Постанова

від 24.02.2020 по справі 340/188/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 340/188/19

Провадження № 22-ц/4808/210/20

Головуючий у 1 інстанції Бучинський А. Б.

Суддя-доповідач Ясеновенко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Ясеновенко Л.В.,

суддів: Мелінишин Г.П., Пнівчук О.В.,

секретаря Турів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховинського районного суду, ухвалене у складі судді Бучинського А.Б. 14 листопада 2019 року в смт Верховина,

в с т а н о в и в :

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради.

В заяві зазначила, що рішенням Верховинської селищної ради від 27.04.2007 року їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га в АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 . Присліп для ведення ОСГ. На підставі укладеного з ПП Земексперт-ІФ договору № 08112016/1В від 08.11.2016 року протягом 2016-2018 років виготовлено проект землеустрою, у 2018 році внесено земельну ділянку до ДЗК та присвоєно кадастровий номер 2620885502:05:001.

В кінці 2018 року вона подала відповідачу на затвердження проект землеустрою, однак листом від 28.03.2019 року № 85/02-15/06 їй повідомили про неможливість погодження документації, оскільки на частину земельної ділянки, яка вказана в документації, ОСОБА_2 виготовила проект землеустрою на підставі рішення Верховинської селищної ради від 21.09.2018 року № 174-23/2018.

Посилаючись на те, що вона з 2008 року фактично користується спірною земельною ділянкою, а відповідачем безпідставно відмовлено їй у затвердженні проекту землеустрою, натомість рішенням селищної ради від 21.09.2018 року № 174-23/2018 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою на частину належної їй земельної ділянки та посилаючись на те, що надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою іншій особі не може бути підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, ОСОБА_1 , уточнивши позовні вимоги, просила:

- визнати незаконними дії Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області щодо відмови їй у погодженні (підписанні акту прийому-передачі межових знаків на зберігання) та затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Івано-Франківської області Верховинського району смт Верховина присілок В. Присліп;

- зобов`язати Верховинську селищну раду Верховинського району Івано-Франківської області погодити (підписати акт прийому-передачі межових знаків на зберігання) та затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Івано-Франківської області Верховинського району смт Верховина присілок В. Присліп;

- визнати незаконним та скасувати рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 21 вересня 2018 року №174-23/2018 щодо надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням Верховинського районного суду від 14 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при виготовленні проектної документації на земельну ділянку ОСОБА_1 не пред`явила жодних первинних картографічних, погоджувальних документів, які б встановлювали конфігурацію, розміри та місце розташування земельної ділянки на час надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою 27.04.2007 року чи в подальшому. Місце розташування земельної ділянки було визначено зі слів ОСОБА_3 , який на власний вибір вказав на місцевості межі та розміри земельної ділянки, яка, на його переконання, вилучалася з його користування та передавалась у власність його дружини.

Крім цього, позивач не подала суду належних та допустимих доказів того, що у 2007 році, надаючи дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, селищною радою чи будь-яким іншим органом, було визначено попередню конфігурацію, розміри, місце розташування земельної ділянки, яка б відповідала конфігурації, розмірам та місцю розташування земельної ділянки у виготовленій технічній документації.

Також, суд зазначив, що позивач, отримавши дозвіл на виготовлення проекту землеустрою ще у 2007 році, зволікала з виготовленням документації, а виготовивши таку у 2018 році і з зазначенням конфігурації на власний розсуд, подала проект на затвердження лише у 2019 році.

Тому, суд дійшов висновку, що Верховинська селищна рада діяла в межах визначених законом повноважень, оскільки виготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки містить помилку в частині визначення меж земельної ділянки.

На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на незаконність рішення суду.

Судом не було враховано того, що вона проживає однією сім`єю з ОСОБА_3 , якому рішенням Верховинської селищної ради від 26.10.2000 року надано земельну ділянку площею 18,38 га в смт Верховина, присілок АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, що підтверджено Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Після припинення фермерського господарства їй рішенням від 27.04.2007 року було надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,15 га для ведення ОСГ.

Апелянт вважає, що виготовлення проекту землеустрою іншою особою не може бути перешкодою для набуття у власність земельної ділянки, якою постійно користувалися члени її сім`ї, як члени фермерського господарства.

Безпідставним позивач вважає висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не перебувала у її користуванні, та вказує, що за таких обставин вона має переважне право на приватизацію земельної ділянки. А ОСОБА_2 , яка користується суміжною земельною ділянкою, при відмові у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяла неправомірно.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Представник Верховинської селищної ради та ОСОБА_2 правом на подання відзиву не скористалися.

Сторони в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про місце і час розгляду справи.

Представник Верховинської селищної ради подав до суду заяву, у якій вказав, що апеляційну скаргу не визнає та просив розгляд справи проводити без його участі.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Встановлено, що рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 27.04.2007 надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 2,15 га за адресою АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства. (а.с.9)

ОСОБА_1 на підставі вказаного рішення 08.11.2016 замовила в ПП Земексперт-ІФ проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га на території смт. Верховина, присілок В. Присліп, Верховинського району, Івано-Франківської області.

Листом Верховинської селищної ради від 28.03.2019 №85/02-15/06 повідомлено ОСОБА_1 про те, що ознайомившись із розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га, яка розташована в смт Верховина, присілок В. Присліп, згідно рішення від 27.04.2007 для ведення особистого селянського господарства, така документація органом місцевого самоврядування не може бути погодженою у зв`язку з тим, що на частину земельної ділянки, яка вказана в документації, розроблено проект землеустрою ОСОБА_2 . Рекомендовано ОСОБА_1 внести зміни в рішення восьмої сесії п`ятого демократичного скликання від 27.04.2007 щодо уточнення та погодження меж і місця розташування земельної ділянки, а в подальшому звернутися в проектну організацію. (а.с.19)

Також встановлено, що рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 21.09.2018 №174-23/2018 надано дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Верховинської селищної ради з метою передачі її в оренду площею 2,5 га, яка знаходиться за адресою с Віпче присілок Великий Присліп для сінокосіння та випасання худоби. (а.с.16)

На підставі цього рішення ОСОБА_2 виготовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби в с. Віпче, присілок Великий Присліп, Верховинської селищної ради, Верховинського району, Івано-Франківської області.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним та скасування рішення Верховинської селищної ради від 21.09.2018 №174-23/2018, оскільки вважає, що прийняття рішення на користь іншої особи призвело до накладення земельних ділянок та як наслідок відмови у погодженні їй проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та приватизації земельної ділянки, яка перебувала у її користуванні.

З матеріалів справи вбачається, що згідно державного акту на право постійного користування землею від 26.10.2000 року ОСОБА_3 користувався земельною ділянкою площею 18,38 га для ведення селянського фермерського господарства.

Судом встановлено, що в 2005 році фермерське господарство припинило свою діяльність та частина земельної ділянки, що перебувала у користування ФГ, була приватизована. Зокрема, ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 2620855101:01:001:0113 та площею 2,0 га кадастровий номер 2620855100:01:001:0086, ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 2620855101:01:001:0211, ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 2620855101:15:001:0008, ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2620855101:15:001:0002 та земельну ділянку площею 0,7736 га, кадастровий номер 2620855101:15:001:0004, ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер земельної ділянки 2620855101:15:001:0003. Решту земель залишилися у комунальній власності.

Таким чином, із загального об`єму земель бувшого фермерського господарства оформлено право власності на декілька земельних ділянок загальною площею 10,9236 га. Решта земельної ділянки бувшого фермерського господарства є вільною.

Вказані обставини підтверджені представленим відповідачем витягом із Публічної кадастрової карти України із нанесенням площ та місць розташувань приватизованих земельних ділянок в межах бувшого фермерського господарства.

В той же час, згідно проектів землеустрою встановлено, що ОСОБА_1 , розробляючи технічну документацію щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га, а ОСОБА_2 , розробляючи технічну документацію щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 2,50 га, частково претендують на одну і ту ж земельну ділянку.

Як вбачається з комісійного акту обстеження земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 02.10.2019 та викопіювання із проекту землеустрою (а.с.113,114), площа накладення цих земельних ділянок становить 1,5501 га.

Судом встановлено, що при виготовленні технічної документації щодо земельної ділянки ОСОБА_1 спеціалісту геодезисту ОСОБА_7 не були пред`явлені жодні первинні картографічні та погоджувальні документи, які б встановлювали розміри, конфігурацію та місце розташування земельної ділянки. Місце розташування земельної ділянки було визначено зі слів ОСОБА_3 . Наведене підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 .

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, отримавши у 2007 році рішення про надання дозволу на розробку технічної документації на відведення земельної ділянки, не маючи документів про погодження місця розташування, розмірів, конфігурації земельної ділянки, тривалий час зволікала із виготовленням технічної документації, розпочала розробляти таку лише у 2016 році та визначивши її місцезнаходження, конфігурацію на власний розсуд, звернулася до органу місцевого самоврядування про її затвердження лише у 2019 році після розробки технічної документації ОСОБА_2 .

Тому за відсутності доказів того, що у 2007 році ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо конкретно визначеної земельної ділянки, розмір, конфігурація та місце розташування якої відповідає технічним характеристикам земельної ділянки, визначених її технічною документацією, такі технічні характеристики були визначені в процесі розробки проектної документації з порушенням визначеного законом порядку, внаслідок чого було розроблено технічну документацію щодо частини земельної ділянки, на яку розробила технічну документацію інша особа, суд дійшов висновку про обґрунтованість відмови відповідача у затвердженні акту прийому-межових знаків на зберігання та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та відсутність підстав для покладення обов`язку на нього затверджувати документацію згідно поданого ОСОБА_1 проекту.

Згідно з п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ст. 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених норм вбачається, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до належних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з вищезазначених рішень.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. (ч.9. ст. 118 ЗК України).

Згідно ч. 10 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

При таких обставинах справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог.

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на те, що вона раніше користувалась спірною земельною ділянкою, а тому селищна рада безпідставно відмовила їй у затвердженні проекту землеустрою, не приймаються до уваги, оскільки як було зазначено вище, земельна ділянка площею 18,38 га перебувала у користуванні ОСОБА_3 та після припинення у 2005 році фермерського господарства частина вказаної земельної ділянки була передана у власність та користування інших громадян.

Крім того, рішенням селищної ради від 27.04.2007 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, а не на відновлення чи погодження меж земельної ділянки, що також свідчить про надання земельної в порядку ч. 6 ст. 118 ЗК України. Також, у вказаному рішенні селищної ради не заначено орієнтовне місце розташування земельної ділянки. Не подані позивачкою також і будь-які первинні картографічні та погоджувальні документи, які б встановлювали місце розташування та конфігурацію земельної ділянки.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 160/4211/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).

Рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц).

Враховуючи вищенаведене, підстав для скасування рішення суду немає.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 1 зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Верховинського районного суду від 14 листопада 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Л.В. Ясеновенко

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 03 березня 2020 року.