Постанова

від 04.03.2020 по справі 903/608/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 року Справа № 903/608/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г. , суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика-Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2019 року в справі №903/608/19 (суддя - Костюк С.В.)

час та місце ухвалення: 12 листопада 2019 року; м. Луцьк, пр. Волі; вступна і резолютивна частина проголошена о 10:31 год; повний текст рішення складено 15 листопада 2019 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-виробнича компанія "Ластівка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика-Україна"

про стягнення неустойки в сумі 432 000 грн..

за участю представників сторін:

від Позивача - Маляренко Д.С.;

від Відповідача - Коберський А.П..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія ЛАСТІВКА (надалі - Позивач) звернулася в Господарський суд Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Понінківська картонно-паперова фабрика-Україна (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості за період користування обладнанням в розмірі 144000 грн 04 коп., трьох відсотків річних в розмірі 2142 грн 25 коп., інфляційних втрат в розмірі 5250 грн 23 коп. та 288 000 грн неустойки.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідно до договору оренди від 1 вересня 2017 року №01/09/17-ВН, Позивач надав в користування Відповідача обладнання згідно зі специфікаціями в додатках, а саме вилковий автонавантажувач Komatsu FG25HT-14, з місячною орендною платою 24000 грн, при цьому строк оренди з 1 вересня 2017 року по 31 грудня 2018 року. Позивач зауважує, що вимога про повернення обладнання Відповідачем не виконана, орендна плата за період з січня по вересень не сплачена.

Заявою від 21 жовтня 2019 року Позивач уточнив позовну вимогу, а саме відмовився від стягнення інфляційних, 3 % річних, заборгованості та збільшив розмір неустойки до 432000 грн за період з січня по вересень 2019 року (а.с. 90-93), заявленої до стягнення згідно пункту 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2019 року (з урахуванням заяви від 21 жовтня 2019 року) позов задоволено. Стягнуто Відповідача на користь Позивача 432 000 грн неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування орендованим майном за час прострочення його повернення з січня по вересень 2019 року. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 6480 грн.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи матеріали справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що оскільки Відповідачем орендоване майно за актом приймання-передачі не було повернуто, а наведені Відповідачем доводи не засвідчують вжиття всіх залежних від боржника заходів щодо належного виконання зобов`язання стосовно повернення орендованого майна (враховуючи при цьому встановлені під час розгляду справи N903/483/18 обставини, що зумовлюють наявність правових підстав для нарахування Відповідачу заборгованості за оренду майна), то правомірним є нарахування Позивачем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування орендованим майном за час прострочення його повернення.

Не погоджуючись з винесеним судом першої інстанції рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу (а.с. 127-130), в якій з підстав, вказаних у даній скарзі, просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області в повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, мотивуючи апеляційну скаргу, Відповідач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було надано оцінку факту виведення об`єкта з виробничого процесу та його консервації з 2 березня 2018 року, а саме те, що невиконання Позивачем свого обов`язку щодо заміни швидкозношувальних матеріалів, вузлів та агрегатів перебуває в прямій залежності від виконання Відповідачем обов`язку щодо повернення обладнання Позивачу як орендодавцеві в стані, в якому обладнання було отримано (з урахуванням нормального зносу). При цьому, апелянт зауважує, що санкція статті 785 Цивільного кодексу України мала б застосовуватися у разі відсутності погодження сторонами розміру відповідальності за порушення строків повернення майна за договором оренди.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 грудня 2019 року (а.с. 126), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24 грудня 2019 року було призначено справу № 903/680/18 до розгляду на 5 лютого 2020 року об 14:20 год..

На підставі службової записки головуючого судді по справі №903/608/19 розпорядженням в.о. керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2020 року за №01-04/61 було призначено заміну судді-члена колегії у справі № 903/608/19.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2020 року було прийнято справу №903/608/19 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Петухов М.Г., суддя Розізнана І.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 лютого 2020 року з підстав, вказаних у даній ухвалі, розгляд апеляційної скарги було відкладено на 4 березня 2020 року об 14:00 год..

Водночас, Позивач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу Відповідача, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні від 4 березня 2020 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що Відповідач не міг повернути майно в належному стані саме з вини Позивача, оскільки об`єкт оренди не використовувався з березня 2018 року з огляду на його несправність та був законсервований.

В судовому засіданні від 4 березня 2020 року представник Позивача заперечив щодо доводів, висвітлених в апеляційній скарзі, вважає її безпідставною та необгрунтованою, а тому просить відмовити в її задоволенні, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Представник Позивача зазначив, що Договір оренди припинив свою дію, а відтак Відповідач повинен був повернути об`єкт оренди. Що ж до доводів про несправності, то представник Позивача вказав, що дані відносини не мають жодного відношення до предмету спору з огляду на їх зміст.

Заслухавши представника Позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що 1 вересня 2017 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди № 01/09/17-ВН (надалі - Договір; а.с.12-14).

Згідно пункту 1.1 Позивач надає, а Відповідач приймає у платне строкове користування обладнання згідно зі специфікаціями в додатках, котрі є невід`ємною частиною даного Договору.

У відповідності до пункту 2.2 Договору, повернення обладнання після закінчення терміну оренди повинно відбутися протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати закінчення терміну оренди; Відповідач зобов`язався повернути обладнання Позивачу в стані, в якому він був отриманий (з урахуванням нормального зносу).

Згідно пункту 8.3 Договору, у разі невиконання пункту 2.2 Договору й відсутності письмового узгодження між Позивачем та Відповідачем іншого терміну (дати) повернення обладнання, Позивач має право нарахувати штрафні санкції у розмірі 500 (п`ятсот) гривень (з ПДВ).

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що у всьому іншому, що не передбачено цим Договором, сторони керуються діючим законодавством України.

Додатком № 2 до Договору (специфікація) визначено, що в оренду передано вилковий автонавантажувач Komatsu FG25HT-14, орендна плата 24000 грн за місяць, строк оренди: початок з 1 вересня 2017 року, закінчення 31 грудня 2018 року або за домовленістю сторін (а.с. 16).

Відповідно до пункту 3.1 Договору, датою початку оренди обладнання вважається дата підписання відповідного акту прийому-передачі.

Додатком № 3 до Договору сторони оформили акт приймання-передачі орендованого майна (а.с. 17).

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що Договір сторонами продовжувався, відтак дія Договору, відповідно до пункту 10.3 Договору, закінчилась 31 грудня 2018 року.

В той же час суд констатує, що про відсутність наміру продовжити Договір зі сторони Позивача свідчить вимога № 3 від 10 січня 2019 року, зі змісту котрої вбачається, що Позивач просив повернути орендований автонавантажувач в стані, в якому він був отриманий (з врахуванням нормального зносу) (а.с.94-98).

На час вирішення спору в суді першої інстанції матеріали справи не містили доказів повернення орендованого майна Відповідачем Позивачу (в той же час, в судовому засіданні від 4 березня 2020 року сторони вказали, що орендоване майно на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції в даному судовому засіданні вже повернуто, проте не подано суду відповідних доказів).

Апеляційний господарський суд констатує, що предметом спору по даній справі (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21 жовтня 2019 року), є стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування автонавантажувачем за період з січня по вересень 2019 року, що становить 432000 грн..

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу дії статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Аналогічні положення містить частина перша статті 283 Господарського кодексу України.

Частиною третьою статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 286 Господарського кодексу України строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони у Договорі, з урахуванням Додатку № 2 від 1 вересня 2017 року, погодили сплату орендних платежів у розмірі 24 000 грн.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України, статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає, що як вбачається з матеріалів справи та не спростовується представниками сторін, Відповідач в період за котрий Позивач просить стягнути неустойку (з січня місяця 2019 року по вересень місяць 2019 року включно) не повернув Позивачу орендоване майно.

При цьому, колегія суддів констатує, що статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Розглядаючи позовні вимоги Позивача в правовому полі застосування статті 785 Цивільного кодексу України, колегія суддів досліджує заперечення Відповідача з приводу позовних вимог, які знайшли своє відображення в апеляційній скарзі, відносно того, що санкція статті 785 Цивільного кодексу України мала б застосовуватися у разі відсутності погодження сторонами розміру відповідальності за порушення строків повернення майна за Договором, що, на переконання Відповідача, і є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (покликаючись при цьому на пункт 8.3 Договору).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Згідно з статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Аналіз правових норм, зокрема, статті 230 Господарського кодексу України та частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про те, що штрафні санкції та неустойка у розмірі подвійної орендної плати є різними правовими інститутами.

Оскільки неустойка заявлена на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 Цивільного кодексу України (статтею 230 Господарського кодексу України), відповідно до якої й можуть застосовуватися приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Дана правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 березня 2018 року у справі № 914/730/17.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 лютого 2018 року в справі №910/12949/16 та від 17 грудня 2018 року в справі №906/1037/16.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги, з-приводу того, що дане обладнання не могло бути повернуто з огляду на те, що перебувало в неналежному стані та потребувало здійснення заміни швидкозношувальних матеріалів, які мали б здійснюватися за рахунок Позивача, то колегія суддів зазначає таке.

До матеріалів справи Відповідачем були долучені листи від 2 березня 2018 року за № 1/55-1, від 10 липня 2018 року № 1/214-1 та 2 січня 2019 року (а.с. 54-55) адресовані Позивачу, в котрих Відповідач вказував на необхідність заміни швидкозношувальних матеріалів, вузлів та агрегатів та зазначав, що ним було прийнято рішення не використовувати автонавантажувач з 2 березня 2018 року до моменту виконання Позивач свого зобов`язання по Договору. А також долучено наказ від 2 березня 2018 року (а.с. 57) про затвердження акту про тимчасове виведення об`єкта з виробничого процесу та його консервацію (при цьому матеріали справи не містять самого ж акту про тимчасове виведення об`єкта та його консервацію).

Дослідивши дані докази, колегія суддів не вважає їх належними та допустимими доказами саме в цих правовідносинах та межах предмету позовних вимог, оскільки: по-перше, в даній справі розглядаються позовні вимоги щодо стягнення неустойки за неповернення предмету оренди, а не вимоги про технічні несправності чи якісні характеристики предмету оренди; по-друге, зважаючи на такі доводи Відповідача він не був позбавлений можливості повернути об`єкт оренди в такому технічному стані в якому він був із зазначенням про такі недоліки в акті приймання-передачі майна; по-третє, Відповідач не був позбавлений можливості заявити про розірвання Договору або його припинення з огляду на невиконання Позивачем своїх зобов`язань по Договору; по-четверте, питання щодо використання чи не використання об`єкта оренди та його консервація мало б місце під час вирішення питання щодо стягнення орендної плати за час користування об`єктом оренди (де і досліджують обставини фактичного користування майном та відсутність можливості такого користування), а не дослідження правовідносин з приводу неповернення об`єкта оренди після закінчення дії Договору; по-п`яте, Відповідач доводячи про неможливіть повернути об`єкт оренди з огляду на його несправність, залишає поза увагою самі ж умови Договору (пункт 2.2) та частину 1 статті 785 ЦК України, якими передбачено, що наймач зобов`язаний повернути об`єкт оренди з урахуванням його нормального зносу (про це й і зазначається у листах Відповідача що він не у критичному стані а тільки необхідно заміна швидкозношувальних матеріалів).

Водночас суд констатує, що враховуючи вищенаведене та положення статті 785 Цивільного кодексу України, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 432 000 грн неустойки (саме в правовому полі дії частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 8.3 Договору, у разі невиконання пункту 2.2 Договору й відсутності письмового узгодження між Позивачем та Відповідачем іншого терміну (дати) повернення обладнання, Позивач має право нарахувати штрафні санкції у розмірі 500 (п`ятсот) гривень (з ПДВ).

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

При цьому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Разом з тим, вимогами частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідач не надав суду жодних доказів в підтвердження того, що в період з січня місяця 2019 року по вересень 2019 року Відповідачем вчинялися дії саме щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії Договору.

При цьому з огляду на встановлені вище обставини (підтверджені правовою позицією Верховного Суду) щодо того, що неустойка за статтею 785 Цивільного кодексу України є самостійним видом відповідальності і не є одним видом відповідальності з штрафом, визначним пунктом 8.3 Договору, то суд вказує на існування у Позивача права нараховувати неустойку за статтею 785 Цивільного кодексу України з моменту припинення дії Договору (з 1 січня 2019 року).

Водночас, суд ще раз констатує, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів констатує факт існування набравшого законної сили рішення Господарського суду Волинської області від 31 жовтня 2018 року в справі №903/483/18 (за позовом Позивача до Відповідача про стягнення 221 083 грн 39 коп.) котрим позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 184 000 грн. заборгованості, 2760 грн. судового збору та відмовлено в позові в частині стягнення 32000 грн заборгованості, 922 грн процентів річних, 4161 грн 39 коп. збитків, завданих інфляцією (а також провадження у справі в частині стягнення 1000 грн штрафу закрито та залишено без задоволення вимогу про стягнення 5000 грн. витрат на юридичні послуги), з огляду на залишення його без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду.

Північно-західний апеляційний господарський суд наголошує на тому, що даним судовим рішення встановлено наступні обставини:

враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів сплати орендних платежів за договором, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 184 000 грн. підлягають задоволенню, в решті позову про стягнення заборгованості слід відмовити, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не доведено вручення відповідачу рахунків на оплату.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку, обставинами справи підтверджується, що обладнання було виведено з виробничого процесу відповідача у зв`язку з необхідністю заміни саме швидкозношуваних деталей, заміна яких в силу п. 4.6. договору здійснюється за рахунок позивача та не передбачає, що на час проведення такої заміни орендна плата не стягується, тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в такому випадку відсутні підстави для застосування п. 4.7 договору.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи №903/483/18 обставини, на переконання колегії суддів, в даному випадку наявні правові підстави для нарахування Відповідачу неустойки за неповернення орендованого майна після закінчення Договору.

При цьому, колегія суддів ще раз констатує, що наведені Відповідачем докази не засвідчують вжиття всіх залежних від Відповідача заходів щодо належного виконання зобов`язання саме стосовно повернення орендованого майна враховуючи при цьому також встановлені під час розгляду справи №903/483/18 обставини, що зумовлюють наявність правових підстав для нарахування Відповідачу неустойки за неповернення орендованого майна після закінчення Договору оренди.

Отже, неповернення майна з оренди після закінчення Договору оренди є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а саме неустойки у розмірі подвійної орендної плати, яка є спеціальною мірою відповідальності наймача орендованого майна і застосовується виключно після припинення договірних відносин з оренди майна, а тому суд приходить до висновку про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача про стягнення вказаної неустойки.

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія задовольняє позов Позивача про стягнення з Відповідача 432 000 грн неустойки.

Дане було вчинено і місцевим господарським судом. Відповідно, колегія суддів залишає судове рішення без змін. Водночас, усе вищевказане у даній постанові вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, з огляду на що колегія суду залишає її без задоволення.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика-Україна" на рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2019 року в справі №903/608/19 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 12 листопада 2019 року в справі №903/608/19 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана постанова не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу № 903/608/19 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 5 березня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Розізнана І.В.