Постанова

від 26.02.2020 по справі 0540/8457/18-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року справа №0540/8457/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Міронової Г.М., Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Коротких В.О., представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 р. (повне судове рішення складено 1 листопада 2019 року у м. Слов`янськ) у справі № 0540/8457/18-а (головуючий І інстанції суддя Лазарєв В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтобуріння" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шахтобуріння" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (далі - відповідач), в якому просило визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.06.2018 року № 0000291410, № 0000281410; та вирішити питання судових витрат (т. 1 а.с. 140-166).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 року у справі № 0540/8457/18-а позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07 червня 2018 року № 0000281410 про збільшення грошового зобов`язання Товариству з обмеженою відповідальністю Шахтобуріння з податку на додану вартість на загальну суму 707287,50 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 07 червня 2018 року № 0000291410 про збільшення грошового зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Шахтобуріння з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 569333,75 грн.

Вирішено питання судових витрат (т. 6 а.с. 41-46).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2018 року у справі № 752/25255/17 провадження № 1-кс/752/1253/18 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ ФЕРРЕТЕ за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

За результатами проведеної перевірки і декларування підприємством здійснення ним господарської діяльності з ТОВ ФЕРРЕТЕ вказано на порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2017 рік на 455 467 грн. та п. 198.1 п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 471 525 грн.

Вважає, що реальність вчинення господарських операцій між позивачем та ТОВ ФЕРРЕТЕ не підтверджено; посилається на рішення Верховного Суду, тому податкові повідомлення-рішення № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року прийнято правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому висловлює згоду з мотивувальною частиною рішення суду 1 інстанції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Шахтобуріння є юридичною особою, зареєстроване 08.10.2001 р., номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 1 388 120 0000 000048, ідентифікаційний код 31619520, місцезнаходження: 84500, Донецька область, місто Бахмут, вулиця Павла Новгородцева, будинок 1а (т. 1 а.с. 248-249).

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності позивача є 43.99 - інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у. (т. 1 а.с. 130-131).

10 жовтня 2001 року позивач, як платник податків, був взятий на облік в органах державної податкової служби за № 912. На теперішній час перебуває на обліку в Бахмутській ОДПІ Головного управління ДПС у Донецькій області.

У період, за який проводилася перевірка, зареєстрований платником податку на додану вартість.

У період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року посадовими особами Бахмутської ОДПІ Головного управління ДПС у Донецькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Шахтобуріння з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ ФЕРРЕТЕ (код ЄДРПОУ 40952883) за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

За результатами перевірки 17 травня 2018 року був складений акт № 1/05-99-14-10/31619520, згідно якого господарські операції між ТОВ ФЕРРЕТЕ та контрагентами - постачальниками і покупцями не підтверджуються виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності (т. 1 а.с. 36-64).

Вищевказані висновки обґрунтовані наступним: 1) відсутністю первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій; 2) за даними інформаційного ресурсу ДПС встановлено, що господарська діяльність ТОВ Феррете має ознаки нереальності здійснення операцій; 3) наявністю ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2018 у справі № 752/25255/17 провадження № 1-кс/752/1253/18, згідно якої в ході досудового розслідування допитані у якості свідків ОСОБА_1 , яким підписано договори поставки від 13.06.2017 № 13/06 та від 27.08.2017 № 27/08 між ТОВ Феррете (Постачальник) та ТОВ Шахтобуріння , а також інші первинні документи, ОСОБА_2 (яка зазначена засновником ТОВ Феррете ), які показали, що не мають відношення до реєстрації, придбання та фінансово-господарської діяльності ТОВ Феррете .

У зв`язку із чим встановлена неможливість реального здійснення ТОВ Феррете зазначених операцій з урахуванням часу, неможливість встановлення місця знаходження підприємства, майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, фіскальний орган дійшов висновку про порушення ТОВ Шахтобуріння п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 Податкового Кодексу України від 02.12.10 №2755-VI із змінами та доповненнями, п. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. N 996-XIV, зі змінами та доповненнями, за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 рік на загальну суму 455 467 грн., п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 розділу V Податок на додану вартість Податкового Кодексу України від 02.12.10 № 2755-VI із змінами та доповненнями, за правочинами, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість до сплати на загальну суму 471525 грн., у тому числі: за липень 2017 року - 471525грн.

07 червня 2018 року ГУ ДПС у Донецькій області на підставі акту прийнято податкові повідомлення-рішення: 1) № 0000291410, яким донараховано 455467,00 грн. податку на прибуток приватних підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 113866,75 грн.; 2) № 0000281410, яким донараховано 471525 грн. податку на додану вартість та застосовано 235762,50 грн. штрафних санкцій (т. 1 а.с. 31,33).

Позивач оскаржив вищевказані рішення, як такі, що прийняті необґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

У ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За унормуванням пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України окреслено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

За нормою п.п. "а" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правилом п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1-200.4 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом б 200.1 цієї статті, така сума: підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст. 1 цього Закону бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Отже, для підтвердження наявності підстав для включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону № 996-XIV.

В ході судового розгляду судом встановлено, що позивачем (покупець за договором) та ТОВ Феррете (продавець за договором) укладено договір поставки № 13/06 від 13.06.2017 року (т. 1 а.с. 123-124).

За змістом п. 1.1. договору поставки № 13/06 ТОВ Феррете зобов`язується поставити покупцю, а покупець прийняти та сплатити вартість товару в порядку та на умовах, викладених у договорі, металеві вироби іменовані надалі Товар .

У п. 1.2. договору поставки № 13/06 вказано, що вид, комплектність (асортиментний перелік), кількість, ціна одиниці товару та ціна партії товару узгоджується сторонами і вказується в накладних та рахунках.

Із п. 2.1. договору вбачається, що поставка Товару здійснюється на підставі усного або письмового замовлення покупця, направленого покупцем (телефоном, по факсу чи електронною поштою) на адресу продавця з зазначенням виду, асортиментного переліку та кількості товару, який покупець має намір придбати.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Ферете виписано позивачу видаткові накладні: від 15.06.2017 № 14, від 16.06.2017 № 15, від 19.06.2017 № 17, від 21.06.2017 № 19, від 22.06.2017 № 20, від 23.06.2017 № 21, від 26.06.2017 № 24, від 27.06.2017 № 25, від 29.06.2017 № 26 (т.1 а.с. 172,174,176,178,180,182,184,186,188).

Вищевказані видаткові накладні були оплачені позивачем, що підтверджується банківськими виписками (т. 3 а.с. 193,198,201,203,204,207,210).

Також продавцем - ТОВ Ферете на виконання умов вказаного договору було видано позивачу та зареєстровано у ЄРПН податкові накладні: від 15.06.2017 № 1, від 16.06.2017 № 3, від 19.06.2017 № 2, від 21.06.2017 № 1, від 22.06.2017 № 1, від 23.06.2017 № 1, від 26.06.2017 № 1, від 27.06.2017 № 1, від 29.06.2017 № 3 (т.1 а.с. 209, 210, 211, 212-213, 214, 215, 216, 217-218, 219).

Про виконання умов вищевказаного договору свідчать складені прибуткові накладні від 15.06.2017 № 713, від 16.06.2017 № 727, від 19.06.2017 № 730, від 21.06.2017 № 736, від 22.06.2017 №739, від 23.06.2017 №750, від 26.06.2017 №764, від 27.06.2017 №776, від 29.06.2017 № 782 (т. 1 а.с. 173, 175, 177, 179,181,183,185,187,189).

27 серпня 2017 року між позивачем (покупець за договором) та ТОВ Феррете (продавець за договором) укладено договір поставки № 27/08 (т. 1 а.с. 190-193).

Відповідно до п. 1.1. договору ТОВ Феррете зобов`язується поставити покупцю металеві вироби (надалі іменується Товар ), а покупець зобов`язується прийняти та сплатити вартість товару в порядку та на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1. договору поставка товару здійснюються на підставі усного або письмового замовлення покупця направленого (телефоном, по факсу чи електронною поштою) на адресу продавця з зазначенням виду, асортиментного переліку та кількості товару, який покупець має право придбати.

На виконання умов вказаного договору ТОВ Ферете виписано позивачу видаткову накладну від 27.08.2017 № 52 (т. 1 а.с. 194).

Розрахунок з боку позивача за вищевказаною видатковою накладною підтверджується банківською випискою (т. 3 а.с. 212).

Окрім того, про виконання умов вищевказаного договору свідчать складена прибуткова накладна від 27.08.2017 № 1093 (т. 1 а.с. 195).

Також ТОВ Ферете , на виконання вимог договору № 27/08, було виписано та зареєстровано податкову накладну № 411 від 27.08.2017 року (т.1 а.с. 220-221).

Придбана позивачем продукція за вказаними договорами використовувалася у господарській діяльності, в тому числі для виконання зобов`язань за договорами будівельного генпідряду від 31.05.2017 року № 32, від 27.07.2017 року № 58, від 12.12.2017 року № 87 та підтверджується підсумковою відомістю ресурсів за вересень 2017 року, радіотелевізійна станція, актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2017 року (т. 1 а.с. 222-228, т.2 а.с. 246-250 т.3 а.с.1-2, 94-100, т.4 а.с. 106,108, т.5 а.с. 7).

Таким чином, досліджені під час судового розгляду документи бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає належними первинними документами, які є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарської операції, яка відбулась між позивачем та його контрагентом.

Податковий орган, стверджуючи про відсутність у позивача реальних господарських операцій, не заперечує того факту, що внаслідок цих операцій змінився майновий стан позивача - він отримав товар, який в подальшому використав у власній господарській діяльності. Ці факти подальшого використання позивачем товару взагалі податковий орган не спростовує.

Згідно із частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Вищевказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, в тому числі постанова від 06.03.2018 року у справі № 826/15950/15, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у відповідності до ч. 5 статті 242 КАС України.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що товарно-транспортна накладна, подорожній лист (документи, що передбачені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363) призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

За приписами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Відповідна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 21-4953а15.

Таким чином, позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з ТОВ Феррете .

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом.

Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Позапланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства України щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість, податку на прибуток ТОВ Шахтобуріння проведена 17 травня 2018 року на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 27.02.2018 у справі № 752/25255/17 провадження №1-кс/752/1253/18.

В цій ухвалі зазначено, що в ході досудового розслідування допитані у якості свідків ОСОБА_1 , яким підписано договори поставки від 13.06.2017 № 13/06 та від 27.08.2017 № 27/08 між ТОВ Феррете (Постачальник) та ТОВ Шахтобуріння , а також інші первинні документи, ОСОБА_2 (яка заначена засновником ТОВ Феррете ), які показали що не мають відношення до реєстрації, придбання та фінансово-господарської діяльності ТОВ Феррете .

Досудовим розслідуванням кримінального провадження № 32017100010000048 встановлено, що невстановлені особи створили (придбали) суб`єкт підприємницької діяльності ТОВ Феррете (ЄДРПОУ 40952883) з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.

Апелянт обґрунтовує свою позицію також рішеннями Верховного Суду. Разом з тим, обставини справ не є тотожними.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є Кримінальний процесуальний кодекс України.

У частині першій статті 23 Кримінального процесуального кодексу України закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 95 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка під час досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.

Разом з тим, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю Феррете відсутня. Сам факт наявності кримінального провадження, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 05 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15.

Посилання апелянта на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок щодо контрагентів є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі № К/800/39786/15.

Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься у численних рішеннях Верховного Суду, в тому числі постановах від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а (№ К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі № 816/809/17.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні) не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року у справі К/9991/8144/12 (справа № 2а/0570/17166/2011).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. І відповідачем не доведено, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення він діяв правомірно.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Шахтобуріння до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000281410, № 0000291410 від 07.06.2018 року, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2019 р. у справі № 0540/8457/18-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 2 березня 2020 року.

Колегія суддів Г.М. Міронова

Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко