Рішення

від 24.02.2020 по справі 910/4969/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2020Справа № 910/4969/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД"

про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути нерухоме майно,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

про визнання недійсним положення речення першого пункту 3.11. Договору оренди № 4732 від 15.12.2009,

за участю представників:

від позивача: Марченко В.М.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" про повернення нерухомого майна та стягнення (в редакції заяви про усунення недоліків позовної заяви та доданого до неї уточненого позову) 115 533,44 грн., з яких: 70 844,29 грн. - основний борг, 9 296,10 грн. - пеня, 2 125,33 грн. - штраф, 775,79 грн. - інфляційні втрати, 3 924,27 грн. - 3% річних, 18 800,80 грн. - неустойка, 8 174,88 грн. - невідшкодовані витрати балансоутримувача, 1 066,47 грн. - пеня, 79,02 грн. - інфляційні втрати, 446,49 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами Договір оренди № 4732 від 15.12.2009 припинив свою дію 31.08.2017, тоді як несплаченими відповідачем залишилися орендні платежі за період грудень 2016 - серпень 2017 на суму 70 844,29 грн., на які позивачем нараховані відповідні штрафні та фінансові санкції. Також відповідач не відшкодував витрати балансоутримувача на суму 8 174,88 грн., на які також позивачем нараховані відповідні санкції.

Підстави звернення з позовом до Господарського суду міста Києва позивач обґрунтовує місцезнаходженням орендованого майна (м. Київ), посилаючись на положення частини 3 статті 30 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.07.2019.

07.06.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача суму заборгованості у загальному розмірі 340 090,61 грн., з яких: 258 852,10 грн. - основний борг, 34 703,39 грн. - пеня, 7 765,56 грн. - штраф, 2 307,51 грн. - інфляційні втрати, 7 894,39 грн. - 3% річних, 18 800,80 грн. - неустойка, 8 174,88 грн. - невідшкодовані витрати балансоутримувача, 1 066,47 грн. - пеня, 79,02 грн. - інфляційні втрати, 446,49 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 прийнято до розгляду заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про збільшення розміру позовних вимог. Підготовче засідання відкладено на 05.08.2019.

19.07.2019 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в частинах стягнення заборгованості за орендною платою за період з вересня 2017 року по березень 2019 року, а також про стягнення заборгованості за пенею, штрафу, інфляційних втрат, 3% річних та неустойки за період з вересня 2017 року по березень 2019 року. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за пенею, штрафом, інфляційних втрат, 3% річних та неустойки.

19.07.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" про визнання недійсним положення речення першого пункту 3.11 Договору оренди № 4732 від 15.12.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 зустрічну позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу за зустрічним позовом строк для усунення недоліків.

У підготовчому засіданні 05.08.2019 по справі оголошено перерву на 28.08.2019.

У підготовчому засіданні 28.08.2019 по справі оголошено перерву на 16.09.2019.

Підготовче засідання, призначене на 16.09.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 підготовче засідання призначено на 07.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" до розгляду з первісним позовом у справі № 910/4969/19. Зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання недійсним положення речення першого пункту 3.11 Договору оренди № 4732 від 15.12.2009 об`єднано в одне провадження з первісним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" про стягнення заборгованості та зобов`язання повернути нерухоме майно. Крім того, зазначеною ухвалою встановлено строк відповідачу за зустрічним позов для надання відзиву на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2019 відкладено підготовче засідання у даній справі на 30.10.2019.

08.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача за первісним позовом надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

21.10.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому сторона повністю заперечує проти зустрічних позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2019 відкладено підготовче засідання у даній справі на 18.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.12.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 відкладено розгляд справи по суті на 15.01.2020.

Судове засідання, призначене на 15.01.2020, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2020 призначено судове засідання на 05.02.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 розгляд справи по суті відкладено на 24.02.2020 у зв`язку з задоволенням поданого позивачем клопотання.

Представник позивача у судовому засідання 24.02.2020 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити первісний позов повністю. У задоволенні зустрічних позовних вимог просив відмовити. Зазначив про безпідставність та необґрунтованість зустрічного позову.

Представник відповідача у судове засідання 24.02.2020 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направленням на адресу місцезнаходження юридичної особи копії ухвали суду.

Натомість, у матеріалах справи наявне клопотання відповідача від 07.10.2019 про розгляд справи за відсутності повноважного представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, судом приймаються пояснення та заперечення відповідача, подані під час даного провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Комерційна фірма Закор М,ЛТД (Орендар) було укладено договір оренди №4732 від 15.12.2009 (далі - Договір) нерухомого майна, а саме частини площі на Приміському вокзалі біля 1-ї колони будівлі вокзалу, що знаходиться за адресою: м. Київ, площа Привокзальна, 1 загальною площею - 28,00 кв.м. та перебуває на балансі відокремленого підрозділу Державного територіального галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця .

Відповідно до п. 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання - передавання Майна.

Згідно п. 3.1. Договору орендна плата, визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування та п. 4.2 загальних положень Статуту ПАТ Укрзалізниця , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015, Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Положеннями ст. 21 Статуту ПАТ Укрзалізниця передбачено, що Товариство має у власності майно, що внесене до його статутного капіталу, За приписами пунктів 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 25.06.2014 Про утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1, було утворено Публічне акціонерне товариство Українська залізниця , статутний капітал якого сформовано шляхом внесення до нього, зокрема, майна підприємств, зазначених у додатку 1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Передавальним актом Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця від 31.07.2015, затвердженим Міністерством інфраструктури України 18.08.2015 підтверджується вартість і склад активів та зобов`язань Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця , і правонаступництво щодо яких після його реорганізації перейшло до ПАТ Укрзалізниця .

При цьому, як вбачається із переліку майна Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця , що вноситься до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця , будівля Приміського вокзалу та Привокзальна площа, що знаходяться за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1, було включено до статутного капіталу ПАТ Укрзалізниця . Таким чином орендоване нерухоме майно за договором оренди №4732 від 15.12.2009, а саме частини площі на Приміському вокзалі біля 1-ї колони будівлі вокзалу, площею 28,0 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1, було включено до статутного капіталу ПАТ Українська залізниця (надалі перейменоване в АТ Українська залізниця ).

Відповідно до ст. 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

Матеріалами справи підтверджується, що враховуючи факт здійснення правонаступництва, між ПАТ Українська залізниця в особі філії Південно-Західна залізниця та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" було підписано Додатковий договір від 05.02.2016 до Договору оренди нерухомого майна №4732 від 15.12.2009, яким внесено зміни в договір щодо орендодавця, балансоутримувача, орендної плати та терміну дії договору.

05.02.2016 між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна.

Додатковим Договором від 13.12.2016 до Договору оренди нерухомого майна №4732 від 15.12.2009 сторонами внесені зміни до абзацу 2 пункту 3.1. розділу 3 Договору, зазначивши, що орендна плата, визначена за домовленістю сторін, з 01.10.2016 становить 6932 грн. без ПДВ за місяць.

Крім того, вказаним Додатковим договором внесені зміни у пункт 10.1. основного Договору, виклавши його в редакції: Цей Договір діє з 01.11.2016 по 31.03.2017 включно .

Відповідно до п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

Позивач зазначає, що зважаючи на відсутність заяв сторін про припинення Договору, поданих протягом одного місяця після спливу основного строку (тобто, після 31.03.2017) Договір було пролонговано на той самий термін (а саме, до 31.08.2017) на тих самих умовах. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Разом з цим, зважаючи на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати орендних платежів, починаючи з грудня 2016 року, листами від 26.07.2017 та від 18.09.2017 позивач звернувся до орендаря з вимогами сплатити заборгованість та повернути орендне майно за актом приймання-передачі.

У відповідь орендарем було направлено лист від 25.10.2017, в якому відповідач зазначив, що погоджується з висунутими претензіями та шукає фінансові можливості для вирішення боргових зобов`язань.

Станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду, відповідачем не було сплачено суму основного боргу. Доказів повернення майна з орендного користування матеріали справи так само не містять.

Посилаючись на факт того, що укладений між сторонами Договір оренди № 4732 від 15.12.2009 припинив свою дію 31.08.2017 (у зв`язку з надсиланням позивачем на адресу відповідача листа-повідомлення про повернення майна в порядку пункту 10.4. Договору), тоді як несплаченими відповідачем залишилися орендні платежі за період грудень 2016 - серпень 2017 на суму 70 844,29 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу, на які також нараховані відповідні штрафні та фінансові санкції, а також повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Спірний Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що перерахування 100% орендної плати здійснюється Орендарем не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

Відповідно до п. 5.3. Договору Орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що у спірний період дії Договору, грудень 2016 - серпень 2017 року, позивачем виставлялися рахунки-фактури на оплату орендних платежів за Договором по кожному окремому місяцю на загальну суму 70 844,29 грн.

При цьому, судом враховано, що рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити належні за договором платежі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі № 910/9472/17).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується, що загальна сума несплачених орендних платежів за Договором у період грудень 2016 - серпень 2017 року складає 70 844,29 грн. При цьому, зважаючи на положення пункту 3.6. Договору в частині обов`язку орендаря перерахувати на поточний рахунок орендодавця 100% орендної плати, суд дійшов висновку про те, що обов`язок орендаря з оплати орендних платежів по кожному окремому рахунку-фактурі є таким, що настав не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним.

У силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно порушення орендарем договірних зобов`язань по своєчасній сплаті платежів за Договором, суд дійшов висновку, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем за період грудень 2016 - серпень 2017 року в сумі 70 844,29 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В свою чергу, як вбачається зі змісту заяви про збільшення позовних вимог, яка була подана до суду 07.06.2019, позивач просить стягнути на свою користь додатково 188 007,81 грн. боргу, який сторона обчислює як орендну плату, що нараховується у разі припинення Договору оренди до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно.

При обґрунтуванні вказаної вимоги, позивач посилається на положення пункту 3.11. Договору, яким передбачено, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувача.

Суд зазначає про безпідставність позовних вимог в цій частині, оскільки, як вбачається зі змісту первісноподаної позовної заяви, а також з відкоригованої позовної заяви, яка була додана до заяви про усунення недоліків, позивач просив стягнути виключно орендну плату за період договірних правовідносин грудень 2016 року - серпень 2017 року у розмірі 70 844,29 грн. Натомість, за фактичне користування орендованим майном у випадку неповернення майна, позивач заявив до стягнення лише санкцію у вигляді 10% неустойки, нараховану в порядку п. 10.11. Договору, на суму 18 800,80 грн.

Ані первинно подана позовна заява, ані заява про усунення недоліків позовної заяви не містить правої підстави позову у вигляді застосування п 3.11. Договору та нарахування орендної плати на підставі вказаного пункту за фактичне користування майном після припинення терміну дії Договору. Суд наголошує, що такого роду нарахування з боку позивача відбулося лише під час подання заяви про збільшення позовних вимог. При цьому, представник позивача безпосередньо у судовому засіданні підтвердив, що заяви про зміну підстави або предмету позову під час підготовчого провадження стороною не заявлялось.

У відзиві на позовну заяву відповідач також повністю заперечив правомірність застосування вищезазначеного пункту Договору при поданні заяви про збільшення позовних вимог.

Суд зазначає, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 по справі №910/11255/16.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 по справі №910/19581/16

Проте, зі змісту поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог полягає, що позивачем фактично змінені підстави, на яких ґрунтується первісний позов.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність поданої позивачем заяви про зміну підстав або предмету позову в межах даного провадження, зокрема, в частині застосування п. 3.11. Договору, та подальше нарахування відповідної заборгованості на підставі вказаного пункту, позовні вимоги про стягнення 188 007,81 грн. заборгованості з орендної плати, є безпідставними, а відтак не підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені, штрафу, інфляційних втрат, а також 3% річних, нарахованих на суму заборгованості у розмірі 188 007,81 грн. (згідно заяви про збільшення позовних вимог) так само не підлягають задоволенню, оскільки є похідними позовними вимогами в розумінні частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України.

З приводу позовних вимог про стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат, а також 3% річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання на суму 70 844,29 грн. (яка є правомірною та доведеною) суд зазначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право орендодавця на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення заборгованості сторони перебачили пунктом 3.7. Договору.

Пунктом 3.8. Договору також визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% річних від суми заборгованості.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, враховуючи, що відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Однак, згідно з ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Як встановлено п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Як встановлено ч. 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, зважаючи на порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, який визначений частиною 6 ст. 232 ГК України, з огляду на факт того, що позов у даній справі подано позивачем 17.04.2019, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені за прострочення здійснення оплати по кожному окремому рахунку-фактурі за період грудень 2016 року - серпень 2017 року, так само як і позовні вимоги про стягнення штрафу не підлягають задоволенню, оскільки заявлені після спливу спеціального строку позовної давності.

Крім того, як було вищезазначено, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення 18 800,80 грн. неустойки, нарахованої згідно пункту 10.11. Договору.

Так, у пункті 10.11. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 10% за користування майном за час прострочення.

Суд зазначає, що позовна вимога про стягнення неустойки, нарахованої позивачем на підставі п. 10.11. Договору, заявлена без порушення строку позовної давності. Так, зі змісту укладеного між сторонами правочину вбачається, що зазначена санкція не є штрафом або пенею за порушення грошового зобов`язання у розумінні ст. 230 ГК України, а виступає окремим видом штрафної санкції, визначеної сторонами у відсотковому співвідношенні від суми за фактичне користування майном відповідачем у випадку його несвоєчасного повернення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що станом на момент звернення позивача з даним позовом орендоване майно не було повернуто за актом приймання-передачі, право на нарахування (до моменту фактичного повернення майна) та стягнення неустойки, передбаченої п. 10.11. Договору, зберігається за позивачем та безперешкодно реалізовано шляхом пред`явлення відповідної позовної вимоги.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення неустойки за користування майном за час прострочення, нарахованої на підставі п. 10.11 Договору, судом встановлено, що сума неустойки у розмірі 18 800,80 грн. є арифметично вірною та обґрунтованою, у зв`язку з чим зазначена позовна вимога підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, який виник протягом грудня 2016 року - серпня 2017 року, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Таким чином, відповідач хибно ототожнює пеню та штраф з нарахованими інфляційними втратами та 3% річних, у зв`язку з чим безпідставно заявляє про порушення спеціального строку позовної давності в цьому випадку.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 775,79 грн. та сума 3% річних у розмірі 3 924,27 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 8 174,88 грн. - невідшкодованих витрат балансоутримувача за договором № ПЗ/РПЦ-105982/ТО від 21.05.2010, 1 066,47 грн. - пені, 79,02 грн. - інфляційні втрати, 446,49 грн. - 3% річних.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог п. 5.11. Договору, 21.05.2010 між балансоутримувачем та відповідачем було укладено Договір № ПЗ/РПЦ-105982/ТО, про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна.

В подальшому, відповідними додатковими угодами до Договору № ПЗ/РПЦ-105982/ТО вносилися зміни, зокрема щодо визначення балансоутримувачем позивача, порядку внесення платежів, строку дії Договору (який є аналогічним основному Договору оренди).

Пунктом 2.2.3. Договору № ПЗ/РПЦ-105982/ТО встановлено, що не пізніше 20-го числа поточного місяця орендар зобов`язаний вносити плату на розрахунковий рахунок балансоутримувача згідно виставленого рахунку. Вартість наданих послуг визначається та узгоджується сторонами шляхом підписання протоколу узгодження вартості утримання орендованого нерухомого майна, що відшкодовується орендарем і складає 1362,48 грн. за місяць.

Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок невиконання грошового зобов`язання по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період березень 2017 року - серпень 2017 року, заборгованість орендаря згідно виставлених рахунок склала 8 174,88 грн.

Зазначена заборгованість відповідачем не спростована, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Пунктом 2.2.3. Договору № ПЗ/РПЦ-105982/ТО також встановлено, що при несвоєчасному внесенні плати орендар сплачує пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг.

Разом з тим, як було вищевстановлено, зважаючи на порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, який визначений частиною 6 ст. 232 ГК України, з огляду на факт того, що позов у даній справі подано позивачем 17.04.2019, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання з відшкодування витрат балансоутримувача за період березень 2017 року - серпень 2017 року, на суму 1 066,47 грн. так само не підлягають задоволенню, оскільки заявлені після спливу спеціального строку позовної давності.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми боргу за Договором № ПЗ/РПЦ-105982/ТО в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума інфляційних втрат у розмірі 79,02 грн. та сума 3% річних у розмірі 446,49 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача повернути нерухоме майно, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.

Сторонами не заперечується, що зважаючи на відсутність заяв сторін про припинення Договору, поданих протягом одного місяця після спливу основного строку (тобто, після 31.03.2017) Договір було пролонговано на той самий термін (а саме, до 31.08.2017) на тих самих умовах. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що зважаючи на неналежне виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати орендних платежів, починаючи з грудня 2016 року, листами від 26.07.2017 та від 18.09.2017 позивач звернувся до орендаря з вимогами сплатити заборгованість та повернути орендне майно за актом приймання-передачі. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Відтак, суд зазначає про обґрунтованість доводів позивача в частині того, що відповідача було своєчасно повідомлено про припинення дії договору з 01.09.2017, у зв`язку з чим у останнього виник обов`язок повернути об`єкт оренди за актом приймання - передачі негайно або у строк, визначений орендарем.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Пунктом 10.9. Договору визначено, що у разі припинення або розірвання Договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендодавцеві та балансоутримувачу.

Таким чином, як статтею 785 Цивільного кодексу України так і умовами укладеного між сторонами договору передбачено право орендодавця та балансоутримувача вимагати повернення речі у разі припинення договору оренди.

Як у позовній заяві, так і у судовому засіданні представник позивача наполягав на обраному способі захисту власних прав саме шляхом зобов`язання відповідача повернути нерухоме майно та підписати акт приймання-передачі, що є правом позивача в розумінні ст. 5 ГПК України.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем майна, яке було передано йому позивачем на виконання умов Договору, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу зустрічного позову, в якому відповідач просить визнати недійсним положення речення першого пункту 3.11. Договору оренди № 4732 від 15.12.2009, посилаючись на те, що зміст зазначеного положення суперечить Цивільному кодексу України та Закону України Про оренду державного та комунального майна , суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Законодавець для суб`єктів господарювання у ст. 180 ГК України визначив істотні умови господарського договору. Так, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору та додаткових угод до нього. Договори не заперечні сторонами, не визнані недійсними за рішенням суду, не розірвані в установленому порядку чи за згодою сторін на момент судового розгляду.

Положеннями статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В частині 1 статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Проаналізувавши положення оспорюваного пункту 3.11. Договору та доводи відповідача, суд зазначає, що відповідач фактично оспорює умови договірних відносин, що покладають на нього відповідальність за неналежне виконання умов правочину, зокрема в частині несвоєчасного повернення орендованого майна після припинення дії Договору.

В свою чергу, обов`язок своєчасного повернення майна наймачем передбачений як умовами Договору, так і приписами чинного законодавства, тоді як право сторін в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (в тому числі визначити вид відповідальності та порядок її застосування) за порушення основного зобов`язання прямо передбачено нормами цивільного законодавства (ст. 6 ЦК України).

Враховуючи викладене, посилання відповідача на порушення вказаним пунктом цивільно-правових норм, та положень Закону України Про оренду державного та комунального майна є лише оціночними судженнями сторони, оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Таким чином, проаналізувавши положення чинного законодавства, доводи відповідача та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення зустрічних позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги доводи та заперечення сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову, стягнення з відповідача на користь позивача 70 844,29 грн. - основного боргу за договором оренди, 775,79 грн. - інфляційних втрат, 3 924,27 грн. - 3% - річних, 18 800,80 грн. - неустойки, 8 174,88 грн. - основного боргу з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, 79,02 грн. - інфляційних втрат, 446,49 грн. - 3% річних.

Також судом визнаються правомірними та задовольняються позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути нерухоме майно, а саме частину площі на Приміському вокзалі біля 1-ї колони будівлі вокзалу, що знаходиться за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1 загальною площею - 28,00 кв.м., виробничому підрозділу Центр регіональних перевезень пасажирів регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" та підписати акт приймання-передачі (повернення) майна.

Зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" (61052, Харківська обл., місто Харків, площа Привокзальна, буд. 1, ідентифікаційний код 30290139) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221) 70 844,29 грн. - основного боргу за договором оренди, 775,79 грн. - інфляційних втрат, 3 924,27 грн. - 3% - річних, 18 800,80 грн. - неустойки.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" (61052, Харківська обл., місто Харків, площа Привокзальна, буд. 1, ідентифікаційний код 30290139) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221) 8 174,88 грн. - основний борг з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, 79,02 грн. - інфляційних втрат, 446,49 грн. - 3% річних.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" (61052, Харківська обл., місто Харків, площа Привокзальна, буд. 1, ідентифікаційний код 30290139) повернути нерухоме майно, а саме частину площі на Приміському вокзалі біля 1-ї колони будівлі вокзалу, що знаходиться за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1 загальною площею - 28,00 кв.м., виробничому підрозділу Центр регіональних перевезень пасажирів регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221) та підписати акт приймання-передачі (повернення) майна.

5. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Закор М, ЛТД" (61052, Харківська обл., місто Харків, площа Привокзальна, буд. 1, ідентифікаційний код 30290139) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м. Київ, вул. Лисенка, 6, ідентифікаційний код 40081221) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 466,68 грн.

7. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

8. Витрати зі сплати судового збору за подачу зустрічного позову покласти на відповідача.

9. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2020.

Суддя І.В. Приходько