Ухвала

від 27.02.2020 по справі 336/5836/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 27.02.2020 Справа № 336/5836/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/429/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №336/5836/19Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.3 ст.185 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31 жовтня 2019 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення злочинів за наступних обставин.

13 червня 2019 року приблизно о 17 годині ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів з метою особистого збагачення, знаходячись у приміщенні кафе «Снек» ПП «ФОРО-ПЛЮС», розташованого за адресою: м.Запоріжжя, вул.Авраменка, 16, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу викрав із-за барної стійки грошові кошти у розмірі 2 455 грн., котрі знаходились у картонній коробці, які належать ПП «ФОРО-ПЛЮС». Викрадене майно ОСОБА_7 сховав у шорти, в які був одягнений та направився до виходу з кафе, проте не довів свій злочинний намір до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки був зупинений працівником кафе «Снек».

Крім того, 05.08.2019 року приблизно о 15 годині 30 хвилин ОСОБА_7 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, перелізши через паркан, проник на територію з обмеженим доступом, вхід до якої здійснюється лише через контрольно-пропускний пункт, а саме на територію Товариства з додатковою відповідальністю «СК «Мотор Гарант», що розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул.Вересаєва, 3, де, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав майно, що належить потерпілому ОСОБА_9 , а саме: велосипед для міського користування марки «КТМ» моделі «life disk» з рамою з алюмінієвого сплаву чорно-сірого кольору загальною вагою 14, 4 кг в повній комплектації вартістю 7 666, 67 грн., що був оснащений додатковими комплектуючими у виді велокомпьютеру моделі «BRI 8W» вартістю 250 грн., тканевої сумки марки «kellys accessories» вартістю 150 грн., насосом марки «Giyo air Supply» вартістю 123, 33 грн., а всього майна на суму 8 190 грн. Продовжуючи свій злочинний намір ОСОБА_7 , перекинув викрадений ним велосипед через паркан та перелізши через нього, тримаючи викрадений велосипед в руках направився до гаражів, що розташовані по вул.Брюллова в м.Запоріжжі, де збув вище зазначене майно ОСОБА_10 за 400 грн.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), яке не було доведено до кінця, з причин, що не залежали від волі особи, яка його вчинила, вчинене повторно; за ч.3 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у інше приміщення, вчинене повторно.

Йому призначено покарання

- за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК у виді 1 року позбавлення волі;

- за ч.3 ст.185 КК у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27.03.2019 року остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.

Вирішено питання про початок строку відбування покарання, запобіжний захід та речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив вирок скасувати. Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК у виді 1 року позбавлення волі, за ч.3 ст.185 КК у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставіст.71КК шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27.03.2019 року остаточно призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі. Свої вимоги мотивував тим, що суд першої інстанції не навів переконливого обґрунтування при призначенні обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК та не врахував, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий за умисні корисливі злочини. Обвинувачений раніше двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, проте в період іспитового строку знову вчиняв злочини проти власності, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення. Крім того, кримінальне правопорушення обвинувачений вчинив у стані алкогольного сп`яніння. Враховуючи зазначені обставини призначене обвинуваченому покарання є недостатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

В апеляційній скарзі обвинувачений просив пом`якшити йому призначене покарання до 2 років позбавлення волі та застосувати до нього положення ст.ст.69, 75 КК, посилаючись на те, що він повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, сприяв розкриттю злочинів, а заподіяна шкода відшкодована.

Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого та заперечили проти скарги прокурора; прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, який її подав та заперечила проти апеляційної скарги обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок суду залишити без змін.

Подія злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_7 у їх вчиненні, кримінально-правова оцінка його діянь в апеляційному порядку не оскаржені. У зв`язку з чим, з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК вирок суду в цій частині не переглядався.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння злочинів обвинуваченим ОСОБА_7 за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості призначеного обвинуваченому покарання колегія суддів виходила з наступного.

Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

На переконання колегії суддів, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Так, мотивуючи своє рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які віднесено до злочинів середньої тяжкості та тяжких, обставини, які пом`якшують покарання щире каяття та повне визнання вини. Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого, судом встановлено не було.

Разом з тим, суд обґрунтовано прийняв до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше двічі притягався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за вчинення аналогічних корисливих злочинів, офіційно не працевлаштований. Нові два епізоди злочинної діяльності у даній справі обвинуваченим вчинено в період іспитового строку, встановленого йому попереднім вироком суду.

Така стала поведінка обвинуваченого красномовно свідчить про його схильність до вчинення злочинів та вказує на очевидне його небажання стати на шлях виправлення та перевиховання.

Відтак, з урахуванням усіх обставин кримінального провадження та даних про особу обвинуваченого, колегія суддів не вбачає підстав для пом`якшення призначеного покарання, як того вимагав в апеляційній скарзі обвинувачений.

Вимоги обвинуваченого в апеляційній скарзі про звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК, не ґрунтуються на вимогах кримінального закону. Адже у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі статті 71 КК. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Не підлягають задоволенню і вимоги апеляційної скарги обвинуваченого про призначення йому покарання із застосуванням ст.69 КК, оскільки застосування положень ст.69 КК обов`язково має відбуватись з урахуванням особи винного. Проте наявність двох непогашених судимостей ОСОБА_7 і вчинення ним злочинів в період іспитового строку однозначно свідчать про неможливість призначення покарання нижче від найнижчої межі.

Обставини, на які посилається в своїй апеляційній скарзі обвинувачений, були враховані судом першої інстанції та дали суду право призначити обвинуваченому покарання у мінімально можливому розмірі, передбаченому санкціями відповідних статей кримінального закону.

Не погоджується колегія суддів і з доводами прокурора про м`якість призначеного обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК. Адже своє рішення в цій частині суд першої інстанції належним чином мотивував у вироку, врахувавши при цьому і обставини, на які посилається в своїй апеляційній скарзі прокурор. На переконання колегії суддів, остаточне покарання за сукупністю вироків визначено судом із дотриманням загальних засад призначення покарання і таке покарання, усупереч доводам прокурора, є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

При цьому в апеляційній скарзі прокурора не наведено обставин, які б беззаперечно вказували на те, що призначене ОСОБА_7 остаточне покарання є явно несправедливим. Прокурор належним чином не обґрунтував, чому остаточне покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі є явно несправедливим покаранням, а 4 роки буде справедливим.

До заперечень апеляційної скарги прокурора про вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп`яніння колегія суддів ставиться критично. Адже відповідно до ст.91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема і обставини які обтяжують покарання. В обвинувальних актах прокурором зазначено, що обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , встановлено не було. Дана обставина не була предметом судового дослідження і прокурор з цього приводу ніяких доказів не наводив, оскільки провадження взагалі було розглянуто за скороченою процедурою в порядку ч.3 ст.349 КПК. Відтак, дана обставина не була доведена прокурором, а тому і не може бути прийнята до уваги під час призначення обвинуваченому покарання.

Отже переконливих аргументів, які би доводили необхідність призначення обвинуваченому остаточного покарання за сукупністю вироків у розмірі, більшому на 6 місяців, ніж визначив суд першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено. Не вбачає таких підстав і колегія суддів.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що призначене судом покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст.65 КК, та з огляду на вимоги ст.50 КК відповідає основній його меті як заходу примусу.

Правових підстав вважати призначене обвинуваченому покарання явно несправедливим через суворість або м`якість колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегією суддів не виявлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 31 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4