Постанова

від 05.02.2020 по справі 330/2203/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 330/2203/18

провадження № 61-11487св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Айза ,

третя особа - Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства Айза на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Айза (далі - ПП Айза ), третя особа - Кирилівська селищна рада Якимівського району Запорізької області, про зобов`язання вчинити дії (встановлення земельного сервітуту).

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 грудня 2017 року він набув право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стверджував, що вказана земельна ділянка межує із: земельною ділянкою площею 0,2712 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0146, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для розміщення туристично-готельного комплексу, підстава набуття права користування - договір оренди земельної ділянки, укладений між Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області та ПП Айза , строк оренди - 49 років; земельною ділянкою площею 0,0065 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0559, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), підстава набуття права власності - договір купівлі-продажу земельної ділянки, власник - ОСОБА_2 ; земельною ділянкою площею 0,1024 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0509, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, підстава набуття права власності - договір оренди земельної ділянки, орендар - ОСОБА_2 .

Переконував, що він позбавлений можливості вільно реалізовувати своє право власності на земельну ділянку оскільки відповідач чинить йому перешкоди у допуску до дороги загального користування.

Зазначав про те, що Кирилівська селищна рада при передачі у користування відповідачу земельної ділянки не врахувала, що позивач не має вільного виходу до шляхів загального користування. Потрапити на дорогу загального користування можливо лише через земельну ділянку відповідача.

Інших під`їзних шляхів (дороги), крім існуючої до земельної ділянки, у позивача немає, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється права сервітуту, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленою Товариством з обмеженою відповідальністю Геоінформаційна компанія Кадастр (далі - ТОВ ГК Кадастр ).

З огляду на зазначене, попередні власники земельної ділянки позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у яких позивач придбав земельну ділянку, звернулися до Кирилівської селищної ради із заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

14 вересня 2017 року Кирилівська селищна рада рішенням № 40 надала дозвіл ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), площею 0,0374 га, що знаходиться на АДРЕСА_4 , та перебуває у користуванні ПП Айза , в оренді на 49 років.

У зв`язку із зміною власника земельної ділянки позивача Кирилівська селищна рада внесла рішенням від 15 лютого 2018 року № 29 відповідні зміни, надавши позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), площею 0,0374 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , та перебуває у користуванні ПП Айза , в оренді на 49 років.

На виконання рішення Кирилівської селищної ради від 15 лютого 2018 року № 29 позивач звернувся до ТОВ ГК Кадастр для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та перебуває у користуванні відповідача.

ТОВ ГК Кадастр розробило технічну документацію та визначило частину земельної ділянки відповідача, право користування якою надається в межах сервітуту, позивачем складено договір про встановлення земельного сервітуту у трьох примірниках й направлена відповідачу цінним листом із описом вкладення.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 2.1, 3.1, 3.2, 4.1 договору:

Сторона 2 (позивач) має намір встановити земельні сервітути, вказані у пункті 3.1 цього договору, на земельну ділянку, що знаходиться в строковому платному користуванні сторони 1 (відповідача), зазначену у пункті 1.4. цього договору.

Сервітути встановлюються для забезпечення можливості стороні 1 здійснювати прохід та проїзд на земельну ділянку розміром 0,0166 га (кадастровий номер 2320355400:01:003:0557), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності сторони 2 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі за № 624. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Частина земельної ділянки сторони 1, право користування якою надається в межах сервітутів, встановлених цим договором, визначена у додатку до цього договору.

Земельна ділянка площею 0,2712 га (кадастровий номер 2320355400:01:003:0146) сторони 1 розташована за адресою: АДРЕСА_4 далі - земельна ділянка сторони 1), перебуває у користуванні сторони 1 за договором оренди, укладеним 10 травня 2007 року між Кирилівською селищною радою та стороною 1 за № 0407264001192. Цільове призначення - для розміщення туристично-готельного комплексу.

Термін дії сервітуту - до закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки сторони 1.

Протягом терміну, вказаного у пункті 2.1 цього договору, сторона 1 надає стороні 2 наступні сервітути: право проходу по частині земельної ділянки сторони 1, визначеної у додатку 1 до цього договору; право проїзду по частині земельної ділянки сторони 1, визначеної у додатку 1 до цього договору.

Режим користування стороною 2 сервітутами письмово погоджується сторонами і визначає: час протягом календарного дня сторона 2 може користуватись сервітутами; дотримання стороною 2 при користуванні сервітутами вимог щодо охорони земельної ділянки сторони 1; користування стороною 2 сервітутами поза межами режиму такого користування, узгодженого сторонами, забороняється.

За встановлення сервітутів плата не здійснюється, сервітут надається безкоштовно .

Таким чином, цим договором, на думку позивача, було визначено всі істотні умови для встановлення сервітутів, про намір позивача укласти договір та існування відповідних рішень третьої особи з приводу встановлення сервітутів відповідачу відомо, проте він ухиляється від укладання договору та не отримав цінний лист, відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Укрпошти у мережі Інтернет, відправлення не вручене під час доставки: інші причини.

Крім того, позивач вказував, що його неодноразові звернення до відповідача результатів не дали, сторонами не досягнуто згоди з приводу встановлення сервітуту. Позивач не має змоги виконати рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14 вересня 2017 року № 40 та від 15 лютого 2018 року № 29, а саме: Представити на затвердження технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, зазначений в пункті 1, на затвердження в Кирилівську селищну раду в термін не пізніше одного року , у зв`язку із відмовою відповідача підписати договір про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки відповідача, що стало причиною звернення позивача до суду.

З урахуванням викладеного, позивач просив суд встановити земельні сервітути на право проходу та проїзду по частині земельній ділянки відповідача (встановленою технічною документацією) безстроково та безоплатно.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент підписання позивачем договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідач користувався своєю земельною ділянкою вже більше 10 років і при цьому позивач, придбаваючи свою земельну ділянку, офіційно підтвердив відсутність будь-яких перешкод, що унеможливлювали вільно використовувати ним своє право власності на цю земельну ділянку.

Суд першої інстанції зазначив, що обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає його встановлення, в інший спосіб, проте до земельної ділянки позивача є інший проїзд з твердим (бетонним) покриттям, який він в даний час фактично використовує, що підтверджується доданим топографічним планом в масштабі 1:500, викопіюванням з топографічного плану смт Кирилівка в масштабі 1:2000, план-схемою розміщення меж земельних ділянок за кадастровим поділом, які були підготовлені сертифікованим інженером-землевпорядником Полосиним О. І .

Також суд виходив з того, що на момент розгляду справи, з метою доступу на власну земельну ділянку з дороги загального користування ( АДРЕСА_4 ), позивач використовує існуючий проїзд з твердим бетонним покриттям, який прокладений по суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:01:003:0560.

Крім того, суд врахував, що спір між сторонами не було вирішено в досудовому порядку та суду не було надано беззаперечних доказів того, що позивач безпосередньо звертався до відповідача з питанням укладання договору сервітуту.

Додатковим рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу на користь ПП Айза у розмірі 4 700,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то із нього на користь відповідача, на підставі положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та урахуванням принципу співмірності, підлягає стягненню частина судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2019 року, додаткове рішення від 12 лютого 2019 року цього ж суду та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено земельні сервітути на прохід та проїзд ОСОБА_1 по частині земельної ділянки площею 0,2712 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0146, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка перебуває у користуванні ПП Айза безоплатно та безстроково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам.

Апеляційний суд зазначив про те, що Кирилівська селищна рада, прийнявши рішення від 14 вересня 2017 року № 40, фактично визнала, що земельна ділянка, яка перебувала у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і перейшла на праві власності до позивача, має певні особливості, які полягають у тому, що зазначена земельна ділянка не має самостійного виходу на дорогу загального користування, та погодилась із необхідністю обмеження орендаря - ПП Айза у праві користування його земельною ділянкою шляхом можливого встановлення сервітуту.

Також апеляційний суд зазначив про те, що на підтвердження доцільності встановлення сервітуту та відсутності інших під`їзних шляхів (доріг) до земельної ділянки, позивач надав суду належні докази, а саме: технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється права сервітуту, що виготовлена у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Законів України Про землеустрій , Про державний земельний кадастр, Про топографо-геодезичну і картографічну и діяльність та чинних підзаконних нормативних актів.

Крім того, апеляційний суд врахував, що існуючий проїзд з твердим (бетонним) покриттям до земельної ділянки позивача, який він фактично використовує, є більш довшим, ніж через земельну ділянку відповідача та передбачає встановлення земельних сервітутів з кількома іншими власниками.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що, оскільки відповідач заперечує проти встановлення для позивача сервітуту на підставі виготовленої компетентною установою технічної документації, то між сторонами справи існує спір, який підлягає вирішенню в судовому порядку.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доступ до місцезнаходження земельної ділянки позивача є ускладненим внаслідок відсутності прямого прилягання до дороги загального користування, відсутність такого доступу має негативні наслідки для позивача, тому позовні вимоги про встановлення на належній відповідачеві земельній ділянці найменш обтяжливого для відповідача та інших суміжних користувачів, сервітуту підлягають задоволенню.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що воно є похідним від основного та яким були вирішені питання щодо стягнення з позивача судових витрат.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2019 року ПП Айза звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, приймаючи оскаржуване судове рішення, неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов висновків, які не відповідають матеріалам справи.

