Постанова

від 02.07.2020 по справі 910/16899/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. Справа№ 910/16899/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Калатай Н.Ф.

Мартюк А.І.

при секретарі судового засідання Позюбан А.С.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020

у справі № 910/16899/19 (суддя Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТРАНСЛОГІСТИК"

до ОСОБА_1

про стягнення 130 767,00 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОТРАНСЛОГІСТИК" звернулось до Господарського суді міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 130 767,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань за договором-доручення № Э-0412 організації транспортних перевезень вантажів автомобільним транспортом від 04.12.2017 (далі - договір) в частині оплати вартості наданих послуг перевезення вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі № 910/16899/19 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "АГРОТРАНСЛОГІСТИК" 78 165,21 грн основного боргу, 3 092,11 грн 3% річних, 7 386,50 грн інфляційних втрат, 1 408,24 судового збору та 6 833,52 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд, встановивши відсутність доказів виконання відповідачем зобов`язань з оплати наданих послуг за заявками на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018, № 124 від 06.07.2018, керуючись ст. ст. 509, 526, 527, 901, 929 ЦК України, ст. 193 ГК України, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основаної заборгованості в сумі 78 165,21 грн. В частині стягнення іншої частини основної заборгованості судом відмовлено з підстав відсутності доказів узгодження відповідачем заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018 та підписання акту наданих послуг від 08.06.2018. Також судом частково задоволено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних з огляду на часткову обґрунтованість основних позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 року у справі № 910/16899/19 в частині задоволення позову та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи з невірним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт стверджує, що судом безпідставно були відхилені доводи відповідача про те, що він не замовляв послуги з перевезення вантажів, не підписував відповідних документів та не отримував послуги. Відповідач зазначає, що надані позивачем докази надіслання претензії на електронну адресу відповідача не є належним доказом, оскільки не містить електронного цифрового підпису. Також апелянт зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів - заявки, актів наданих послуг, рахунків не є безумовною підставою щодо підтвердження реальності здійснених господарських операцій. За доводами відповідача, судом невірно було надано правову кваліфікацію правовідносинам сторін як експедиторські послуги, оскільки позивачем надавались послуги перевезення автомобільним транспортному у міжнародному сполучені. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, яка встановлює річний строк позовної давності. Оскільки судом до спірних правовідносин не було застосовано вищенаведені положення міжнародного законодавства, то, на думку відповідача, відмова у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності є неправомірною.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020, справа № 910/16899/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі № 910/16899/19 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Встановлено учасникам справи процесуальний строк для подання відзиву, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 10 днів з дня отримання ухвали суду.

Згідно долучених до матеріалів справи повідомлень про вручення поштових відправлень № 04116 30894760 та № 04116 30894778 сторонами отримано ухвалу суду 12.05.2020. Тобто учасники справи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи Північним апеляційним господарським судом.

Від ТОВ "АГРОТРАНСЛОГІСТИК" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято на підставі повного, всебічного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи з вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Так, позивач зазначає, що заявки на перевезення автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018, № 124 від 06.07.2018 та акти надання послуг № 29 від 22.06.2018, № 30 від 18.07.2018 містять підпис та відбиток печатки відповідача. За доводами позивача судом першої інстанції вірно встановлено, що правовідносини між сторонами по даній справі є відносинами транспортного експедирування, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати загальний трирічний строк позовної давності.

За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки сторони письмово виклали свою правову позицію з даного спору, клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому засіданні судом не встановлено, ця постанова прийнята Північним апеляційним господарським судом за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

04.12.2017 між Фізичною особою-підприємцем Соколюк Л.В. (відповідач у справі, експедитор-1 за договором) та ТОВ АГРОТРАНСЛОГІСТИК (позивач у справі, експедитор-2 за договором) укладено договір-доручення № Э-0412 організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір).

Даний договір визначає порядок взаємовідносин сторін, що виникають при організації та здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом по Україні та за її межами, та розрахунках за наведені перевезення між експедитором 2, з однієї сторони, та експедитором-1, з іншої сторони (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору експедитор-1 діє за дорученням від імені та за рахунок резидента або нерезидента України (довірителя). Експедитор-1 доручає, а експедитор-2 приймає на себе зобов`язання протягом строку дії договору здійснювати від імені експедитора-1 та за рахунок замовника організацію перевезень та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів (п. 1.3 Договору).

Згідно п. 3.1 договору експедитор-1 напередодні дати завантаження, але не менш ніж за 24 години, направляє (можливо факсом) експедитору-2 у довільній формі заявку на перевезення, завірену печаткою експедитора-1, із зазначенням необхідних даних для здійснення перевезення (маршрут, кількість автомобілів, найменування вантажу, вага, об`єм, дата та час завантаження, адреса завантаження і розвантаження, митне оформлення, підприємство відправника та отримувача, контактні особи та контактні номери телефонів осіб, відповідальних за навантаження та розвантаження, митне проходження, строк доставки, вартість послуг (ставка фрахту), умови та строк сплати).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що перевізник направляє експедитору-1 підтверджену своєю печаткою заявку (можливо факсом), що свідчить про прийняття умов заявки.

Відповідно до п. 6.1 договору розмір оплати за перевезення вантажів та надання послуг погоджується окремо при підтвердженні заявки на перевезення, яка є невід`ємною частиною договору. Підставою для сплати є рахунок-фактура, акт виконаних робіт експедитора-2, підписані експедитором-1. Плата за перевезення включає в себе: транспортний тариф, вартість TIR-carnet, інші витрати, пов`язані з доставкою вантажу отримувачу (а.с. 33).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що оплата здійснюється шляхом перерахування погоджених сум на розрахунковий рахунок експедитора-2 протягом 14 банківських днів після отримання оригіналу CRM, оригіналу рахунку фактури, підписаного сторонами акту виконаних робіт, якщо інше не обумовлене в заявці.

Даний договір вступає в силу з дня його підписання та діє до 31.12.2019 та може бути розірваний на вимогу однієї зі сторін відповідно до вимог чинного законодавства, тільки після повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 договору).

Згідно долучених до матеріалів справи заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018, № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018: маршрут: м. Біла церква (Україна) - м. Бухарест (Румунія); вантаж: макаронні вироби; вантажовідправник: ТОВ Маревен Фуд Україна м. Біла Церква; адреса завантаження: м. Біла Церква, вул. Офіцерська, буд. 1; адреса розмитнення: Ray Maxx SRL - Str. Balta Albina, incinta VAMA Socum, Sector 2, Buc; адреса розвантаження: Sos. Bucuresti-Urziceni, nr.53A, 077010 Afumati, IF.

Вартість перевезення вантажу за заявками № 88 від 29.05.2018 та № 95 від 08.06.2018 становить 1250,00 Євро (по курсу НБУ на день завантаження).

Вартість перевезення вантажу за заявкою № 124 від 06.07.2018 становить 1300,00 Євро (по курсу НБУ на день завантаження).

На підтвердження наданих послуг відповідачу з організації перевезення вантажу позивач надав суду міжнародні товарно-транспортні накладні СMR № 000051, № 092571 та № 1030420.

Також позивачем до матеріалів позовної заяви було долучено акти наданих послуг № 25 від 08.06.2018, № 29 від 22.06.2018, № 30 від 18.07.2018.

Оскільки Фізична особа-підприємець Соколюк Л.В. за надані послуги транспортного експедирування не розрахувалась, ТОВ "АГРОТРАНСЛОГІСТИК" пред`явлено позов про стягнення заборгованості за договором, на яку в порядку ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати та 3 % річних. Крім того, подання позову до господарського суду позивач обґрунтував тим, що втрата відповідачем статусу суб`єкта підприємницької діяльності не змінює правої природи спірних правовідносин, що пов`язані із здійсненням Соколюк Л.В. підприємницької діяльності.

Колегією суддів при вирішенні даної справи було враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 299/451/19, згідно якої фізичні особи, які на час пред`явлення до них позову не є підприємцями, можуть бути відповідачами в господарському суді. Припинення підприємницької діяльності однієї із сторін до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, але лише в тому випадку, якщо спірні правовідносини виникли за наслідком її господарської діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Дослідивши зміст договору-доручення № Э-0412 організації перевезення вантажів автомобільним транспортом, який укладений між Фізичною особою-підприємцем Соколюк Л.В. та ТОВ АГРОТРАНСЛОГІСТИК , колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, правове регулювання якого здійснюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, апеляційна інстанція звертає увагу на те, що у відповідності до п. 5.1 договору експедитор-2 (позивач у справі) прийняв на себе обов`язок із забезпечення подання транспортного засобу під навантаження в узгоджені сторонами строки в технічно справному стані. А згідно долучених позивачем до матеріалів справи документів, на виконання вказаного правочину ТОВ АГРОТРАНСЛОГІСТИК укладались договори на транспортно-експедиторські послуги з ФОП Спину Н.В. , МПКП Еліс , S.C. SIV-GROUP TRANS S.R.L.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції надано невірну правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін відхиляються колегією суддів за їх необґрунтованістю.

Посилання апелянта на правову позиції, викладену в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.08.2019 у справі № 910/14892/18 не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки правовідносини сторін у даному спорі та у вищенаведеній справі є відмінними. Зокрема, у справі № 910/14892/18 встановлено обставини виконання товариством перевезення вантажу з порушенням строків, що стало підставою для пред`явлення позову про стягнення штрафу.

Відповідності до ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, подані до матеріалів справи заявка на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 88 від 29.05.2018, акт наданих послуг № 25 від 08.06.2018 не містить підпису уповноваженої особи відповідача та печатки. СMR № 000051 також не може бути належним доказом виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату вартості наданих послуг, оскільки не підтверджує надання послуг саме відповідачеві.

За встановленого, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не було доведено наявність у відповідача обов`язку з оплати наданих експедиторських послуг з організації перевезення за вищенаведеними документами, а відтак в задоволенні вимог про стягнення 37 706,38 грн основної заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат на підставі заявки № 88 від 29.05.2018 судом правомірно було відмовлено.

Заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 містять підписи Соколюк Л.В. та засвідчені печаткою ФОП Соколюк Л.В.

Також матеріали справи містять акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018, які підписані сторонами та скріплені їх печатками. Отже, підписавши вказані акти, відповідач підтвердив, що він не має претензій до позивача по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг).

Твердження апелянта про те, що вищенаведені документи ним не підписувались визнаються судовою колегією не переконливими, оскільки жодними засобами доказування, такими як висновок експерта, відповідність оригіналу підписів і відбитків печатки відповідача на документах стороною не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи та підписані уповноваженою особою відповідача заявки на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018, акти надання послуг № 29 від 22.06.2018 та № 30 від 18.07.2018, а також міжнародні товарно-транспортні накладні СMR № 092571 та № 1030420 є належними доказами виконання позивачем своїх зобов`язань за договором щодо здійснення організації міжнародного перевезення вантажу. Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевстановлених обставин.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем не надано належних доказів направлення відповідачу міжнародних товарно-транспортних накладних СMR, оскільки в момент підписання актів надання послуг саме на уповноважену особу відповідача покладено обов`язок з перевірки факту надання послуг з організації міжнародного перевезення, що може бути встановлено з міжнародної товарно-транспортної накладної. Отже підписавши відповідні акти наданих послуг відповідач підтвердив факт здійснення господарської операції та отримання цих послуг.

Беручи до уваги те, що відповідно до заявок на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 відповідач гарантував оплату протягом 15 банківських днів по факту надання оригіналу СMR, а також враховуючи наявність підпису та відбитку печатки відповідача на актах наданих послуг, в момент підписання яких апелянт здійснює перевірку виконання позивачем зобов`язань з організації міжнародного автомобільного перевезення на підставі СMR, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про настання строку оплати за договором.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується, що за надані послуги з організації міжнародного перевезення автомобільним транспортом згідно заявок № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018 відповідачу виставлено рахунки на оплату № 29 від 14.06.2018 на суму 38 415,63 грн (по кусу НБУ станом на дату складання рахунку) та № 30 від 13.07.2018 на суму 39 749,58 грн (по кусу НБУ станом на дату складання рахунку). Всього 78 165,21 грн.

Оскільки відповідачем належними засобами доказування обставин наявності заборгованості за наданні експедиторські послуги не спростовано, колегія суддів вважає вірним висновки місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 78 165,21 грн основної заборгованості за договором, вартість послуг за яким узгоджено сторонами в заявках на перевезення вантажу автомобільним транспортом № 95 від 08.06.2018 та № 124 від 06.07.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку розрахунку нарахованих позивачем сум інфляційних та 3% річних, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності, з огляду на часткове задоволення вимог про стягнення основної заборгованості та визначення її розміру з урахуванням виставлених позивачем рахунків-фактур, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення даної частини позовних вимог в сумі 7386,50 грн інфляційних втрат та 3092,11 грн річних.

Щодо застосування наслідків спливу позовної давності судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності, за змістом ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4, 5 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Обґрунтовуючи заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності відповідач посилався на те, що оскільки правовідносини сторін виникли у зв`язку з міжнародним перевезенням автомобільним транспортом, то у даному випадку підлягає застосуванню Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (далі - Конвенція) та, відповідно, положення ч. 1 ст. 32 Конвенції щодо позовної давності в один рік.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, виходив з того, що правовідносини між сторонами у даній справі є відносинами транспортного експедирування, а тому до них застосовується загальний трирічний строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України та, який позивачем не пропущено.

Однак колегія суддів в повній мірі не може погодитися з вищевикладеними висновками суду першої інстанції, оскільки у відповідності до ч. 4 ст. 306 ГК України допоміжним видом діяльності, пов`язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. А приписи названої Конвенції не містять застереження про те, що остання не розповсюджується на транспортно - експедиторські відносини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2019 у справі № 916/746/18, від 05.03.2020 у справі № 910/1584/19).

До того ж, в п. 2.1 договору-доручення № Э-0412 від 04.12.2017 про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом сторонами узгоджено, що діяльність учасників правовідносин регламентується, зокрема, Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів.

Так, за приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України Про міжнародні договори України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 № 72/14-612/1-1559 Щодо набуття чинності міжнародними договорами ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Конвенції остання застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно ст. 32 Конвенції перевезення вантажів, термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак, у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов`язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Відлік терміну позовної давності починається:

a) у випадку часткової втрати чи пошкодження вантажу, або прострочення в доставці - з дня доставки;

b) у випадку втрати всього вантажу - з тридцятого дня по закінченню узгодженого терміну доставки, або, за відсутності такого терміну, - з шістдесятого дня після прийняття вантажу перевізником для перевезення;

c) у всіх інших випадках - по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

День початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується.

Таким чином, виходячи із правового аналізу вищенаведеної норми слід констатувати, що встановлена Конвенцією позовна давність в один рік може бути застосована у випадку відсутності навмисного невиконання боржником свого зобов`язання, що випливає з діяльності, пов`язаної з перевезенням вантажу в міжнародному сполученні.

Як було встановлено у даній справі, акти надання послуг відповідачем підписані без зауважень, про вартість послуг перевезення відповідач був обізнаний із вказаних актів, пакет оригіналів документів, визначених умовами договору, направлявся відповідачу, належних доказів повідомлення позивача про неотримання оригіналів документів по перевезенню за період з 2018 по дату звернення позивача до суду, відповідачем не надано.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Разом із тим, згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

В контексті вищенаведених норм судова колегія зауважує що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, Цивільний кодекс України покладає на неї обов`язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання.

Така правова позиція висловлена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 15.08.2018 у справі 910/11049/17, від 04.09.2018 у справі № 911/151/16.

Однак відповідачем ані в суді першої інстанції, ані під час перегляду справи в апеляційному порядку належними засобами доказування в порядку ст. 74 ГПК України не доведено відсутність його вини у порушенні зобов`язання за договором, тоді як, в силу приписів ст. 614 ЦК України, наявність такої вини презюмується.

Беручи до уваги те, що відповідачем не доведено відсутності його вини у простроченні виконання зобов`язання за договором, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору щодо відповідальності сторін та презумпції вини відповідача, правильним є застосуванням у даній справі, передбаченого ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення, трирічного строку позовної давності щодо вчиненого відповідачем навмисного правопорушення (навмисного неналежного виконання обов`язків відповідача).

За сукупністю вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем пред`явлено даний позов про стягнення заборгованості за організацію перевезення вантажу в міжнародному сполучення в межах встановленого міжнародним законодавством трьохрічного строку позовної давності, а тому правових підстав для застосування наслідків спливу цього строку згідно вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України у даній справі не вбачається.

Висновки місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви відповідача хоч і ґрунтуються на невірному застосуванні норм матеріального права, однак не призвели до прийняття невірного по суті рішення. Відтак підстави для скасування оскаржуваного рішення за вищенаведених мотивів апеляційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу адвоката апеляційна інстанція виходить з наступного.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених стороною позивача судових витрат на правничу допомогу адвоката надано: 1) копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019, укладеного між ТОВ АГРОТРАНСЛОГІСТИК та Адвокатським бюро Олексія Чорного ; 2) копію додатку № 1 від 18.11.2019 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019; 3) копію звіту від 24.11.2019 про надану правову (правничу) допомогу відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги № 1811/19 від 18.11.2019, в якому зазначено, що гонорар за правову (правничу) допомогу, надану адвокатським бюро у звітному періоді, становить 10 200,00 грн. Підписавши Звіт сторони підтвердили, що правова (правнича) допомога надана у встановлений термін, у повному обсязі, а позивач не має претензій до якості наданої правової (правничої) допомоги.

Таким чином, вищенаведений перелік документів, що був долучений позивачем до матеріалів справи, підтверджує факт надання ТОВ АГРОТРАНСЛОГІСТИК правової допомоги в рамках розгляду спору у даній справі, а тому є належним і допустимим доказом в підтвердження обставин понесення стороною витрат, визначених ст. 126 ГПК України.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що ч. 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідачем переконливих аргументів щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не наведено.

Посилання апелянта щодо неможливості ідентифікування надання адвокатом послуг за договором, укладення договору з адвокатським об`єднанням та інші доводи спростовуються матеріалами справи та не доводять невірності висновку суду першої інстанції про часткове відшкодування за рахунок апелянта витрат на правничу допомогу в сумі 6833,52 грн.

Твердження про подання позивачем доказів про оплату адвокатських послуг, що проведені стороною до укладення договору про надання правової допомоги відхиляються судовою колегією, оскільки суд першої інстанції з урахуванням правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 щодо необхідності розподілу судових витрат незалежно від фактичної їх сплати стороною, дійшов правомірного висновку про розподіл судових витрат.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі № 910/16899/19 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати в порядку ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі №910/16899/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2020 у справі №910/16899/19 залишити без змін.

3. Справу №910/16899/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Н.Ф. Калатай

А.І. Мартюк