Рішення

від 04.03.2020 по справі 440/172/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/172/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області/ про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року;

- зобов`язання надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чутівського району Полтавської області /а.с. 1-5/.

Позов обґрунтований тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Позивач вважає оскаржуваний наказ таким, що прийнятий з порушенням вимог Земельного кодексу України, а посилання в ньому на невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельно кодексу України - безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано докази.

26 лютого 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 22-24/, в якому представник відповідача зазначив про відсутність підстав для надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки запитувана позивачем земельна ділянка перебуває в користуванні ОСОБА_2 згідно із Державним актом на право постійного користування землею серії І-ПЛ №009001 від 15 лютого 2000 року.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням від 14 листопада 2019 року (вхідний номер В-18009/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) /а.с. 25-26/ про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у приватну власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Чутівського району Полтавської області (кадастровий номер ділянки суміжної із бажаною 5325455100:00:002:0106).

До вказаного клопотання додав: графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; копії паспорту та ідентифікаційного номеру.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" /а.с.27/ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Чутівського району Полтавської області, орієнтовного розміру земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства з підстави невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Не погодившись з наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, вказаним у заявах по суті, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року /далі - ЗК України/.

Відповідно до частини першої статті 116 вказаного Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вимоги до клопотання та документів, які додаються до клопотання, закріплені у частині шостій статті 118 ЗК України, а підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою визначені частиною сьомою цієї статті. При цьому перелік таких підстав для відмови є вичерпним.

Як зазначено Верховним Судом у постановах від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а, від 19 лютого 2019 року у справі №815/905/17 та від 06 червня 2019 року у справі №804/4435/16, неподання заявником документів, зазначених у частині шостій статті 118 ЗК України, подання таких документів не в повному обсязі або виявлення у них недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу або вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Враховуючи обмежений строк розгляду клопотання, а також положення частини шостої статті 118 ЗК України, яка містить імперативні вимоги щодо обов`язковості додавання до клопотання зацікавленої особи погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), недодержання вимог щодо змісту клопотання та ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Судовим розглядом встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не конкретизує невідповідність поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 ЗК України та не вказує на необхідність подання заявником додаткових документів, зокрема погодження землекористувача, а також не містить мотиву щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України.

З огляду на відсутність в оскаржуваному наказі обґрунтованих пояснень та мотивів невідповідності поданого клопотання вимогам закону та/або підстав відмови у наданні дозволу, суд вважає неспроможним довід відповідача, заявлений у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності підстав для задоволення клопотання заявника та надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_2 .

Крім того, на підтвердження вказаної обставини відповідач надав суду лише копію Державного акту на право постійного користування землею серії І-ПЛ №009001 від 15 лютого 2000 року /а.с.28-29/ та Інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5325455100:00:002:0484 /а.с.30/ .

Згідно із Державним актом на право постійного користування землею серії І-ПЛ №009001 від 15 лютого 2000 року ОСОБА_2 на підставі рішення ІХ сесії ХХІІІ скликання Чутівськогої районної Ради народних депутатів Чутівського району Полтавської області від 21 серпня 1999 року надано у постійне користування земельна ділянка площею 26,2 гектара для ведення селянського (фермерського) господарства, а згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 5325455100:00:002:0484 така земельна ділянка площею 21,5278 га має цільове призначення "для ведення фермерського господарства", перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_2 та інформація про державну реєстрацію речового права відсутня.

В той же час відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, доказу на підтвердження державної реєстрації права постійного користування суду не надано та судом самостійно не виявлено (Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно залучена судом до матеріалів адміністративної справи і в ній відсутні будь-які відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5325455100:00:002:0484).

До того ж в наказі №13507-СГ від 17 грудня 2019 року відповідачем не зазначалося ані про обтяження земельної ділянки правами інших осіб, ані про необхідність надання заявником погодження землекористувача (-ів), тобто такі мотиви не покладалися в основу оскаржуваного наказу.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу, відповідач також не врахував, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є тотожним наданню земельної ділянки у власність, а є лише однією із стадій процесу набуття особою права власності чи користування на земельну ділянку. Надання особі дозволу не означає позитивного вирішення питання щодо надання їй земельної ділянки у власність, адже дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом на земельну ділянку.

Подібні висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №826/5735/16.

Наведене свідчить про те, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а відтак суд доходить висновку про його протиправність та необхідність скасування.

Враховуючи викладене, відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.

Вирішуючи іншу вимогу позивача, а саме: про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3 ) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 73 згаданого Кодексу визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи повноваження суду та предмет доказування у цій справі, наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" перевірявся судом на предмет правомірності, виходячи лише із тих мотивів, які покладалися відповідачем в основу його винесення.

Оскільки суд не вправі досліджувати чи є ці мотиви вичерпними та чи існують інші підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, належним способом захисту та відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року (вхідний номер В-18009/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Чутівського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 806/2540/17 та у постанові Великої Палати від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Чутівського району Полтавської області задоволенню не підлягає.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про стягнення судових витрат /а.с. 5-зворот/, яке обґрунтоване тим, що позивач поніс судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у сумі 4185,00 грн.

Вирішуючи вказане клопотання про стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Частинами першою та третьою статті 132 цього Кодексу передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої, четвертої - п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин сьомої та дев`ятої статті 139 вказаного Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Судом встановлено, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Малофєєвим Артемом Івановичем на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1006374 від 10 січня 2020 року /а.с. 14/.

09 січня 2020 року між адвокатом Малофєєвим Артемом Івановичем та В`язовським Володимиром Юрійовичем (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №09/01 /а.с. 10-11/, предметом якого є надання адвокатом правничої допомоги в адміністративній справі за позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року.

До суду надано копію звіту №10/01 про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них /а.с.12/ та копію квитанції від 10 січня 2020 року про оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) до звіту №10/01 до договору про надання правничої допомоги №09/01 від 09 січня 2020 року /а.с. 13/.

Відповідно до звіту про виконані адвокатом роботи (надані послуги) та час, витрачений на їх реалізацію, а також розмір коштів, що підлягає сплаті за них до договору про надання правничої допомоги №09/01 від 09 січня 2020 року адвокатом виконано роботи (надано послуги): проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року, (витрачений час 35 хв, вартість 525,00 грн), підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень (витрачений час 49 хв, вартість 735,00 грн), формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установленої судової практики, написання позовної заяви, виготовлення її копій та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи (витрачений час 3 год 15 хв, вартість 2925,00 грн), всього вартість правничої допомоги склала 4185,00 грн.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Так, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

З огляду на викладене, суд вважає, що проведення юридичної консультації клієнту стосовно звернення з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо скасування рішення, прийнятого у формі наказу №13507-СГ від 17 грудня 2019 року, підбір нормативної бази, аналіз судової практики у даній категорії справ шляхом пошуку та перегляду судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень, формування правової позиції у позовній заяві відповідно до установлено судової практики, виготовлення копій позовної заяви та копій всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості учасників справи, фактично відноситься до дій щодо складання адміністративного позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії (витрачений час - 4 год 39 хв., вартість 4185,00 грн), які суд, враховуючи незначну складність цієї справи та відсутність суспільного інтересу до її розгляду, напрацювання сталої судової практики з питання вирішення подібних правовідносин та збирання невеликої кількості доказів, а також досвід адвоката у цій категорії справ та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (без проведення судових засідань), оцінює в 1000,00 грн.

Таким чином, розподілу підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивач поніс витрати зі сплати судового збору за подання цього позову 840,80 грн, що підтверджується квитанцією №0.0.1576186332.1 від 10 січня 2020 року /а.с. 15/.

Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позову, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 920,40 грн, в.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 420,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №13507-СГ від 17 грудня 2019 року "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 листопада 2019 року (вхідний номер В-18009/0/25-19 від 18 листопада 2019 року) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Чутівського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, буд. 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у загальній сумі 920,40 грн (дев`ятсот двадцять гривень сорок копійок), в.ч. витрати зі сплати судового збору у сумі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн (п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.І. Слободянюк