Ухвала

від 27.02.2020 по справі 921/188/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 921/188/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Сухового В.Г.,

перевіривши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 (головуючий суддя Дубник О.П., судді Зварич О.В., Хабіб М.І.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2019 (суддя Стадник М.С.) у справі № 921/188/19

за позовом Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича

до Тернопільської міської ради

про стягнення 354 740,00 грн, з яких: 322 700,00 грн - реальні збитки, понесені внаслідок зміни (збільшення) ринкової вартості земельної ділянки, загальною площею 0,0178 га за кадастровим номером 6110100000:06:002:0053; та 32 040,00 грн - доходів, які відповідач міг одержати від майна, яке зберіг у себе без достатньої правової підстави,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2020 Фізична особа - підприємець Бігун Богдан Костянтинович надіслав безпосередньо на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2019 у справі № 921/188/19.

08.02.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 №460-IX, яким внесено зміни до законодавчих актів України.

Разом з тим, відповідно до розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, який набрав чинності з 08.02.2020, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Водночас, в тексті касаційної скарги міститься клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що скаржник отримав поштою копію повного тексту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції - 17.01.2020, у зв`язку з чим має право протягом двадцяти днів на поновлення строку на касаційне оскарження посилаючись на приписи частини другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши заявлене в тексті касаційної скарги клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 288 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржник оскаржує постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 , повний текст якої складений - 11.01.2020, останній день оскарження за приписами частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України припадає на 31.01.2020 . Касаційну скаргу скаржником надіслано безпосередньо на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду - 31.01.2020 , що підтверджується відміткою Укрпошта Експрес на поштовому конверті.

Таким чином, надіслана 31.01.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційна скарга Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2019 у справі № 921/188/19 в межах строку передбаченому частиною 1 статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим, заявлене клопотання про поновлення строку залишається без розгляду.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статей 290, 291 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на день подання касаційної скарги - 31.01.2020), з огляду на таке.

Статтею 290 Господарського процесуального кодексу України передбачені вимоги до форми і змісту касаційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень, а також обґрунтування того, в чому саме полягає таке порушення або неправильне застосування і яким чином воно вплинуло на прийняття цих рішень.

Разом з цим особи, що звертаються до Верховного Суду з касаційними скаргами, мають враховувати, що Верховний Суд є судом "права, а не факту ", а тому посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи чи на перевагу одних доказів над іншими не допускається.

У поданій касаційній скарзі скаржник зазначає, що не погоджується з оскарженими судовими рішеннями, вважає їх такими, що прийняті всупереч норм матеріального та процесуального права.

При цьому, зміст касаційної скарги зводиться до заперечення встановлених судами обставин справи з цитуванням норм цивільного законодавства, а також одночасним тлумаченням скаржником власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійснені судами під час розгляду справи по суті, і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Проте, в порушення наведених процесуальних вимог, зміст касаційної скарги не містить належних обґрунтувань того, в чому саме полягає порушення або неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права під час прийняття оскаржених судових рішень у даній справі.

Зазначення суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права полягає в тому, що скаржник повинен у касаційній скарзі вказати, які саме норми порушено чи застосовано неправильно, і в чому саме полягає це порушення або неправильне застосування.

За таких обставин, враховуючи, що касаційна скарга зводиться до посилання на норми матеріального права без належного обґрунтування в чому саме полягає порушення або неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, така скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає залишенню без руху.

Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником не додано документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі за подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції, що також підтверджується переліком додатків до касаційної скарги.

Водночас, до матеріалів касаційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги на підставі підпункту 7 пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" з підстав, що скаржник не може сплатити судовий збір у розмірі 10 642,00 грн через його скрутне майнове становище та перевищенням належного до сплати судового збору 5 відсотків річного доходу позивача. На підтвердження вказаних доводів, скаржником до матеріалів касаційної скарги додано довідку Державної податкової служби України про доходи позивача за 2019 рік.

Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" № 3674 - VI.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII внесено зміни до Закону України "Про судовий збір", які набрали чинності з 15.12.2017.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Враховуючи викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та звільнення скаржника від сплати судового збору з огляду на те, що приписи підпункту 7 пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України "Про судовий збір" поширюються для позивачів, які є фізичними особами. В даному випадку, скаржник - позивач у даній справі є фізична особа-підприємець, тобто особа із статусом суб`єкта господарювання.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 908/1924/18.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням та відсутністю коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для відстрочення від такої сплати.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Окрім цього, положенням статті 291 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Згідно положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії касаційної скарги з додатками може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником не надано доказів надіслання копії касаційної скарги з додатками відповідачу у справі, а саме Тернопільській міській раді.

Не повідомлена належним чином сторона у справі, як учасник господарського процесу, позбавлена можливості володіти об`єктивною інформацією стосовно руху господарського процесу.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на приписи пункту 7 частини 2 статті 42, частини 3 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, де встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом; у випадку невиконання учасником справи його обов`язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. Зокрема, це стосується й вимог статті 291 Господарського процесуального кодексу України щодо процесуальних обов`язків скаржника.

Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Не надсилання копії касаційної скарги іншим учасникам судового процесу позбавляє цих учасників обізнаності про факт подання касаційної скарги та, відповідно, про її зміст, що, в свою чергу, позбавляє права звернутися до суду касаційної інстанції із запереченням проти відкриття касаційного провадження (стаття 7, частина 4 статті 294 ГПК України).

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги статті 291 Господарського процесуального кодексу України та надіслати відповідачу у даній справі копію касаційної скарги та доданих неї документів на належну адресу і надати суду докази такого надсилання, тобто докази виконання свого процесуального обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Підсумовуючи вище викладені недоліки касаційної скарги, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику для усунення недоліків касаційної скарги необхідно подати до суду касаційної інстанції уточнену касаційну скаргу з обґрунтування того, в чому саме полягає порушення або неправильне застосування норм права і яким чином це вплинуло на прийняття оскаржених судових рішень у даній справі, а також надати документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі за подання касаційної скарги та докази надіслання копії касаційної скарги з додатками відповідачу у справі, а саме Тернопільській міській раді.

Матеріали з усунення недоліків слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Усунувши недоліки, заявнику касаційної скарги необхідно подати суду докази про дату вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху для визначення судом чи було дотримано заявником встановлений у частині другій статті 174 Господарського процесуального кодексу України строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись статтями 174, 234, 288, 290, 291 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом до 08.02.2020), суд

УХВАЛИВ:

1 . Відмовити у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.

2 . Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 02.09.2019 у справі № 921/188/19 залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк, тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги.

4. Довести до відома скаржника, що поштову кореспонденцію слід надсилати за адресою Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О.Копиленка, 6.

5 . У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Суховий В.Г.