Рішення

від 04.02.2020 по справі 160/8063/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року Справа № 160/8063/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання Максименко Е.М.,

представника позивача Прибильського В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІЗАРД ЛТД до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІЗАРД ЛТД (далі - ТОВ ФІРМА ВІЗАРД ЛТД , позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2019 № 0009591411, винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області за платежем по податку на додану вартість, за яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 194 162,00 грн.;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2019 № 0009601411, винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на додану вартість на суму 434 172,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки висновки про нереальність операцій зроблені відповідачем внаслідок аналізу даних з інформаційних баз щодо правовідносин контрагента позивача ТОВ Сабай ЛТД з ТОВ Лендіб , що є порушенням прав ТОВ ФІРМА ВІЗАРД ЛТД . Позивач зазначає, що оцінці підлягають господарські операції безпосередньо між учасниками операції, на підставі яких сформовані дані податкового обліку. Контролюючим органом не були враховані наявні у платника податку первинні документи, що підтверджують правомірність внесення платником податків даних з первинних документів до облікових реєстрів.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа № 160/8063/19 передана судді ОСОБА_1 .

У зв`язку з відрахуванням судді ОСОБА_1 зі штату та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 25.09.2019 №1019д проведено повторний автоматизований перерозподіл справи № 160/8063/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 160/8063/19 перерозподілено судді Вроні О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі № 160/8063/19 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п`яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи в підготовчому засіданні призначено на 14.11.2019 року.

Представником відповідача 12.11.2019 року подано відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи тим, що згідно проведеного аналізу інформаційних баз Єдиного реєстру податкових накладних контролюючим органом було встановлено, що ТОВ Сабай ЛТД придбавало олію соняшникову нерафіновану у ТОВ Лен діб , у якого відсутні фізичні та технологічні можливості для здійснення фінансово-господарських операцій. Придбання ТОВ Лен діб олії соняшникової нерафінованої, яка в подальшому була реалізована ТОВ ФІРМА ВІЗАРД ЛТД перевіркою не встановлено.

В судовому засідання 14.11.2019 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 26.11.2019 року.

26.11.2019 року представником позивача надано суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що відсутність печатки ТОВ Сабай ЛТД на видаткових накладних та свідоцтві про якість на олію соняшникову нерафіновану не створює юридичних наслідків, а тому не є підставою та підтвердженням визнання операції безтоварною. Позивач мав технічну можливість на перевезення товару, оскільки взяв в оренду відповідний автомобіль та причеп-цистерну, для перевезення власними силами, придбаного у ТОВ Сабай ЛТД товару. Посилання податкового органу на недостовірність факту постачання та придбання позивачем товару, у зв`язку з неможливістю встановлення походження такого товару протирічить принципу індивідуальної відповідальності.

26.11.2019 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 10.12.2019 року.

10.12.2019 року оголошено перерву у підготовчому засіданні до 14.01.2020 року.

09.01.2020 року представником позивача надані суду письмові пояснення з обґрунтуванням правової позиції аналогічної, викладеної в позовні заяві та відповіді на відзив.

14.01.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 04.02.2020 року.

В судовому засіданні 04.02.2020 року представник позивача підтримав обрану правову позицію.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 23.01.2019 року №487, відповідно до підпункту пункту 19-1.1 статті 19-1, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1, підпункту 78.1.4, пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 23.01.2019 року №396-п, було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Фірма Візард ЛТД з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Сабай ЛТД (код ЄДРПОУ 39591157) за період з 01.03.2018 року по 31.03.2018 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.02.2019 року №6452/04-36-14-11/41156891.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 347338 грн., в тому числі за березень 2018 року;

- п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 194162 грн., в тому числі за березень 2018 року.

На підставі акту перевірки від 14.02.2019 року №6452/04-36-14-11/41156891 відповідачем сформовано та направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 29.03.2019 року:

- №0009591411 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 194162 грн.;

- №0009601411 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем - податок на додану вартість на загальну суму 434172,50 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями 347338 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 86834,50 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до ДФС України, рішенням якої від 18.07.2019 року №3390/16/91-99-11-04-02-25 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку доводам позивача про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, з огляду висновків контролюючого органу про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ Сабай ЛТД , суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ Фірма Візард ЛТД (код ЄДРПОУ 41156891) зареєстровано 16.02.2017 року, основний вид економічної діяльності - 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами.

Між ТОВ Фірма Візард ЛТД (покупець) та ТОВ Сабай ЛТД (постачальник) укладено договір постачання №01/03/18-01 від 01.03.2018 року, згідно умов якого постачальник зобов`язується у порядку і строки, визначені в цьому договорі, передати у власність покупця товар і оплатити його в порядку й у строки, зазначені у цьому договорі.

Згідно з п.1.1 договору найменування товару - олія соняшникова.

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару покупцю здійснюється партіями. Асортимент, кількість, якість, ціна товару, що постачається, визначаються в заявках на кожну партію товару, які оформлюються на підставі діючої Специфікації та потреб покупця. Кількість, найменування та вид товару, що поставляється за цим договором, зазначається у видаткових накладних.

На підставі п. 2.4 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP відповідно до редакції Інкотермс 2010.

Пунктом 3.1 договору визначено, що якість товару, що постачається за цим договором повинна відповідати чинному законодавству України та має бути підтверджена сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифікату для товарів, що підлягають обов`язковій сертифікації, свідоцтвом про якість.

Відповідно до п. 8.1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2019 року, але в будь-якому разі до виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов договору сторонами договору складені наступні документи на поставку олії соняшникової нерафінованої на загальну суму 3249000 грн., в тому числі ПДВ 541500 грн.:

- від 03.03.2018 року видаткова накладна №35 та податкова накладна №35 на суму 319500 грн., в тому числі ПДВ 53250 грн.;

- від 03.03.2018 року видаткова накладна №36 та податкова накладна №36 на суму 316350 грн., в тому числі ПДВ 52725 грн.;

- від 07.03.2018 року видаткова накладна №37 та податкова накладна №37 на суму 322875 грн., в тому числі ПДВ 53812,50 грн.;

- від 07.03.2018 року видаткова накладна №38 та податкова накладна №38 на суму 334350 грн., в тому числі ПДВ 55725 грн.;

- від 07.03.2018 року видаткова накладна №39 та податкова накладна №39 на суму 331875 грн., в тому числі ПДВ 55312,50 грн.;

- від 07.03.2018 року видаткова накладна №40 та податкова накладна №40 на суму 312975 грн., в тому числі ПДВ 52162,50 грн.;

- від 12.03.2018 року видаткова накладна №41 та податкова накладна №41 на суму 318375 грн., в тому числі ПДВ 53062,50 грн.;

- від 12.03.2018 року видаткова накладна №42 та податкова накладна №42 на суму 335475 грн., в тому числі ПДВ 55912,50 грн.;

- від 13.03.2018 року видаткова накладна №43 та податкова накладна №43 на суму 322200 грн., в тому числі ПДВ 53700 грн.;

- від 13.03.2018 року видаткова накладна №44 та податкова накладна №44 на суму 335025 грн., в тому числі ПДВ 55837,50 грн.

Позивачем надано свідоцтво про якість №36 від 01.03.2018 року на олію соняшникову нерафіновану у кількості 1400 т. Свідоцтво виписано ТОВ Сабай ЛТД за підписом директора підприємства Сандул Г.В.

Розрахунки між ТОВ Фірма Візард ЛТД та ТОВ Сабай ЛТД проведено у безготівковій формі згідно платіжних доручень №801 від 28.03.2018 року на суму 334350 грн., №802 від 28.03.2018 року на суму 331875 грн., №803 від 28.03.2018 року на суму 312975 грн., №804 від 28.03.2018 року на суму 318375 грн., №799 від 22.03.2018 року на суму 319500 грн., №797 від 22.03.2018 року на суму 316350 грн., №798 від 22.03.2018 року на суму 322875 грн., №845 від 04.04.2018 року на суму 250000 грн.

Транспортування товару здійснювалось водієм ОСОБА_2 автомобілем DAF FT XF 105.460 НОМЕР_1 , причіп/напівпричіп НОМЕР_2 , автомобільний перевізник ТОВ Фірма Візард ЛТД , замовник та вантажоодержувач - ТОВ Фірма Візард ЛТД , вантажовідправник - ТОВ Сабай ЛТД , пункт навантаження - Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, 5, пункт розвантаження - м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, буд. 124, згідно з наступними товарно-транспортними накладними:

- №Р42 від 12.03.2018 року на суму 335475 грн., в тому числі ПДВ 55912,50 грн.;

- №Р40 від 07.03.2018 року на суму 312975 грн., в тому числі ПДВ 52162,50 грн.;

- №Р37 від 07.03.2018 року на суму 322875 грн., в тому числі ПДВ 53812,50 грн.;

- №Р38 від 07.03.2018 року на суму 334350 грн., в тому числі ПДВ 55725 грн.;

- №Р36 від 03.03.2018 року на суму 316350 грн., в тому числі ПДВ 52725 грн.;

- №Р39 від 07.03.2018 року на суму 331875 грн., в тому числі ПДВ 55312,50 грн.;

- №Р41 від 12.03.2018 року на суму 318375 грн., в тому числі ПДВ 53062,50 грн.;

- №Р44 від 13.03.2018 року на суму 335025 грн., в тому числі ПДВ 55837,50 грн.;

- №Р43 від 13.03.2018 року на суму 322200 грн., в тому числі ПДВ 53700 грн.;

- №Р35 від 03.03.2018 року на суму 319500 грн., в тому числі ПДВ 53250 грн.

Транспортування товару здійснювалось ТОВ Фірма Візард ЛТД за допомогою орендованого транспортного засобу - автомобіля DAF FT XF 105.460 АЕ 3460 НОМЕР_3 , причіп/напівпричіп НОМЕР_2 , що підтверджується долученим до матеріалів справи договором оренди транспортних засобів №1-ДАФ від 02.01.2018 року, укладеного між ТОВ Фірма Візард ЛТД та ТОВ Новас Трейд .

Наявність у позивача транспортного засобу підтверджується актом здачі-прийому транспортних засобів про передачу в оренду автомобіля та причепа, актом наданих послуг, рахунком на оплату від 21.08.2018 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та надання послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704 (далі - Положення №88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 1 Закону №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб`єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність та Положення №88.

Належних та достатніх підстав, з яких було встановлено порушення платником податків декларування даних фінансового результату за березень 2018 року не зазначено, що свідчить про неналежність доказів, на які посилаються посадові особі ДФС, що здійснювали перевірку, невідповідність доказової бази критеріям допустимості, достатності та достовірності доказів.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою використання їх в господарській діяльності.

Документи, які надані позивачем, суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання послуг у контрагентів, використання їх у власній господарській діяльності, та настання змін в майновому стані платника податків.

За таких обставин підстави для не включення сум податку на додану вартість по таких податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення ТОВ Фірма Візард ЛТД приписів податкового законодавства зроблено з огляду на непідтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ Сабай ЛТД та встановлення проведення фінансових потоків з метою штучного формування податкового кредиту та витрат, які не мають реального характеру.

Суд вважає неправомірними доводи податкового органу в акті перевірки на відсутність у контрагентів позивача ТОВ Сабай ЛТД необхідних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема, відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів, відсутність складських та офісних приміщень, основних фондів, трудових ресурсів, як на підставі непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача, оскільки відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

До того ж, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати ними податку до бюджету, а тому якщо останні не виконали своїх зобов`язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності факту реального вчинення господарських операцій, як у даній ситуації, та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 року у справі №820/8206/15.

Суд також відхиляє посилання контролюючого органу на аналіз інформації баз даних ДФС, яким встановлено невідповідність придбаних та реалізованих товарів (робіт, послуг) вищезазначеним контрагентом-постачальником ТОВ Сабай ЛТД , оскільки товар реалізований позивачу підприємством не придбавався, з огляду на те, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача його безпосередніми контрагентами.

Наведена правова позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 року у справі №2а/0470/4526/12.

Твердження податкового органу про відсутність у позивача власних транспортних засобів на перевезення отриманого товару спростовується наданим до суду договором оренди транспортних засобів №1-ДАФ від 02.01.2018 року, укладеного між ТОВ Фірма Візард ЛТД та ТОВ Новас Трейд , та складеними на виконання цього договору вище дослідженими документами.

Також, суд зазначає, що недоліки в оформленні ТТН на транспортування продукції не може автоматично свідчити про безтоварність господарської операції за наявності інших належних доказів. З огляду на що певні недоліки у ТТН або відсутність певних ТТН не може спричиняти для позивача негативних наслідків в аспекті свідчення про безтоварність господарської операції.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №821/589/17.

Відповідачем не спростовано факт наявності у ТОВ Фірма Візард ЛТД податкових накладних, які належним чином оформлені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також те, що за даними накладними сплачено постачальнику у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані усі декларації, як це узгоджується з положеннями Податкового кодексу України то, відповідно, свідчить про наявність у позивача права на включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само як і деякі помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Аналогічна позиція висловлена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постановах по справах №822/1815/17 від 21.03.2018р., №804/939/16 від 20.03.2018р.

Також, суд зазначає, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того суд зазначає, що рішення ЄСПЛ Булвес АД проти Болгарії як на звичну практику країн Європейського Союзу в питанні відповідальності платників податку за податкові делікти посилається на два рішення Суду Європейського союзу: об`єднане рішення (консультативний висновок) Суду ЄС від 12 січня 2006 року в справі Optigen Ltd (C354/03), Fulcrum Electronics Ltd (C355/03) and Bond House Systems Ltd (C484/03) v Commissioners of Customs Ц Excise і об`єднане рішення Суду ЄС від 6 липня 2006 року в справі Axel Kittel v. Belgian State, (C439/04) і Belgian State v. Recolta Recycling (SPRL, C440/04) (ECR 2006, page I0616).

Так, у рішенні Суду ЄС від 12 січня 2006 року зазначається: ... право на вирахування податку на додану вартість особою, що має статус платника ПДВ, яка здійснює відповідні операції, не може зачіпатися тією обставиною, що в ланцюгу поставок, в яку входять зазначені операції, попередня або наступна операція будуть пов`язані з шахрайством при сплаті податку на додану вартість, про яку платник податку не знав та не міг знати.

В даному випадку, контролюючим органом не доведено недобросовісність платника податку ТОВ Фірма Візард ЛТД у взаємовідносинах з ТОВ Сабай ЛТД .

Слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товар, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Такий висновок узгоджується з позицією колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові по справі №К/9901/1349/17.

Також, суд відхиляє твердження податкового органу про те, що у договір внесено неіснуючі відомості, а тому сам він укладався без мети вчинення певних дій, оскільки в договорі від 01.03.2018 року зазначено банківський рахунок позивача, відкритий 20.03.2018 року.

Відповідно до ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Представником позивача пояснено, що протягом березня 2018 року ТОВ Фірма Візард ЛТД отримувало товар на підставі наданих позивачем заявок, які містили вартість одиниці товару, замовлений обсяг товару, загальну вартість та строки поставки. На підставі поданих заявок ТОВ Сабай ЛТД здійснювало поставку товару.

Письмові форма договору постачання від 01.03.2018 року №01/03/18-01 була складена сторонами під час виконання договору з метою формалізації дійсних правовідносин.

Таким чином, внесення в договір банківського рахунку, який був відкритий пізніше ніж укладено договір пояснюється лише укладанням договору під час здійснення поставки товару, та за наявності інших належно складених документів первинного обліку, не спростовує факту реального постачання товару - олії соняшникової - від ТОВ Сабай ЛТД до ТОВ Фірма Візард ЛТД .

Стосовно твердження представника відповідача про відсутність печатки ТОВ Сабай ЛТД на видаткових накладних, то суд зазначає, що вказане пояснюється наступним.

Відповідно до ст. 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Згідно з ч. 2 ст. 58-1 Господарського кодексу України відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

На підставі ч. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відбиток печатки суб`єкта господарювання на первинному документі, зокрема, видатковій накладній, не є обов`язковим реквізитом і не може бути доказом поставки товару.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 27.08.2018 року у справі №916/43/18.

Контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору постачання, укладених позивачем з контрагентом, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагента позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 31.07.2018 року у справі №817/1339/17 (адміністративне провадження №К/9901/49539/18).

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд доходить висновку про необґрунтованість висновків акту перевірки, які стали підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 29.03.2019 № 0009591411 та № 0009601411 є такими, що прийняті за відсутності правових підстав для їх прийняття, а тому підлягають скасуванню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 11346,02 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №494 від 15.08.2019 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 11346,02 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись, ст.ст. 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІЗАРД ЛТД (49127, м. Дніпро, вул. Базова, б.8, кімн. 9, код ЄДРПОУ 41156891) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) про скасування податкових повідомлень рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2019 № 0009591411, винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області за платежем по податку на додану вартість, за яким зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на суму 194 162,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2019 № 0009601411, винесене Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, за яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем по податку на додану вартість на суму 434 172,00 грн.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю ФІРМА ВІЗАРД ЛТД (49127, м. Дніпро, вул. Базова, б.8, кімн. 9, код ЄДРПОУ 41156891) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 43145015) судовий збір у розмірі 11346,02 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14 лютого 2020 року.

Суддя О.В. Врона