Рішення

від 03.03.2020 по справі 826/9184/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Київ № 826/9184/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Контакт до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,

установив:

14.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Контакт (ТОВ Фірма Контакт ) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування наказу заступника начальника ГУ ДФС у Київській області Гринько Р.Ю. від 23.01.2018 №117 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Фірма Контакт з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром пласт , ТОВ Інпром плюс , ТОВ Фенікс Торг , ТОВ Люкс консорсіс за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

В обґрунтування позову з урахуванням додатково наданих пояснень зазначено, що наказ ГУ ДФС у Київській області від 23.01.2018 №117 виданий на виконання ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17, якою задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 Батрина Ю.М. про надання дозволу на призначення документальної позапланової перевірки ТОВ Фірма Контакт з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ Електропром пласт , ТОВ Інпром плюс , ТОВ Фенікс Торг , ТОВ Люкс консорсіс за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

Позивач зауважує, що згідно ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 прокурорам та слідчим надано право (дозвіл) на призначення перевірки, а не призначено перевірку. Крім того, дозвіл надано не заступнику начальника ГУ ДФС у Київській області Гринько Р.Ю., який не може вважатись належним суб`єктом призначення перевірки.

Також позивач наголошує, що ухвала слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 не могла слугувати підставою для прийняття оскаржуваного наказу про проведення перевірки, адже вказана ухвала скасована ухвалою Київського апеляційного суду від 10.04.2019.

Позивач зазначає, що наказ від 23.01.2018 №117 призводить до виникнення у платника податків певних обов`язків, а отже, є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) та, відповідно, такий наказ може бути оскаржений і після проведення перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2018 позовну заяву ТОВ Фірма Контакт прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач допустив працівників контролюючого органу до проведення перевірки, відповідно наказ від 23.01.2018 №117 як акт індивідуальної дії вже вичерпав свою дію, що нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки, відтак, захист прав позивача повинен здійснюватися шляхом оскарження рішень прийнятих за результатом перевірки.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та наданих доказів.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмово викладену позицію.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 194 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 задоволено клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 Батрина Ю.М. та надано дозвіл на призначення документальної позапланової перевірки ряду підприємств, серед яких призначено документальну позапланову перевірку ТОВ Фірма Контакт з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром пласт , ТОВ Інпром плюс , ТОВ Фенікс Торг , ТОВ Люкс консорсіс за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, проведення якої доручено ГУ ДФС у Київській області.

23.01.2018 заступником начальника ГУ ДФС у Київській області Гринько Р.Ю. винесено наказ №117 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Фірма Контакт з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром пласт , ТОВ Інпром плюс , ТОВ Фенікс Торг , ТОВ Люкс консорсіс за період з 01.01.2015 по 30.06.2017.

Працівниками ГУ ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Фірма Контакт з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Електропром пласт , ТОВ Інпром плюс , ТОВ Фенікс Торг , ТОВ Люкс консорсіс за період з 01.01.2015 по 30.06.2017, за результатами якої складено акт від 07.07.2018 №58/10-36-14-13/19422086.

На підставі висновків акту перевірки від 07.07.2018 №58/10-36-14-13/19422086 щодо допущених ТОВ Фірма Контакт порушень, ГУ ДФС у Київській області прийняте податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 №0005431413, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 483323 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 120830 грн.

Позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 №0005431413 до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.11.2019 у справі №826/4331/18 позов ТОВ Фірма Контакт задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0005431413 від 02.03.2018.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10.04.2019 скасовано ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17.

Позивач не погоджується із наказом від 23.01.2018 №117, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог виходить з того, що відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 статті 75 ПК України визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у випадку отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Суд звертає увагу на те, що в ПК України передбачена можливість проведення позапланової перевірки за рішенням суду (слідчого судді), яка однак не узгоджується із приписами кримінально процесуального закону стосовно повноважень слідчого судді на призначення такої перевірки за клопотанням слідчого в рамках кримінального провадження.

У Кримінально процесуальному кодексі України (КПК України) відсутні норми, які передбачають проведення такої процесуальної дії як надання дозволу на проведення перевірки та які визначають компетенцію слідчого судді щодо вирішення питання про надання дозволу на проведення податкової перевірки. Відсутня також і процедура розгляду такого клопотання.

При цьому, відповідно до пункту 56.12 статті 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку суд вважає за необхідне при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом в ухвалі від 06.03.2018 у справі №243/6674/17-к.

Так, у вказаному судовому рішенні Верховний Суд зазначає, що частина друга статті 93 КПК України передбачає, серед іншого, що збирання доказів можливе за допомогою витребування та отримання висновків ревізій та актів перевірок, а частина друга статті 89 визначає як джерело доказів, серед іншого, акти перевірок.

Ці положення процесуального закону також не дають повноважень слідчому судді надавати дозвіл на призначення перевірки. Використання виразу витребування та отримання передбачає повноваження використовувати у якості доказів висновки ревізій і актів перевірок (як і будь-які інші документи), що існують незалежно від кримінального розслідування. Процесуальний закон чітко відрізняє документи, створені в межах кримінального провадження, від документів, походження яких не залежить від кримінального провадження, і підпорядковує ці два типи документів різному правовому режиму. Тому помилково виводити з повноваження витребувати повноваження призначити перевірку.

Суд не може погодитися з висновком слідчого судді, що виключення з переліку повноважень слідчого чи прокурора повноваження призначати ревізії та перевірки означає запровадження судового контролю за такими діями слідчого і прокурора.

Пункт 18 частини першої статті 3 КПК України визначає: слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні… .

Таким чином, законодавець чітко визначив роль слідчого судді у системі кримінального судочинства: забезпечити, аби правоохоронні органи під час здійснення наданих їм повноважень не порушували права, свободи і інтереси особи.

Це завдання може виправдати різноманітні повноваження слідчого судді, спрямовані на забезпечення прав, свобод і інтересів осіб, навіть якщо вони недостатньо чітко передбачені законодавством. Приклад таких повноважень можна знайти у статті 206 КПК України, коли законодавство зобов`язує слідчого суддю вжити необхідних заходів , не визначаючи перелік цих заходів.

Однак, навіть при найширшому розумінні ролі слідчого судді, неможливо узгодити з нею право слідчого судді розширювати - порівняно із законодавством - повноваження державних органів і посадовців. Слідчий суддя може лише обмежити в конкретному випадку, виходячи з обставин справи, використання вже наданих їм законом повноважень.

У цій справі суддя прийняв рішення, яке має зовсім протилежний ефект: він надав слідчому повноваження, яких той був позбавлений законом. Це суперечить самій суті судового контролю над діями і рішеннями державних органів з метою захисту прав, свобод і інтересів осіб. Це також суперечить завданню суду як інституції в демократичному суспільстві.

Кримінальне процесуальне законодавство за своєю суттю складає корпус положень, які обмежують свободу дій держави при розслідувані злочинів. Сенс кримінального процесуального законодавства у демократичній країні полягає в тому, щоб збалансувати цей легітимний інтерес у розслідуванні злочинів з іншими - не менш важливими - цінностями і інтересами суспільства: захистом від надмірного втручання держави в приватну сферу, захистом від свавілля, цінністю особистої свободи, запобіганню приниженню гідності, цінністю сімейних зв`язків, свободою підприємницької діяльності тощо.

Положення законодавства, якими виключені повноваження слідчого чи прокурора призначати перевірки, не можуть тлумачитися як зміна порядку здійснення повноважень, наприклад, як заборона здійснювати ці повноваження без дозволу слідчого судді чи суду. Законодавець цілком і безумовно виключив такі дії з кола тих дій, що дозволяються вчиняти слідчому або прокурору. В контексті цієї справи завдання слідчого судді полягало саме в тому, аби повноваження слідчого і прокурора, що були виключені законом, були також виключені на практиці.

Отже, суд вважає, що у цьому випадку слідчий суддя, надавши слідчому дозвіл на проведення перевірки, вийшов за межі своїх повноважень і прийняв рішення, яке не передбачене кримінальним процесуальним законодавством .

Згідно постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №757/2200/17-к за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, і не суперечать вимозі імперативності. Водночас, подолання прогалин процедури, яку не передбачено КПК України, шляхом застосування аналогічного процесуального порядку є неприпустимим, оскільки призведе до нехтування окремими правами і свободами, які однаковою мірою гарантовано державою.

У постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18 Верховний Суд зазначає, що така властивість індивідуальних адміністративних актів як їх чинність є необхідною передумовою дії цих актів, яка означає наявність у акта юридичної сили та дає змогу говорити про акт як явище правової дійсності.

Відмінність від встановлення протиправними актів індивідуальної дії та нормативно-правових актів є істотною та полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання протиправним індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлене законом або не застережене судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Винесення судового рішення у спосіб, не передбачений законом, унеможливлює виникнення у податкового органу права на проведення перевірки за таким судовим рішенням; й навпаки, проведення перевірки на підставі наказу, який був прийнятий на виконання ухвали слідчого судді, яка скасована, свідчить про відсутність легітимної мети таких дій, навіть якщо така нелегітимність й виникла пізніше у часі.

Так, скасовуючи ухвалу слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки позивача, Київський апеляційний суд констатував, що вирішення слідчим суддею клопотання про призначення позапланової документальної перевірки не віднесено до його повноважень і така процесуальна дія не передбачена КПК України.

Тобто, розгляд слідчим суддею подібного клопотання було визнано судом вищої інстанції позапроцесуальним, а постановлену за його результатами ухвалу - незаконною.

У свою чергу, скасування судового рішення (у даному випадку - ухвали слідчого судді) свідчить про те, що такий судовий акт втрачає законну силу з моменту його прийняття (постановлення). Відтак акти індивідуальної дії (адміністративні акти), прийняті на підставі скасованого судового рішення, не можуть мати будь-якої юридичної сили з дня їх винесення, адже настання обумовлених вище наслідків зумовлене насамперед тим, що порушення, внаслідок яких судове рішення було визнане незаконними, мали місце вже на час прийняття такого акта.

Таким чином, оскільки ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки позивача скасована як така, що прийнята з порушенням норм процесуального права поза межами повноважень суду, суд вважає, що у такому разі відсутні підстави для проведення перевірки, призначеної наказом ГУ ДФС у Київській області від 23.01.2018 №117.

Водночас, суд враховує, що станом на момент призначення перевірки та її проведення ухвала слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва Жежери О.В. від 10.08.2017 у справі №756/10077/17 не була скасованою й підлягала виконанню.

Крім того, позивач фактично допустив працівників відповідача до перевірки, а у постанові від 13.11.2019 у справі №2а-7371/12/1370 Верховний Суд зазначає, що позивачем можуть бути захищені його права, щодо підстав призначення податкової перевірки, зокрема виїзної, шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, то в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №807/2062/17 платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому ці рішення, дії або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Отже, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок, можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання.

Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов`язки для платника податків, є рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.

При цьому, з урахуванням доктрини з умовною назвою плоди отруйного дерева , сформульовану Європейським судом з прав людини у справах Гефген проти Німеччини , Нечипорук і Йонкало проти України , Яременко проти України (якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж), а також висновків Верховного Суду у постановах від 04.12.2019 у справі №816/1938/18, від 15.01.2020 у справі №820/609/18, суд зазначає, що рішення відповідача, які пов`язані із призначенням та проведенням податкової перевірки та оформленням її наслідків у вигляді податкового повідомлення-рішення на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення перевірки не відповідають вимогам чинного податкового законодавства України та не можуть створювати будь-яких правових наслідків, окрім тих які пов`язані із їх протиправністю.

За змістом постанови Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі № 818/998/17 у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень, порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.

Суд враховує, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.03.2018 №0005431413.

Отже, у даному випадку належним способам захисту права позивача є звернення до суду із позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.03.2018 №0005431413, адже наказ ГУ ДФС у Київській області від 23.01.2018 №117 як акт індивідуальної дії вичерпав свою дію після проведення перевірки та не має для позивача жодних правових наслідків станом на час подання позову. При цьому, встановлення судом незаконності призначення податкової перевірки згідно наказу ГУ ДФС у Київській області від 23.01.2018 №117 є підставою для визнання її незаконною, та, як наслідок, протиправним податкового повідомлення-рішення від 02.03.2018 №0005431413.

При розгляді даної справи суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України , Проніна проти України та Серявін та інші проти України : принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії .

З огляду на наведене суд надав правову оцінку визначальним доводам сторін. Відсутність у даному рішенні правової оцінки окремих доводів сторін, зокрема щодо суті виявлених в ході перевірки порушень відповідачем вимог ПК України, жодним чином не відобразилось на повноті та об`єктивності дослідження судом обставин справи та не вплинуло на результат розгляду даної справи.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено факту порушення його прав оскаржуваним рішенням відповідача станом на час подання позову та, з огляду на характер спірних правовідносин, обрано невірний спосіб захисту своїх прав, відтак, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачем вимог, підстави для стягнення сплаченого ним судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні, а відповідач не поніс витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Контакт до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Контакт (місцезнаходження юридичної особи: 07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Кургузова, будинок 3-а, квартира 78; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 19422086).

Відповідач - Головне управління ДФС у Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 03151, місто Київ, вулиця Народного ополчення, будинок 5-; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39393260).

Суддя О.М. Чудак