Суд не звернув уваги на те, що єдиною підставою для встановлення сервітуту є відсутність у особи можливості задовольнити свої потреби іншим способом, однак позивач жодним чином не довів безальтернативності захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці ПП Айза .

Також апеляційний суд не врахував, що в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, відсутнє обґрунтування як необхідності встановлення сервітуту, так і його площі. В цій документації також не зазначені суміжні земельні ділянки, наявні дороги та під`їздні шляхи, що є грубим порушенням вимог Закону України Про державний земельний кадастр . До звернення позивача до суду із вказаним позовом заявник не був ознайомлений із вказаною технічною документацією.

Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач не вчинив всіх необхідних дій стосовно досудового врегулювання відносин укладення договору сервітуту (не звертався належним чином до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту з наданням відповідного пакету документів з додатками, які визначають предмет договору).

А ще апеляційний суд, встановивши, що позивач фактично використовує з метою доступу на власну земельну ділянку з дороги загального користування вже існуючий проїзд з твердим бетонним покриттям, який прокладений по іншій суміжній ділянці, неправильно застосував до вказаних правовідносин положення статті 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог позивача про встановлення земельного сервітуту.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПП Айза , у якому позивач просить оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП Айза на постанову Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року, витребувано матеріали справи № 330/2203/18 з Якимівського районного суду Запорізької області , відмовлено в задоволенні клопотання ПП Айза про зупинення дії постанови Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 року та встановлено особам, які беруть участь у справі, строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були власниками земельної ділянки площею 0,0166 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою площею 0,2712 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0146, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - для розміщення туристично-готельного комплексу, підстава набуття права користування - договір оренди земельної ділянки від 10 травня 2007 року, укладений між Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області та ПП Айза , строк оренди - 49 років (земельна ділянка відповідача).

Рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14 вересня 2017 року № 40 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), площею 0,0374 га, що знаходиться на АДРЕСА_4 а та перебуває в оренді ПП Айза .

05 грудня 2017 року ОСОБА_3 , діючий за себе та від імені ОСОБА_4 , уклав із ОСОБА_1 договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач набув право власності на земельну ділянку площею 0,0166 га, кадастровий номер 2320355400:01:003:0557, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 7.5 вказаного договору покупець (позивач) прийняв земельну ділянку у стані, придатному для використання за цільовим призначенням.

У зв`язку із зміною власника земельної ділянки рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 15 лютого 2018 року № 29 внесено зміни до рішення цієї ради від 14 вересня 2017 року № 40 та надано позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), площею 0,0374 га, що знаходиться по АДРЕСА_4 , та перебуває у користуванні ПП Айза в оренді на 49 років. Зобов`язано позивача надати технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється сервітут, на затвердження Кирилівській селищній раді в термін не пізніше 1 року.

На виконання рішення Кирилівської селищної ради від 15 лютого 2018 року № 29 позивач звернувся до ТОВ ГК Кадастр для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), що знаходиться на АДРЕСА_2 та перебуває у користуванні відповідача.

ТОВ ГК Кадастр розробило технічну документацію та визначило частину земельної ділянки відповідача, право користування якою надається в межах сервітуту, позивачем складено договір про встановлення земельного сервітуту.

Найкоротшій шлях із земельної ділянки позивача до виїзду на АДРЕСА_4 Якимівського району Запорізької області проходить через земельну ділянку відповідача.

Однак, як вбачається із викопіювання з топографічного плану смт Кирилівка Якимівського району Запорізької області в масштабі 1:2000 та плану-схеми розміщення меж земельних ділянок за кадастровим поділом, які були підготовлені сертифікованим інженером-землевпорядником Полосиним О. І. , до земельної ділянки позивача (кадастровий номер 2320355400:01:003:0557) є інший проїзд з твердим (бетонним) покриттям, який прокладений по суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:01:003:0560, та фактично використовується позивачем.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначав про те, що він не має можливості вільно використовувати своє право власності на земельну ділянку, оскільки відповідач чинить перешкоди у допуску до дороги загального користування, фактично позивач позбавлений можливості вільно заходити/заїжджати на належну йому земельну ділянку, позбавлений можливості потрапити із своєї земельної ділянки на дорогу загального користування.

