Постанова

від 24.02.2020 по справі 440/3633/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 р.Справа № 440/3633/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Наливайко Є.О.

представник відповідача Прокопчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УФТ" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 06.12.19 року по справі № 440/3633/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УФТ"

до Головного управління ДПС у Полтавській області , Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УФТ", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 000110501 та № 000109501.

28 жовтня 2019 року ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідача залучено Головне управління ДФС у Полтавській області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УФТ" відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив про хибність висновків контролюючого органу, сформованих за результатами проведення перевірки ТОВ "УФТ". На переконання позивача контролюючий орган протиправно ставить йому у вину порушення, які фактично не мали місця в господарській діяльності ТОВ "УФТ", а тому вважає спірні податкові повідомлення-рішення прийнятими безпідставно.

Відповідачі подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "УФТ" є юридичною особою приватного права (код ЄДРПОУ 31684390), заснованого Безлюбченком В.А., Конишевим О.М., Конишевим С.М. та ТОВ Компанія з управлінням активами "Спагія". ТОВ "УФТ" здійснює свою господарську діяльність у сферах: механічного оброблення металевих виробів; діяльності посередників у торгівлі меблями, господарськими товарами, залізними та іншими металевими виробами; діяльності посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптової торгівлі офісними меблями (основний); неспеціалізованої оптової торгівлі; надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів /а.с. 174-175/.

Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "УФТ" з питань податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за результатами якої складено акт № 1030/16-31-14-01-10/31684390 від 23 серпня 2019 року, відповідно до висновків якого встановлено порушення платником вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового Кодексу України, пункту 3 розділу ІІІ НП(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", Наказу № 318 від 31 грудня 1999 року Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 3.5 наказу Міністерства фінансів України № 433 від 28 березня 2013 pоку "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо заповнення форм фінансової звітності", що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01 квітня 2016 року по 31 березня 2019 року на суму 2114058,00 грн. /а.с. 11-30/.

Підстави, порядок призначення та проведення перевірки ініціатором звернення не оспорюються.

03 вересня 2019 року позивач подав заперечення до вищевказаного акта перевірки, в якому висловив свою незгоду з його висновками /а.с. 31-33/.

За результатами розгляду заперечень ТОВ "УФТ" контролюючий орган вніс зміни до окремих абзаців акта перевірки № 1030/16-31-14-01-10/31684390 від 23 серпня 2019 року, проте його висновки залишив без змін /а.с. 34-38/.

На підставі акта перевірки № 1030/16-31-14-01-10/31684390 від 23 серпня 2019 року відповідачем 17 вересня 2019 року винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 000110501, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 1535133,00 грн. /а.с. 9/.

№ 000109501, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" на 2201240,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 550310,00 грн. /а.с. 10/.

Позивач не погодився із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції, відмовлячи в задоволенні позову, виходив з того, що отримання позивачем коштів у формі позики від ТОВ Компанія з управління активами "Спагія" прямо суперечить вимогам законодавства, а тому такі господарські операції не можуть визнаватись господарськими операціями ТОВ "УФТ", що беруть участь у формуванні об`єкта оподаткування. Таким чином позивачем безпідставно віднесено до складу витрат зазначені господарські операції, а отже контролюючим органом правомірно винесено податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 000110501 та № 000109501.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

У розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 3 Господарського кодексу України передбачено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Як свідчать матеріали справи під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що господарські операції позивача з ТОВ Компанія з управління активами "Спагія" не мають своїм наслідком досягнення ділової мети у розумінні підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України оскільки не призводять до одержання економічного ефекту від такої господарської діяльності (одержання прибутку).

Так, за даними бухгалтерського обліку банківські, в тому числі депозитні, рахунки позивача мають позитивний баланс, зокрема, станом на 01 квітня 2016 року сальдо складає 5800300,76 грн., станом на 01 січня 2017 року - 4147031,38 грн., станом на 01 січня 2018 року - 4576935,17 грн., станом на 01 січня 2019 року - 4511428,56 грн.

