Рішення

№ 87929210

від 26.02.2020 по справі 920/1178/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2020 Справа № 920/1178/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи №920/1178/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, 9, код ЄДРПОУ 03352455)

до відповідача: акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991)

про стягнення 161579,34 грн.,

представники сторін:

позивача: адвокат Черненко Д.О.;

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява до відповідача, в якій просить суд стягнути 161579,34 грн. за договором № 3 від 05.01.2006 на водопостачання та прийом стічних вод, з яких: 137428,76 грн. пеня, 14851,38 грн. 3% річних, 9299,20 грн. інфляційні втрати, а також судовий збір у розмірі 2423,69 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 02.12.2019 відкрито провадження у справі № 920/1178/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.12.2019.

17.12.2019 до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 24.12.2019 відкладено підготовче засідання на 14.01.2020.

14.01.2020 представник відповідача подав до суду клопотання № 18-7/24 від 14.01.2020 про зменшення розміру неустойки, в якому просить суд зменшити на 90% розмір пені, яка заявлена до стягнення позивачем до суми 13742,87 коп., оскільки стягнення з Товариства повної суми заявленої по справі неустойки призведе лише до неможливості перерахування відповідної грошової суми на погашення боргів Товариства перед постачальниками або власними працівниками та подальшого погіршення фінансового стану підприємства.

Ухвалою суду від 14.01.2020 постановлено заяву представника позивача про продовження процесуальних строків задовольнити; продовжити позивачу строк для подання відповіді на відзив до 27.12.2020; клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки прийняти до розгляду; усне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задовольнити; продовжити строк підготовчого провадження до 02.03.2020; відкласти підготовче засідання на 11.02.2020.

Ухвалою суду від 11.02.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 27.02.2020.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

05.01.2006 між КП Міськводоканал Сумської міської ради (позивач - виконавець) та ВАТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В.Фрунзе (відповідач - споживач), яке у подальшому було перейменовано у АТ Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання був укладений договір на водопостачання та прийом стічних вод № 3.

Відповідно до п. 1.1. договору виконавець взяв на себе зобов`язання забезпечувати споживача питною водою та приймати стічні води згідно межі розподілу, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення.

Згідно з п. 3.4.1 споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до п. 4.2. договору, з урахуванням п. 3 протоколу розбіжностей до договору, оплату за спожиті послуги споживач здійснює протягом десяти банківських днів з моменту отримання рахунку від виконавця за розрахунковий період.

Платіжні документи за розрахунковий період споживач забирає нарочним з 1 по 5 число, щоб уникнути конфліктів з питань оплати рахунків (п. 4.4. договору).

Згідно з пунктами 4.6, 4.8. договору облік кількості використаної споживачем води розраховується за показниками водо лічильників. Кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел.

Пунктом 4.12. договору встановлено, що при наявності заборгованості у споживача згідно виставлених рахунків виконавця, кошти, що надійшли від споживача, нараховуються виконавцем як погашення заборгованості за попередній період незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу.

Згідно з п. 4.13. договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, споживач зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення виконавцем розрахункового документу письмово повідомити про це виконавця та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова споживача оплатити розрахунковий документ виконавця вважатиметься безпідставною.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору для оплати наданих послуг позивачем було виставлено відповідачу рахунки за січень - жовтень 2019 року, які направлено споживачу, а саме:

рахунок № 3 від 24.01.2019 за січень 2019 року на суму 186 191,92 грн., який отримано споживачем 06.02.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 20.02.2019;

рахунок № 3 від 27.02.2019 за лютий 2019 року на суму183 249,13 грн., який відправлений споживачу поштою 11.03.2019;

рахунок № 3 від 28.03.2019 за березень 2019 року на суму 144 988,30 грн., який відправлений споживачу поштою 29.03.2019, з урахуванням п. п. 4.2 та 4.4 договору кінцевий термін оплати рахунку - 19.04.2019;

рахунок № 3 від 26.04.2019 за квітень 2019 року на суму 193 732,15 грн., який отримано споживачем 06.05.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 21.05.2019;

рахунок № 3 від 27.05.2019 за травень 2019 року на суму184 136,92 грн., який отримано споживачем 29.05.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 12.06.2019;

рахунок № 3 від 25.06.2019 за червень 2019 року на суму 258 076,30 грн., який отримано споживачем 01.07.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 15.07.2019;

рахунок № 3 від 24.07.2019 за липень 2019 року на суму 264 638,62 грн., який отримано споживачем 29.07.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 12.08.2019;

рахунок № 3 від 27.08.2019 за серпень 2019 року на суму 293 587,76 грн., який отриманий споживачем 06.09.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 20.09.2019;

рахунок № 3 від 26.09.2019 за вересень 2019 року на суму 275 719,50 грн., який отримано споживачем 02.10.2019; з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 17.10.2019;

рахунок № 3 від 28.10.2019 за жовтень 2019 року на суму 1 127 491,76 грн., який отримано споживачем 30.10.2019, з урахуванням п. 4.2 договору кінцевий термін оплати рахунку - 13.11.2019.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором, відповідач отримав відповідні послуги, однак оплачував їх не у повному обсязі, у зв`язку з чим заборгованість відповідача за надані послуги за період часу: січень-жовтень 2019 року складає 2301957,05 грн. Беручи до уваги те, що розрахунки за договором відповідачем проводились несвоєчасно, що є неналежним виконанням господарського зобов`язання, відповідачу нараховано пеню у розмірі 137428,76 грн., 3% річних у сумі 14851,38 грн., 9299,20 грн. інфляційних втрат.

Відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення, посилається на те, що він визнає факт наявності зобов`язань за договором у період: січень - вересень 2019 року у розмірі вказаному позивачем, проте відзначає, що станом на дату подання позовної заяви по справі та станом на дату подання відзиву (17.12.2019) строк виконання зобов`язань з оплати вказаних послуг є таким, що не настав.

Так, 07 жовтня 2019 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 230 про розстрочення сплати суми заборгованості (далі за текстом - Угода), відповідно до пункту 1.1 якого сторони домовилися про розстрочку сплати заборгованості відповідача перед позивачем, яка станом на 01.10.2019 складає загальну суму 2267168 грн. 75 коп., у тому числі, заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення по договору на водопостачання та прийом стічних вод від 05.01.2006 № 3, заборгованість за період з 01.01.2019 по 01.10.2019 по якому складає 1132377,33 грн.

Згідно з п. 1.1 Угоди загальна сума заборгованості відповідача за Угодою розстрочується на 5 календарних місяців, починаючи з листопада 2019 року, відповідно до наступного графіка погашення заборгованості: до 30.11.2019 -453433 грн. 75 коп.; до 31.12.2019 - 453433 грн. 75 коп.; до 31.01.2020 -453433 грн. 75 коп.; до 29.02.2020 - 453433 грн. 75 коп.; до 31.03.2020 -453433 грн. 75 коп.

Пункт 1.3 Угоди передбачає, що відповідач зобов`язується виплатити позивачу у повному обсязі заборгованість в сумі 2267168 грн. 75 коп. шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка Товариства на поточний рахунок позивача відповідно до графіка погашення заборгованості - частинами, розмір і строк сплати яких зазначений в пункті 1.1. Угоди, починаючи з жовтня 2019 року до березня 2020 року.

Зобов`язання відповідача зі сплати чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок позивача коштів у строк та в сумі, що встановлені графіком погашення заборгованості на відповідний місяць (п. 1.3. договору).

Таким чином, відповідач наголошує на тому, що позивачем та відповідачем за вільною згодою 07.10.2019 було укладено Угоду, якою змінено строки погашення грошових зобов`язань по договору, що виникли у період з 01.01.2019 по 01.10.2019. Станом на сьогоднішній день відповідні грошові зобов`язання мають бути виконані відповідачем частинами у період з листопада 2019 року по березень 2020 року.

А отже, станом на дату звернення позивача до суду з позовною заявою по даній справі та станом на дату відкриття провадження у справі № 920/1178/19 строк виконання грошових зобов`язань за договором за надані послуги за січень - вересень 2019 ще не настав.

Крім того відповідач у відзиві зазначає, що позивач не довів належними доказами дати отримання АТ Сумське НВО рахунків, що додані до позовної заяви, відповідно не встановленим є кінцевий строк оплати рахунків і дата, з якої має розпочинатися нарахування пені за договором.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що строк виконання грошового зобов`язання по договору у відповідача не настав, оскільки Угода, підписана сторонами 07.10.2019, не є договором про внесення змін до Договору №3 від 05.01.2006, а є новим договором, який встановлює новий порядок правовідносин між сторонами з приводу обумовлених в ньому зобов`язань зокрема щодо сплати відповідачем суми основного боргу в розмірі 1132377 грн. 33 коп. за отримані відповідачем послуги за період з 01.01.2019 по 01.10.2019 по договору № 3 від 05.01.2006.

Крім того, погоджені сторонами умови договору №230 від 07.10.2019 року не звільняють позивача від права нараховувати неустойку, а навпаки, прямо передбачають таке право в п. 2.1.1. де зазначено, що у разі невиконання боржником установлених строків погашення заборгованості, підприємство має право достроково розірвати даний Договір в односторонньому порядку шляхом направлення боржнику рекомендованого листа за 10 календарних днів до дати розірвання договору. В разі дострокового розірвання даного договору підприємство має право стягнути непогашену суму заборгованості в примусовому порядку, нарахувавши на неї неустойку (пеню), проценти річних та інфляційні.

Згідно з п. 3.2. договору №230 від 07.10.2019 за повне або часткове нездійснення боржником платежів згідно з графіком погашення заборгованості, підприємство має право достроково розірвати даний договір в односторонньому порядку, здійснювати заходи щодо дострокового стягнення непогашеної суми заборгованості згідно з договором, нараховувати на непогашену суму основної заборгованості за договором на водопостачання та прийом стічних вод від 05.01.2006 №3 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, 3 проценти річних та інфляційні нарахування.

Відповідно до п. 5.3. договору № 3 від 05.01.2006 та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у разі несвоєчасного перерахування коштів споживачем за послуги водопостачання та водовідведення стягується пеня в розмірі 2% від суми заборгованості за кожний прострочений день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Зі змісту ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань вбачається, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу за січень - жовтень 2019 року, позивачем нарахована пеня за період з 21.02.2019 по 31.10.2019 в сумі 137428,76 грн.

З огляду на вимоги ст. 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Як свідчить наданий суду розрахунок заявленої до стягнення суми пені позивачем здійснено нарахування пені за розрахунковий місяць лютий 2019 року з 21.03.2019 по 25.04.2019 в сумі 6427,99 грн., проте у матеріалах справи відсутні докази про дату отримання відповідачем рахунку від 27.02.2019 № 3 за водопостачання та водовідведення за лютий місяць 2019 року на суму 183249,13 грн., що позбавляє суд можливості здійснити оцінку вказаних доказів (зокрема щодо визначення кінцевої дати оплати відповідного рахунку) та з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку за вказаним рахунком.

У відповідності до роз`яснень викладених у п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Наведене вище свідчить про необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача пені за період з 21.03.2019 по 25.04.2019 в сумі 6427,99 грн., що є підставою для відмови в позові в цій частині. Підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 131000 грн. 77 коп. пені.

Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 90 %, враховуючи те, що станом на сьогоднішній день підприємство перебуває у надзвичайно складному фінансовому становищі. У відповідності до бухгалтерської звітності Товариства, чистий збиток АТ Сумське НВО за 2018 рік склав 215798500 грн., що підтверджується копією звіту ПАТ Сумське НВО про фінансові результати за 2018 рік.

Станом на сьогоднішній день у Товариства також наявна заборгованість з виплати заробітної плати власним працівникам за період більш ніж дев`ять календарних місяців.

Вказана ситуація викликана рядом несприятливих обставин, зокрема, неналежним станом розрахунків з Товариством контрагентів та поставлені товари, виконані роботи та надані послуги та суспільно-політичною ситуацією, що склалася у державі в останні роки.

Так, послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання мешканцям міста Суми, не оплачуються кінцевими споживачами відповідних послуг у встановлені строки. Станом на 01.12.2019 заборгованість споживачів перед АТ Сумське НВО за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання становить більше 92,45 мільйонів гривень.

Крім того, АТ Сумське НВО відзначає, що до 2014 року основна частина продукції Товариства (більше 80%), виробленої поза межами діяльності у сфері теплопостачання, постачалася суб`єктам господарювання-резидентам Російської Федерації. У зв`язку з актами збройної агресії РФ по відношенню до України та прийняттям Верховною Радою України постанови від 27.01.2015 № 129-VI, якою Російську Федерацію визнано державою-агресором, Товариство практично припинило постачання продукції власного виробництва до вказаної держави та будь-які господарські відносини з резидентами РФ, а отже втратило основний ринок збуту продукції. Так, у 2013 році, який передував початку економічної та політичної кризи в Україні, Товариством було вироблено та поставлено товарів на загальну суму 1126,1 млн. грн., тоді як в 2016 році обсяг постачання продукції скоротився до 99,0 млн. грн. Наслідком відповідних обставин стала збитковість господарської діяльності АТ Сумське НВО починаючи з 2014 року та виникнення значних ускладнень при розрахунках за поточними зобов`язаннями Товариства.

Внаслідок усіх викладених обставин у Товариства виникла заборгованість перед значною кількістю контрагентів та працівниками АТ Сумське НВО . Стягнення з Товариства повної суми заявленої по справі неустойки призведе лише до неможливості перерахування відповідної грошової суми на погашення боргів Товариства перед постачальниками або власними працівниками та подальшого погіршення фінансового стану підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст.. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 20 % від заявленої до стягнення суми - до 104800,62 грн.

Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Також, суд враховує факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2018 рік.

Зменшення розміру пені на 20% суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 104800 грн. 62 коп. пені.

Частиною 2 статті 625 ЦК України врегульовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 905/600/18 у постанові від 05.07.2019 навела свої висновки про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таким чином, порушення відповідачем умов договору щодо оплати є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК України платежів.

На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 14851,38 грн., інфляційних втрат в сумі 9299,20 грн. правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач просить суд у відповідності до ч. 10 ст. 238 ГПК України при прийнятті рішення про стягнення боргу зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточну суму відсотків (пені) розраховувати за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення суду.

Суд роз`яснює позивачу, що вимоги ч.10 ст. 238 ГПК України застосовуються під час прийняття рішення саме про стягнення суми боргу, проте предметом розгляду даної справи є стягнення з відповідача на користь позивача лише стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань по оплаті послуг за договором № 3 від 05.01.2006.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з акціонерного товариства Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код 05747991) на користь комунального підприємства Міськводоканал Сумської міської ради (вул. Білопільський шлях, 9, м. Суми, 40009, код 03352455) 104800 грн. 62 коп. пені, 14851 грн. 38 коп. 3% річних, 9299 грн. 20 грн. інфляційних втрат, 1938 грн. 95 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 02.03.2020.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко