Рішення

від 03.03.2020 по справі 826/14229/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2020 року м. Київ № 826/14229/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція-911

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Агенція-911 з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0007521401 від 05.06.2018 року про сплату 218890,00 грн. зобов`язань з податку на додану вартість та 54723,00 грн. штрафних санкцій;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0007531401 від 05.06.2018 року про сплату 199561,00 зобов`язань з податку на прибуток та 49890 грн. штрафних санкцій.

Позивач мотивує позовні вимоги, тим, що, Головним управлінням ДФС у м. Києві безпідставно залишено поза увагою надані до перевірки первинні щодо господарсько-фінансових відносин з контрагентом, та як наслідок винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2018 року відкрито провадження у справі №826/14229/18 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, вважаючи, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення прийняте у повній відповідності до чинного законодавства України, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в ході перевірки відповідач дійшов до висновку, що діяльність позивача має характер фіктивності.

Розглянувши наявні документи, матеріали, пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У період з 03.05.2018р. по 08.05.2018р. Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю АГЕНЦІЯ-911 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ КАЛАБРІЯ ПЛЮС за серпень, вересень, жовтень 2016р.

В результаті даної перевірки був складений Акт №332/26-15-14-01-01/40259336 від 16.05.2018р. про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АГЕНЦІЯ-911 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ КАЛАБРІЯ ПЛЮС за серпень, вересень, жовтень 2016р. Згідно зазначеного Акта перевірки, зазначено, що скаржником було порушено п.44.1, п.44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р №2755- VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 199561,00 грн., а також порушено п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу Ураїни від 02.12.2010р №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 218890,00 грн.

На підставі Акта перевірки №332/26-15-14-01-01/40259336 від 16.05.2018р. Головним правлінням ДФС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення №0007521401 від 05.06.2018р. про сплату 218890,00 грн. зобов`язань з податку на додану вартість та 54723,00 грн. штрафних санкцій, а також винесено податкове повідомлення-рішення №0007531401 від 05.06.2018р. про сплату 199561,00 грн. зобов`язань з податку на прибуток та 49890,00 грн. штрафних санкцій.

Позивачем було подано скаргу до Державної фіскальної служби України про скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС Києва від 05.06.2018р. №00007521401 та №00007531401.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 03.08.2018р. №25464/6/99-99-11-01-01-25 зазначені податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарга Позивача - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю АГЕНЦІЯ-911 не погоджується з податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС м. Києва від 05.06.2018р. №0007521401 про сплату 218890,00 грн. зобов`язань з податку на додану вартість та 54723,00 грн штрафних санкцій, податковим повідомлення-рішення Головного управління ДФС м. Києва від 05.06.2018р. №0007531401 про сплату 199561,00 грн. зобов`язань з податку на прибуток та 49890,00 грн. штрафних санкцій, а також із рішенням Державної фіскальної служби України від 03.08.2018р. №25464/6/99-99-11-01-01-25, у зв`язку з чим звернулось до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пункту 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПКУ передбачено, що контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.1 цієї статті Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пунктів 200.2, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг (підпункт а ).

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України .

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року (ЄДРСР 41735920), та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" , а саме судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Доводити правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як вбачається з акту перевірки, ТОВ Агенція-911 отримувало від ТОВ Калібрія плюс податкові накладні в періодах, які перевірялися. Отримання податкових накладних від ТОВ Калібрія плюс засвідчує факт постачання товарів, надання та отримання послуг.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 даної статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198).

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем під час розгляду даної адміністративної справи не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки суду не надано документів що спростовують реальність здійснення господарських операції між товариствами, а саме надання рекламних послуг відповідно до договору №16-076 від 15.08.2016 року.

Крім цього, щодо посилань відповідача щодо наявності вироку Дніпровського районного суду м. Києва по справі №755/4734/17 від 12.04.2017 року по ТОВ Калібрія плюс , а саме, що вказане підприємство зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених в законному порядку керівників, згідно протоколу допиту опитано гр. ОСОБА_1 , суд зазначає, що кримінальне провадження відносно посадової особи ТОВ Калібрія плюс було порушено у 2017 році, а господарські взаємовідносини ТОВ Агенція-911 з даною компанією мали місце у 2016 році, тобто позивач, не міг наперед передбачити існування у майбутньому зазначеного кримінального провадження.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДФС м. Києві неправомірно встановлено порушення за ТОВ Агенція-911 , в результаті чого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція-911 (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9А, оф. 369, ЄДРПОУ 40259336) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39239197) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0007521401 від 05.06.2018 року про сплату 218890,00 грн. зобов`язань з податку на додану вартість та 54723,00 грн. штрафних санкцій;

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №0007531401 від 05.06.2018 року про сплату 199561,00 зобов`язань з податку на прибуток та 49890 грн. штрафних санкцій.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агенція-911 (02095, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9А, оф. 369, ЄДРПОУ 40259336) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 7845,97 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293 , 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур