Рішення

від 25.02.2020 по справі 910/17150/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2020Справа № 910/17150/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Грузького Ю.О., розглянувши у загальному позовному провадженні справу № 910/17150/19

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)

в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

(65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19; ідентифікаційний код ВП: 40081200)

до Державного агентства резерву України

(01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392)

про стягнення 687 602,91 грн

Представники сторін :

від позивача: Ротар І.В., ордер серії ОД № 493665 від 02.12.2019;

від відповідача: Вавренюк О.А., довіреність вих№819/0/4-19 від 07.03.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 687 602,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов`язань за Договором № ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.04.2003 щодо відшкодування позивачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 687 602,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17150/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.01.2020.

15.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що, з огляду на положення чинного законодавства України, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, у зв`язку з чим відповідач вказує на відсутність правових підстав для здійснення відшкодування позивачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

У підготовче засідання 15.01.2020 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 15.01.2020 судом було оголошено перерву до 05.02.2020.

30.01.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про приєднання документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 05.02.2020 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 05.02.2020 представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.02.2020.

У судове засідання 26.02.2020 з`явились представники сторін.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, проти позову заперечував.

У судовому засіданні 26.02.2020 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.04.2003 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) (далі - комітет, відповідач) та Державним підприємством "Одеська залізниця" (правонаступником якого є ПАТ "Українська залізниця", яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "Українська залізниця") (далі - зберігач, позивач) було укладено Договір №ОД/НР-03-670-НЮ відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - Договір), предметом якого, згідно п. 1.1 Договору, є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем на складських приміщеннях, майданчиках зберігача.

Відповідно до пункту 1.2 Договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно із затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1. Передбачені договором форми актів затверджуються комітетом.

За умовами п. 2.1 Договору зберігач зобов`язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Відповідно до п. 2.8 Договору зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 зобов`язаний подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з "Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву", який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею від 17.01.2003, а також плани зміни та освіження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.

Згідно з пунктами 3.1 - 3.4 Договору комітет зобов`язаний: відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.

Відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженим комітетом зведеним кошторисом витрат зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву (пункт 4.1 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору зберігач надає комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Згідно з п. 4.4 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до пункту 4.3 Договору, не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (пункт 7.3 Договору).

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, ним, на виконання п. 4.3 Договору, на адресу відповідача листом № НР-4/22 від 14.01.2019 було направлено кошториси витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, пояснювальну записку до кошторису, розрахунки до них.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з порушенням встановленого п. 3.4 Договору строку в листі вих № 1353/0/4-19 від 26.04.2019 звернув увагу позивача на необхідність доопрацювання позивачем кошторису витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік.

Позивачем у відповідь на лист вих № 1353/0/4-19 від 26.04.2019 на адресу відповідача листом № НР-14/172 від 24.07.2019 було повторно направлено на затвердження кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2019 рік, разом зі звітними документами до нього, із зазначенням помилковості висновків відповідача щодо підстав для відмови у погодженні кошторису, який листом вих № 2664/0/4-19 від 10.09.2019 було також повернуто відповідачем без погодження.

Листом № НР-14/237 від 15.10.2019 позивач в порядку п. 4.3 Договору направив відповідачу звітні документи про витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ квартал 2019 (докази направлення вказаного листа з додатками містяться у матеріалах справи), зокрема, звіт про витрати на зберігання цінностей по філії за ІІІ квартал 2019 та акт № НР-14/236 на відшкодування витрат на зберігання цінностей по філії за ІІІ квартал 2019 на суму 687 602,91 грн.

За твердженнями позивача, відповідач протягом встановленого п. 3.4 Договору строку кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву не затвердив та не повернув його на адресу позивача та всупереч положенням п. 4.4 Договору витрат на утримання цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ квартал 2019 позивачу не відшкодував.

З огляду на те, що відповідачем не відшкодовано позивачу витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ квартал 2019 АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", відповідно до пунктів 2.8, 5.7 Положення про регіональну філію Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого наказом АТ "Українська залізниця" № 115 від 19.02.2018 (в редакції наказу № 793 від 27.12.2018), звернулось до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 687 602,91 грн витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Протягом перебування справи у провадженні суду, позивачем надано належним чином засвідчену копію листа відповідача вих № 3734/0/4-19 від 28.12.2019 та погодженого відповідачем кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву Регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" на 2019 рік, відповідно до якого загальна сума витрат, що підлягає відшкодуванню на 2019 рік, разом з ПДВ, складає 3 389 655,60 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Внаслідок укладення Договору між сторонами, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки і за своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з частиною 1 статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами частини 1 статті 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок) сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тони зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Судом встановлено, що за IІІ квартал 2019 витрати позивача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву склали 687 602,91 грн, що підтверджується, зокрема, звітом про витрати на зберігання цінностей по філії за ІІІ квартал 2019 та актом №НР-14/236 на відшкодування витрат на зберігання цінностей по філії за ІІІ квартал 2019.

Вказані звіт про витрати на зберігання цінностей по філії за ІІІ квартал 2019 та акт №НР-14/236 на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІІІ квартал 2019 (разом з документами, які підтверджують витрати на зберігання цінностей) було направлено відповідачу, докази чого містяться в матеріалах справи, що не заперечується відповідачем.

Втім, відповідач у встановлений Договором строк вказані вище документи не підписав та не повернув на адресу позивача.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.4 Договору, обов`язок відповідача щодо відшкодування витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву мав бути виконаний не пізніше 30 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Невиконання зобов`язання відповідачем за Договором щодо відшкодування позивачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав.

Заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві, щодо відсутності правових підстав для здійснення відшкодування позивачу витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, судом відхиляються як безпідставні та такі, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Законодавством не установлено залежності оплати товару (робіт, послуг) від фактичного фінансування видатків бюджетів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2018 у справі № 904/6252/17.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 687 602,91 грн витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Судовий збір у розмірі 10 314,04 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, буд. 28; ідентифікаційний код: 37472392) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, буд. 19; ідентифікаційний код ВП: 40081200) 687 602 (шістсот вісімдесят сім тисяч шістсот дві) грн 91 коп. витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та 10 314 (десять тисяч триста чотирнадцять) грн 04 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 06.03.2020.

Суддя О.В. Нечай