Рішення

від 03.03.2020 по справі 826/17926/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Київ № 826/17926/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства Прикарпатська фармацевтична компанія

до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками

про визнання протиправними та скасування наказу

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства Прикарпатська фармацевтична компанія до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками №796 від 23 липня 2018 року в частині анулювання ліцензії АВ № 598005 від 27.12.2011 року, виданої Дочірньому підприємству Прикарпатська фармацевтична компанія на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не повідомив його про проведення планового заходу. При цьому, підставою для анулювання ліцензії стала - акт про відмову суб`єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки. Позивач стверджує, що не відмовляв відповідачу у проведенні перевірки, відтак вважає, що викладені у спірному наказі підстави прийняття є необґрунтованими та протиправними.

Ухвалою суду від 22.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/17926/18 та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначила, що відповідачем було вжито всі можливі заходи щодо вчасного та належного повідомлення позивача щодо проведення планової перевірки. Вважає, що відповідач при прийнятті спірного наказу діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому зазначає, що з доводами відповідача у відзиві не погоджується, вважає їх такими, що не відповідають дійсності, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

23 липня 2018 року Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками видала наказ №796 Щодо ліцензування господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобам, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)

Вказаним наказом, зокрема, анульовано ліцензію серії АВ №598005 від 27.12.2011 року на провадження ДП Прикарпатська фармацевтична компанія господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.

Не погодившись з діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України , як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" , підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням статті 1 Закону України від 02.03.2015 N 222-VIII "Про ліцензування видів господарської діяльності" (далі - Закон N 222-VIII):

ліцензіат - суб`єкт господарювання, який має ліцензію на провадження встановленого законом виду господарської діяльності;

орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.

Відповідно до частини сьомої статті 19 Закону N 222-VIII контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов здійснюють у межах своїх повноважень органи ліцензування шляхом проведення планових і позапланових перевірок відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною восьмою вказаної статті Закону N 222-VIII передбачено, що для проведення перевірки органом ліцензування створюється комісія, до складу якої можуть входити виключно працівники його апарату і територіальних органів.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 5 Закону України від 05.04.2007 N 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон N 877-V) планові заходи здійснюються відповідно до річних планів, що затверджуються органом державного нагляду (контролю) не пізніше 1 грудня року, що передує плановому. Внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Частиною четвертою статті 5 Закону N 877-V передбачено, що органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу.

Повідомлення повинно містити: дату початку та дату закінчення здійснення планового заходу; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; найменування органу державного нагляду (контролю).

Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного поштового зв`язку або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками від 13.07.2018 № 746 "про проведення планової перевірки" затверджено провести з 19.07.2018 року по 20.07.2918 року планову перевірку додержання умов в частині провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів ДП Прикарпатська фармацевтична компанія .

На підставі вказаного наказу видано посвідчення на проведення перевірки 13.07.2018 № 100-В для проведення планової перевірки щодо додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.

Позивач акцентував увагу на тому, що відповідачем не дотримано вимоги законів N 877-V та N 222-VIII в частині належного повідомлення про здійснення планового заходу.

З даного приводу, суд зазначає наступне.

23.04.2018 відповідачем було направлено на адресу позивача повідомлення про проведення планової перевірки щодо додержання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.

Проте, вказане поштове відправлення повернулось на адресу відповідача з відміткою відділу поштового зв`язку "неправильно зазначена (відсутня) адреса одержувача" 18.05.2018 року .

У свою чергу, 20.07.2018 відповідачем складено акт №81-В про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.

Суд звертає увагу, що положеннями Закону N 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. При цьому, суб`єкт господарювання має право не допускати посадову особу органу державного нагляду (контролю) до здійснення планового заходу в разі неодержання повідомлення про здійснення планового заходу.

Також, суд враховує, що особливості проведення планового заходу врегульовано Законом N 222-VIII , частиною дванадцятою статті 19 якого встановлено, що з метою забезпечення ліцензіатом присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення органом ліцензування планової перевірки додержання ліцензіатом вимог ліцензійних умов, орган ліцензування вживає вичерпних заходів попереднього інформування (не менш як за десять робочих днів) ліцензіата про дату та місце проведення планової перевірки, зокрема за допомогою засобів поштового, телефонного, факсимільного та/або електронного поштового зв`язку.

З аналізу наведених положень вбачається, що на відповідача покладено обов`язок вжити вичерпні заходи попереднього інформування (не менш як за десять робочих днів) ліцензіата про дату та місце проведення планової перевірки.

Поряд з цим, суд констатує, що на момент складання відповідачем акта про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування, у останнього були відсутні докази отримання позивачем повідомлення про початок проведення планового заходу. Крім того, відповідачем не наданого суду жодного доказу, що останнім було вжито вичерпні заходи попереднього інформування ліцензіата про початок проведення перевірки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у розумінні наведених положень законів N 877-V та N 222-VIII , у відповідача не виникло право для початку проведення планової перевірки ДП Прикарпатсбка фармацевтична компанія , відповідно, фіксація факту проведення такої перевірки актом про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування, - є протиправною.

Так, згідно з пунктом 8 частини другої статті 16 Закону N 222-VIII підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є, зокрема, акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування. Відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування вважається недопуск уповноважених посадових осіб органу ліцензування до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов за відсутності передбачених для цього законом підстав (зокрема, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об`єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, або відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки).

У акті про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування зазначено про відсутність позивача за місцезнаходженням; незабезпечення присутності керівника, його заступника або іншої уповноваженої особи під час проведення перевірки; недопущення посадових осіб органу ліцензування до перевірки; ненадання документів у визначений для перевірки термін.

Поряд з цим, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження вказаних обставин.

Також, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження складення та вручення позивачеві письмової вимоги посадових осіб органу ліцензування про надання документів, інформації щодо предмету перевірки, передбаченої пунктом 8 частини другої статті 16 Закону N 222-VIII чи письмового запиту посадової особи або комісії про надання інформації в установлений строк, передбаченого пунктом 13 Порядку проведення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування планових та позапланових перевірок додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 182 .

За наведених обставин та враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям правомірності, встановлених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9 , 14 , 72-78 , 90 , 139 , 241-246 , 250 , 255 , 263 Кодексу адміністративного судочинства України , Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства Прикарпатська фармацевтична компанія (78256, с. Підгайчики, вул. Соборна, 15/3, ЄДРПОУ 34508724) до Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 120А, ЄДРПОУ 40517815) про визнання протиправними та скасування наказу задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками №796 від 23 липня 2018 року в частині анулювання ліцензії АВ № 598005 від 27.12.2011 року, виданої Дочірньому підприємству Прикарпатська фармацевтична компанія на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 120А, ЄДРПОУ 40517815) на користь Дочірнього підприємства Прикарпатська фармацевтична компанія (78256, с. Підгайчики, вул. Соборна, 15/3, ЄДРПОУ 34508724) 1762,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України .

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293 , 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України .

Суддя І.А. Качур