Постанова

від 04.03.2020 по справі 803/288/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 803/288/18 пров. № А/857/1045/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року (головуючого судді Анрусенко О.О. ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Луцьк о 10 год. 44 хв. повний текст рішення складено 16.12.2019) у справі №803/288/18 за позовом Приватного акціонерного товариства Луцьке автотранспорте підприємство 10701 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП Санрайз ЛТД про визнання протиправним та нечинним рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ Луцьке автотранспорте підприємство 10701 21.02.2018 звернулося в суд з позовом до Виконавчого комітету Луцької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП Санрайз ЛТД в якому просить визнати протиправним та нечинним рішення від 14.10.2010 року №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку в частині підпункту 1.3 пункту 1.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 позов задоволено. Визнано протиправним та нечинним рішення Виконавчого Луцької міської ради від 14.10.2010 року №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку в частині підпункту 1.3 пункту 1.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 у справі №803/288/18 скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Поряд з цим, за наслідками перегляду вказаних рішень, постановою Верховного Суду від 17.07.2019 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 та рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2019 скасовано, а справу направлено до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та нечинним підпункт 1.3 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14 жовтня 2010 року №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку . Зобов`язано Виконавчий комітет Луцької міської ради відповідно до вимог частини першої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України невідкладно, після набрання рішенням суду законно.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Виконавчий комітет Луцької міської ради подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

У відзивах на апеляційну скаргу позивач та третя особа заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача Андрусяк І.В. апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач та третя особа не забезпечили участі своїх представників, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Виконавчим комітетом Луцької міської ради прийнято рішення від 14.10.2010 № 659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку , пунктом 1.3 пункту 1 якого затверджено типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом (додаток 3) (аркуш справи 8) та яке відповідно до вимог Закону України Про місцеве самоврядування в Україні було розміщене на офіційному сайті Луцької міської ради у 2010 році.

Згідно з підпунктом 2.2.15 типового договору, перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням Виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті.

Не погодившись із умовами типового договору позивач звернувся до суду щодо визнання протиправним та нечинним рішення відповідача від 14.10.2010 №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку в частині підпункту 1.3 пункту 1.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Стаття 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 № 280/97-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 280/97-ВР) встановлює, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення. На вимогу громадян їм може бути видана копія відповідних актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Відповідно до статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.

Пункт 18 частини 1 статті 4 КАС України зазначає, що нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Як встановлено судом, на підставі затвердженої форми типового договору організатором з переможцем конкурсу укладалися договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

Оскаржуване рішення створює норми права, оскільки встановлює обов`язковість проведення конкурсів на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку на умовах, які вказані в Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку та підписання переможцем конкурсу договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом за типовою формою.

Відтак, оскаржуване рішення є нормативно-правовим актом, а тому розгляд цієї справи проведено в порядку адміністративного судочинства, за правилами загального позовного провадження, з урахуванням особливостей, визначених статтею 265 КАС України.

Колегія суддів надаючи правову оцінку пункту 1.3 пункту 1 рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010 року №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку зазначає наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III) основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Статтею 7 Закону №2344-III визначено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно із частиною 1 статті 42 Закону №2344-III договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Статтею 31 Закону №2344-III визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Таким чином, законодавством встановлено обов`язковість укладення договору перевезення пасажирів на приміських автобусних маршрутах.

У свою чергу, відповідно до частини 4 статті 37 Закону №2344-III види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Суд звертає увагу, що частиною другою статті 11 Закону №2344-III визначено, що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону №2344-III органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядуванні зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону. У свою чергу, порядок компенсації має бути передбачений у договорі.

Згідно статті 31 Закону №2344-III визначено, які істотні умови повинні міститися в договорі на перевезення пасажирів, що укладається за результатами проведеного конкурсу. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника. Форму дозволу, порядок його видачі та анулювання визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.

Тобто договір про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування повинен містити, серед іншого, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Як встановлено судом, у затвердженому виконавчим комітетом Луцької міської ради типовому договорі не визначено ні обов`язку виконавчого комітету Луцької міської ради компенсувати перевізнику витрати на перевезення пільгових категорій пасажирів, ні розміру компенсації витрат, ні механізму відшкодування.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог статті 44 Закону №2344-III організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Національної поліції, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту. Порядок проведення конкурсів визначає Кабінет Міністрів України.

Зокрема, порядок проведення конкурсів з перевезення пасажирів визначається постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 03.12.2008 №1081 (далі - Постанова №1081). Цей Порядок визначає процедуру підготовки та проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміському і приміському автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі області (внутрішньообласний маршрут), автобусному маршруті, що не виходить за межі території району (внутрішньорайонний маршрут), автобусному маршруті, що проходить у межах населеного пункту (міський маршрут), та автобусному маршруті, що проходить у межах об`єднаної територіальної громади (далі - конкурс), а також процедуру визначення автомобільного перевізника для роботи на міжміському і приміському автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласний маршрут).

