Рішення

від 02.03.2020 по справі 920/935/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2020 Справа № 920/935/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи № 920/935/19,

за позовом: Сумської міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40030, код 23823253)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Олефіренко Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача : Департамент забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, код 40456009),

про стягнення 69399,10 грн. безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельною ділянкою,

за участю представників сторін:

від позивача: Парфененко М.С., довіреність №2480/03.02.02-08 від 28.12.2019;

від відповідача: Рубан О.О., ордер ВМ №1002135 від 16.12.2019.

від третьої особи: не з`явився,

Секретар судового засідання Молодецька В.О.

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 26.09.2019 провадження у справі №920/935/19 відкрито в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 17.10.2019.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 17.10.2019 розгляд справи №920/935/19 по суті відкладено на 07.11.2019.

Відповідно до ухвали від 07.11.2019 відкладено розгляд справи по суті на 02.12.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.11.2019).

В судовому засіданні 02.12.2019 ухвалено розгляд справи №920/935/19 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 16.12.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05.12.2019).

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 16.12.2019 підготовче засідання відкладене на 16.01.2020.

Відповідно до ухвали від 16.01.2020 підготовче засідання у справі №920/935/19 відкладене на 30.01.2020.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.01.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладене на 20.02.2020.

Згідно з ухвалою від 20.02.2020 підготовче засідання у справі №920/935/19 відкладене на 02.03.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд стягнути з відповідача 69399 грн. 10 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.03.2016 по 31.12.2018, а також просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

26.02.2020 від позивача надійшла заява №146/20 юр від 26.02.2020 (вх. №664к) про зменшення розміру позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 21 319 грн. 22 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди за період з 01.03.2016 по 31.12.2018, а також просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи те, що заява про зменшення позовних вимог надійшла від позивача під час підготовчого провадження у справі №920/935/19, суд приймає її до розгляду.

Відповідач в письмовому відзиві від 15.01.2020 (вх. №780 від 30.01.2020) проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що до 23.02.2018 спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди від 23.06.2014 користувалось ТОВ Турбомаш та відповідно сплачувало орендну плату за користування в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі до вказаної дати.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч.3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Від відповідача надійшла заява (вх. №1888 від 02.03.2020 р.) про визнання позову в повному обсязі (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Згідно з ч.1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Суд приймає заяву про визнання позову до розгляду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

Відповідно до договору купівлі - продажу №588 від 12.06.2015, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ТУРБОМАШ і гр. ОСОБА_1 , останній придбав нежиле приміщення, офіс площею 429,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,1144 га комунальної форми власності, кадастровий номер: 5910136300:12:002:0031.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що з 12.06.2015 до теперішнього часу відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212 - 1214 ЦК України повинен відшкодувати Сумській міській раді всі доходи, які остання могла б одержати від цього майна. у позовній заяві позивач зазначав, що за період з 01.03.2016 по 31.12.2018 місцевий бюджет недоотримав 69399,10 грн., що зафіксовано у Акті комісії про визначення збитків, заподіяних ФОП Олефіренко О.М. територіальній громаді м. Суми в наслідок використання земельної ділянки по вул. Герасима Кондратьєва, 98а з порушенням законодавства , затвердженого рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради від 21.05.2019 №275.

Після подання заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач наголошує на тому, що сума збитків становить 21319,22 грн., що також не заперечується відповідачем в заяві про визнання позову.

Відповідно до ст.13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72 , 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України .

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України . Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України ). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу ).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України ).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України ).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна право оренди земельної ділянки, на якій розташований об`єкт нерухомості, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними. Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року справа №629/4628/16-ц; від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1009/15; від 07.12.2016 у справі №922/1009/15; від 11.02.2019 року у справі №922/391/18; від 14.01.2019 у справі №912/1188/17.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі №922/207/15).

Враховуючи те, що відповідачем не подано доказів оформлення у встановленому законодавством порядку права користування земельною ділянкою, на якій розміщене нежитлове приміщення, загальною площею 429,5 кв.м., за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 98а, а також визнано позовні вимоги, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з ФОП Олефіренка О.М. на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в розмірі 21319 грн. 22 коп.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідачем 02.03.2020 було подано заяву про визнання позову.

В матеріалах справи міститься належний доказ сплати судового збору - платіжне доручення №133 від 06.08.2019 р. про сплату 1921 грн. 00 коп.

Враховуючи те, що судом встановлено факт визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, 50% сплаченого судового збору підлягають поверненню з державного бюджету на користь позивача, 960 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь рахунок Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради.

Керуючись ст.ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву відповідача від 02.03.2020 (вх. №1888) про визнання позову прийняти до розгляду.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Олефіренко Олега Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Сумської міської ради (м-н Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40030, код 23823253) 21 319 грн. 22 коп. за безпідставне використання земельної ділянки без оформлення договору оренди та 960 грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Повернути Сумській міській раді (вул. Садова, буд. 33, м. Суми, 40009, код 40456009) з Державного бюджету України (УК у м.Сумах/м.Суми; код 37970593; Казначейство України; МФО 899998; рахунок 34311206083032; код класифікації доходів бюджету 22030101) 960 грн. 50 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №133 від 06.08.2019 р.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 05.03.2020

Суддя О.Ю. Соп`яненко