Постанова

від 20.02.2020 по справі 179/1115/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2338/20 Справа № 179/1115/19 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 5

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

при секретарі - Керімовій - Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2019 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного підприємства Агрофірма Діана , Державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_5 про визнання права власності на землю та скасування записів про державну реєстрацію права власності і користування землею, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПП Агрофірма Діана , державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_5 про визнання права власності на землю та скасування записів про державну реєстрацію права власності і користування землею.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 2000 року по березень 2003 року вона отримала у приватну власність земельну ділянку площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1222385300:01:003:0436.

10 червня 2011 року між нею і ОСОБА_5 як орендарем було укладено договір оренди землі, зареєстрований того ж дня відділом Держкомзему у Магдалинівському районі. За цим договором позивач передала ОСОБА_5 належну їй земельну ділянку в оренду на 49 років. 26 серпня 2015 року позивач і ОСОБА_5 уклали угоду про розірвання договору оренди землі, державна реєстрація якої проведена 22 липня 2016 року. Після розірвання договору оренди землі, ОСОБА_5 земельну ділянку позивачеві не передав.

Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізналася, що під час дії договору оренди, 19 грудня 2015 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації, право власності на її земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц.

Зазначає, що землю вона не продавала, про заявлений до неї позов та судовий розгляд, більше того про заочне рішення по справі № 202/8678/15-ц на підставі якого право власності на її земельну ділянку перейшло до ОСОБА_5 , дізналася лише в лютому 2019 року. Тобто, земельна ділянка вибула з володіння позивача не з її волі та без її відома.

28 лютого 2019 року, ухвалою судді Індустріального суду м. Дніпропетровська заочне рішення від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц скасовано, справу за підсудністю направлено до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

25 квітня 2019 року ухвалою судді Магдалинівського районного суду у справі № 202/8678/15-ц позовну заяву ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку повернуто позивачеві.

27 березня 2019 року позивач через свого представника звернулась до державного реєстратора Магдалинівської районної державної реєстрації із заявою про проведення реєстрації її права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1222385300:01:003:0436.

Рішенням державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації від 21 травня 2019 року № 46949778 позивачеві відмовлено у реєстрації права власності на земельну ділянку, посилаючись на ненадання нею у визначений державним реєстратором строк необхідних для реєстрації документів.

Зазначає, що не змогла надати державному реєстратору документи для реєстрації її права власності, оскільки земельна ділянка під кадастровим номером 1222385300:01:003:0436 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно уже не значилась.

На адвокатський запит представника позивача, відділом Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області, листом від 08 травня 2019 року № 144/108-19 надана інформація, згідно якої, за заявкою ОСОБА_5 від 17 серпня 2018 року земельна ділянка позивача під кадастровим номером 1222385300:01:003:0436 була поділена на дві окремі земельні ділянки площею по 2,955 га кожна, з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка № 167405881 від 21 травня 2019 року) право власності на земельну ділянку площею 2,955 га кадастровий номер 1222385300:01:002:0420 30 серпня 2018 року було зареєстровано за ОСОБА_5 , а 11 березня 2019 року на підставі договору міни за ОСОБА_3 . Із тієї ж інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що 25 березня 2019 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 22 березня 2019 року ОСОБА_3 передала зазначену земельну ділянку у користування до 22 березня 2069 року ПП Агрофірма Діана (код ЄДРПОУ: 38580673) бенефіціарним власником, засновником і директором якого являється ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка №167403832 від 21 травня 2019 року) право власності на земельну ділянку площею 2,955 га кадастровий номер 1222385300:01:002:0421 на підставі договору міни від 11 березня 2019 року право власності ОСОБА_5 змінено та зареєстроване за відповідачкою ОСОБА_4

25 березня 2019 року державним реєстратором Магдалинівської районної державної адміністрації на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 22 березня 2019 року ОСОБА_4 передала зазначену земельну ділянку до 22 березня 2069 року у користування ПП Агрофірма Діана (код ЄДРПОУ: 38580673) бенефіціарним власником, засновником і директором якого являється ОСОБА_5 .

Позивач зазначає, що не укладала договорів міни з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не надавала іншим особам доручень (довіреностей) на укладання угод щодо укладання договорів міни та купівлі-продажу належної їй землі.

Зазначені обставини, підтверджені інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та ухвалами Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області, свідчать про те, що ОСОБА_5 , заволодівши землею позивача на підставі незаконного судового рішення і дізнавшись про скасування такого рішення, поділив землю на дві ділянки з кадастровими номерами - 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421. Далі, не маючи на ці ділянки правомірно набутого права власності та будь яких повноважень на розпорядження ними, ОСОБА_5 по договорах міни передав ці ділянки у власність відповідачок ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , які в свою чергу шляхом укладання договорів емфітевзису передали цю землю у користування на 49 років приватному підприємству ОСОБА_6 .В. - Агрофірма Діана .

