Постанова від 03.03.2020 по справі 922/3236/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. Справа № 922/3236/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю представників:

позивача - Зеленої Р.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 001706 від 30.11.2018, ордер серія ЗП №124371 від 29.09.2019)

відповідача - Сивака А.Ю. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1359 від 14.11.2005, ордер серія ХВ №30000291 від 23.12.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РІО-ЦЕНТР , м. Харків (вх. № 12 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 по справі № 922/3236/19 (суддя Аюпова Р.М.; повне рішення складено 03.12.2019 )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Архінформ-Проект , м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю РІО-ЦЕНТР , м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 76207,60 грн., -

ВСТАНОВИЛА :

01.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Архінформ-Проект , м. Запоріжжя (далі - ТОВ Архінформ-Проект ; позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю РІО-ЦЕНТР , м. Харків (далі - ТОВ РІО-ЦЕНТР ; відповідач) про стягнення заборгованості за договором оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018 в розмірі 76207,60 грн., з яких: 76120,00 грн. - основна заборгованість; 87,60 грн. - 3% річних за період прострочення з 17.09.2019 по 30.09.2019. Також позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.

Господарський суд Харківської області рішенням від 03.12.2019 позовні вимоги у справі № 922/3236/19 задовольнив повністю, стягнувши з відповідача - ТОВ РІО-ЦЕНТР на користь ТОВ Архінформ-Проект заборгованість за договором оренди від 01.07.2018 в загальному розмірі 76207,60 грн. та суму судового збору в розмірі 1921,00 грн.

Рішення мотивоване тим, що відповідачем в установленому порядку не спростовано обставини, на які посилається позивач стосовно неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди № 1-07-2018 від 01.07.2018, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу за орендними платежами в розмірі 76120,00 грн. нормативно та документально є доведеними, в зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі. Поряд із цим, здійснивши перерахунок 3% річних за період з 17.09.2019 по 30.09.2019, суд дійшов висновку, що даний розрахунок зроблено вірно, а, отже, сума 3% річних в розмірі 87,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

23.12.2019, тобто у строки, визначені частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вважає оскаржуване рішення у справі №922/3236/19 таким, що прийняте в результаті невірного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а тому підлягає перегляду і скасуванню апеляційним господарським судом з прийняттям нового рішення про повну відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на зокрема те, що:

-судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи в частині фактичного укладення з боку ТОВ РІО-ЦЕНТР договору оренди майна №1-07-2018 від 01.07.2018, чим порушено приписи статей 78, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України;

-судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи в частині правильності визначення та застосування позивачем орендної плати за договором №1-07-2018 від 01.07.2018, чим порушено статті 77, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України та невірно застосовано норми статтю 525, частину другу статті 632, частину першу статті 651 Цивільного кодексу України, частину другу статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ;

-судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи в частині обсягу рухомого майна, яке він вважав переданим в оренду за договором №1-07-2018 від 01.07.2018, тим самим порушено статті 78, 86, 210, 236 Господарського процесуального кодексу України та невірно застосовано норми статті 525, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України;

-стягуючи оренду плату за користування майном, не передбаченим договором оренди №1-07-2018 від 01.07.2018, суд першої інстанції невірно застосував статтю 525, частину першу статті 651 Цивільного кодексу України та безпідставно не врахував положення пункту 7.2. Договору №1-07-2018 від 01.07.2018 щодо обов`язковості внесення змін до Договору лише за домовленістю сторін, оскільки позивачем в односторонньому порядку збільшено орендні платежі.

Поряд із цим, відповідач, посилаючись на те, що справа №922/3236/19 розглядалася в спрощеному провадження, а ТОВ РІО-ЦЕНТР внаслідок випадкового неотримання судової кореспонденції за місцезнаходженням, не прийняло участі під час розгляду справи по суті, тому керуючись статтею 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач просить долучити до матеріалів справи та прийняти поданий додатковий письмовий доказ - нотаріально засвідчену заяву свідка - директора ТОВ РІО-ЦЕНТР ОСОБА_2. від 23.12.2019 за реєстровим №1496. У даній заяві ОСОБА_2 стверджує, що не укладав 01.07.2018 або в будь-яку іншу дату з ТОВ АРХІНФОРМ-ПРОЕКТ від імені ТОВ РІО-ЦЕНТР договір оренди майна №1-07-2018, не підписував цей договір, а також не підписував акт приймання-передачі майна в оренду №1/07 від 01.07.2018, акти наданих послуг №578 від 31.07.2018, №670 від 31.08.2018, №50 від 31.10.2018 до нього та не надавав жодній іншій особі повноважень на укладення (підписання) зазначеного правочину та оформлення (підписання) первинних документів від імені ТОВ РІО-ЦЕНТР . Крім того, ОСОБА_2 . стверджує, що 01.07.2018 було неробочим днем і в цей день він не знаходився у м. Запоріжжя. Цією заявою свідок ОСОБА_2 підтвердив свою обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань (ст. 384 Кримінального кодексу України) та готовність з`явитися до апеляційного суду за його викликом.

Також, враховуючи наявну необхідність додаткового з`ясування обставин справи №922/3236/19, зокрема в частині можливих ознак підроблення договору №1-07-2018 від 01.07.2018 та первинних документів, доданих до позову, підтвердження свідчень директора відповідача, ТОВ РІО-ЦЕНТР відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України звернулося до суду апеляційної інстанції із клопотанням про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 у справі №922/3236/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Зубченко І.В.

Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/3236/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 для розгляду справи № 922/3236/19 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Істоміна О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 922/3236/19. Даною ухвалою позивача зобов`язано у строк до 23.01.2020 включно надати до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу; письмові пояснення та/або заперечення щодо поданого відповідачем разом із апеляційною скаргою клопотання про долучення до матеріалів справи та прийняття додаткового письмового доказу (заяви свідка).

23.01.2020 судом апеляційної інстанції від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 660 Х/3), в якому ТОВ Архінформ-Проект просить суд апеляційної інстанції:

-долучити до матеріалів справи № 922/3236/19 копії податкових накладних № 78 від 31 липня 2018 року з квитанцією № 1, № 90 від 31 серпня 2018 року з квитанцією № 1, № 57 від 31 жовтня 2018 року з квитанцією № 1 та копію довіреності від 13.08.2018, що видана ТОВ РІО-ЦЕНТР Казакову В.М. на право підписання документів від імені підприємства;

-відмовити ТОВ РІО-ЦЕНТР в задоволенні клопотання про долучення до матеріалів справи № 922/3236/19 нотаріально посвідченої заяви свідка директора ТОВ РІО-ЦЕНТР ОСОБА_2.;

-відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ РІО-ЦЕНТР на рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/3236/19 від 03 грудня 2019 року;

-залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області у справі № 922/3236/19 від 03 грудня 2019 року.

В обґрунтування необхідності залучення до матеріалів справи податкових накладних позивач посилається на те, що оскільки відповідач не брав участі під час розгляду справи в суді першої інстанції та його позиція з приводу спору не була відомою суду та позивачу, тому у поданні зареєстрованих податкових накладних в якості додаткового доказу у справі з боку позивача не було необхідності. Наразі позивач вважає за необхідне долучити такі докази в якості додатково обґрунтування позиції позивача у справі, адже відповідач за рахунок спірних операцій сформував собі податковий кредит, тому зареєстровані у ЄРПН податкові накладні свідчать про факт здійснення господарських операцій та наявності невиконаних грошових зобов`язань відповідача перед позивачем.

Поряд із цим, позивач, категорично заперечуючи проти задоволення клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи та прийняття до уваги під час перегляду оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції заяви свідка, зазначив, що відповідач не був позбавлений надати суду відповідні докази та заперечення ще під час розгляду справи судом першої інстанції, проте відповідач виключно зі своєї вини, діючи умисно, не брав участі у судовому розгляді даної справи в суді першої інстанції, вибірково отримував кореспонденцію від господарського суду та не з`являвся у судові засідання. Таким чином за відсутності наведення поважних причин неподання доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивач стверджує про відсутність підстав для долучення до матеріалів справи та прийняття до уваги під час перегляду оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції заяви свідка.

Також позивач зазначає, що в силу статті 87 Господарського процесуального кодексу України, яка є імперативною, факт укладення господарського договору не може підтверджуватись показаннями свідка, заява свідка не замінює первинних документів щодо виконання договору. У договорі, актах прийому-передачі наданих послуг, окрім підпису уповноваженої особи - директора, наявна печатка ТОВ РІО-ЦЕНТР , що свідчить про те, що юридична особа, проставляючи печатку на документах засвідчує свою участь у їх складанні, однак відповідачем не надано доказів того, що печатку підприємства на договорі та первинних документах підроблено або вона вибула з володіння відповідача незаконним шляхом. Доказів порушення кримінального провадження за фактом підроблення таких документів відповідачем не надано, як і не заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи тощо. Також, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про визнання недійсним договору оренди, чого на даний момент не зроблено, доказів не надано. Тому позивач стверджує, що договір та акти прийому-передачі наданих послуг є належними доказами надання відповідачу майна в оренду та отримання таких послуг з боку відповідача, а, отже, й наявності заборгованості.

Крім того, позивач вважає, що суд в оскаржуваному рішенні дійшов правильного висновку про те, що надані позивачем докази у справі є належними та допустимими доказами наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Надані позивачем акти прийому-передачі послуг відповідають вимогам, які ставляться до первинного документа Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки в них наявні всі необхідні реквізити первинного документа, та з них вбачається зміст та обсяг господарської операції, вони фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин та є підставою виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за оренду майна. Більш того, всі акти прийому-передачі послуг підписані з боку обох сторін та скріплені їх печатками, зауважень у відповідача до форми та змісту актів не пред`явлено.

Окрім того, позивачем у відзиві на апеляційну скаргу заявлено про необхідність вирішення питання про судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення судом апеляційної інстанції відповідного судового рішення. Позивач повідомив, що докази на підтвердження понесення цих витрат будуть надані ним протягом п`яти днів з моменту винесення рішення у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2020 справу № 922/3236/19 призначено до розгляду на 11.02.2020 об 11:30 год. Позивача зобов`язано надати суду апеляційної інстанції для огляду оригінали документів, що додані до позовної заяви, а саме: -договору № 1-07-2018 про оренду майна від 01.07.2018, -акту приймання-передачі майна в оренду № 1/07 від 01.07.2018 за договором № 1-07-2018 про оренду майна від 01.07.2018, -акту надання послуг № 578 від 31.07.2018, -акту надання послуг № 670 від 31.08.2018, -акту надання послуг № 50 від 31.10.2018.

05.02.2020 судом апеляційної інстанції від ТОВ РІО-ЦЕНТР одержані письмові пояснення (вх. № 1137), відповідно до яких відповідач вважає доводи позивача безпідставними та просить суд відмовити у прийнятті додаткових доказів, що надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу.

У цих поясненнях відповідач стверджує, що надана ним заява свідка не суперечить вимогам частини другої статті 87 Господарського процесуального кодексу України; наявність печатки на доданих до позову первинних документах не створює юридичних наслідків; підписи у первинних документах візуально відрізняються один від одного; надані позивачем податкові накладні та довіреність на отримання ТМЦ від 13.08.2018 є неналежними доказами, до того ж поданими з порушенням вимог процесуального законодавства.

В судовому засіданні 11.02.2020 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні 11.02.2020 не заперечував проти задоволення клопотання відповідача про залучення до справи заяви свідка та залишив вирішення цього питання на розсуд суду, але з правовою позицією відповідача не згоден, вважає доводи скаржника безпідставними, а вимоги скарги такими, що задоволенню не підлягають.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 24.01.2020 позивачем надано суду для огляду оригінали витребуваних документів, які досліджено колегією суддів в судовому засіданні 11.02.2020.

У судовому засіданні 11.02.2020 при розгляді справи по суті судом оголошено перерву до 03.03.2020 о 14:30 год.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.02.2020 задоволено клопотання ТОВ Архінформ-Проект , м. Запоріжжя (вх. № 1938 від 26.02.2020) про участь представника у судовому засіданні 03.03.2020 о 14:30 год. в режимі відеоконференції при розгляді справи № 922/3236/19; доручено Ленінському районному суду м. Запоріжжя (69006, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 1/2) забезпечити проведення відеоконференції 03.03.2020 при розгляді справи № 922/3236/19.

03.03.2020 представником ТОВ РІО-ЦЕНТР - адвокатом Сиваком А.Ю. через канцелярію суду надано клопотання (вх. № 2158) про розподіл судових витрат шляхом покладення на позивача понесених відповідачем у зв`язку із розглядом апеляційної скарги на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн.

В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини п`ятої статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.

Всі надані сторонами суду апеляційної інстанції документи долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 03.03.2020 представники позивача та відповідача підтримали свої правові позиції по справі, які відповідно до наданих пояснень, є незмінними.

Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи у відповідності до приписів частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає на підставі наступних встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин справи.

01.07.2018 між позивачем - ТОВ Архінформ-Проект (орендодавець) в особі директора Лисечко А.О., який діє на підставі Статуту, та відповідачем - ТОВ РІО-ЦЕНТР (орендар) в особі директора ОСОБА_2. укладено Договір № 1-07-2018 про оренду майна (далі - Договір) (том 1 аркуші справи 12-16).

Даний договір підписано без зауважень та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ РІО-ЦЕНТР (код 25185957) ОСОБА_2 є підписантом з 29.03.2011 (відповідно до Статуту).

Відповідно до пункту 1.1. Договору в порядку та на умовах цього Договору, орендодавець надає в строкове платне користування майно: шафи трьохдверні, що належать орендодавцеві на праві власності, а орендар зобов`язується прийняти таке майно та сплатити за його користування орендну плату.

Найменування, детальні характеристики майна, кількість вказуються в актах приймання-передачі, що є невід`ємними частинами цього Договору.

Згідно пункту 1.5. Договору сторони домовились, що плануюча кількість орендованих шаф складає 10 штук.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що орендодавець зобов`язаний передати майно орендареві в користування з моменту укладення цього договору за актом приймання-передачі.

Датою передачі майна в оренду або його повернення з оренди є дата укладення відповідного акту приймання-передачі. Акти підписуються та скріплюються печатками сторін. Акти складаються в двох ідентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної сторони (пункт 2.2. Договору).

Вартість оренди майна на одну одиницю за один день складає 55 грн. без ПДВ (пункт 3.1. Договору).

У пункті 3.2. Договору сторони передбачили, що загальна вартість Договору складає сума вартості всіх орендних послуг наданих за цим Договором, відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг .

Сторони за Договором також погодили, що орендні послуги за цим Договором приймаються орендарем за актами приймання-передачі наданих послуг, які складаються орендодавцем кожного місяця на обсяг послуг наданих в минулому місяці. Акт приймання-передачі наданих послуг надається орендодавцем орендареві до 5 числа кожного місяця (пункт 3.4. Договору).

Згідно пункту 3.5. Орендар зобов`язаний підписати та скріпити печаткою акт приймання-передачі наданих послуг та повернути один його підписаний примірник орендодавцеві.

Пунктом 3.6. Договору сторони обумовили, що вартість оренди майна на одну одиницю за один день може змінюватися відповідно до понесених витрат на утримання майна орендодавцем.

Згідно пунктів 4.2.1., 4.2.2. Договору орендодавець має право:

-своєчасно та в повному обсязі отримувати від орендаря орендну плату, передбачену цим Договором;

-збільшити розмір орендної плати за користування майном у випадках, передбачених або не заборонених цим Договором та чинним законодавством України.

Пунктом 4.3.1. Договору передбачено обов`язок орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендодавцеві орендну плату на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Згідно пункту 7.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов даного Договору позивачем, як орендодавцем, передано, а відповідачем (орендарем) прийнято в оренду 10 штук шаф трьохдверних, що підтверджується двостороннім Актом приймання-передачі майна в оренду № 1/07 за Договором № 1-07-2018 від 01.07.2018 (том 1 аркуш справи 17). Даний Акт підписаний з боку ТОВ Архінформ-Проект директором Лисечко А.О., а з боку ТОВ РІО-ЦЕНТР директором ОСОБА_2. Підписи цих осіб на даному Акті скріплені печатками підприємств.

Поряд із цим, на підтвердження виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з надання шаф в оренду за Договором, та на засвідчення факту користування з боку відповідача орендованим майном, сторонами підписано та скріплено печатками:

- акт надання послуг № 578 від 31.07.2018 (оренда шаф трьохдверних у кількості 2 шт.) на загальну суму з ПДВ 880,00 грн. (том 1 аркуш справи 18);

- акт надання послуг № 670 від 31.08.2018 (оренда шаф трьохдверних у кількості 13 шт.) на загальну суму з ПДВ 25740,00 грн. (том 1 аркуш справи 19);

- акт надання послуг № 50 від 31.10.2018 (оренда шаф трьохдверних у кількості 25 шт.) на загальну суму з ПДВ 49500,00 грн. (том 1 аркуш справи 20).

Підписуючи ці акти, відповідач не заперечував проти використання ним саме такої кількості орендованого майна (шаф трьохдверних) за Договором.

Таким чином, загальна вартість оренди шаф, на підставі вищевказаного Договору, склала 76120,00 грн. з ПДВ.

Орендодавцем також виставлено відповідні рахунки на оплату за надані орендні послуги, зокрема: № 580 від 31.07.2018 на суму 880,00 грн. з ПДВ, № 670 від 31.08.2018 на суму 25740,00 грн. з ПДВ та № 45 від 31.10.2018 на суму 49500,00 грн з ПДВ (том 1 аркуші справи 21-23), які відповідачем не сплачені.

Враховуючи те, що у Договорі сторонами не погоджено строку внесення орендних платежів, тому ТОВ Архінформ-Проект 07.08.2019 направило ТОВ РІО-ЦЕНТР вимогу за вих. № 24 про сплату заборгованості за вищевказаним Договором оренди, яку відповідачем фактично не було отримано, а лист повернувся позивачу з відміткою органу поштового зв`язку про його невручення адресату (том 1 аркуші справи 24-27).

Враховуючи повернення вказаної вимоги, позивач в порядку досудового врегулювання спору направив на адресу відповідача 06.09.2019 повторну вимогу за вих. № 922 про сплату заборгованості за Договором оренди майна у розмірі 76120,00 грн. у семиденний строк з моменту отримання вимоги (том 1 аркуш справи 28-29). На підтвердження надсилання повторної вимоги та її отримання відповідачем 09.09.2019, позивач надав експрес-накладну № 59000446118780 та роздруківку з сайту Укрпошти щодо відстеження даного поштового відправлення (том 1 аркуші справи 30-31).

Відповідач у суді апеляційної інстанції не спростовує і не заперечує, що вказана вимога отримана ним 09.09.2019.

Частиною п`ятою статті 5 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

В силу пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення .

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами.

Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину.

Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватись від дій, які б могли б порушити права інших осіб, не допускається зловживання правом в інших формах.

Доктриною venire contra factum proprium закріплено принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У пункті 5.7. Договору сторони домовились, що усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 8.1. Договору передбачено, що усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регулюються цим Договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Проте всупереч вимогам чинного законодавства та умовам Договору вимога за вих. № 922 про сплату заборгованості за Договором № 1-07-2018 від 01.07.2018 відповідачем проігнорована і залишена без жодного реагування. Після отримання цієї вимоги відповідач наявність суми заборгованості в розмірі 76120,00 грн. за Договором оренди, або факт укладення самого Договору, ніяким чином не заперечив та вимогу не виконав, що стало підставою для звернення позивача із даним позовом до місцевого господарського суду.

Як зазначає позивач, ТОВ РІО-ЦЕНТР не виконало взяті на себе грошові зобов`язання з внесення орендної плати за вищевказаним Договором оренди, тому ці кошти підлягають стягненню в судовому порядку.

Також позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення 87,60 грн. 3% річних за період прострочення з 17.09.2019 по 30.09.2019.

Рішення суду першої інстанції, з чим повністю погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду аргументовано тим, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу та 3% річних у визначених сумах є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписами пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України договори є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов`язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

За вимогами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обов`язковість договору для виконання сторонами встановлена статтею 629 Цивільного кодексу України.

У статті 1, частині 2 статті 9, частині 2 статті 759, частині 3 статті 760 Цивільного кодексу України і частині 2 статті 4, частині 6 статті 283 Господарського кодексу України, наведено загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, визначено у Господарському кодексі України. Отже, якщо у цьому Кодексі не передбачено таких особливостей, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За визначеннями наведеними у частині першій статті 759 Цивільного кодексу України та у статті 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (стаття 760 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Частинами першою, п`ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 286 Господарського кодексу України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина перша статті 763 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, обов`язок відповідача сплачувати орендну плату визначено умовами Договору.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано під час судового розгляду, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання з надання майна в оренду за Договором згідно акту передачі майна в орендне користування. Факт користування відповідача орендованим майном у кількості та вартістю послуг, підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками актами надання послуг на загальну суму 76120,00 грн. з ПДВ. Строк виконання грошового зобов`язання для відповідача є таким, що настав.

Однак відповідач надання йому позивачем майна в оренду за Договором не визнає та заперечує сам факт укладення цього Договору, вказуючи на те, що директор підприємства відповідача - ОСОБА_2 не укладав у неробочий день 01.07.2018 або в будь-яку іншу дату з ТОВ Архінформ-проект від імені ТОВ РІО-ЦЕНТР Договір оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018, не підписував цей договір, оскільки не знаходився в цей час у місті Запоріжжя, яке вказане місцем укладення договору, а також не підписував акти приймання-передачі майна в оренду, як і не надавав жодній іншій особі повноважень на укладення (підписання) цього договору та оформлення (підписання) первинних документів від імені ТОВ РІО-ЦЕНТР . Вказані обставини відповідач підтверджує заявою свідка - директора ОСОБА_2.

Розглянувши вказані доводи, які не були заявлені відповідачем у суді першої інстанції через те, що відповідач випадково не отримував кореспонденцію із зазначеного суду за місцезнаходженням ТОВ РІО-ЦЕНТР та дізнався про розгляд справи лише під час розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів відхиляє вищезазначені заперечення відповідача та заяву свідка, оскільки обставини щодо неукладення Договору № 1-07-2018 від 01.07.2018 та можливого підроблення первинних документів (договору оренди, усіх актів, що додані до позову) не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідженням у судовому засіданні 11.02.2020 оригіналів доданих до позову у даній справі документів колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що Договір оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018 відповідає вищевказаним вимогам статті 638 Цивільного кодексу України, оскільки даний договір підписаний директорами підприємств і скріплений печатками сторін як юридичних осіб, а печатка належить до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Враховуючи те, що відповідач не довів фактів протиправного використання своєї печатки, не надав доказів її втрати і доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку із втратою чи викраденням, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що Договір оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018 є укладеним між сторонами у справі. При цьому посилання відповідача на те, що Договір № 1-07-2018 датований 01 липня 2018 року, який був неробочим днем, жодним чином не спростовує факту його укладення та не спростовує обсягу прав та обов`язків, котрі випливають із його умов. До того ж, укладення даними суб`єктами господарювання договору оренди майна № 1-07-2018 у неробочий день (01.07.2018 - неділя) не суперечить жодним вимогам чинного законодавства.

Відповідачем не надано доказів оскарження Договору оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018 або визнання його недійсним в судовому порядку.

Враховуючи викладене, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено порушень норм законодавства, а також прав та інтересів відповідача при укладенні Договору оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018.

Схвалення укладеного правочину відповідачем та отримання послуг за спірним Договором підтверджується також і подальшими діями сторони, що вбачається з особисто підписаного директором ТОВ РІО-ЦЕНТР - ОСОБА_2. Акту приймання-передачі майна в оренду № 1/07 від 01.07.2018 за Договором та затверджених цією особою Актів надання послуг № 578 від 31.07.2018, № 670 від 31.08.2018 та № 50 від 31.10.2018.

Аналізуючи вищевикладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази є переконливими в підтвердженні факту укладання та виконання Договору оренди майна № 1-07-2018 від 01.07.2018, а твердження відповідача не ґрунтуються на доказах, що зібрані у справі.

За приписами частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга статті 73 ГПК України).

За приписами статті 66 Господарського процесуального кодексу України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Згідно зі статтею 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка.

Відповідно до статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах.

Тобто, доведення обставин даного позову може ґрунтуватися виключно на підставі письмових доказів, а не на заявах свідків, які суперечать письмовим доказам, наявним в матеріалах справи.

Колегія суддів в процесі апеляційного розгляду справи з`ясувала, що надана відповідачем заява свідка і викладені в ній відомості жодним чином не впливають на спірні правовідносини, не спростовують доводи позивача щодо використання відповідачем наданого в оренду майна у певній кількості та вартістю орендних послуг, що засвідчена у вищезазначеному акті приймання-передачі майна та актах надання послуг.

Крім того, згідно з положеннями статті Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (в редакції з 01.07.2018) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Копії первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства лише за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Обов`язковим є складання реєстру документів, що вилучаються у порядку, встановленому законодавством.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому у даній справі належить дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху майна, що передавалося в оренду (як-то: обставини передачі майна в оренду та його використання у господарській діяльності наймача).

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання може мати печатки. Для виготовлення печаток одержання будь-яких документів дозвільного характеру не передбачається.

Колегія суддів апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановила, що в акті приймання-передачі майна в оренду № 1/07 від 01.07.2018, який підписано директорами підприємств позивача та відповідача, зазначено посадову особу відповідача (наймача), відповідальну за здійснення господарської операції з прийняття майна в орендне користування - директора ТОВ РІО-ЦЕНТР - ОСОБА_2., який скріплений печаткою ТОВ РІО-ЦЕНТР . Поряд із цим в актах надання послуг зазначено посадову особу відповідача (наймача), відповідальну за здійснення господарської операції з надання позивачем послуг оренди майна (Казаков В.М.), реквізити довіреності, на підставі яких ця особа діяла від імені відповідача. Разом з тим, наведені акти містять такі обов`язкові реквізити як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється надання послуг за цими накладними; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; особисті підписи в графі Замовник та Виконавець , які засвідчені відтиском печатки сторін. Крім того, сторони у вказаних актах засвідчили, що не мають одна до одної жодних претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг), а у верхньому правому куті зазначених актів міститься відмітка Затверджую за підписом директора ОСОБА_2. та відтиск печатки ТОВ РІО-ЦЕНТР .

Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, та беручи до уваги те, що відповідачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки, у колегії суддів апеляційної інстанції відсутні правові підстави вважати, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, а отже могла використовуватися проти його волі.

Доводи відповідача, що договір та надані до позову первинні документи є підробленими не підкріплені жодними доказами, адже в силу положень статей 13, 74, 80, 81 Господарського процесуального кодексу України саме на останнього покладений обов`язок доведення таких власних заперечень на позов.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що надані ТОВ Архінформ-Проект до позовної заяви договір та акти є належними доказами у справі. Відтиск печатки на цих документах є належним свідченням участі ТОВ РІО-ЦЕНТР у здійсненні господарських операцій за цими первинними документами.

Наявні у справі матеріали свідчать про протиправну поведінку відповідача, який порушив умови Договору та вимоги чинного законодавства, через що є вірними висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 76120,00 грн. суми основного боргу, що виник через несплату відповідачем орендних платежів, адже захисту підлягає лише законна та добросовісна поведінка учасника правовідносин.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань позивачем було нараховано також до сплати 87,60 грн. 3% річних за період з 17.09.2019 по 30.09.2019.

За визначенням статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відсотків річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахованих 3% річних колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що цей розрахунок є арифметично правильним і таким, що відповідає положенням законодавства, а отже підстави для скасування рішення у цій частині позовних вимог також відсутні.

Посилання відповідача на те, що позивач всупереч умовам пункту 7.2. Договору, якими передбачено внесення змін до Договору лише за домовленістю сторін, в односторонньому порядку збільшив вартість оренди майна, є безпідставними, оскільки у відповідності до умов Договору вартість оренди майна складає за одну одиницю 55,00 грн. без ПДВ на день, а в актах № 670 від 31.08.2018 та № 50 від 31.10.2018 вказано ціну вартості оренди однієї шафи за місяць (30 днів) 1980,00 грн. з ПДВ (1980,00 грн. / 30 днів = 66,00 грн. з ПДВ (ПДВ 11,00 грн.); 66,00 грн. з ПДВ це один день оренди однієї шафи), що повністю узгоджується із пунктом 7.2. Договору. Тобто жодного збільшення вартості орендованого майна з боку позивача не здійснено, тому аргументи відповідача з цього приводу судом відхиляються.

Не приймаються до уваги і відхиляються судом апеляційної інстанції надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу копії податкових накладних № 78 від 31 липня 2018 року з квитанцією № 1, № 90 від 31 серпня 2018 року з квитанцією № 1, № 57 від 31 жовтня 2018 року з квитанцією № 1 та копія довіреності на ім`я Казакова В. М. від 13.08.2018 від ТОВ РІО-ЦЕНТР , оскільки судом апеляційної інстанції не розглядаються докази, що не були заявлені у суді першої інстанції і не були предметом розгляду місцевого господарського суду.

Відповідно до частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно частини другої статті 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Проте позивач не довів суду апеляційної інстанції неможливість подання ним вищезазначених податкових накладних та довіреності суду першої інстанції разом із позовом, які були в нього в наявності станом на день звернення до господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини.

Висновки суду першої інстанції про задоволення позову є законними та вмотивованими, що скаржником не спростовано.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції при вирішенні даної справи правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, прийняв законне та обґрунтоване рішення, тому у відповідності до статті 276 Господарського процесуального кодексу України в задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлено до стягнення 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що понесені ТОВ РІО-ЦЕНТР у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи.

Проте, оскільки у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для скасування рішення місцевого господарського суду у даній справі та задоволення апеляційної скарги, то витрати по сплаті судового збору в розмірі 2881,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн., понесені відповідачем у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на заявника по скарзі і відшкодуванню не підлягають. Відповідно, враховуючи, що суд апеляційної інстанції не скасовує, не змінює рішення місцевого господарського суду і не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат за заявою представника ТОВ РІО-ЦЕНТР (відповідача) вх. № 2158 від 03.03.2020 судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Поряд із цим, питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, підлягає вирішенню після подачі позивачем відповідних доказів у встановлені пунктом 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України строки.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю РІО-ЦЕНТР , м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 по справі № 922/3236/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 03.12.2019 по справі № 922/3236/19 залишити без змін.

Судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю РІО-ЦЕНТР , м. Харків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає касаційному оскарженню у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.03.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко