Рішення

від 20.02.2020 по справі 910/11472/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.02.2020Справа № 910/11472/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участі секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/11472/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Онкомедіка"

(01014, м. Київ, вул. Звіринецька, буд. 63; ідентифікаційний код: 39014885)

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармлінк"

(03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 10; ідентифікаційний код: 35757399)

2. Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

(01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2; ідентифікаційний код: 37508596)

про визнання недійсними свідоцтв про знаки для товарів та послуг та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін :

від позивача: Бут Д.Л., ордер серії КВ № 403167 від 07.10.2019;

від відповідача-1: Нижник М.М., довіреність № б/н від 31.10.2019;

від відповідача-2: Ресенчук В.М., довіреність № 2434-03/548 від 17.09.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Онкомедіка" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармлінк" (далі - відповідач-1) та Державного підприємства "Український інститут інтелектуальної власності" (далі - відповідач-2) про:

- визнання недійсним повністю та скасування свідоцтва про знаки для товарів та послуг № 227807, зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг 12.06.2017;

- визнання недійсним повністю та скасування свідоцтва про знаки для товарів та послуг № 218353, зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг 25.10.2016;

- зобов`язання відповідача-2 внести до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсними свідоцтва № 227807 від 12.06.2017 та свідоцтва № 218353 від 25.10.2016, а також здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, реєстрації свідоцтва № 227807 від 12.06.2017 та свідоцтва № 218353 від 25.10.2016 є такими, що не відповідають принципам та умовам забезпечення охорони для знаків на товари і послуги, та є неправомірними, а права, що надаються вказаними свідоцтвами, використовуються відповідачем-1 недобросовісно, чим порушуються права та законні інтереси позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 7 днів з дня вручення цієї ухвали.

06.09.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2019 було прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Онкомедіка" та відкрито провадження у справі № 910/11472/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.10.2019.

30.09.2019 представником відповідача-2 (ДП "Український інститут інтелектуальної власності") через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов, в якому, серед іншого, відповідач-2 зазначив про те, що позовна заява подана позивачем до неналежного відповідача-2.

У підготовче судове засідання 09.10.2019 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні 09.10.2019 судом було оголошено перерву на 06.11.2019.

06.11.2019 представником відповідача-1 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмовий відзив на позов, клопотання про долучення відзиву до матеріалів справи та продовження строку для надання доказів.

У поданому до суду відзиві відповідач-1 проти позову заперечує та вказує на те, що документи, подані відповідачем-1 до Укрпатенту для реєстрації знаків для товарів і послуг "HAIDA", були оформлені належним чином, відповідач-1 вважає посилання позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог на лист Міністерства юстиції України № 26-26/291 від 11.05.2010 безпідставним, з огляду на те, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом і носить роз`яснювальний характер і серед переліку органів, яким він адресований, Укрпатент відсутній, при цьому Ексклюзивна угода № 4 про представлення торгової марки HAIDA в Україні від 01.07.2016 укладена між двома суб`єктами господарювання - відповідачем-1 та Haida Medical (Китай), відтак необхідності у її засвідченні компетентними органами немає необхідності. За твердженнями відповідача-1, законом не вимагається необхідності легалізації або проставлення апостиля на документах, що подаються для реєстрації знака для товарів і послуг. Відповідач-1 зазначає про те, що доводи позивача про відсутність у нього прав на реєстрацію за собою знаків на товари і послуги "HAIDA" є безпідставними, оскільки на підтвердження реєстрації знаків для товарів і послуг "HAIDA" до Укрпатенту ним було надано оригінал дозволу Haida Medical на використання та реєстрацію в Україні за відповідачем-1 знака "HAIDA", водночас позивачем не надано доказів невідповідності знаків "HAIDA" умовам надання правової охорони, визначеним Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів внаслідок видачі вказаних вище свідоцтв.

У підготовче судове засідання 06.11.2019 з`явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у підготовче засідання 06.11.2019 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні 06.11.2019 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву на 04.12.2019.

02.12.2019 представником позивача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано заяву про заміну неналежного відповідача та продовження строку для надання відповіді на відзиви відповідачів.

03.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення та заява про приєднання доказів до матеріалів справи.

У підготовче судове засідання 04.12.2019 з`явились представники позивача та відповідача-1. Представник відповідача-2 у судове засідання 04.12.2019 не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Онкомедіка" та замінено неналежного відповідача - Державне підприємство "Український інститут інтелектуальної власності" на Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, підготовче засідання відкладено на 15.01.2020.

28.12.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) надійшов письмовий відзив на позов, відповідно до якого відповідач-2 заперечує проти позову та вказує на те, що відповідач-1 був першим у часі на території України щодо реєстрації позначення "HAIDA" в якості знаків для товарів і послуг, видачу свідоцтв України №227807, №218353 було здійснено відповідачем-2 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а позивачем не доведено належними доказами факту порушення, невизнання або оспорення його прав і законних інтересів внаслідок видачі зазначених свідоцтв, а також сукупність визначених законом умов, за наяності яких свідоцта №227807, №218353 можуть бути визнані недійсними та невідповідність знаків для товарів і послуг за оскаржуваними свідоцтвами на дати подання заявок на них.

02.01.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 (Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України) надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче судове засідання 15.01.2020 з`явилась представник відповідача-1. Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання 15.01.2020 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте до суду від позивача надійшла заява, в якій він, зокрема, просив суд відкласти розгляд справи.

У підготовчому засіданні 15.01.2020 судом було частково задоволено клопотання позивача та оголошено перерву на 05.02.2020.

У підготовче судове засідання 05.02.2020 з`явились представники сторін.

Представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні, в задоволенні якого судом було відмовлено.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.02.2020.

20.02.2020 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення по суті позову.

У судове засідання 20.02.2020 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідачів 1, 2 надали усні пояснення по суті спору, проти позову заперечували.

У судовому засіданні 20.02.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, у вересні 2017 йому стало відомо про те, що відповідачем-1 зареєстровано за собою право на знаки для товарів та послуг на позначення "HAIDA" та отримано свідоцтво № 227807, зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг 12.06.2017 (далі - свідоцтво № 227807) та свідоцтво № 218353, зареєстроване у Державному реєстрі свідоцтв України на знаки для товарів та послуг 25.10.2016 (далі - свідоцтво № 218353).

Позов мотивовано тим, що реєстрації свідоцтв № 227807 та № 218353 є такими, що не відповідають принципам та умовам забезпечення охорони для знаків на товари і послуги, та є неправомірними, а права, що надаються вказаними свідоцтвами, використовуються відповідачем-1 недобросовісно, чим порушуються права та законні інтереси позивача.

Так, позивач стверджує, що у 2003 була заснована компанія Changzhou Haida Medical Equipment Company Limited, China (далі - Компанія), яка має свою торгівельну марку під назвою "HAIDA".

За доводами позивача, відповідач-1 фактично не володіє належними повноваженнями діяти на території України та розпоряджатися торгівельною маркою, створеною Компанією, оскільки відповідачем-1 при реєстрації за собою позначення "HAIDA" було надано неналежно оформлені документи, які не відповідають вимогам чинного законодавства України та не могли бути прийняті відповідачем-2.

Зі змісту Ексклюзивної угоди № 4 про представлення торгової марки "HAIDA" в Україні від 01.07.2016 (далі - Ексклюзивна угода) відповідач-1 є ексклюзивним представником Компанії, проте, на думку позивача, відповідачеві-1 надається лише право на використання торгівельної марки "HAIDA", однак в жодному пункті вказаної угоди не зазначено про те, що відповідач-1 має право володіти вказаним брендом в Україні та реєструвати на своє ім`я торгівельну марку Компанії.

Позивач вказує на те, що за змістом листа Міністерства юстиції України № 26-26/291 від 11.05.2010, Ексклюзивна угода, на підставі якої була здійснена реєстрація свідоцтв №227807 та №218353, мала пройти процедуру засвідчення їх дійсності шляхом консульської легалізації або шляхом проставлення апостиля, та, оскільки легалізацію вказана угода не проходила, як і не містить проставленого апостилю, вона не може підтверджувати права відповідача-1 на реєстрацію торгівельної марки "HAIDA" та свідоцтв щодо яких виник спір.

При цьому, як зазначає позивач, на момент укладення Ексклюзивної угоди між Компанією та відповідачем-1, між позивачем та Компанією вже діяла угода (лист про наміри від 22.10.2014), зі строком дії до 01.12.2016, в якій позивач також іменується як ексклюзивний дистриб`ютор.

З огляду на викладене, позивач вважає, що відповідач-2 провів реєстраційні дії щодо торгівельної марки "HAIDA" і видав відповідачу-1 свідоцтва № 227807, № 218353 неправомірно, за відсутності всіх необхідних документів, відсутність у відповідача-1 права на реєстрацію за собою знаку для товарів та послуг "HAIDA", на думку позивача, було також встановлено у судовому порядку (справи № 910/7254/16 та № 910/22001/17).

Відповідачі у своїх відзивах проти позову заперечують, вказують на безпідставність заявлених позовних вимог, правомірність реєстрації знаків для товарів і послуг "HAIDA" за відповідачем-1 та ненадання позивачем доказів невідповідності знаків для товарів і послуг "HAIDA" умовам надання правової охорони, відсутність факту порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок видачі свідоцтв № 227807 та № 218353.

Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Відповідно до частин 1, 2 статі 494 Цивільного кодексу України набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статті 495 Цивільного кодексу України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 499 Цивільного кодексу України передбачено, що права інтелектуальної власності на торговельну марку визнаються недійсними з підстав та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 500 Цивільного кодексу України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Згідно з п. 3 Постанови Верховної Ради України Про введення в дію Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" 23 грудня 1993 № 3771-XII відповідність знаків умовам їх реєстрації визначається згідно з законодавством, що діяло на дату подання заявки; свідоцтво України може бути визнано недійсним у разі невідповідності знака умовам його реєстрації, визначеним законодавством, що діяло на дату подання заявки.

Як вбачається з матеріалів справи, датою подання заявки № m2015 18429 на знак для товарів і послуг "HAIDA" за свідоцтвом № 218353 є 21.10.2015. Зазначений знак було подано відповідачем-1 на реєстрацію для послуг 35 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг (далі - МКТП), а саме рекламування; керування підприємницькою діяльністю; адміністрування у сфері підприємницької діяльності; імпортно-експортні агентства; аналізування собівартості; демонстрування товарів; досліджування ринкове; маркетинг; сприяння продажам (посередництво); розповсюдження зразків; розповсюдження рекламних матеріалів.

Датою подання заявки № m2017 01052 на знак для товарів і послуг "HAIDA" за свідоцтвом № 227807 є 24.01.2017. Зазначений знак було подано відповідачем-1 на реєстрацію для послуг 10 класу МКТП, а саме медичні, зокрема, хірургічні та зубничі (стоматологічні), і ветеринарні прилади та інструменти; протези кінцівок, очей і зубів; ортопедичні вироби; матеріали для накладання швів; хірургічні апарати, пристрої та інструменти.

З огляду на викладене, відносини, що виникли у зв`язку з набуттям та здійсненням прав на спірні знаки для товарів і послуг регулюються Законом України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг та Правилами складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими Наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 № 116 (у відповідних редакціях, станом на дати подання заявок на знаки для товарів і послуг).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Так, згідно зі статтею 1 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг знак - це позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

За приписами частин 1, 2 статті 5 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Об`єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Відповідно до частин 2, 3 статі 6 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг не можуть одержати правову охорону також позначення, які:

звичайно не мають розрізняльної здатності та не набули такої внаслідок їх використання;

складаються лише з позначень, що є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

складаються лише з позначень чи даних, що є описовими при використанні щодо зазначених у заявці товарів і послуг або у зв`язку з ними, зокрема вказують на вид, якість, склад, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

складаються лише з позначень, що є загальновживаними символами і термінами;

відображають лише форму, що обумовлена природним станом товару чи необхідністю отримання технічного результату, або яка надає товарові істотної цінності.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім`я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг;

знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, зокрема знаками, визнаними добре відомими відповідно до статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності;

фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг;

кваліфікованими зазначеннями походження товарів (у тому числі спиртів та алкогольних напоїв), що охороняються відповідно до Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів". Такі позначення можуть бути лише елементами, що не охороняються, знаків осіб, які мають право користуватися вказаними зазначеннями;

знаками відповідності (сертифікаційними знаками), зареєстрованими у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 4.3.1.9 Правил складання і подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими Наказом Державного патентного відомства України від 28 липня 1995 № 116 (далі - Правила) до позначень, що є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу, відносяться позначення, які породжують у свідомості споживача асоціації, пов`язані з певною якістю, географічним походженням товарів або послуг або з певним виробником, які насправді не відповідають дійсності.

У відповідності до п. 4.3.2.4 Правил позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено і сторонами не заперечується, що 01.07.2016 між Changzhou Haida Medical Equipment Company Limited (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено Ексклюзивну угоду № 4 про представлення торгової марки HAIDA в Україні, відповідно до п. 2 якої ексклюзивний представник - покупець купує товари у продавця і продає їх третім особам від свого імені (підп. 2.1 Угоди); на період дії Угоди Ексклюзивний представник - покупець має право називати себе Ексклюзивний представник товарів торгівельної марки HAIDA в Україні (підп. 2.3 Угоди). Угода дійсна до 1 липня 2021 року (п. 17 Ексклюзивної угоди).

Суд визнає безпідставними доводи позивача про те, що оскільки Ексклюзивна угода, на підставі якої була здійснена за відповідачем-1 реєстрація свідоцтв № 227807 та № 218353, не проходила процедуру засвідчення її дійсності шляхом консульської легалізації або проставлення апостиля, вказана угода не може підтверджувати право відповідача-1 щодо реєстрації за собою знаку для товарів та послуг "HAIDA".

Ані Закон України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг , ані вищевказані Правила не передбачали необхідності консульської легалізації або проставлення апостиля на документах, що подаються для реєстрації знака для товарів і послуг.

Посилання позивача в обґрунтування заявлених вимог на лист Міністерства юстиції України № 26-26/291 від 11.05.2010 є також безпідставним, з огляду на те, що вказаний лист не є нормативно-правовим актом, носить роз`яснювальний характер та серед переліку органів, яким він адресований, Укрпатент відсутній, і зі змісту вказаного листа вбачається, що у ньому йде мова про необхідність консульської легалізації або проставлення апостиля на офіційних документах, які складені або засвідчені компетентними органами іноземних держав, зокрема, Китаю, тоді як у даному випадку Ексклюзивна угода укладена між двома суб`єктами господарювання - відповідачем-1 та Haida Medical (Китай), відтак необхідності у її засвідченні компетентними органами немає необхідності.

Крім того, згідно листа Укрпатенту № 2119/1.6 від 28.11.2019, наданого відповідачу-1 у відповідь на адвокатський запит вих. № 1-21/11/2019 від 21.11.2019, Укрпатент повідомив відповідачу-1 про те, що матеріали заявок № m2015 18429 від 21.10.2015 та № m2017 01052 від 24.01.2017 не містять оригіналу або копії Ексклюзивної угоди.

З огляду на викладене, оскільки Ексклюзивна угода не була підставою для реєстрації свідоцтв №227807 та №218353 і позивачем не надано доказів протилежного, доводи останнього про те, що Ексклюзивна угода не може підтверджувати права відповідача-1 на реєстрацію торгівельної марки "HAIDA" є безпідставними.

Натомість, укладена між Компанією та відповідачем-1 Ексклюзивна угода, як про те зазначає відповідач-1, може свідчити про правомірність реалізації ним виробів медичного призначення Компанії на території України.

Щодо наявного у матеріалах справи листа про наміри між Компанією та позивачем від 22.10.2014, суд зазначає, що за відсутності у матеріалах справи нотаріально посвідченого перекладу вказаного листа на українську мову, лист про наміри від 22.10.2014 не може вважатись належним та достовірним доказом у справі та відповідно його подання позивачем суперечить положенням статей 10, 76, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких доказів співпраці між позивачем та Компанією, укладення дистриб`юторської угоди або індивідуальних договорів купівлі-продажу медичного обладнання Компанії матеріали справи також не містять.

При цьому, з наявних у справі матеріалів заявок на знак для товарів і послуг №m2017 01052, №m2015 18429 вбачається, що у листі-згоді, датованому 2016/07/06, Changzhou Haida Medical Equipment Company Limited дозволила використання та реєстрацію знака HAIDA в Україні на ім`я ТОВ "Фармлінк" відносно товарів 10 та послуг 35 класу МКТП.

У листі, датованому 2015-9-22, Компанія надала ТОВ "Фармлінк" ексклюзивне право на використання торгового бренду та торгівельної марки "HAIDA", що належить Changzhou Haida Medical Equipment Co., Ltd на території України.

У листі, датованому вер-17-2015, Changzhou Haida Medical Equipment Co., Ltd підтвердила той факт, що ТОВ "Фармлінк" є її ексклюзивним дистриб`ютором хірургічних зшиваючих апаратів на території України. ТОВ "Фармлінк" є власником Свідоцтва про державну реєстрацію № 10789/2011 від 09.09.2011.

Вказане вище, а саме факт того, що ТОВ "Фармлінк" є єдиним офіційним представником Changzhou Haida Medical Equipment Co., Ltd на території України з 2010 та не надавала ніякого права і ніякого дозволу на продаж своєї продукції іншим особам, ніж ТОВ "Фармлінк", підтверджується також листом Компанії від 17.06.2016, а також офіційною заявою Changzhou Haida Medical Equipment Co., Ltd від 28.07.2016, нотаріально засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Доказів того, що відповідач-1, володіючи правами, що випливають зі свідоцтв №227807 та №218353, створює перешкоди господарській діяльності іншим суб`єктам, зокрема, позивачу, на час подання останнім позову в даній справі, у тому числі доказів, які свідчили б про існування причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача-1 і порушенням прав (законних інтересів) позивача в даній справі суду не надано.

З аналогічних підстав Верховний Суд постановою від 02.04.2019 у справі №910/12685/17 скасував постанову суду апеляційної інстанції та передав справу на новий розгляд.

Згідно з частинами 3 - 6 статті 5 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об`єднання осіб або їх правонаступники.

Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Суд встановив, що відповідач-1 був першим у часі на території України щодо реєстрації позначення "HAIDA" в якості знаків на товари і послуги, позивач своїм правом на одержання свідоцтва на вказаний знак для товарів і послуг не скористався і в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження цього.

Відповідно до частин 1, 3 статті 10 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення Установи надсилається заявнику.

Будь-яка особа може подати до закладу експертизи мотивоване заперечення проти заявки щодо невідповідності наведеного в ній позначення умовам надання правової охорони, встановленим цим Законом (частина 8 статті 10 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг ).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення позивача в порядку ч. 8 ст. 10 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг до закладу експертизи із запереченнями проти заявки щодо невідповідності наведеного в ній позначення умовам надання правової охорони.

Згідно з ч. 15 ст. 10 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого позначення умовам надання правової охорони, визначеним цим Законом. При цьому використовуються інформаційна база закладу експертизи, в тому числі матеріали заявки, а також довідково-пошуковий апарат та відповідні офіційні видання.

Відповідно до п. 4.3.1.3 Правил при перевірці позначення, заявленого на реєстрацію як знак, щодо наявності підстав для відмови в наданні правової охорони, відповідно до пункту 2 статті 6 Закону, встановлюється, чи не являються позначення такими, що:

а) не мають розрізняльної здатності;

б) є загальновживаними як позначення товарів певного виду;

в) являють собою загальновживані символи і терміни;

г) вказують на вид, якість, кількість, властивості, склад, призначення, цінність товарів і/або послуг, а також на місце і час їх виготовлення чи збуту;

ґ) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

У матеріалах справи міститься висновок вих. № 48590/ЗМ/17 від 17.05.2017 про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, а також звіт про надання патентно-інформаційних послуг від 18.05.2017 за договором № 575/І від 17.02.2017, відповідно до яких заявлене відповідачем-1 позначення відповідає умовам надання правової охорони (ч. 1 ст. 5, ст. 6 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг ) відносно усього переліку товарів і послуг.

З огляду на викладене, оскільки відповідність знаку для товарів і послуг "HAIDA" умовам надання правової охорони було встановлено під час експертизи заявки №m2017 01052 від 24.01.2017, доводи позивача щодо невідповідності знаків на товари і послуги "HAIDA" вказаним умовам є безпідставними і позивачем не надано доказів протилежного.

Щодо встановлення у судовому порядку (справи № 910/7254/16 та № 910/22001/17), на думку позивача, відсутності у відповідача-1 права на реєстрацію за собою знаку для товарів та послуг "HAIDA", суд зазначає про те, що, з огляду на предмет та підстави позовів у вказаних справах, судами досліджувались питання заборони використання, зокрема, позивачу даних свідоцтва про державну реєстрацію № 1079/2011 (справа № 910/7254/16) та заборони використання, зокрема, позивачем на території України свідоцтв на знаки для товарів і послуг № 227807 та № 218353 (справа № 910/22001/17).

У судових рішеннях у вказаних вище справах судами не встановлювались та, зважаючи на предмет доказування в них, і не мали бути встановлені обставини щодо відсутності у відповідача-1 права на реєстрацію за собою знаку для товарів і послуг "HAIDA".

При цьому, згідно з ч. 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України Про судоустрій України є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

З огляду на положення абз. 4 ч. 3 ст. 6 Закону України Про охорону прав на знаки для товарів і послуг сукупністю умов, за наявності яких свідоцтво на знаки для товарів і послуг може бути визнано недійсним, є:

- належність фірмового найменування іншій особі;

- набуття прав на фірмове найменування іншою особою до дати подання заявки на знак;

- тотожність або схожість знаку із фірмовим найменуванням настільки, що їх можна сплутати;

- відомість фірмового найменування на території України, до дати подання заявки на видачу свідоцтва на знак;

- наявність таких же або споріднених з ним товарів і послуг.

Обов`язок по доведенню сукупності вищевказаних умов щодо невідповідності знаків на товари і послуги за свідоцтвами на дати подання заявок на них лежить на позивачеві.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Відповідно до статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наведеними положеннями визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Тобто, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У той же час, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У рішенні від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тобто, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, що й унормовано в положеннях статей 4 - 5 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, позивачем у встановленому процесуальним законом порядку не доведено суду факту порушення його прав та законних інтересів внаслідок видачі свідоцтв № 227807 та № 218353, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання недійсними повністю та скасування свідоцтв № 227807 та № 218353 є недоведеними та необґрунтованими належними та допустимими доказами.

У зв`язку з відхиленням судом вимог позивача про визнання недійсними повністю та скасування свідоцтв № 227807 та № 218353, суд також визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання відповідача-2 внести до Державного реєстру свідоцтв на знаки для товарів і послуг відомості про визнання недійсними вказаних свідоцтв, а також здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені "Промислова власність", як похідні від основних вимог.

Інші доводи, міркування сторін судом розглянуті, проте на вирішення спору не впливають.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд відзначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У поданому до суду попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат позивач вказав, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн.

Проте, позивачем належними та допустимим доказами не доведено обсягу виконаних адвокатом робіт та наданих позивачу послуг, як і не надано доказів на підтвердження оплати позивачем вказаних робіт (послуг).

Судовий збір у розмірі 7 684,00 грн, у зв`язку з необхідністю відмови в позові, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись cтаттями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Судовий збір у розмірі 7 684,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.03.2020.

Суддя О.В. Нечай