Таким чином, позивач на теперішній час є законним власником спірного нерухомого майна, її право власності фактично не визнається відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за якими наразі, як за останніми набувачами, зберігається державна реєстрація права власності на спірні земельні ділянки, хоча правові підстави набуття ними цього права власності внаслідок скасування заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська суду на даний час відпали.

На підставі наведеного, просила визнати за нею право власності на земельні ділянки площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0420 та площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0421; скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:04420; скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0421; скасувати запис про державну реєстрацію за ПП Агрофірма Діана права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0420; скасувати запис про державну реєстрацію за приватним підприємством Агрофірма Діана права користування земельною ділянкою площею 2,955 га, кадастровий номер 1222385300:01:002:0421; зобов`язати державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області здійснити державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 двох земельних ділянок площею 2,955 га кожна, кадастрові номери 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421.

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ПП Агрофірма Діана , державного реєстратора Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, третя особа ОСОБА_5 про визнання права власності на землю та скасування записів про державну реєстрацію права власності і користування землею, відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не обрала належного способу захисту порушеного права у розумінні положень ст. 16 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відмова в позові з підстав невірно обраного особою способу захисту порушеного права, коли право особи дійсно порушено, суперечить положенням ст.5 ЦПК України. Зокрема вказує, що посилання суду першої інстанції на те, що відповідачі називають себе добросовісними набувачами земельних ділянок для вирішення даного спору не має суттєвого значення, оскільки ОСОБА_5 не являвся власником цих земельних ділянок.

На час розгляду справи, відзивів не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно копії державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 139086 (а. с. 18).

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц за ОСОБА_5 визнано право власності на земельну ділянку площею 5,910 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р3 № 139086, кадастровий номер 1222385300:01:003:0436 (а.с. 19-20).

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2109 року, заочне рішення від 27 листопада 2015 року у справі № 202/8678/15-ц скасовано, справу за підсудністю направлено до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області (а. с. 21).

25 квітня 2019 року ухвалою судді Магдалинівського районного суду у справі № 202/8678/15-ц позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 про поновлення строку для звернення до суду, зобов`язання вчинити певні дії, визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності повернуто позивачеві (а.с. 22).

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Магдалинівської районної державної адміністрації Прохода С.А. від 21 травня 2019 року № 46949778, відмовлено позивачеві у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, у зв`язку із невиконанням вимог зазначених у рішенні про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 46267467 від 02 квітня 2019 року (а.с. 23).

Згідно листа відділу Держгеокадастру у Магдалинівському районі Дніпропетровської області поділ земельної ділянки було здійснено за заявою ОСОБА_5 від 17.08.2018 року на 2 земельні ділянки площею по 2,955 га кожна, з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421 (а. с. 25).

11 березня 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з ОСОБА_5 договори міни земельних ділянок, у зв`язку із чим набули право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 1222385300:01:002:0420, 1222385300:01:002:0421 (а.с. 28-31) та передали їх у користування ПП Агрофірма Діана на підставі договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису), що не заперечується відповідачами.

Конституцією України передбачено захист права власності.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Змістом права власності є правомочності щодо права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею . Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18). Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального та матеріального права однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким .

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений . У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) . Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника .

За таких обставин, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є віндикаційний позов до осіб, за якими зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, а не позов про визнання права власності та скасування державної реєстрації.

За цих обставин колегія суддів робить висновок, що судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильного застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що відмова в позові з підстав невірно обраного особою способу захисту порушеного права, коли право особи дійсно порушено, суперечить положенням ст.5 ЦПК України, не заслуговують на увагу та спростовуються наступним.

Відповідно до ч. 4ст .10 ЦПК України , суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 19 50 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Разом з тим, необхідно зазначити, що відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Разом з тим, визнання права власності на належне добросовісному набувачу майно буде свідчити про втручання в право особи на мирне володіння майном за відсутності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності, оскільки таким втручанням буде порушена справедлива рівновага між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав фізичної особи, яка є власником земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі називають себе добросовісними набувачами земельних ділянок для вирішення даного спору не має суттєвого значення, оскільки ОСОБА_5 не являвся власником цих земельних ділянок,є безпідставними, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину). При цьому, позивач зазначені договори не оспорив.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом судового розгляду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Отже, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновком суду першої інстанції.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2019 року - залишити без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: Н.М. Деркач

М.М. Пищида