ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11068/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Степанюка А.Г., Черпіцької Л.Т., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Зара Хоум Україна про стягнення штрафних санкцій та пені, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить судове рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким його адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Як вбачається з поданого Позивачу Звіту Відповідача Про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік , копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 9), за Формою №10-ПІ від 26 лютого 2019 року, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за №117/13384, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) фактично за звітний 2018 рік становить 17, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (осіб) - 0, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 1.
Позивачем зазначено, що Відповідачем не виконано передбаченого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні 4-х відсоткового нормативу для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частин першої, другої ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21.03.1991 року № 875-XII (надалі Закон - № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом; підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Згідно з частиною третьою ст. 18 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця; підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з частиною першою ст. 20 Закону № 875-XII, зокрема, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до частини другої ст. 20 Закону № 875-XII, порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Згідно з частиною третьою ст. 18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2018 році Звітність за формою №3-ПН щодо інформації про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування інвалідів було подано Відповідачем до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості у травні, липні, вересні, жовтні листопаді та грудні 2018 року.
Проте, як зазначено в Листі Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості від 11.07.2019 №602, за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 особи з інвалідністю на вакансії продавця-консультанта та продавця непродовольчих товарів нею до Відповідача не направлялися.
Відповідно до частини п`ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
А як зазначено в Постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі №806/1368/17 (адміністративне провадження № К/9901/5558/17) за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Декор-Кераміка про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Згідно з п. 4 частини третьої ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року № 5067-VІ, роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем вжито всіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.
Відповідно до частини другої ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зазначені обставини, свідчать про наявність підстав для звільнення Відповідача від відповідальності на підставі частини другої статті 218 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо стягнення на користь Відповідача витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів, колегією суддів встановлено наступне.
Згідно з частиною першою ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною п`ятою ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин шостої, сьомої ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця Київського виконавчого округу Юхименко Ольги Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України лише за наявності клопотання іншої сторони.
Проте, у даній справі Позивачем Клопотання щодо зменшення суми витрат на оплату правничої допомоги Відповідачу до суду першої інстанції подано не було, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення зазначених витрат.
Згідно зі ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до частини другої ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною четвертою ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Дану справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
А відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 оку - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскаржена бути не може, крім передбачених пп. а) - г) п. 2 частини п`ятої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України випадків.
Постанову складено в повному обсязі 22.09.2020 року.
Головуючий суддя Бабенко К.А.
Судді: Степанюк А.Г.
Черпіцька Л.Т.
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.09.2020 |
Оприлюднено | 24.09.2020 |
Номер документу | 91719167 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Бабенко Костянтин Анатолійович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Бабенко Костянтин Анатолійович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Бабенко Костянтин Анатолійович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Бабенко Костянтин Анатолійович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Бабенко Костянтин Анатолійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні