Рішення

від 21.02.2020 по справі 640/11068/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2020 року м. Київ № 640/11068/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

(04050, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна (01001,

м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-А, вежа А, поверх 15, код ЄДРПОУ

35534928)

про стягнення штрафних санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 126 120,00 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 4 010,51 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем в установленому порядку в 2018 році не виконано, встановлений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на адміністративний позов представник Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна стверджував, що вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , Законом України Про зайнятість населення , спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення.

З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

25 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 17 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , - становить 1 особу, яка не працевлаштована відповідачем, тобто не працевлаштовано 1 особу.

Відповідачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 126 120,00 грн.

Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами проведеної перевірки зазначеного Звіту форми №10-ПІ, зроблено висновок, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 126 120,00 грн, та пеня 4 010,51 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантії їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року №875-XII (надалі - Закон №875-XII).

Частинами 1 та 2 статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації.

Згідно частини 1 статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями, про що йдеться, зокрема, у статті 20 Закону №875-XII.

З викладеного вбачається, що законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, суд зазначає, що законом передбачені випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України.

Так, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відтак, з метою належного вирішення даного спору необхідною є перевірка чи вживалися відповідачем залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення, що полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-XII пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року №5067-VI передбачено, що роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем протягом 2018 року сумлінно виконувались вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю щодо створення робочих місць для працевлаштування таких осіб та подання звітності.

Так, у відповідності до Порядку надання звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 №316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України №1476 від 05 грудня 2016 року), відповідачем було подано відповідні звіти та інформацію про створення протягом 2018 року робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджується копіями звітів, зокрема за травень 2018 року (від 03 травня 2018 року, від 31 травня 2018 року), липень 2018 року (від 02 липня 2018 року, від 31 липня 2018 року), вересень 2018 року (від 03 вересня 2018 року, від 28 вересня 2018 року), жовтень 2018 року, листопад 2018 року, грудень 2018 року.

Також, листом Київського міського центру зайнятості від 16 липня 2019 року №05-1714/10-21/19 підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна протягом 2018 року щомісячно надавало до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості інформацію про вакансій за посадами продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів, для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про безпосереднє звернення осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна чи за направленням з центру зайнятості з приводу працевлаштування та відмову їм у прийнятті на роботу.

При цьому, листом від 11 липня 2019 року №602 Шевченківська районна філія Київського міського центру зайнятості підтвердила, що за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року особи з інвалідністю на вакансії продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів Шевченківською районною філією Київського міського центру зайнятості до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна не направлялися.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення вказаного позивачем господарського правопорушення, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна не може бути притягнене до відповідальності.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки надані відповідачем докази підтверджують, що останній вжив усіх залежних від нього заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , Законом України Про зайнятість населення , спрямованих на пошук та працевлаштування осіб з інвалідністю, що підтверджується: створенням робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформуванням про це Центру зайнятості населення шляхом подання звітів по формі №3-ПН.

Суд також враховує, що представник відповідача подав до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 55 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року №1370/3770/18, від 12 вересня 2019 року №9901/350/18.

Так, на підтвердження надання відповідачу правової допомоги представник відповідача подав до суду: договір про юридичні послуги №0268-2019 від 01 липня 2019 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №401 від 05 листопада 2019 року, додаток №1 до акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №401 від 05 листопада 2019 року, яким підтверджується, що понесені відповідачем витрати стосуються як підготовки, так і збору доказів шляхом направлення запитів та отримання відповідей на них.

Відповідно до поданих представником відповідача документів позивачу надавалась наступна правова допомога: підготовка відзиву, ознайомлення з матеріалами адміністративної справи, надсилання запитів у Київський міський центр зайнятості та отримання відповідей на такі запити.

Згідно платіжного доручення №102403 від 01 серпня 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна сплачено 66 000,00 грн. передплати за надання професійної правничої допомоги, 55 000,00 грн. на правову допомогу, 11 000,00 грн - сплата ПДВ, тобто відповідачем оплачено в повному обсязі витрати на правничу допомогу в суді.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник позивача не подавав до суду клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та в матеріалах справи відсутні відомості щодо заперечення представника позивача щодо розміру таких витрат, відтак суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити повністю.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна 01001, м. Київ, площа Спортивна, буд. 1-А, вежа А, поверх 15, код ЄДРПОУ 35534928) понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 55 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (04050, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104, код ЄДРПОУ 22869098).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук