Рішення

від 27.02.2020 по справі 904/104/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2020м. ДніпроСправа № 904/104/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Власов Є.В.;

від позивача: Капуста А.В.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (м. Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Д" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 4933 від 26.04.2013 у загальному розмірі 12 459 грн. 55 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Д" (далі - відповідач) заборгованість за договором про постачання електричної енергії № 4933 від 26.04.2013 у загальному розмірі 12 459 грн. 55 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 9 112 грн. 05 коп. - основний борг;

- 2 867 грн. 68 коп. - пеня;

- 228 грн. 93 коп. - інфляційні втрати;

- 250 грн. 89 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (споживачем) зобов`язань за договором про постачання електричної енергії № 4933 від 26.04.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту у грудні 2018 року активну електричну енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 9 112 грн. 05 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 04.05.2018) позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 2 867 грн. 68 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2019 року у сумі 228 грн. 93 коп., а також 3% річних за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 250 грн. 89 коп.

Ухвалою суду від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 03.02.2020 .

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 3154/20 від 21.01.2020), в якому він просив суд забезпечити проведення судових засідань по справі № 904/104/20 в режимі відеоконференції та визначити Господарський суд Запорізької області відповідальним за проведення відеоконференції під час слухання справи.

Ухвалою суду від 23.01.2020 було відмовлено Публічному акціонерному товариству "Запоріжжяобленерго" у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції, у зв`язку з відсутністю технічної можливості її проведення 03.02.2020 (а.с.67).

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 5188/20 від 03.02.2020), в якому він просив суд розглядати справу за відсутності представника позивача, у зв`язку із неможливістю представника прибути у судове засідання.

У судове засідання 03.02.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання позивача про розгляд справи без участі його представника, яке було задоволено судом.

Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, оскільки до суду повернувся конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.01.2020, що направлявся відповідачу за адресою: 49000, м. Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 3 А, з відміткою "За закінченням терміну зберігання" (а.с.58-62).

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 30.02.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 27.02.2020; з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи судом було додатково направлено відповідачу дану ухвалу та ухвалу суду від 08.01.2020 на:

- адресу засновника - ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , яка міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.01.2020;

- на адресу, вказану у спірному договорі: 49000, м. Дніпро, вулиця Академіка Чикмарева, будинок 2, офіс 5.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 6396/20 від 07.02.2020), в якому він просив суд забезпечити проведення судових засідань по справі № 904/104/20 в режимі відеоконференції та визначити Господарський суд Запорізької області відповідальним за проведення відеоконференції під час слухання справи.

Ухвалою суду від 10.02.2020 вказане клопотання було задоволено судом.

У судове засідання 27.02.2020 з`явилися представники позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.02.2020 вдруге не з`явився , причин неявки суду не повідомив, при цьому, судом було відзначено, що поштове відправлення на юридичну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 03.02.2020, як і попередня ухвала від 08.01.2020 (а.с.58-62), було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.84-88), отже вказані обставини носять систематичний характер.

З цього приводу суд зазначає наступне.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.01.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 3 А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.47-49).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 08.01.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 08.03.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 08.03.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався, у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судовому засіданні 27.02.2020 виклав зміст позовних вимог, навів доводи в їх обґрунтування; зауважив, що ним повідомлені суду всі обставини справи, що йому відомі, та надані всі докази, необхідні для прийняття законного, обґрунтованого рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 27.02.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, строку його дії, порядок та строки електропостачання, факт надання та передачі послуг електропостачання споживачу, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 26.04.2013 між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (далі - постачальник електричної енергії, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега-Д" (далі - споживач, відповідач) укладено договір про постачання електричної енергії № 4933 (далі - договір, а.с.7-16), відповідно до умов якого постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. Точки продажу електричної енергії визначаються додатком № 2 "Точки продажу електричної енергії споживачу" (розділ 1 договору).

При цьому, у додатковій угоді № 5 від 01.03.2017 до договору, у зв`язку з перейменуванням та зміною реквізитів постачальника електричної енергії, сторони дійшли взаємної згоди внести наступні зміни до договору про постачання електричної енергії: в преамбулі та в тексті укладеного договору ВАТ "Запоріжжіяобленерго" в усіх відмінках замінити на ПАТ "Запоріжжяобленерго" (а.с.26).

Відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", Закону України "Про національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Постановою НКРЕКП від 13.11.2018 № 1415 з 01.01.2019 позивачу анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, ліцензію на право провадження господарської діяльності з передачі електричної енергії місцевими локальними електричними мережами, та видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області.

Отже, до 01.01.2019 позивач мав статус постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та відповідно Закон України "Про ринок електричної енергії" з 01.01.2019 набув статусу оператора систем.

У додатку № 2 до договору сторони визначили точку продажу електричної енергії споживачу, а саме:

- найменування приєднання (об`єкта) споживача - ТОВ "Вега-Д" комірка № 36 ГРП-6кВ виробничий комплекс вул. Північне шосе, 20 Е;

- точка продажу електричної енергії споживачу - межа балансової належності електричних мереж між ПАТ "Запоріжвогентрив" та ТОВ "Вега-Д" (на болтових з`єднаннях кабельних наконечників КЛ-6кВ до трансформаторів струму в комірці Ф-36ГПР-6кВ);

- напруга у точці продажу - 6 кВ (а.с.18).

У пункті 9.5. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2013. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії, але у будь-якому разі на строк, не перевищує строк дії договору оренди. Із закінченням строку дії договору оренди закінчується строк дії договору. Умови, а також термін дії договору, можуть бути переглянуті в будь-який момент за узгодження сторін.

Доказів визнання недійсним, зміни чи розірвання вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено.

Позивач посилається на порушення відповідачем (споживачем) зобов`язань за договором про постачання електричної енергії № 4933 від 26.04.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту у грудні 2018 року активну електричну енергію, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 9 112 грн. 05 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 6 від 04.05.2018) позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 2 867 грн. 68 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2019 року у сумі 228 грн. 93 коп., а також 3% річних за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 250 грн. 89 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Так, у пункті 3 додатку № 4 до договору "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" сторони визначили, що оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі попередньої оплати за рахунками або платіжними вимогами-дорученнями, що направляються споживачу постачальником електричної енергії у розрахунковому періоді, що передує звітному. Кінцевим терміном оплати є 10 число місяця, що передує звітному розрахунковому періоді. Сума платежу для попередньої оплати електричної енергії, що буде спожита в наступному розрахунковому періоді, визначається виходячи із заявленого обсягу споживання електричної енергії, тарифів на активну електричну енергію наступного розрахункового періоду та з урахуванням коштів, одержаних від споживача за споживання електричної енергії наступного розрахункового періоду, в тому числі за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні.

У разі відсутності інформації про рівень тарифів на наступний розрахунковий період на день виставлення платежу, сума розраховується за тарифами, що діють у поточному розрахунковому періоді (а.с.22).

Так, на виконання умов договору позивачем у грудні 2018 року було здійснене постачання активної електроенергії відповідачу в обсязі 5892 кВт/год., що підтверджується актом про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію (а.с.29).

При цьому, відповідно до умов пункту 6 додатку № 4 до договору "Порядок розрахунків за активну електричну енергію", за підсумками розрахункового періоду постачальник електричної енергії виписує споживачу рахунок або платіжну вимогу-доручення для остаточного розрахунку. Сума платежу при остаточному розрахунку визначається, виходячи з тарифів на активну електроенергію та фактичного обсягу спожитої електричної енергії, згідно даних наданого споживачем "Акта про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію" з урахуванням сум платежів, що надійшли від споживача.

Згідно з умовами пункту 10 вказаного додатку споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому постачальником електричної енергії.

Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається:

- при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів);

- у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги-доручення уповноваженому представнику споживача під розпис в журналі, дата зазначена у журналі;

- при направленні нарочним - дата вручення споживачу,

Рахунки або платіжні вимоги-доручення, виставлені постачальником електричної енергії відповідно до умов договору (для попередньої оплати, планових платежів, остаточного розрахунку, інше), отримує представник споживача одночасно із підписаними зі сторони постачальника електричної енергії "Актом про спожиту протягом розрахункового періоду активну електричну енергію" та "Актом звірки обсягу споживання електроенергії відпущеної постачальником електричної енергії за тарифами, диференційованими за періодами часу" відповідно до умов п. 4. цього додатку. У разі не отримання представником споживача рахунків або платіжних вимог-доручень для здійснення, передбачених умовами договору платежів, відповідні рахунки або платіжні вимоги-доручення направляються споживачу поштою або нарочним згідно умов цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, в оплату спожитої у грудні 2018 року відповідачем активної електричної енергії позивачем було виставлено рахунок № 4933/12а від 31.12.2018 на суму 15 154 грн. 42 коп. без ПДВ. З урахуванням наявності переплати у споживача у розмірі 6 042 грн. 37 коп. сума до сплати по рахунку № 493/12а від 31.12.2018 складає 9 112 грн. 05 коп. (а.с.28)

Виставлений рахунок було отримано 03.01.2019 уповноваженою особою відповідача особисто. Копія довіреності від 10.01.2018 №б/н, якою уповноважено енергетика Хитрика В.І. на отримання рахунків на оплату за спожиту електроенергію наявна в матеріалах справи (а.с.30).

Таким чином, враховуючи порядок та строки оплати спожитої за договором активної електроенергії, визначені у пункті 10 додатку № 4 до договору, приймаючи до уваги отримання відповідачем рахунку на її оплату 03.01.2019, господарським судом встановлено, що граничний строк оплати спожитої у грудні 2018 року активної електроенергії - 11.01.2019.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 9 112 грн. 05 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 9 112 грн. 05 коп.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 4.2.1 розділу 4 "Відповідальність сторін" (в редакції додаткової угоди № 6 від 04.05.2018) договору сторони передбачили, що за недотримання термінів сплати рахунків за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії, споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконане зобов`язання по сплаті, в розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочення (але не більш подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) до дня фактичної оплати.

Отже, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 4.2.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 2 867 грн. 68 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.34), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно. Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.34), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що в період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 пеня підлягає нарахуванню на суму заборгованості у розмірі 9 112 грн. 05 коп. та в цей період складає 2 867 грн. 42 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 867 грн. 42 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з лютого по жовтень 2019 року у сумі 228 грн. 93 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.32), та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані наведені вимоги, були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що в період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 інфляційні втрати підлягають нарахуванню в період з лютого по жовтень 2019 року на суму заборгованості у розмірі 9 112 грн. 05 коп. та в цей період складають 284 грн. 92 коп.Однак у вказаному періоді позивач нараховує та заявляє до стягнення інфляційні втрати у сумі 228 грн. 93 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 228 грн. 93 коп.

Також, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 12.01.2019 по 12.12.2019 в сумі 250 грн. 89 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.33), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви (а.с.33), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 250 грн. 89 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 920 грн. 96 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Д" про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії № 4933 від 26.04.2013 у загальному розмірі 12 459 грн. 55 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега-Д" (49000, м. Дніпро, вулиця Байкальська, будинок 3 А; ідентифікаційний код 36575106) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, м. Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14; ідентифікаційний код 00130926) 9 112 грн. 05 коп. - основного боргу, 2 867 грн. 42 коп. - пені, 228 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 250 грн. 89 коп. - 3% річних та 1 920 грн. 96 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.02.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко