Рішення

від 18.02.2020 по справі 910/16837/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.02.2020Справа № 910/16837/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агроплант

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія

ВНІС

про стягнення 4.037.620,67 грн

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участю представників сторін

від позивача Гупало М.М., ордер серії ЧК № 58343 від 06.02.2019

Мордач О.А., директор згідно наказу № 1-к від 05.12.2005

Каленька С.С., орденр серії КВ № 818558 від 05.12.2019

від відповідача Галкін С.А., адвокат за довіреністю № 02/25-19 від 25.02.2019

Суть спору :

14.12.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агроплант до Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС про стягнення 4.037.620,67 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № В199 від 22.06.2016 та додаткової угоди № 1 від 30.12.2016, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 7.485.129,00 грн, що підтверджується видатковими накладними. Умовами договору встановлено, що вартість товару, який підлягає поставці, сплачується відповідачем до 01.05.2017. Відповідачем було сплачено лише частину поставленого товару, а саме 4.825.821,00 грн. Позивачем було направлено на адресу відповідача претензії № 1 від 20.07.2018 та № 2 від 14.09.2018, відповіді на які отримано не було. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 4.037.620,67 грн, з яких 2.850.129.00 грн основного боргу, 464.630,54 грн пені, 570.759,38 грн інфляційних втрат та 152.101,75 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 27.12.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

15.01.2019 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2019 відкрито провадження у справі № 910/16837/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.02.2019.

В підготовчому засіданні 06.02.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 26.02.2019.

21.02.2019 відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на наступне. 30.12.2016 сторонами укладено додаткову № 1 до договору № В199 від 22.06.2016, якою змінено вартість товару, визначено новий термін оплати та продовжено строк дії договору. Отже сторони узгодили нові умови, які набирають чинності з моменту укладення додаткової угоди, тобто на майбутнє. Проте, позивачем неправомірно, в односторонньому порядку змінено вартість товару на вже поставлений та частково оплачений товар. Акт звірки поданий позивачем не є первинним документом, а тому не може бути належним доказом визнання боргу. Вважає, що поставка згідно видаткових накладних № 204 від 02.02.2017 та № 343 від 15.03.2017 була здійснена поза рамками умов договору, є самостійним правочином не зважаючи на те, що в цих накладних є посилання на договір. Оскільки оплата здійснювалась не за кожну окрему поставку товару й без посилання на відповідний рахунок або накладну, відповідачем було сплачено в рамках договору суму у розмірі 4.635.000,00 грн, що підтверджує позивач в позовній заяві, а позивачем було поставлено товар на суму 2.820.285,00 грн та на даний час навпаки існує переплата з боку відповідача у розмірі 1.814.715,00 грн. Позивачем не правильно встановлена сума заборгованості, а тому не вірно нараховано пеню та інфляційні втрати. Позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 464.630,54 грн за період з 01.05.2017 по 31.10.2017. Відповідач вважає, що вимога про стягнення пені заявлена в рамках позовної заяви, що була подана у грудні 2018 року, тобто поза межами строку позовної давності, який сплинув 31.10.2018.

26.02.2019 позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно якої просить стягнути з відповідача 4.074.945,65 грн, з яких 2.850.129.00 грн основного боргу, 464.630,54 грн пені, 593.560,41 грн інфляційні втрати та 166.625,70 грн - 3% річних.

В підготовчому засіданні 26.02.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.04.2019.

14.03.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що відповідно до укладеної додаткової угоди сторонами викладено певного пункту в новій редакції, що в свою чергу повністю змінює відповідний пункт, а не доповнює його іншим змістом. Посилання відповідача про поставку товару за накладними № 204 від 02.02.2017 та № 343 від 15.03.2017 згідно умов іншого договору вважає безпідставними, оскільки в період дії договору будь-яких інших договорів чи домовленостей між сторонами про поставку насіння не було. Також відповідач зазначає, що не можливо встановити належне і взагалі виконання позивачем саме договору поставки № В199 від 22.06.2016, хоча відповідно до всіх видаткових накладних в стрічці договір зазначено: договір поставки № В199 від 22.06.2016 та відповідно скріплено печатками та підписами постачальника та покупця, що в свою чергу свідчить про те, що відповідач отримав товар саме по договору поставки № В 199 від 22.06.2016, а не по будь-якому іншому. Також, відповідач посилаючись на те, що поставки були здійснені поза рамками вище вказаного договору, не надав жодного доказу, що підтвердив викладені ним факти та обґрунтування. Посилання відповідача, що у нього існує переплата у розмірі 1.814.715, 00 грн не підтверджується жодним доказом. Заперечення відповідача про невірний розрахунок інфляційних втрат є також лише формальним переліком посилань на норми чинного законодавства. Позивач погоджується, що ним не вірно зроблений розрахунок штрафних санкцій, а тому ним буде відповідно зроблений інший вірний розрахунок пені за відповідний період з 04.06.2018 до 04.12.2018 та подано в строк до суду відповідну заяву про збільшення позовних вимог.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 04.04.2019 за № 05-23/749 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ (у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді), призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної судової справи.

Згідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2019 для розгляду справи визначено суддю Сівакову В.В.

05.04.2019 позивачем подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно якої просить стягнути з відповідача 4.156.129,13 грн, з яких 2.850.129.00 грн основного боргу, 506.776,36 грн пені, 632.598,07 грн інфляційні втрати та 166.625,70 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 прийнято справу № 910/16837/18 до провадження та призначено підготовче засідання на 07.05.2019.

18.04.2019 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідачем зазначено тіж самі обставини, що й у відзиві на позовну заяву.

18.04.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС до Товариства з обмеженою відповідальністю Агроплант про розтлумачення умов додаткової угоди № 1 від 30.12.2016, а саме п. 1 цієї угоди про викладення п. 7.1 договору поставки № В199 від 22.06.2016 у новій редакції наступним чином: зміна ціни товару (нова ціна товару) розповсюджується на весь товар, що буде поставлений з дати укладення цієї додаткової угоди тобто з 30.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 23.04.2019 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС і додані до неї документи повернуто.

03.05.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС до суду подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 23.04.2019.

06.05.2019 відповідачем подано до суду відзив на заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

06.05.2019 відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 910/16837/18 до перегляду в апеляційному проваджені ухвали Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 та направлення усіх матеріалів справи № 910/16837/18 до Північного апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2019 зупинено провадження у справі № 910/16837/18 до перегляду ухвали Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 23.04.2019 в порядку апеляційного провадження.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/16837/18 - без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2019 провадження у справі № 910/16837/18 поновлено; продовжено строк підготовчого провадження у справі № 16837/18 на 30 (тридцять) днів, підготовче засідання призначено на 03.09.2019.

12.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла ухвала Верховного Суду № 910/16837/18 від 02.08.2019, відповідно до якої відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС на постанову Північного апеляційного господарського суду № 910/16837/18 від 26.06.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 23.04.2019 та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/16837/18.

03.09.2019 відповідачем подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі № 910/16837/18 до перегляду в касаційному проваджені постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та ухвали Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/16837/18 та направлення усіх матеріалів справи № 910/16837/18 до Верховного суду для розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 зупинено провадження у справі № 910/16837/18 до перегляду постанови Північного апеляційного господарського суду № 910/16837/18 від 26.06.2019 та ухвали Господарського суду міста Києва № 910/16837/18 від 23.04.2019 в порядку касаційного провадження.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.09.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС залишено без задоволення; постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.06.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.04.2019 у справі № 910/16837/18 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 поновлено провадження у справі № 910/16837/18 та призначено підготовче засідання на 19.11.2019.

18.11.2019 відповідачем до суду подано заяву про оголошення перерви та призначення розгляду справи на інший час, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь у розгляді кримінальної справи.

В підготовчому засіданні 19.11.2019 відповідно до ст. 183 господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.12.2019.

05.12.2019 на електрону пошту суду надійшло клопотання позивача про відкладення підготовчому засідання, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі в м. Івано-Франківськ.

В підготовчому засіданні 05.12.2019 відповідачем подано клопотання про приєднання доказів та заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для їх подачі.

В підготовчому засіданні 05.12.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України про поновлення відповідачу пропущеного процесуального строку для подачі доказів.

В підготовчому засіданні 05.12.2019 відповідно до ст. 183 господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 12.12.2019.

В підготовчому засіданні 12.12.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.01.2020.

15.01.2020 відповідачем до суду подано заяву про оголошення перерви та призначення розгляду справи на інший час, у зв`язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь у розгляді кримінальної справи.

В судовому засіданні 16.01.2020 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.02.2020.

Позивач в судовому засіданні 04.02.2019 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 04.02.2019 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 04.02.2020 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 18.02.2020.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ст. 194 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

В судовому засіданні 18.02.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агроплант (постачальник, позивач) було укладено договір поставки № В199 (далі - договір).

Відповідно до п. 1договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 3.1 договору (далі - товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити цей товар.

Згідно з п. 3 договору товаром, що підлягає поставці за договором є насіння (сировина). Найменування, ціна, одиниці виміру, загальна кількість, асортимент товару визначаються видатковими накладними, що оформлені відповідно до цього договору.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 2.850.129.00 грн та за неналежне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 506.776,36 грн, інфляційні втрати в розмірі 632.598,07 грн та 166.625,70 грн - 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 10.1 договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 договору та діє до 30.12.2016 (п. 10.2 договору).

Відповідно до п. 10.3 договору по закінченню строку дії договору, він може бути пролонгований за взаємною згодою сторін, про що сторони укладають відповідну угоду.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

30.12.2016 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору (далі - додаткова угода № 1), відповідно до якої строк дії договору встановлено до 01.05.2017.

Додатковою угодою № 1 до договору викладено п. 7.1 договору у такій редакції: Ціна товару становить 23.100,00 грн за 1 (одну) тонну, в т.ч. ПДВ 3.850,00 грн .

Відповідно до п. 5 договору поставка передбаченого договором товару здійснюється постачальником на умовах EXW згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція - 2010 року) - Інкотермс-2010 за адресою: Україна, Черкаська область, Уманський р-н, с. Юрківська.

Одночасно з передачею кожної партії товару постачальник передає покупцеві наступні документи:

- один оригінальний екземпляр товарно-транспортної накладної та/або видаткової накладної;

- один оригінальний екземпляр податкової накладної (якщо товар не звільнений від ПДВ та покупець є платником вищевказаного податку);

- один оригінальний екземпляр рахунку-фактури.

Згідно з п. 6 договору перехід права власності на товар (дата поставки) відбувається в момент передачі останнього, що оформлюється видатковою накладною та (або) товарно-транспортною накладною.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 5.479.593,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані та скріплені печатками обох сторін

№ 1338 від 01.10.2016 на суму 351.000,00 грн,

№ 1360 від 04.10.2016 на суму 298.755,00 грн,

№ 1445 від 18.10.2016 на суму 1.033.425,00 грн,

№ 1451 від 19.10.2016 на суму 609.255,00 грн,

№ 1456 від 20.10.2016 на суму 317.925,00 грн,

№ 1464 від 21.10.2016 на суму 209.925,00 грн,

№ 204 від 17.02.2017 на суму 1.092.180,0 грн,

№ 343 від 15.03.2017 на суму 1.567.128,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 7.7. договору визначено, що вартість товару, який підлягає поставці відповідно до цього договору, сплачується покупцем до 30.12.2016.

Згідно п. 2 додаткової угоди № 1 до договору викладено п. 7.7 договору у такій редакції: Вартість товару, який підлягає поставці відповідно до цього договору, сплачується покупцем до 01.05.2017 .

Наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок підтверджується здійснення відповідачем позивачу оплати товару за договором в загальному розмірі ----грн.

Позивач в позовній заяві зазначив, що відповідачем здійснено часткову оплату товару в розмірі 4.635.000,00 грн, проте доказів оплати відповідачем товару на вказану суму позивачем не подано.

Разом з цим, оскільки відповідач у відзиві підтвердив здійснення ним оплати товару позивачу в загальному розмірі 4.635.000,00 грн, суд вважає, що вказана обставина є підтвердженою сторонами.

Посилання відповідача на те, що за накладними № 204 від 17.02.2017 та № 343 від 15.03.2017 товар поставлений поза рамками договору не приймаються судом до уваги, оскільки строк дії договору продовжений сторонами до 01.05.2017 та у зазначених накладних міститься посилання саме не договір поставки № В199 від 22.06.2016.

Частиною 2 ст. 632 Цивільного кодексу України регламентовано, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Пунктом 5 додаткової угоди № 1 до договору визначено, що вона набуває чинності з моменту її укладення.

При цьому слід відзначити, що у ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зазначено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

З огляду на викладене посилання позивача на те, що умови додаткової угоди застосовуються з моменту укладення договору, а не з моменту укладення додаткової угоди є помилковими та відповідно здійснення нарахування вартості поставленого позивачем до укладення додаткової угоди та частково сплаченого відповідачем товару за ціною, що визначена умовами додаткової угоди є неправомірним.

Згідно з п. 2 договору покупець зобов`язується своєчасно і в повному об`ємі здійснити оплату та прийняти товар.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Посилання позивача на акт звіряння станом на 31.03.2018, згідно якого заборгованість за договором складає 2.850.129,00 грн не приймаються судом до уваги, оскільки акт взаємних розрахунків в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні не вважається документом, що підтверджує здійснення господарських операцій між сторонами, у зв`язку із чим не може бути допустимим та належним доказом що підтверджує розмір заявленої вимоги до відповідача.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 844.593,00 грн (5.479.593,00 - 4.635.000,00 грн).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 844.593,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк оплату за поставлений товару не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами договору не визначено відповідальність у вигляді пені в разі порушення умов договору покупцем в частині строків оплати поставленого товару.

Враховуючи те, що неустойка, в даному випадку пеня, є договірною, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 506.776,36 грн безпідставні та задоволенню не підлягають.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за поставлений товар, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 632.598,07 грн інфляційних втрат (за період з червня 2017 року по січень 2019 року) та 166.625,70 грн - 3% річних (за період з 01.05.2017 по 31.01.2019).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Розрахунок 3% річних здійснюється за формулою:

Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За відсутності в матеріалах справи доказів здійснення відповідачем оплати поставленого товару не можливо встановити розміри сум боргу та відповідно періодів прострочення виконання грошового зобов`язання по сплаті поставленого товару, у зв`язку з чим у суду відсутня можливість здійснення перевірки правильності нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, в заявленому розмірі, є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 Справа Серявін та інші проти України (Заява N 4909/04) зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зважаючи на вищевказане, оцінивши доводи учасників справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агроплант є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія ВНІС (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, код ЄДРПОУ 39592572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агроплант (20300, Черкаська область, Уманський район, с. Юрківка, вул. Соборна, 1, код ЄДРПОУ 33761534) 844.593 (вісімсот сорок чотири тисячі п`ятсот дев`яносто три) грн. 00 коп. основного боргу, 12.668 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 03.03.2020.

СуддяВ.В.Сівакова