11199,27грн інфляційних втрат, 3323,00грн 3% річних та 1921,00грн судового збору. В решті позовних вимог відмовлено повністю.

При ухваленні рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про наявність у відповідача простроченого сплатою боргу за договором купівлі-продажу №22/06/17 від 22.06.2017 майна. При цьому, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок пені та інфляційних втрат у бік зменшення. Крім цього, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні вимог в частині стягнення збитків у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, ТОВ Мілако звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог. Крім того, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження судового рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що він не міг виконати грошове зобов`язання перед позивачем - сплатити кошти на рахунок позивача, у зв`язку зі зміною банківських реквізитів позивача, про що позивач всупереч пункту 11.6 договору відповідача не повідомив, а тому, на думку відповідача, має місце прострочення позивача згідно статей 610, 613-616 Цивільного кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2019, справу №911/1547/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Агрикова О.В., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2020 у справі №911/1547/19 поновлено ТОВ Мілако пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Мілако на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19; зупинено дію рішення Господарського суду Київської від 25.10.2019 до перегляду справи №911/1547/19 в апеляційному порядку. Розгляд апеляційної скарги ТОВ Мілако на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті Господарського процесуального кодексу України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі Апеляційне провадження . При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах Апеляційне провадження і Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження .

Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.06.2017 між ФОП КравченкоС.А. та ТОВ Мілако був укладений договір купівлі-продажу №22/06/17 (договір), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця об`єкт рухомого майна, а саме: тип: електричний навантажувач; марка: Trojan; рік випуску: 1996, надалі по тексту іменується - майно , а покупець зобов`язується прийняти та оплатити майно.

Відповідно до пункту 3.1. договору ціна продажу майна згідно цього договору є орієнтовною та складає 118575,00 (сто вісімнадцять тисяч п`ятсот сімдесят п`ять гривень 00 коп.) грн без ПДВ.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що покупець проводить розрахунок з продавцем в безготівковій формі шляхом попереднього перерахування частини коштів у розмірі 30000,00 (тридцять тисяч гривень 00 коп.) грн без ПДВ на банківський рахунок продавця.

Згідно з пункту 4.2. договору різниця вартості майна у сумі, що залишилася, тобто 88575,00 (вісімдесят вісім тисяч п`ятсот сімдесят п`ять гривень 00 коп.) грн без ПДВ, що є еквівалентом 3362,00 доларів США, виходячи із офіційного курсу продажу доларів США встановленого НБУ на день укладання договору, відстрочується на 24 платежі і сплачується покупцем продавцю рівними частинами у гривнях, що є еквівалентом 1120,67 доларів США у такі строки: до останнього числа включно кожного календарного місяця на протязі три календарних місяців, починаючи з липня місяця 2017.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, що відповідає положенням статті 692 Цивільного кодексу України.

Позивач передав відповідачу майно за договором, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом прийому-передачі майна від 22.06.2017. Факт отримання відповідачем майна не заперечується.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення розрахунку з позивачем за отриманий від нього товар в повному обсязі, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 64575,00грн боргу колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно пункту 8.4 договору у разі порушення покупцем строків проведення розрахунків за майно, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за весь час прострочення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами спору договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 9415,57грн пені (за період з 19.12.2018 по 19.06.2019), 11199,27грн інфляційних втрат та 3323,00грн 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 89000,00грн збитків за період з 22.06.2017 по 22.06.2019 у сумі оренди майна на добу в розмірі 275,00грн на загальну суму 89000,00грн (143000,00грн збитків - 54000,00грн оплаченої суми) колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до часини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру збитків;

3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

В обґрунтування суми понесених збитків позивач надав тільки розрахунок таких збитків, в основу якого покладено вартість оренди проданого майна за два роки.

Однак, колегія суддів зазначає, що позивачем не обґрунтовано та документально не підтверджено факту понесення збитків внаслідок продажу майна відповідачеві, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача збитків у розмірі 89000,00грн є безпідставною та правомірно відхилена судом першої інстанції.

Рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 в частині заявлених до стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в сумі 2000,00грн сторонами не оспорюється, а тому не переглядається судом апеляційної інстанції згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи відповідача про те, що він не міг виконати грошове зобов`язання перед позивачем - сплатити кошти на рахунок позивача, у зв`язку зі зміною банківських реквізитів позивача, про що позивач всупереч пункту 11.6 договору відповідача не повідомив, а тому, на думку відповідача, має місце прострочення позивача згідно статей 610, 613-616 Цивільного кодексу України, колегія суддів відхиляє.

Дійсно, як вбачається з банківської виписки по рахунку відповідача (а.с.71), сплачені 10.07.2019 відповідачем 100,00грн на рахунок позивача в ПАТ Укрсобанк , що вказаний в укладеному між сторонами спору договорі, повернуті у зв`язку із закриттям рахунку позивача.

Однак, матеріали справи містять претензію №3 від 03.09.2018 (а.с.12), направлену позивачем відповідачеві (а.с.13), згідно якої позивач вимагав сплатити борг на рахунок позивача в ПАТ Приватбанк . Зазначення позивачем нового рахунку для розрахунків за договором шляхом надіслання претензії суд вважає як повідомлення позивачем відповідача про зміну банківських реквізитів, як то передбачено пунктом 11.6 договору.

Більш того, матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач намагався сплатити та сплачував суму боргу за договором на рахунок позивача в ПАТ Укрсоцбанк до звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі.

Підсумовуючи наведене, на переконання колегії суддів, висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Судові витрати згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 252, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляійну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Мілако на рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 25.10.2019 у справі №911/1547/19 залишити без змін.

3.Справу №911/1547/19 повернути до Господарського суду Київської області.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.В. Агрикова

Г.П. Коробенко