Позивач посилався на те, що інших під`їзних шляхів (дороги), крім існуючої до земельної ділянки у позивача немає, що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , виготовленою ТОВ ГК Кадастр .

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 1 статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельного ділянкою (ділянками).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи, у тому числі і в користувача земельною ділянкою, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Пунктом 22-2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено про те, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби у інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав того, що обов`язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає його встановлення, в інший спосіб, однак до земельної ділянки позивача є інший проїзд з твердим (бетонним) покриттям, який він в даний час фактично використовує, що підтверджується доданим топографічним планом в масштабі 1:500, викопіюванням з топографічного плану смт Кирилівка в масштабі 1:2000, план-схемою розміщення меж земельних ділянок за кадастровим поділом, які були підготовлені сертифікованим інженером-землевпорядником Полосиним О. І .

Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що на момент підписання позивачем договору купівлі-продажу земельної ділянки, відповідач користувався своєю земельною ділянкою вже більше 10 років і при цьому позивач, придбаваючи свою земельну ділянку, офіційно підтвердив відсутність будь-яких перешкод, що унеможливлювали вільно використовувати ним своє право власності на цю земельну ділянку.

Також суд обґрунтовано виходив з того, що на момент розгляду справи, з метою доступу на власну земельну ділянку з дороги загального користування (АДРЕСА_4 ), позивач використовує існуючий проїзд з твердим бетонним покриттям, який прокладений по суміжній земельній ділянці з кадастровим номером 2320355400:01:003:0560.

Ще суд першої інстанції правильно врахував, що спір між сторонами не було вирішено в досудовому порядку та суду не було надано беззаперечних доказів того, що позивач безпосередньо звертався до відповідача з питанням укладання договору сервітуту.

Крім того, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, оскільки у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то із нього на користь відповідача, на підставі положень статті 141 ЦПК України підлягає стягненню частина судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.

Апеляційний суд, скасовуючи законні та обґрунтовані рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду, задовольняючи позов ОСОБА_1 , помилково вважав, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наявним у справі доказам.

Апеляційний суд зазначив про те, що Кирилівська селищна рада, прийнявши рішення від 14 вересня 2017 року № 40, фактично визнала, що земельна ділянка, яка перебувала у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і перейшла на праві власності до позивача, має певні особливості, які полягають у тому, що зазначена земельна ділянка не має самостійного виходу на дорогу загального користування, та погодилась із необхідністю обмеження орендаря - ПП Айза у праві користування його земельною ділянкою шляхом можливого встановлення сервітуту.

Разом з тим такі висновки апеляційного суду є лише припущенням, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, рішенням Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 14 вересня 2017 року № 40 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 лише надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту (право проходу та проїзду), площею 0,0374 га, однак не наведено жодного обґрунтування необхідності встановлення такого сервітуту.

Також апеляційний суд вказував на те, що на підтвердження доцільності встановлення сервітуту та відсутності інших під`їзних шляхів (доріг) до земельної ділянки, позивач надав суду належні докази, саме: технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється права сервітуту, що виготовлена у відповідності до вимог чинного законодавства, з урахуванням положень ЗК України, Законів України Про землеустрій , Про державний земельний кадастр, Про топографо-геодезичну і картографічну и діяльність та чинних підзаконних нормативних актів.

Однак апеляційний суд не врахував, що така технічна документація всупереч вимогам частини одинадцятої статті 186 ЗК України не була погоджена із ПП Айза , як з користувачем земельної ділянки, на яку має поширюватись право сервітуту, тому не може прийматись до уваги та вважатись належним доказом в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що позивач не надав належних доказів того, що у відповідності до вимог частини третьої статті 402 ЦК України він вчинив всі необхідні дії стосовно досудового врегулювання відносин укладенням договору сервітуту, зокрема звертався належним чином до ПП Айза з відповідною пропозицією про укладення сервітуту з наданням відповідного пакету документів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених районним судом, та фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв`язку з чим скасував законні й обґрунтовані судові рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції та додаткове рішення, які відповідають вимогам закону, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішень судів першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги ПП Айза , скасування постанови апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та додаткового рішення цього ж суду, із ОСОБА_1 на користь ПП Айза підлягає стягненню 2 819,20 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Айза задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 16 травня 2019 рокускасувати, рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 09 січня 2019 року та додаткове рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 12 лютого 2019 року залишити в силі.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства Айза судовий збір за подачу касаційної скарги в розмірі 2 819,20 грн .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко