Постанова

від 20.02.2020 по справі 520/13844/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/463/20

Номер справи місцевого суду: 520/13844/17

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2020 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участі секретаря - Чепрас А.І.,

з участю: позивачки ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 і його представника, представника Одеської міської ради

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року (одноособово суддя Васильків О.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, головного управління Держгеокадастру в Одеській області, третя особа: ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконним і скасування рішення та витягу,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

(короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції)

13.11.2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , Одеської міської ради (далі-ОМР), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (далі-Держгеокадастр), третя особа на стороні позивача: ОСОБА_3 , і, уточнивши позов 20.03.2018 року, просила: усунути перешкоди у користуванні власністю, а саме земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення ОМР від 21.04.2005 року №4128-ІV Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки в натурі площею 0,0271 га, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд ; визнати незаконним та скасувати Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5104431182017 від 04.05.2017 року Держгеокадастру, вчиненого на підставі рішення ОМР від 21.04.2005 року №4128-ІV; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення є підставою для внесення Держгеокадастром або його правонаслідувачем після його припинення, запису щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі України на земельну ділянку площею 0,0271 га, кадастровий номер 5110136900:13:005:0094, цільове призначення землі - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_2 , яка передана у власність ОСОБА_2 та внести відповідні зміни (записи) у Поземельну книгу; встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення суду є підставою для внесення Реєстраційною службою Управління державної реєстрації юридичного департаменту ОМР запису щодо скасування запису за номером 20768004 про право власності (реєстраційний №1267172151101): ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0271 га, розташовану по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:13:005:0094, цільове призначення землі - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), внесений державним реєстратором Державного підприємства Центр обслуговування громадян ОСОБА_4 30.05.2017 року.

Позов обґрунтовано наступним.

Позивачка є власником земельної ділянки у АДРЕСА_1 , на підставі Державного акту на право власності на землю, земельна ділянка позивачки є суміжною із земельною ділянкою відповідача ОСОБА_2 , правовстановлюючі документи на яку відповідач оформив у 2017 році. Спір щодо земельної ділянки виник у 01.07.2003 року, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на 27/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 на підставі договору довічного утримання від 05.06.2003 року, з якого вбачається, що 27/100 частин житлового будинку розташовані на земельній ділянці площею 605 м2. Саме із вказаної площі були зроблені незаконні розрахунки щодо площі земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні відповідача та могла бути ним приватизована. Під час приватизації земельної ділянки відповідачем в технічну документацію внесена нічим не підтверджена інформація для здійснення подальшого захоплення суміжних земельних ділянок та об`єктів нерухомості сусідів. ПП Місто-Н при підрахуванні площ земельної ділянки не врахувало факту передачі чоловікові позивачки ОСОБА_5 частини земельної ділянки площею 36 м2, у зв`язку з чим відповідачем приватизовано частину земельної ділянки позивача. Тому відповідач повинен звільнити 13 м2 ділянки позиваки та 12 м2 ділянки сусідки ОСОБА_3 .

Рішення ОМР від 21.04.2005 року №4128-IV є незаконним і прийнято на підставі технічної документації, яка містить недостовірні відомості щодо розміру площі земельної ділянки, що передається ОСОБА_2 у власність і недостовірні відомості про погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та користувачами.

Вимоги про визнання витягу з Державного земельного кадастру незаконним та його скасування обґрунтувала тим, що витяг є складовою частиною Поземельної книги і містить інформацію про земельну ділянку, необхідну для відкриття розділу, формування реєстраційної справи та державної реєстрації права власності. Саме Держгеокадастр здійснював державну реєстрацію земельної ділянки відповідача, тому позовні вимоги до Держгеокадастру заявлені правомірно.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, подав відзив на позов, в якому просив у позові відмовити, крім того, подав заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідач, представник Держгеокадастру у відзиві просив відмовити у позові.

Третя особа ОСОБА_6 позов підтримала і надала письмові пояснення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 27.02.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

(короткий зміст вимог апеляційної скарги)

Позивачка ОСОБА_1 не погодилась із рішенням суду від 27.02.2019 року і подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

(узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу)

Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає:

Суд досліджував нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_7 від 07.07.1998 року в компетентні органи м. Одеси, відповідно до якої ОСОБА_7 зазначала, що їй відомо про наступну приватизацію ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_1 і вона надає згоду на подальшу приватизацію ОСОБА_5 земельної ділянки з урахуванням частини земельної ділянки, яка знаходилась у її користуванні розміром - 1,64х 22 м, всього площею 36 м2 за адресою: АДРЕСА_2 та примикає до земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 наполягає лише на виключенні 36 м2 земельної ділянки, яку ОСОБА_7 нотаріальною заявою передала сім`ї ОСОБА_8 .

Суд безпідставно відхилив позов із посиланням на те, що нотаріальна заява

ОСОБА_7 від 07.07.1998 року засвідчена в той час, коли ОСОБА_7 не була власником земельної ділянки, користувалась нею і надавала лише згоду на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 . Суд не дослідив у сукупності всі докази, а саме: усунувся від дослідження висновку управління земельних ресурсів та кадастру виконкому ОМР № 360 від 06.11.1998 p., включений до інвентаризаційної справи КП ОМБТІ та РОН .

В матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету ОМР від 25.12.1998 року № 1122 Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 630 м2, за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку та господарчих споруд . Зазначене рішення прийнято з урахуванням висновку УАМ і управління по земельних ресурсах та кадастру. На виконання цього рішення ОСОБА_5 видано державний акт на право приватної власності на землю по АДРЕСА_1 . Під час встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 , за актом, складеним 14.01.1998 р., ОСОБА_7 погоджені межі земельної ділянки з урахуванням 36 м2, раніше нею переданих ОСОБА_5 .

Суд не застосував норми матеріального права, а саме: ст. 116 ЗК України та ст. 125 ЗК України які регулюють та встановлюють підстави набуття права власності на земельні ділянки і не прийняв до уваги роз`яснення, які містяться у п. 7 Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року стосовно того, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Безпідставно та необґрунтовано, без посилань на певні докази та конкретні матеріали справи, не досліджуючи у судовому засіданні питання відносно розміру площі земельної ділянки, суд встановив, що площа земельної ділянки, переданої ОСОБА_2 у власність, становить 271 м2 і дійшов до помилкового висновку, посилаючись на доводи ОСОБА_2 , що при приватизації частини земельної ділянки, яка залишилась після приватизації ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не було накладення ділянок, площа фактично становить 271 м2, що відображено в технічній документації.

Висновок про правильність виявлення площі земельної ділянки, яку мав право приватизувати ОСОБА_2 є припущенням суду, суд проігнорував висновки, які містяться у мотивувальних рішеннях судів, які вступили в законну силу, а саме: рішенню Київського районного суду м. Одеси від 29.05.2015 р. по справі № 2-761/11, залишеною без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 04.12.2018 р. №22-ц/785/2816/18, яке має враховуватись, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Суд зробив помилковий та необґрунтований висновок про пропуск строку позовної давності на звернення до суду і вважав доведеним той факт, що ОСОБА_1 була обізнана із рішенням ОМР від 21.04.2005 року № 4128-IV, однак цей факт спростовується матеріалами цивільної справи №2-761/11. Не було прийнято до уваги заперечення позивачки на клопотання представника ОСОБА_2 щодо застосування до строків позовної давності від 22.01.2019 р., тим більше, що земельна ділянка була сформована 04.05.2017 року. Встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_2 , з кадастровим номером: 5110136900:13:005:0094 відбулось 27.03.2017 року на підставі акту погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами та акту про передачу ОСОБА_2 межових знаків на зберігання.

Судом не досліджувались витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5104431182017 від 04.05.2017 року та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 27.03.2017 року, на підставі якої сформовано земельну ділянку, що передана ОСОБА_2 у власність, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Суд не застосував ч. 9 статті 79-1 ЗК України, ч.ч.1, 2 статті 79-1 ЗК України та ч.10 статті 79-1 ЗК України.

Правильно встановлено судом, що вимоги стосуються виключення площі земельної ділянки 36 м2 із площі земельної ділянки, переданої ОСОБА_2 і що на цей час позивачка не позбавлена права володіти та користуватись зазначеною частиною земельної ділянки, однак існування права власності на вказану частину земельної ділянки, які у позивача, так і у відповідача ОСОБА_2 , може призвести до порушення права власності позивача у майбутньому. Позов поданий на захист права власника, який не позбавлений володіння та користування земельною ділянкою і за своєю природою є негаторним позовом.