Відповідно до пункту 2 Постанови №1081 умови конкурсу - встановлені організатором (обов`язкові та додаткові) умови перевезень пасажирів, які повинні виконувати автомобільні перевізники, визначені на відповідному об`єкті конкурсу.

Організатор перевезень затверджує умови конкурсу, в тому числі обов`язкові, відповідно до статті 44 Закону №2344-III (пункт 10 Постанови №1081).

Відповідно до частини 4 статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України або у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Тобто, Виконавчий комітет Луцької міської ради не вправі затверджувати типові договори, оскільки дане право надано Кабінету Міністрів України, або у випадках передбачених законом, іншим органам державної влади.

Наведене свідчить на думку колегії суддів, що відповідач, затвердивши типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування, вийшов за межі своїх повноважень всупереч вимог статті 19 Конституції України.

Судом встановлено, що підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю ВТП Санрайз ЛТД зверталося з листом від 27.11.2017 №199 до Державної регуляторної служби України про експертизу рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010 №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку .

Листом від 02.03.2018 №2325/0/20-18 Державна регуляторна служба України повідомила, що за результатами аналізу рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010 №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку встановлено, що його положення не узгоджуються з вимогами чинного законодавства України та суперечать принципам державної регуляторної політики (том 4 аркуш справи 26).

Також, Державна регуляторна служба України направила листа голові Луцької міської ради з пропозицією про вжиття заходів щодо скасування рішення Луцької міської ради від 14.10.2010 №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку (том 4 аркуші справи 27-28).

Як вбачається із змісту даного листа, Державна регуляторна служба України вказала, що оскільки відповідно до статті 179 ГК України типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів України, тому слово типовий у оскаржуваному рішення необхідно виключити.

Крім того вказано, що типовим договором не визначено розміру та порядку компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та перевезення за регульованим тарифом. Також, типовий договір не містить істотних умов, визначених Законом №2344-III.

Натомість, пунктом 2.2.15 типового договору визначено, що перевізник додатково, окрім держзамовлення на соціально значущі послуги, безкоштовно та бездотаційно перевозить пасажирів пільгових категорій згідно з переліком, встановленим рішенням виконавчого комітету на відповідний рік, не більше семи пасажирів одночасно в салоні автобусу під час руху на маршруті. Вказано, що зазначена норма прямо суперечить Закону №2344-III.

Крім того, пунктом 2.1.2 типового договору передбачено, що організатор організовує диспетчерське управління процесу перевезень. Водночас, пунктом 2.2.4 типового договору визначено, що перевізник укладає договір з підприємством, що визначене для забезпечення функцій з організації та управління рухом автобусів і підготовки інформації про роботу перевізників (диспетчерське управління перевезень). Зазначене вказує на порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, оскільки перевізники позбавлені можливості вибору і впливу на вартість диспетчерських послуг.

Таким чином, Державна регуляторна служба України вказала, що оскаржуване рішення не узгоджується з вимогами чинного законодавства України та суперечить принципам державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, які визначені статтею 4 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності

Суд не погоджується із доводами відповідача про те, що необхідність затвердження типового договору була у тому, щоб врегулювати відносини перевезення та забезпечити всім учасникам конкурсів на перевезення рівні умови роботи, оскільки орган місцевого самоврядування в межах наданих йому повноважень мав та має можливості врегулювання даної ситуації в межах, визначених законодавством, а будь-які рішення та дії суб`єкта владних повноважень повинні відповідати Конституції України та Законам України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів вважає, що відповідач у даній справі належними та допустимими доказами не довів правомірності прийняття ним рішення від 14.10.2010 №659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку в частині підпункту 1.3 пункту 1.

Доводи апелянта із посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №903/605/17 та від 04.12.2019 у справі №161/14289/17 є необґрунтованими, оскільки стосується Договору на організацію перевезення, а в даному спорі оскаржується рішення органу місцевого самоврядування в частині затвердження типового договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом.

Відповідно до частини 9 статті 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 14.10.2010 року № 659-1 Про конкурси на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування у м. Луцьку в частині підпункту 1.3 пункту 1 прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги належить задовольнити шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправним та нечинним вказаного рішення в частині підпункту 1.3 пункту 1.

Відповідно до частин 1, 2 статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, відповідачу необхідно невідкладно, після набрання рішенням суду законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року по справі № 236/543/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та повністю відображено обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Луцької міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2019 року у справі №803/288/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 05.03.2020