19 квітня 2016 року позивач отримав кошти від реалізації цінних паперів у розмірі 3577000,00 грн.; в охопленому перевіркою періоді позивач також одержав бюджетне відшкодування: у 2016 році - 2284541,00 грн., в 2017 році - 4815009,00 грн., у 2018 році - 3880930,00 грн., в І кварталі 2019 року - 1391369,00 грн.

При цьому, між позивачем (позичальник) та ТОВ Компанія з управління активами "Спагія" (позикодавець) (співзасновник ТОВ "УФТ") з 28 січня 2011 року існують договірні відносини щодо надання позичальнику коштів на умовах повернення, строковості та платності /а.с. 98-118/.

Так, в охопленому перевіркою періоді позивачем від ТОВ Компанія з управління активами "Спагія" на підставі договору про надання позики № Ск2 від 28 січня 2011 року та численних додаткових угод до нього (якими змінювались суми позики та відсотки за користування нею) залучено 15859000,00 грн. За даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування, перевіркою встановлено віднесення до складу витрат з виплати відсотків за користування позикою в сумі 13764236,76 грн.

Вищевказані обставини зумовили висновок контролюючого органа про те, що операції, передбачені договором про надання позики № Ск2 від 28 січня 2011 року, не мають економічного ефекту та ділової мети, оскільки не призводять до отримання позивачем прибутку.

Для врахування витрат, пов`язаних із залученням позики (у тому числі процентів за користування нею), при визначенні об`єкта оподаткування, необхідним є доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та їх підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності, кореспондує вимозі щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення його господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній з господарських операцій. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків набуває права на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що визнаються вчиненими в межах господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Відтак, із визначеного у Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов`язковим елементом господарської операції, яка підлягає включенню під час визначення об`єкта оподаткування, є намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

У тому разі, якщо та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а тому їх наслідки не можуть бути відображені в податковому обліку платника податків

Статтями 43, 44 ГК України передбачено, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, за принципами самостійного формування підприємцем програми діяльності та залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів.

Таким чином, органам ДПС відповідно до покладених на неї функцій та повноважень не надано права щодо визначення напрямку господарської діяльності чи ділової мети підприємства.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Разом з тим, ч. 1 ст. 42 ГК України вказує, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Наведені законодавчі норми дають підстави вважати, що у зв`язку з веденням господарської діяльності здійснюються операції на власний ризик суб`єкта господарювання. Збитковість від господарських операцій не свідчить про те, що такі операції не мають ділової мети або здійснені без наміру одержати економічний ефект, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід.

Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд, який у своїй постанові від 16.05.2018р. по справі №809/2736/13-а де розглядалась аналогічна ситуація з віднесенням до складу витрат процентів по позиці, зазначив, що відповідачем не було доведено, що позивач при укладенні договорів позики не мав на меті отримання прибутку.

В свою чергу, представник позивача пояснив суду, що відповідачем був безпідставно звужений принцип економічного ефекту і зведений лише до отримання прибутку.

Проте, ділова мета і досягнення економічного ефекту для ТОВ УФТ при залученні позики від ТОВ КУА Спагія полягала в наступному:

- можливості кредитування збуту товарної маси, тобто надання відстрочки оплати покупцям, з метою збереження існуючих покупців та привернення нових у максимальній кількості;

- можливості кредитування виробника, тобто, отримання від нього мінімальної ціни, з метою збільшення обсягів продажу і підвищення цінової конкурентоздатності товарів;

- мінімізація несприятливих чинників при експорті у вигляді довготривалої процедури компенсації ПДВ, яка триває від 3-4 місяців;

- компенсація курсових різниць, оскільки ТОВ УФТ є експортером і отримує виручку у євро і рублях, яка довгий час потребувала обов`язковому продажу, що за умов нестабільності гривні призводило до втрат на курсах;

- можливість вибудовувати стратегію продажів на перспективу і уникати економічних і політичних кризових ситуацій.