Законодавство передбачає, що складання та підписання акту погодження меж є обов`язковим при виготовленні проекту землеустрою. У Постанові Верховного Суду (Перша судова палата КЦС) від 11.07.2018 року по справі № 263/11779/16-ц, судом касаційної інстанції зроблено висновок, що не підписаний позивачем акт погодження меж став важливим для суду документом. Верховний Суд підкреслив, що позивач не підписав акт погодження меж саме тому, що між ним та відповідачем існував спір про право на певну частину земельної ділянки, наявність такого спору підтверджувалася наданими позивачем документами, які не були враховані нижчими судами. Водночас землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відповідно до ст. 152 ЗК України.

Саме висновок Верховного Суду, який міститься у Постанові від 11.07.2018 року по справі № 263/11779/16-ц може бути застосований до правовідносин, які виникли між учасниками процесу, оскільки підстави звернення до суду є аналогічними.

Непогодження меж земельної ділянки ОСОБА_2 також стало підставою щодо існування спору про право, оскільки площа земельної ділянки, яку отримав у власність ОСОБА_2 , не відповідає площі землі першого відводу та має надуманий розмір, який не існує фактично, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.

(узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи)

Відзив представника Держгеокадастру зазначає :

Згідно наявних у Держгеокадастрі Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, других примірників державних актів, станом на 31.12.2012 року за ОСОБА_1 зареєстровано державний акт на право приватної власності на землю серія ЯЖ № 306642, реєстраційний № 010850501092 від 12.08.2008 на земельну ділянку площею 0,0269 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 5110136900:13:005:0102, цільове призначення земельної ділянки: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. № 1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру , у Держгеокадастрі наявні відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки 04.05.2017 р. з кадастровим № 5110136900:13:005:0094, площею 0,0271 га, за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Міркування апелянта, що судом першої інстанції не досліджувався, як доказ, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5104431182017 від 04.05.2017 р., є неправдивими. Суду не надано доказів на підтвердження порушення прав апелянта Держгеокадастром, скарга не містить зобов`язального характеру стосовно Держгеокадастру.

Відзив Одеської міської ради зазначає :

Позивачка посилається, на те, що судом не було надано оцінку доказам а саме, рішенню ОМР від 21.04.2005 року № 4128- IV Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,271 га ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд , розписці від імені ОСОБА_7 , що судом не застосовані положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року (п.7) та положення ст. 116 ЗК України, не правильно надано оцінку щодо виявлення площі земельної ділянки, хибними є висновки про пропуск строку позовної давності, суд неправильно застосував висновки Верховного Суду. Такі твердження позивачки є безпідставними та надуманими, такими, що не відповідають дійсності. Посилання на те, що її право порушено суміжним землевласником ОСОБА_2 , не підтверджено жодним доказом, не наведено жодної норми Закону, яка порушена ОМР при прийнятті оспорюваного рішення.

Позовна заява і скарга не зазначають, якими саме діями відповідачів були порушені права на земельну ділянку, що перебуває у власності позивачки, зокрема не надано доказів щодо порушення меж земельної ділянки.

Матеріали справи містять договір про надання ОСОБА_9 , права забудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою від 30.12.1949 року на підставі рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 15-ІХ-1949 р. № 1129 про відвід земельної ділянки для будівництва житлового будинку, відведення земельної ділянки 594 м2, а у подальшому, відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 15.11.1949 року № 1129, вирішено відвести земельні ділянки під індивідуальне будівництво, зокрема, ОСОБА_9 площею 580 м2 .

За договором довічного утримання від 05.06.2003 року, ОСОБА_7 передала відповідачу ОСОБА_2 у власність 27/100 частин житлового будинку під АДРЕСА_2 , що розташовані на земельній ділянці площею 605 м2. ОСОБА_7 у свій час зверталась до ОМР із заявою про передачу їй у приватну власність земельної ділянки площею 0, 0270 га, зазначаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у користуванні її родини з 1987 року.

11.01.2005 року складено висновок №27 технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_2 і встановлено, що ОСОБА_9 відводилась земельна ділянка площею 594 м2, а на підставі договору довічного утримання від 05.06.2003 року, ОСОБА_2 належить 27/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 . За результатами обстеження земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , його земельна ділянка фактично складає 0,0271 га, претензій з боку суміжних власників немає.

Рішенням Одеської міської ради від 21.04.2005 року № 4128- IV, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,271 га ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, зазначена рішення від 21.04.2005 року № 4128-IV, прийнято у межах компетенції ОМР.

