Постанова

від 25.02.2020 по справі 461/5762/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/5762/19 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/811/3144/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року м. Львів

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.

суддів Савуляка Р.В., Шандри М.М.

секретар Бадівська О.О.

за участю представника ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2019 року в складі судді Волоско І.Р.

у справі

за поданням державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Левко Л.Р. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ,-

ВСТАНОВИВ:

Державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Левко Л.Р. за погодженням із начальником Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тетюком Р.М. звернувся до суду з поданням у якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду громадянина України директора ТОВ Л.Д.К. (код ЄДРПОУ 38853451), юридична адреса 79005, м. Львів, проспект Шевченка, буд.7, офіс 11 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 , за межі України з вилученням закордонного паспортного документа - до виконання зобов`язань, визначених наказом Господарського суду Івано-Франківської області № 914/1252/18 від 26.10.2018 р. про стягнення 509 974, 17 грн. заборгованості, 12 801, 89 грн. пені, 1 132,87 грн. 3% річних, 7 858,63 грн. судового збору.

Оскаржуваною ухвалою подання задоволено.

Тимчасово обмежено у праві виїзду громадянина України директора ТОВ Л.Д.К. - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України з вилученням закордонного паспортного документа - до виконання зобов`язань, визначених наказом Господарського суду Івано-Франківської області № 914/1252/18 від 26.10.2018 р. про стягнення 509 974, 17 грн. заборгованості, 12 801, 89 грн. пені, 1 132,87 грн. 3% річних, 7 858,63 грн. судового збору.

Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що ухвала винесена з грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вказує, що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадках доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатись винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Зазначає, що обмеження виїзду за кордон може бути застосоване у разі наявності доказів про свідоме злісне ухилення боржника від виконання рішення суду.

Проте, не надано доказів того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлють чи ускладнюють виконання рішення суду, чи того що боржник безпідставно не з`являється на виклики державного виконавця та умисно ухиляється від виконання покладених на неї рішенням суду зобов`язань.

Вказує, що з`являлась на всі виклики державного виконавця та пояснювала, що оскільки майна у боржника немає, а рахунки арештовані - то підприємство фактично змушене було призупинити свою діяльність через відсутність коштів на купівлю сировини для продукції.

Окрім того, через призупинення діяльності підприємства їй також не виплачується і не нараховується заробітна плата.

Зазначає, що нею, як керівником підприємства відсутнє будь-яке ухилення від виконання рішення суду, а сам факт невиконання обумовлюється об`єктивними факторами, а не її виною у цьому.

Просить скасувати ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 13 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні подання державного виконавця.

Представник стягувача ПАТ виробничо Тогргової кондитерської фірми Ласощі -адвокат Пилипюк Л.Р. подала клопотання в порядку ст.. 43 ЦПК України про неможливість прибуття в судове засідання 26.02.2020року у зв`язку з хворобою та просила відкласти розгляд справи. Однак колегія суддів вважає, що дане клопотання слід відхилити з урахування ч.6 ст..441 ЦПК України.

Державний виконавець Галицького відділу державної виконавчої служби м.Львова Головного територіального управління юстиції у Львівській області в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся судом та виконав вимогу суду надав для огляду в судовому засідання виконавче провадження № ВП 57939289.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Як встановлено судом першої інстанції , що на виконанні у Галицькому відділі ДВС м. Львів перебуває виконавче провадження № ВП 57939289 з виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області № 914/1252/18 від 26.10.2018 р. про стягнення 509 974, 17 грн. заборгованості, 12 801, 89 грн. пені, 1 132,87 грн. 3% річних, 7 858,63 грн. судового збору.

19 грудня 2018 року у відповідності до вимог ст..3,4,25,26,27 Закону України Про виконавче провадження відкрито виконавче провадження відповідно до постанови державного виконавця (а.с.5)

Однак як встановлено Львівським апеляційним судом при огляді виконавчого провадження № ВП 57939289 така постанова боржнику ТОВ Л.Д.К. - надіслана не була, оскільки конверт повернуся за закінченням встановленого строку зберігання.

Окрім того як вбачається з матеріалів оглянутого виконавчого провадження, державним виконавцем накладено у відповідності до вимог ст.56 Закону України Про виконавче провадження арешт на все майно та кошти, що належить ТОВ Л.Д.К. .(а.с.6,9)

Як встановлено судом ОСОБА_3 є засновником і керівником ТОВ Л.Д.К. (а.с.2-13)

Згідно п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межи України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Згідно ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованого Законом України від 11 вересня 1997 року) та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в демократичному суспільстві заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдані суспільними інтересами.

Відтак, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні судових рішень з питань, що пов`язані з обмеженням конституційних прав і свобод громадян, зокрема - щодо обмеження їх у праві виїзду за межі України, є визначальним з огляду на дотримання законних прав людини і громадянина.

Як вбачається з вище наведеного, законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочину, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України , що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Обмеження на виїзд боржниці з України являє собою втручання в її право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03), Європейський суд визначив загальні стандарти щодо права на свободу пересування. Тимчасове обмеження в праві виїзду за ухилення від виконання зобов`язань має відповідати трьом критеріям: - ґрунтуватися на національному законі; - переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; - відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.

У цій справі Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише настільки, наскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою Напияло проти Хорватії (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії , § 121)

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. рішення Європейського Суду у справі Рінер проти Болгарії , § 124 і рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини", § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості та законності процедури (див. рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. у справі Сіссаніс проти Румунії ), скарга № 23468/02, § 70

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, які стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. у справі "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60)...".

Поклавши в основу судового рішення подання державного виконавця, в якому міститься лише перелік дій, які він здійснив в процесі виконання судового рішення, суд першої інстанції не проаналізував фактичні обставини справи в контексті національного та міжнародного законодавства.

Посилання у поданні лише на перелік дій, які здійснив державний виконавець, пов`язаних з виконанням рішення суду про стягнення боргу, не є підставою для обмеження у праві виїзду боржниці за межі України, оскільки законом не передбачені юридичні санкції у вигляді обмеження у праві виїзду за наявності лише факту невиконання зобов`язання.

Під поняттям ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Так, дійсно державним виконавцем у відповідності до вимог закону відкрито виконавче провадження, вчинено ряд дій на виконання судового рішення, про яке йшлося, однак підстав вважати, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, що могло б бути підставою для тимчасового обмеження його у праві виїзду за межі України немає з врахуванням такого.

Так, відповідно до ст. 28 Закону України Про виконавче провадження станом на час відкриття виконавчого провадження:

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження , про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням . Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Документи виконавчого провадження державним органам, органам місцевого самоврядування, банкам, іншим фінансовим установам, підприємствам, установам, організаціям, посадовим чи службовим особам можуть надсилатися у формі електронних документів. За умови авансування стягувачем у порядку, передбаченому цим Законом, витрат виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися його учасникам рекомендованими листами. У разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також електронною поштою. На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв`язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв`язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами. Виконавець або уповноважена ним особа може особисто вручити документи виконавчого провадження сторонам, іншим учасникам виконавчого провадження, також адміністрації підприємства, установи, організації, фізичній особі - підприємцю під розписку.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які дані про надіслання боржнику, а тим більше про отримання таким постанови про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено з матеріалів виконавчого провадження, ОСОБА_3 не отримувала ані ухвал про відкриття виконавчого провадження ані викликів до держвного виконавця, такі були повернуті за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Державний виконавець в поданні не зазначив як тимчасовий виїзд за межі України гарантує повернення боргу і, яким чином цей борг може бути повернуто при застосуванні такого обмеження.

Застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, національні суди зобов`язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин.

Автоматична, необмежена заборона у праві виїзду за межі країни є порушенням статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Враховуючи наведене, обмеження у праві виїзду за кордон було застосовано передчасно, без належного з`ясування фактичних обставин, що підлягають перевірці, тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні подання.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Галицького районного суду м.Львова від 13 серпня 2019 року - скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким в задоволенні подання державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби міста Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Левко Л.Р. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 5 березня 2020 року.

Головуючий

Судді