Рішення

від 05.03.2020 по справі 910/16899/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2020Справа № 910/16899/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК

до Соколюк Лади Василівни

про стягнення 130 767,00 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Соколюк Лади Василівни (відповідач) про стягнення 130 767,00 грн на підставі Договору-доручення № Э-0412 організації транспортних перевезень вантажів автомобільним транспортом від 04.12.2017 (далі - Договір) та заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018, № 95 від 08.06.2018, № 124 від 06.07.2018, з яких: 115 871,59 грн основного боргу, 4 698,76 грн 3% річних та 10 196,56 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на виконання заявок, оформлених та погоджених сторонами на підставі Договору, позивачем було організовано та здійснено перевезення вантажу, проте відповідачем в порушення умов п. 6.3 Договору не здійснено оплату за перевезення вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 постановлено звернутися до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Соколюк Лади Василівни .

23.12.2019 через відділ діловодства суду від Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла інформація на запит суду стосовно зареєстрованого місця проживання Соколюк Лади Василівни .

02.01.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 919/16899/19 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 03.01.2020 про відкриття провадження у справі № 910/16899/19.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог б/н від 20.01.2020. Наведеною заявою позивач вказав, що ним було здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних в результаті чого, розмір позовних вимог збільшився на 1546,56 грн, а тому з урахуванням збільшення позовних вимог ціна позову складає 132 313,56 грн. В якості додатків до заяви позивач долучив платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 141,00 грн та докази направлення цієї заяви відповідачу.

Судом встановлено, що відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 115 871,59 грн основного боргу, 4 635,47 грн 3 % річних, 11 806,50 грн інфляційних витрат.

З огляду на те, що заява позивача про збільшення розміру позовних вимог відповідає вимогам, встановленим статтями 46, 170 ГПК України, зокрема до неї додано докази направлення примірника такої заяви відповідачу, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, суд приймає до розгляду відповідну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК .

Отже, нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, становить 132 313,56 грн, з яких: 115 871,59 грн основного боргу, 4 635,47 грн 3 % річних, 11 806,50 грн інфляційних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2020 прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК про збільшення розміру позовних вимог б/н від 20.01.2020.

31.01.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

13.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності.

13.02.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 витребувано у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК оригінали доказів, долучених до позовної заяви, а саме: оригінал заявки № 88 від 29.05.2018; оригінал заявки № 95 від 08.06.2028; оригінал Акту надання послуг від 22.06.2028 № 29; оригінал заявки № 124 від 06.07.2018; оригінал Акту надання послуг № 30 від 18.07.2018.

02.03.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.02.2020 надійшла заява про долучення до матеріалів справи оригіналів доказів, долучених до матеріалів справи, а саме: оригінал заявки № 88 від 29.05.2018; оригінал заявки № 95 від 08.06.2028; оригінал Акту надання послуг від 22.06.2028 № 29; оригінал заявки № 124 від 06.07.2018; оригінал Акту надання послуг № 30 від 18.07.2018.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи та долучені до них докази, подані позивачем та відповідачем.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень,та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

04.12.2017 між Фізичною особою-підприємцем Соколюк Ладою Василівною (відповідач, експедитор 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК (позивач, експедитор 2) був укладений Договір-доручення № Э-0412 організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір або Договір № Э-0412 від 04.12.2017).

За твердженням позивача, на виконання умов Договору, останній на підставі заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018 № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 надав відповідачу послуги з міжнародного перевезення вантажу автотранспортом на загальну суму 115 871,59 грн.

В свою чергу відповідач, за надані послуги не розрахувався, у зв`язку із чим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 132 313,56 грн, з яких: 115 871,59 грн - основний борг, 4 635,47 грн - 3 % річних, 11 806,50 грн - інфляційні витрати (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Як вбачається із матеріалів справи, спірний Договір укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК та Фізичною особою-підприємцем Соколюк Ладою Василівною, в той же час, наразі позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК заявлено позовні вимоги до Соколюк Лади Василівни , як до фізичної особи.

Як встановлено судом, 30.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем Соколюк Ладою Василівною.

Суд зазначає, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Аналогічної правової позиціх дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17.

Таким чином, оскільки спірні правовідносини сторін у даній справі виникли під час здійснення Соколюк Ладою Василівною підприємницької діяльності як фізичною особою-підприємцем, то спір у даній справі підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріали справи містять відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 31.01.2020 через відділ діловодства суду, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує факт надання позивачем послуг з перевезення та повністю не визнає вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних. В якості додатку до відзиву відповідачем також подано заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строк позовної давності на підставі норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ) до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (.ст 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом, 04.12.2017 між Фізичною особою-підприємцем Соколюк Ладою Василівною (відповідач, експедитор 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК (позивач, експедитор 2) був укладений Договір-доручення № Э-0412 організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір або Договір № Э-0412 від 04.12.2017). Даний Договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають при організації та здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом по Україні та за її межами, та розрахунках за наведені перевезення між експедитором 2, з однієї сторони, та експедитором 1, з іншої сторони (п. 1.1 Договору). Відповідно до п. 1.2 Договору експедитор 1 діє за дорученням від імені та за рахунок резидента або нерезидента України (довірителя). Експедитор 1 доручає, а експедитор 2 приймає на себе зобов`язання протягом строку дії Договору здійснювати від імені експедитора 1 та за рахунок замовника організацію перевезень та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 3.1 Договору експедитор 1 напередодні дати завантаження, але не менш ніж за 24 години, направляє (можливо факсом) експедитору 2 у довільній формі Заявку на перевезення (далі - Заявка), завірену печаткою експедитора 1, із зазначенням необхідних даних для здійснення перевезення (маршрут, кількість автомобілів, найменування вантажу, вага, об`єм, дата та час завантаження, адреса завантаження і розвантаження, митне оформлення, підприємство відправника та отримувача, контактні особи та контактні номери телефонів осіб, відповідальних за навантаження та розвантаження, митне проходження, строк доставки, вартість послуг (ставка фрахту), умови та строк сплати).

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що перевізник направляє експедитору 1 підтверджену своєю печаткою Заявку (можливо факсом), що свідчить про прийняття умов Заявки.

Відповідно до п. 6.1 Договору розмір оплати за перевезення вантажів та надання послуг погоджується окремо при підтвердженні заявки на перевезення, яка є невід`ємною частиною Договору. Підставою для сплати є рахунок-фактура, акт виконаних робіт експедитора 2, підписані експедитором 1. Плата за первезення включає в себе: транспортний тариф, вартість TIR-carnet, інші витрати, пов`язані з доставкою вантажу отримувачу.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування погоджених сум на розрахунковий рахунок експедитора 2 протягом 14 банківських днів після отримання оригіналу CRM, оригіналу рахунку фактури, підписаного сторонами акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлене в Заявці.

Даний Договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2019 та може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін відповідно до вимог чинного законодавства, тільки після повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору).

В матеріалах справи навяні заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018, № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018, відповідно до змісту яких:

- Маршрут: м. Біла церква (Україна) - м. Бухарест (Румунія);

- Вантаж: макаронні вироби;

- Вантажовідправник: ТОВ Маревен Фуд Україна м. Біла Церква;

- Адреса завантаження: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, буд. 1;

- Адреса розмитнення: Ray Maxx SRL - Str. Balta Albina, incinta VAMA Socum, Sector 2, Buc;

- Адреса розвантаження: Sos. Bucuresti-Urziceni, nr.53A, 077010 Afumati, IF.

Вартість перевезення вантажу за заявками № 88 від 29.05.2018 та № 95 від 08.06.2018 становить 1250,00 Евро (по курсу НБУ на день завантаження).

Вартість перевезення вантажу за заявкою № 124 від 06.07.2018 становить 1300,00 Евро (по курсу НБУ на день завантаження).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір № Э-0412 від 04.12.2017, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 Цивільного Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на зазначене, суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що укладений між позивачем та відповідачем Договір № Э-0412 від 04.12.2017 за своєю правовою природою є договором перевезення.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування погоджених сум на розрахунковий рахунок експедитора 2 протягом 14 банківських днів після отримання оригіналу CRM, оригіналу рахунку фактури, підписаного сторонами акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлене в Заявці.

Зі змісту заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018, № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 судом встановлено, що відповідач гарантував оплату протягом 15 банківських днів по факту надання оригіналу ЦРМ.

На підтвердження наданих послуг відповідачу з організації перевезення вантажу позивач надав суду міжнародні товарно-транспортні накладні СMR № 000051, № 092571 та № 1030420.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що перевізник направляє експедитору 1 підтверджену своєю печаткою Заявку (можливо факсом), що свідчить про прийняття умов Заявки.

По матеріалам справи судом встановлено, що заявка № 88 від 29.05.2018 на перевезення вантажу автомобільним транспортом не містить підпису уповноваженої особи відповідача та печатки.

Крім того, акт надання послуг від 08.06.2018, який позивачем додано в якості доказу надання послуг за заявкою № 88 також не містить підпису представника відповідача.

СMR № 000051, рахунок на оплату № 25 від 30.05.2018 не підтверджують надання послуг позивачем відповідачу та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за надані послуги.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що заявка № 88 від 29.05.2018 не була підтверджена відповідачем, а позивач не довів надання послуг відповідачу з організації перевезення вантажу за наведеною заявкою, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 37 706,38 грн, 3% річних та інфляційних нарахувань на підставі заявки № 88, задоволенню не підлягають.

Заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 містять підписи Соколюк Л.В. та засвідчені печаткою ФОП Соколюк Л.В., що свідчить про прийняття відповідачем умов зазначених заявок.

Крім того, матеріали справи містять акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018, які підписані сторонами та скріплені їх печатками. Підписавши вказані акти, відповідач підтвердив, що він не має претензій до позивача по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг).

Беручи все вищенаведене у сукупності, господарський суд відхиляє твердження відповідача, викладені у відзиві, стосовно того, що відповідач не складав, не підписував та не звертався до позивача із заявками на перевезення вантажу автомобільним транспортом. Суд також відхиляє твердження відповідача стосовно того, що він не підписував акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи та підписані уповноваженою особою відповідача заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018, акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018, а також міжнародні товарно-транспортні накладні СMR № № 092571 та № 1030420 є належними доказами виконання позивачем своїх зобов`язань по Договору щодо здійснення організації міжнародного перевезення вантажу.

В позовній заяві позивач зазначає, що після надання послуг ним були направлені відповідачу оригінали СMR № 000051, № 092571 та № 1030420, акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018 та рахунки на оплату № 25 від 30.05.2018, № 29 від 14.06.2018 та № 30 від 13.07.2018.

Крім того, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на офіційну електронну адресу відповідача було направлено претензію з вимогою сплатити суми за погодженими заявками. Проте, жодної відповіді позивачем отримано не було.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що він не отримував жодних претензій чи документів від позивача.

Суд зазначає, що вказане твердження відповідача спростовується наявними в матеріалах справи оригіналами заявок № 95 від 08.06.2018, № 124 від 06.07.2018 та актів надання послуг № 29 від 22.06.2018, № 30 від 18.07.2018, які містять підпис уповноваженої особи відповідача та скріплені печаткою відповідача.

Беручи до уваги те, що відповідно до заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 відповідач гарантував оплату протягом 15 банківських днів по факту надання оригіналу ЦРМ, враховуючи підписані сторонами акти наданих послуг, суд дійшов висновку, що строк оплати за Договором № Э-0412 від 04.12.2017 настав.

Одночасно, відповідно до ст. 932 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Сторонами чітко визначено, що вартість перевезення вантажу за заявкою № 95 від 08.06.2018 становить 1250,00 Евро (по курсу НБУ на день завантаження), а за заявкою № 124 від 06.07.2018 - 1300,00 Евро (по курсу НБУ на день завантаження).

Згідно наявних в матеріалах справи рахунків на оплату № 29 від 14.06.2018 на суму 38 415,63 грн та № 30 від 13.07.2018 на суму 39 749,58 грн відповідач був зобов`язаний сплатити позивачу 78 165,21 грн (38 415,63 грн + 39 749,58 грн = 78 165,21 грн) за надані останнім послуги згідно заявок № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч ч 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті за надані послуги на користь позивача 78 165,21 грн на підставі Договору № Э-0412 від 04.12.2017 та погоджених сторонами заявок № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач не спростував обставини справи, які повідомлені позивачем, та належних доказів на заперечення обставин повідомлених позивачем не надав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають частковому задоволенню в сумі 78 165,21 грн .

Щодо вимог позивача про стягнення 11 806,50 грн інфляційних втрат (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань встановив, що інфляційні збитки за вказані позивачем періоди складають 7 386,50 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 196,56 грн інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню в сумі 7 386,50 грн .

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 4 635,47 грн (в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних в розмірі 4 635,47 грн, виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, з урахуванням визначених позивачем у розрахунку періодів нарахування та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу, суд дійшов висновку, що сума 3% річних, заявлена позивачем до стягнення з відповідача, підлягає частковому задоволенню в сумі 3 092,11 грн .

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідачем 31.01.2020 разом із відзивом на позовну заяву подано заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строк позовної давності на підставі норм Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Закон України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ) до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК .

В обгрунтування зазначеної заяви відповідач зазначив про те, що укладений сторонами Договір-доручення № № Э-0412 від 04.12.2017 за правовою природою є договором перевезення, а отже до нього застосовуються норми Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів та положення ч. 1 ст. 32 Конвенції щодо позовної давності в один рік.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності, за змістом статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пп. 2.2 п. 2 постанови пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів).

Як зазначено вище, правовідносини між сторонами у даній справі є відносинами транспортного експедирування, а тому до спірних правовідносин застосовується загальний трирічний строк позовної давності (ст. 257 ЦК України).

Відтак, позивачем не пропущено загальної позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України) на звернення з позовом до суду за захистом своїх майнових та охоронюваних законом інтересів.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 200,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження понесення заявлених витрат до матеріалів справи надано:

- копію Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК та Адвокатським бюро Олексія Чорного ;

- копію Додатку № 1 від 18.11.2019 до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019;

- копію Звіту від 24.11.2019 про надану правову (правничу) допомогу відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019, в якому зазначено, що гонорар за правову (правничу) допомогу, надану Адвокатським бюро у звітному періоді, становить 10 200,00 грн. Підписавши Звіт сторони підтвердили, що правова (правнича) допомога надана у встановлений термін, у повному обсязі, а позивач не має претензій до якості наданої правової (правничої) допомоги.

Приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу) , факт надання позивачем доказів щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, умови п. 3 Додаткової угоди від 03.12.2019 до Договору про надання правової допомоги від 01.11.2019 щодо строку сплати, та те, що відповідач в порядку, визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення зазначених витрат на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи надані позивачем докази щодо правомірності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи та розмір таких витрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 1 408,24 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 833,52 грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Соколюк Лади Василівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОТРАНСЛОГІСТИК (65010. М. Одеса, Адміральський проспект, буд. 33-А, оф. 502; ідентифікаційний код 40982986) 78 165,21 грн (сімдесят вісім тисяч сто шістдесят п`ять гривень 21 коп.) основного боргу, 3 092,11 грн (три тисячі дев`яносто дві гривні 11 коп.) 3% річних, 7 386,50 грн (сім тисяч триста вісімдесят шість гривень 50 коп.) інфляційних втрат, 1 408,24 (одну тисячу чотириста вісім гривень 24 коп.) судового збору та 6 833,52 грн (шість тисяч вісімсот тридцять три гривні 52 коп.) витрати на професійну правничу допомогу.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення ГПК України.

Повне рішення складено 05.03.2020.

Суддя Гумега О.В.