На час прийняття рішення ОМР від 21.04.2005 року, власником земельної ділянки був чоловік ОСОБА_1 , а позивачка отримала право власності на 18/100 частин домоволодіння та земельної ділянки площею 269 м2 по АДРЕСА_1 29.11.2007 року, шляхом прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 і її право власності є похідним від права власності спадкодавця ОСОБА_10 .

Позивачкою не доведено порушення її прав в частині визначення меж земельної ділянки ОСОБА_2 , суд надав правильну оцінку правовідносинам сторін та часу їх виникнення.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 16 грудня 2015 року №16-УІІ Про здійснення виконавчим органом Одеської міської ради на території міста Одеси повноважень суб`єктів державної реєстрації прав, передбачених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень виконавчим органом Одеської міської ради, який здійснюватиме повноваження суб`єктів державної реєстрації прав, передбачені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , на території міста Одеси є юридичний департамент ОМР.

Позивач у зазначеній частині позовних вимог обрав не вірний спосіб захисту, тому судом правильно відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки позивачка отримала право власності на 18/100 частин домоволодіння і 269 м2 земельної ділянки по АДРЕСА_1 29.11.2007 року, шляхом прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , її право власності є похідним від права власності спадкодавця ОСОБА_5 , постає питання з яких підстав ОСОБА_5 за життя, як власником земельної ділянки, не було порушено питання щодо визначення меж земельної ділянки та/або оспорювання права користування земельною ділянкою, зокрема, ОСОБА_2 з 2003 року, після укладення останнім договору довічного утримання, за яким до останнього перейшло право користування земельною ділянкою.

Суд першої інстанції надав вірну оцінку нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_7 , оскільки на час укладення заяви ОСОБА_7 не була власником земельної ділянки і не мала права здійснювати правочини щодо даної земельної ділянки.

Позивач не довела у суді першої інстанції і не надала до суду апеляційної інстанції доказів щодо порушення її права власності на земельну ділянку, зокрема, ОМР, як не надано доказів того, що спірна земельна ділянка, що перебуває у власності відповідача, порушує її право власності.

Відзив відповідача ОСОБА_2 зазначає:

Апеляційна скарга є необґрунтованою. Після отримання у власність частин и житлового будинку він отримав право користування земельною ділянкою у розмірі 285 м2, однак під час проведення фактичного обміру земельної ділянки, з урахуванням наявних у ОСОБА_3 та Навроцьких державних актів на земельні ділянки, виявилось, що земельна ділянка фактично становить 271 м2.

Занесення земельної ділянки до бази даних та її наступне перенесення до національної кадастрової системи із присвоєнням кадастрового № 5110136900:13:005:0094, заважаючи на те, що суміжні землекористувачі на той час вже отримали державні акти на право приватної власності на свої зеамельні ділянки, у т.ч. ОСОБА_5 , спадкоємцем частини якої є позивачка, межі їхніх земельних ділянок чітко визначені, земельна ділянка ОСОБА_2 та суміжних землекористувачів не перетинаються, доводи позивачки про включення до площі земельної ділянки ОСОБА_2 частини земельної ділянки у розмірі 36 м2 є надуманими і не відповідають дійсності.

Позивачка безпідставно посилається на те, що частина земельної ділянки 36 м2, яка, як вона стверджує, у 1998 передана ОСОБА_7 ОСОБА_5 включена до площі земельної ділянки, яку отримав ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_5 у 1998 році отримав у власність земельну ділянку площею 0,0630 га у т.ч. 36 м2.

За результатами проведення геодезичних робіт по кадастровій зйомці земельної ділянки по АДРЕСА_2 складений технічний звіт, з якого вбачається, що заступ зі сторони ОСОБА_3 на його земельну ділянку становить 16 м2, а зі сторони ОСОБА_11 9 м2, крім того, зі звіту вбачається, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка та земельні ділянки суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перетинаються і не мають розбіжностей.

Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належну ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим № 5110136900:13:005:0094 та її подальша реєстрація ніяким чином не порушує право ОСОБА_1 на користування належною їй земельною ділянкою.

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

(встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини)

Судом першої інстанції встановлені і сторонами неоспорені такі обставини.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих від 15.09.1949 року №1129 Про відвід земельних ділянок під індивідуальне жиле будівництво , ОСОБА_9 відведено земельну ділянку площею 580 м2 на 7 станції Великого Фонтану (а.с. 10-1031 т.1).