ТОВ УФТ досягло ділової мети з реальним економічним ефектом у вигляді збереження життєдіяльності підприємства, продовження реальної господарської діяльності, збереження робочих місць незважаючи на несприятливі економічні фактори у вигляді коливання курсу гривні, військових дій та порушень порядку відшкодування ПДВ.

Збереження можливості подальшого здійснення поточної безперервної господарської діяльності підприємства за рахунок позикових коштів у попередні роки призводить до поступової стабілізації фінансового стану ТОВ УФТ . Останній транш позики був отриманий у вересні 2017р., що підтверджується карткою рахунка 605 (а.с. 240-243), і від вересня 2017р. відбувається лише повернення позики, внаслідок чого заборгованість по позиці зменшилась на 6178,0 тис. грн. З 2017р. ТОВ УФТ в межах договору позики несе витрати лише з метою обслуговування вже існуючої заборгованості.

Також представник позивача вказав на те, що саме порушення органів ДПС (ДФС, Фіскальної служби) в 2008-2015р.р. строків повернення ПДВ поставило ТОВ УФТ на межу виживання і лише залучення позикових коштів дозволило підприємству уникнути банкрутства і повного припинення діяльності. Підґрунтя виникнення даного судового спору було закладено саме відповідачем. Оскільки основним отримувачем експорту були підприємства з росії, то початок бойових дій у 2014р. та введення мита (18%) на експорт товарів в країну агресора в 2015р. призвело до суттєвого падіння обсягів реалізації, що підтверджується відповідачем на аркуші 14 Акту перевірки ( на 31%).

Щодо статусу пов`язаної особи з позикодавцем, колегія суддів зазначає наступне.

ТОВ УФТ дійсно є учасником ТОВ КУА Спагія і володіє 99,878% її статутного капіталу. За своєю суттю ТОВ КУА Спагія є компанією з управління активами, тобто здійснює розпорядження залученими коштами, що формують окремі від КУА фонди. Договір позики № Ск2 від 28.01.2011р. між ТОВ УФТ та ТОВ КУА Спагія укладений за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду Сків , про що є відповідне посилання в самому договорі та всіх додаткових угодах до нього.

Стаття 41 Закону України Про інститути спільного інвестування передбачає, що пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.

Аналогічне за змістом положення міститься і в ст. 43 Закону України Про інститути спільного інвестування , в якій зазначено, що бухгалтерський та податковий облік операцій і результатів діяльності пайового фонду, здійснюється КУА окремо від обліку операцій та результатів її господарської діяльності.

Судом встановлено, що ТОВ КУА Спагія зареєстроване як фінансова установа, яка надає фінансові послуги на ринку цінних паперів, що підтверджується свідоцтвом про включення до державного реєстру фінансових установ, номер запису 137, дата включення 29.10.2004 (а.с. 245).

Також пайовий венчурний інвестиційний фонд Сків є офіційно внесеним до Єдиного державного реєстру інститутів спільного інвестування, код ЄДРІСІ 233078, дата внесення 17.08.2004р.(а.с. 244).

З аналізу вищезазначеного можна зробити висновок, що власність на активи КУА не є тотожною власності на активи пайового фонду. У зв`язку з цим пов`язаність ТОВ УФТ та ТОВ КУА Спагія не означає пов`язаність ТОВ УФТ з коштами пайового фонду Сків . Тобто позикові відносини носили реальний характер із залученням сторонніх коштів, які не перебувають під контролем ТОВ УФТ . І пайовий фонд Сків не прив`язувався цілеспрямовано до потреб ТОВ УФТ , оскільки розпочав діяльність за сім років до укладання договору позики.

Щодо договору позики, строку його дії та сум позики, судова колегія зазначає наступне.

Перевірка відповідача охоплювала період господарської діяльності ТОВ УФТ з 01.04.2016р. по 31.03.2019р., а договір позики з ТОВ КУА Спагія був укладений до початку цього періоду - у січні 2011р.

Усю суму позики ТОВ УФТ отримало в межах дії договору позики № СК2 від 28.01.2011р. за рахунок коштів пайового венчурного інвестиційного фонду Сків . Будь - яких інших позикодавців ТОВ УФТ не залучало і інших позикових договорів не укладало.

Представник позивача зазначив, що підставами для отримання позики була необхідність підтримки життєдіяльності та працездатності підприємства, оскільки в період 2008-2012р.р. податкові органи систематично порушували порядок та строки відшкодування ПДВ по експортним операція.

Так, згідно листа ДПА України № 13996/6/07-1214 від 22.12.2010 р. на грудень 2010р. заборгованість бюджету перед ТОВ УФТ по ПДВ перевищувала 3,0 млн. грн. (а.с. 237).

При оформленні позикових відносин у січні 2011р. ТОВ УФТ виходило з нетривалості проблем з фінансуванням і уклало договір із строком повернення позики до кінця поточного року, тобто до 31.12.2011р. Однак проблеми з відшкодування ПДВ продовжили існувати і надалі. ТОВ УФТ було вимушене стягувати кошти з податкових органів в судовому порядку. Справи з питань повернення сум ПДВ (2а-330/10/1670, 2а-1565/10/1670, 2а-4565/10/1670, 2а-1670/8154/11) розглядались судами різних інстанцій до кінця 2012р., що не дало змоги повернути позику в раніше обумовлений термін. У зв`язку з цим дія договору позики № Ск2 від 28.01.2011р. була продовжена шляхом укладання відповідної додаткової угоди. Крім того, у 2014р. відшкодування ПДВ грошовими коштами було в примусовому порядку замінено оформленням облігацій внутрішньої державної позики і 12.08.2014р. замість грошових коштів ТОВ УФТ отримало облігацій на суму 1 825,00 тис. грн., що підтверджується копією виписки про рух цінних паперів (а.с. 239). Ці фактори не сприяли покращенню фінансового положення підприємства, у зв`язку з чим відбувались подальші пролонгації дії договору аналогічним способом, тобто шляхом укладання додаткових угод.

Судом встановлено, що від дати укладання договору позики і до початку періоду перевірки було отримано 23 173,0 тис. грн. позики і за той же час повернуто 12,94 млн. грн. На 01.04.2016р. заборгованість по позиці складала 10 232,0 тис. грн. В період, що охоплювався перевіркою - з 01.04.2016р. по 31.03.2019р., було отримано 15 859,00 тис. грн. і повернуто 10,91 млн. грн.

Щодо попередніх перевірок, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Попередня планова виїзна перевірка ТОВ УФТ була проведена у червні 2012 р. за період з 01.10.2010р. по 31.03.2012р. На момент закінчення періоду перевірки заборгованості по позиці вже існувала і складала 4205,00 тис. грн. Результати перевірки були оформлені Актом № 1646/22-6/31684390. Згідно висновків п.3.1.2. Валові витрати Акту перевірки були виявленні завищення від`ємного значення курсових різниць в листопаді 2011р. та березні 2012р. Інших порушень податкового законодавства в частині витрат, в тому числі щодо процентів по позиці, встановлено не було. Жодних претензій приводу витрат по позиці органи ДПС по результатам перевірки не висували (а.с. 247-250).

Також, органи ДПС регулярно здійснювали документальні позапланові виїзні перевірки при визначенні обґрунтування бюджетного відшкодування. Зокрема в 2014р. було проведено вісім перевірок, у 2015р. - сім перевірок. Під час цих перевірок органами ДПС досліджувалось і питання визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток. Так, у п. 2.15 довідок про результати перевірки був визначений обсяг отриманих доходів, розмір сплаченого податку на прибуток, їх співвідношення та порівняння з середніми показниками по галузі. За результатами цих перевірок органи ДПС не висували будь - яких претензій чи зауважень щодо податку на прибуток чи складу витрат. Навпаки дані перевірки підтверджували перебільшення навантаження податком на прибуток над середніми показниками по галузі.

Колегія суддів вважає хибними посилання скаржника на ненадання пояснень і доказів щодо економічної доцільності залучення позики, з огляду на наступне.