За договором на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою від 30.12.1949 року, укладеного між Житловим Управлінням виконавчого комітету Одеської міської Ради депутатів трудящих та ОСОБА_9 , на підставі рішення виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 15.10.1949 року №1129 про відвід земельної ділянки для будівництва житлового будинку, Жилуправління відвело забудовнику ОСОБА_9 ділянку комунальної землі площею 594 м2 під індивідуальне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_3 (а.с.43-45,96-99 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10.10.1985 року ОСОБА_7 успадкувала після смерті ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.206 т.1).

03.10.1989 року, на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_7 продала ОСОБА_12 3/5 частин житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_2 , розташованих на земельній ділянці 570 м2 (а.с.214-216,241,242 т.1).

Житлово-експлуатаційним об`єднанням Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси 19.09.1994 року на ім`я ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на частину житлового будинку 27/100, яке зареєстроване в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості в книзі 202 пр на стор. 26 під реєстровим №20470 (а.с.90-93 т.1), а 73/100 частин спірного будинку належить на праві власності третій особі ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на частину житлового будинку від 19.09.1994 року, виданого ЖЕО Київського району виконкому Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси, на підставі рішення виконкому Київської районної Ради народних депутатів м. Одеси №790 від 09.09.1994 року замість договору купівлі-продажу від 03.10.1989 року (а.с.217 т.1).

07.07.1998 року ОСОБА_7 видала нотаріально посвідчену заяву про те, що їй відомо про наступну приватизацію гр. ОСОБА_5 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , і, через те, що по ділянці ОСОБА_7 проходять каналізаційні комунікації, проведені ОСОБА_5 , цією заявою вона дає згоду на видачу державного акту на землю на частину її земельної ділянки, розміром 1,64х22 м, всього - 36 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 і примикає до земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_5 (а.с.53 т.1).

Відповідно до висновку Управління земельних ресурсів і кадастру виконавчого комітету №360 від 6.11.1998 року, за результатами обстеження та геодезичних вимірювань, виконаних КП Одеспроект , площа земельної ділянки по АДРЕСА_1 складає 630 м2, у тому числі - 595 м2 згідно з першопочатковим відводом під індивідуальне житлове будівництво, а 36 м2, згідно із заявою ОСОБА_7 , переходить у користування ОСОБА_5 , у зв`язку з чим управління по земельних ресурсах та кадастру припускає можливість передачі безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 630 м2 по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарчих споруд.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ОД №051149, виданого 28.12.1998 року на підставі рішення виконкому Одеської міської Ради народних депутатів від 07.08.1998 року №771, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0328 га на території АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с.54 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №1122 від 25.12.1998 року передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 630 м2 для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (а.с.107 т.1), а 20.05.1999 року ОСОБА_5 отримав Державний акт на право приватної власності на землю на земельну ділянку площею 0,0630 га по АДРЕСА_1 ( а.с.49 т.1).

05.06.2003 року, між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання, який нотаріально посвідчений, відповідно до умов якого, ОСОБА_7 , добровільно передала у власність ОСОБА_2 належні їй 27/100 частин житлового будинку під АДРЕСА_2 , який складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку та надвірних споруд і розташований на земельній ділянці площею 605 м2 (а.с.23,89,126,127 т.1).

27.11.2003 року ОСОБА_7 звернулась до ОМР із заявою про передачу їй безоплатно у приватну власність земельної ділянки площею 0,0270 га по АДРЕСА_2 для обслуговування жилого будинку (а.с. 132 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла (а.с.47 т.1).

Рішенням ОМР від 21.04.2005 року №4128-IV Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0271 га ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель , затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі з передачею земельної ділянки безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 (а.с., 56, 87,88 т.1).

Рішенням ОМР від 24.12.2014 року №6027-VI Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.55 т.1).

ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №306642 від 12.08.2008 року, є власником земельної ділянки площею 0,0269 га по АДРЕСА_1 , при цьому, згідно плану меж земельної ділянки, земельна ділянка позивачки межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 від В до Г (а.с. 52, 52 зворот).

Згідно відповідей на звернення ОСОБА_1 до Департаменту комунальної власності ОМР, у складі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_2 , погодження меж суміжного землекористувача гр. ОСОБА_1 відсутнє (а.с.58,76,83-85 т.1).

21.01.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав заяву про застосування строку позовної давності (а.с.200-202 т.2).

Між сторонами виникли правовідносини з приводу усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, а також скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, які регулюються нормами ЗК України, Законом України Про місцеве самоврядування .

(доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції)

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові виходив з того, що позовні вимоги не обґрунтовані та не доведені і відсутні підстави для застосування строків позовної давності, оскільки захисту підлягає лише порушене право (а.с. 13-22 т.4).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ст. 122 ЗК України).

21.04.2005 року ОМР прийняла рішення № 4128-ІV Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0271 га ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель .

Рішенням ОМР від 24.12.2014 року № 6027Л/І Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (ст. 26 п.34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

ОСОБА_1 , остаточно уточнивши позов 20.03.2018 року, просить: усунути їй перешкоди у користуванні власністю - земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом визнання незаконним та скасування рішення ОМР від 21.04.2005 року №4128-ІV Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки в натурі та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0271 га, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд ; визнати незаконним та скасувати Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5104431182017 від 04.05.2017 року Держгеокадастру, на підставі рішення ОМР від 21.04.2005 року №4128-ІV зі встановленням порядку виконання рішення суду (а.с.4-37 т.2).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 ч.3 п. п. г, д ЗК України).

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ст. 120 ч.1 ЗК України).

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у встановленому законом порядку, на підставі правочину, набув право власності на 27/100 частин житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_2 .

У 2005 році ОСОБА_2 , як власник частини житлового буднику з надвірними спорудами, звернувся до органу місцевого самоврядування з приводу затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0271 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Рішенням ОМР від 24.12.2014 року відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 .

Стверджуючи про порушення рішенням ОМР від 21.04.2005 року № 4128-ІV її прав, як суміжного землекористувача, ОСОБА_1 , ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій не надала належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Оскільки позивачка, всупереч ст. 81 ч.1 ЦПК України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не довела яким чином рішення ОМР від 21.04.2005 року № 4128-ІV порушує її право власності, як суміжного землекористувача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові.

(мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу)

Доводи позивачки ОСОБА_1 у скарзі про те, що: суд безпідставно не взяв до уваги нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_7 від 07.07.1998 року, яка надавала згоду на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_5 і усунувся від дослідження висновку управління земельних ресурсів та кадастру виконкому ОМР № 360 від 06.11.1998 p., а також рішення виконавчого комітету ОМР від 25.12.1998 року № 1122 Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 630 м2; суд необґрунтовано, без посилань на певні докази та конкретні матеріали справи, встановив, що площа земельної ділянки, яка передана ОСОБА_2 у власність становить 271 м2 і дійшов до помилкового висновку, що не було накладення ділянок; висновок про правильність площі земельної ділянки, яку мав право приватизувати ОСОБА_2 є припущенням суду; суд проігнорував висновки, які містяться у рішеннях судів, які вступили в законну силу, зокрема, у рішенні Київського районного суду м. Одеси від 29.05.2015 р. по справі № 2-761/11, яке залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 04.12.2018 р. і має враховуватись, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України; суд зробив помилковий висновок про пропуск строку позовної давності на звернення до суду; судом не досліджувались витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5104431182017 від 04.05.2017 року та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовленої ТОВ Геоконсалтинг 27.03.2017 року; законодавство передбачає, що складання та підписання акту погодження меж є обов`язковим при виготовленні проекту землеустрою; у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 року по справі № 263/11779/16-ц зроблено висновок, що не підписаний позивачем акт погодження меж став важливим для суду документом, який має бути застосований у даній справі, - не заслуговують на увагу.

ОСОБА_1 , стверджуючи про порушення її прав рішенням ОМР від 21.04.2005 року № 4128-ІV, вважає, що на підставі оспорюваного рішення ОМР до земельної ділянки ОСОБА_2 включено 36 м2 земельної ділянки, на якій розташовані каналізаційні труби, що може призвести до порушення її права власності у майбутньому.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів того, що до земельної ділянки площею 0,0271 га за адресою: АДРЕСА_2 включено земельну ділянку площею 36 м2, на якій розташовані каналізаційні труби, що знаходяться у користуванні позивачки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку, в 2008 році набула право власності на земельну ділянку площею 0,0269 га по АДРЕСА_1 , і, згідно плану меж земельної ділянки, земельна ділянка позивачки межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , при цьому, ОСОБА_2 жодним чином не оспорює право ОСОБА_1 на належну їй частину земельної ділянки.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачка, зокрема, посилалась на арифметичну помилку в технічній документації ПП Місто-Н станом на 2004 рік, яка на її думку полягає у тому, що за договором на право забудови та безстрокового користування земельною ділянкою від 30.12.1949 року, ОСОБА_9 відведена земельна ділянка площею 594 м2. За результатами приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 (третя особа), останній передано у власність земельну ділянку в 1998 році площею 328 м2. Тому площа земельної ділянки відповідача має становити 266 м2 (594 - 328), що значно менше 271 м2 і різниця складає 5 м2, крім того, з урахуванням того, що у 1998 році ОСОБА_7 передала ОСОБА_5 частину земельної ділянки для подальшої приватизації у складі земельної ділянки ОСОБА_5 , на яку видано державний акт, площа земельної ділянки, яка може бути передана у власність ОСОБА_2 , повинна складати 230 м2 (266-36).

Зазначені розрахунки позивачки є припущеннями й не підтвердженими належними та допустимими доказами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема на підставі висновків експертів.

Питання накладення земельних ділянок, фактичного розміру земельних ділянок та порядку фактичного користування земельними ділянками потребують спеціальних знань та дослідженнями спеціалістами шляхом призначення і проведення судової земельно-технічної експертизи.

У справі було нагальне питання проведення земельно-технічної експертизи, разом з тим, позивачка, як особа, яка звернулась до суду за захистом порушеного права, на підтвердження своїх позовних вимог, не заявляла клопотання про призначення та проведення відповідної експертизи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, і, оскільки твердження позивачки про порушення рішенням ОМР від 21.04.2005 року № 4128-ІV її прав власності (користування) земельною ділянкою ґрунтуються на припущеннях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у позові за недоведеністю вимог .

За обставинами справи, відповідач ОСОБА_2 є останнім із суміжних землекористувачів, який здійснює приватизацію земельної ділянки, що межує із земельними ділянками позивачки ОСОБА_1 і третьої особи ОСОБА_3

Межі земельних ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_3 визначені в їхніх правовстановлюючих документах, які є чинними на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Доводи ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 не отримав її згоду, як суміжного землевласника, не заслуговують на увагу.

Не підписання сусідом акту погодження меж не перешкоджає органу місцевого самоврядування затвердити проект землеустрою. Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, з метою уникнути необов`язкових технічних помилок, при цьому, підписання акту погодження меж не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку або будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Постанова Верховного Суду від 11.07.2018 року по справі № 263/11779/16-ц не стосується питань, які вирішуються судом у цій справі.

Твердження у скарзі, що висновки у рішенні Київського районного суду м . Одеси від 29.05.2015 р. по справі № 2-761/11, яке залишено без змін на підставі ухвали апеляційного суду Одеської області від 04.12.2018 р. (а.с.244-248 т.3) мають враховуватись у даній справі, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, безпідставні, оскільки зазначеним рішенням суд вирішував спір за позовом ОСОБА_2 про зобов`язання відновити межі земельної ділянки та встановлення порядку землекористування шляхом визначення меж земельної ділянки, судом у цій справі не вирішувались питання законності рішення ОМР від 21.04.2005 року № 4128-ІV та скасування державної реєстрації.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові за недоведеності позовних вимог і відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки захисту підлягає порушене право, а ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами факту порушення своїх прав (а.с.22 т.4).

Доводи та аргументи відповідачів ОСОБА_2 , ОМР і Держгеокадастру щодо недоведеності позовних вимог, прийняті до уваги судом апеляційної інстанції і є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення.

Посилання ОМР на не вірний спосіб захисту до уваги не приймаються, оскільки особа має право на захист свого цивільного права, а суд, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ч.2 ЦПК України).

(чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду)

Позивачка не довела своїх позовних вимог, тому відсутні підстави для ствердження про порушення права, за захистом якого вона звернулася до суду.

(висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції)

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3 ЦПК України).

З огляду на те, що колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, позивачка не має права на відшкодування судових витрат, а інші особи, які беруть участь у справі, мають право на відшкодування судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тесту постанови.

Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 02.03.2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Є.С. Сєвєрова