В матеріалах справи є наявними письмові пояснення та документи, що підтверджують необхідність залучення позивачем додаткових коштів, зокрема: копія листа ДПА України № 13996/6/07-1214 від 22.12.2010р. про наявність заборгованості бюджету по ПДВ перед ТОВ УФТ у сумі 3 056,94 тис. грн., копія виписки про рух цінних паперів про видачу облігацій внутрішньої державної позики на суму 1 825,00 тис. грн. замість відшкодування ПДВ грошовими коштами, картка рахунку 605 за 01.01.11 - 31.03.2016р.р. на підтвердження дати виникнення позикових відносин та розрахунків по позиці. У відповіді на відзив були надані пояснення щодо вимушеного запозичення коштів через постійне порушення порядку відшкодування підприємству сум ПДВ, тривалість судових розглядів справ про відшкодування ПДВ та примусову заміну відшкодування грошовими коштами видачею цінних паперів. Систематичне ненадходження частини коштів за реалізовану продукції (ПДВ - 20%) з 2008р. призвело до необхідності в сторонньому фінансуванні - у січні 2011р. був укладений договір позики з ТОВ КУА Спагія і отриманий перший транш.

Суд апеляційної інстанції також вважає необгрунтованими доводи скаржника про заборону укладати договори позики з пов`язаними особами, виходячи з наступного.

Дійсно, пп.10 п.1. розділу V Положення "Про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів", затвердженого Рішенням НКЦПФР № 1414 від 06.08.2013р. встановлює, що КУА не має права укладати договори позики (процентні та безпроцентні) з пов`язаними особами такої КУА.

В той же час, пп. 19 п.1. розділу V того ж Положення передбачає, що обмеження діяльності КУА, передбачені підпунктами 5, 7, 9, 10 та 12 цього пункту, не поширюються на діяльність КУА венчурного фонду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія договору про надання позики № Ск2 від 28.01.2011р., що підтверджують факт діяльності ТОВ КУА Спагія саме за рахунок венчурного фонду.

Також, ч. 4 ст. 48 Закону України Про інституті спільного інвестування передбачено, що позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, за умови що не менш як 10 відсотків статутного капіталу відповідної юридичної особи належить такому венчурному фонду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ТОВ КУА Спагія мала право надавати позику ТОВ УФТ і це не є порушенням будь - яких нормативних актів.

Колегія суддів також не приймає до уваги посилання скаржника на достатності власних коштів ТОВ УФТ за рахунок депозитів і продажу цінних паперів, оскільки у ТОВ УФТ взагалі відсутні депозитні вклади у гривні. В позовній заяві ТОВ УФТ відсутні будь - які посилання на депозити, так само у відзивах відповідачів депозити не згадувались. Єдиним документом, що описує депозитні операції ТОВ УФТ , є Акт перевірки ГУ ДФС у Полтавській області. Відповідач в Акті помилково зазначив валюту депозиту у гривнях. Питання валютних депозитів в ході судового розгляду не розглядалось.

Щодо продажу ЦП, то дійсно 16.04.2016р. ТОВ УФТ отримало від реалізації цінних паперів 3 577,0 тис. грн., однак той факт, що на придбання цих же цінних паперів було витрачено 3 572,0 тис. грн., судом не досліджувався. Тобто різниця між придбанням і продажем ЦП склала 5000,00 грн., що не могло істотно вплинути на фінансовий стан позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено перед судом правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Натомість позивач, в свою чергу, надав суду достовірні, достатні та допустимі докази на підтвердження своєї позиції.

Таким чином, суд апеляціцйної інстанції дійшов висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року № 000110501 та № 000109501 прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є такими, що підлягають скасуванню.

Отже позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 рою справі № 440/3633/19 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення порзовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УФТ" задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.12.2019 року по справі № 440/3633/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УФТ". Визнати протиправними та скасувати винесені Головним управлінням ДПС у Полтавській області податкові повідомлення-рішення: № 000110501 від 17 вересня 2019 року, № 000109501 від 17 вересня 2019 року .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 02.03.2020 року