Справа № 464/4772/19
пр.№ 2/464/445/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03.03.2020 м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Мички Б.Р.
секретар судового засідання Гернага Ю.О.
цивільна справа №464/4772/19
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД про виплату компенсації за невикористані відпустки,
представники учасників справи:
представник позивача - адвокатСтегніцький А.М.
представник відповідача - адвокатКравчук П.І.
в с т а н о в и в:
03 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просить: зобов`язати відповідача нарахувати та стягнути на її користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 43952,97грн., з яких: компенсація за 303 дні невикористаної відпустки в сумі 42177,60грн., в тому числі податок з доходів фізичних осіб 7591,97грн., військовий збір в сумі 632,66грн., до виплати 33952,97грн.; стягнути з відповідача на її користь 10000грн. моральної шкоди; стягнути з відповідача на її користь 768,40грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 01.04.2001р. працювала в ТзОВ Реабілітація ЛТД на посаді заступника головного бухгалтера. 17 липня 2019 року її було звільнено у відповідності до наказу №07-19/К від 17.07.2019р. за власним бажанням. При звільненні їй не було виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 43952,97грн., з яких: компенсація за 303 дні невикористаної відпустки в сумі 42177,60грн., в тому числі податок з доходів фізичних осіб 7591,97грн., військовий збір в сумі 632,66грн., до виплати 33952,97грн. У позасудовому порядку вона зверталася до відповідача з претензією, однак в нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані відпустки їй було відмовлено. Відмова відповідача у виплаті компенсації за невикористані відпустки завдала їй моральних страждань, вона втратила душевний спокій та звичний ритм життя, стала дратівливою, не може повноцінно займатися професійною діяльністю, оскільки не може зосередитися, до неї змінили ставлення її рідні. Стверджує, що протягом роботи в ТзОВ Реабілітація ЛТД вона не отримувала щорічних відпусток і відпусток для працівників, які мають дітей, як одинока мама, що було грубим порушенням режиму роботи та відпочинку.
06 вересня 2019 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
04 жовтня 2019 року представник відповідача - адвокат Кравчук П.І. подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити мотивуючи наступним. 01.04.2001р. ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду секретаря - референта у ТОВ Реабілітація ЛТД , в період з 09.03.2012р. по 12.01.2015р. - перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а відтак за весь період роботи на підприємстві їй належав 371 календарний день щорічної основної відпустки. Приписом №ЛВ3112/461/АВ/П від 21.11.2018р. Головного управління Держпраці у Львівській області, встановлено, що ТзОВ Реабілітація ЛТД не надано жодних документів, які б підтверджували надання працівникам, в тому числі ОСОБА_1 щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років. Тобто, встановлено, що саме за періоди 2017 та 2018 років ОСОБА_1 не було надано щорічну основну відпустку. На виконання вказаного припису, наказом №13-18/к від 28.11.2018р. працівникам ТзОВ Реабілітація ЛТД надано відпустки, зокрема ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку загальною тривалістю 50 календарних днів та нараховано відпускні за вказаний період. Тобто за весь 2018 рік та попередній періоди 2017 року ОСОБА_1 надано відпустку. Накази про надання відпустки ОСОБА_1 за період з 01.04.2001р. по 09.03.2012р. не збереглися, у зв`язку із закінченням строку зберігання, визначеного в 5 років пунктом 16 Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших підприємств, установ та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20.07.1998р. №41, який діяв на момент їх складання. У п.599 Переліку встановлено, що графіки надання відпусток, заяви, зведення, листування про використання відпусток зберігаються 1 рік. Накази про надання відпусток ОСОБА_1 за період 2015-2016 року у відповідача не збереглися. Зазначає, що за весь період роботи у ТзОВ Реабілітація ЛТД ОСОБА_1 вибувала у відпустки, у тому числі неодноразово перетинала державний кордон України, що стверджується відомостями Державної прикордонної служби. Стверджує, що за період з 01.04.2001р. по 08.03.2012р. ОСОБА_1 було надано щорічні основні відпустки повної тривалості, загальною кількістю - 263 календарних дні. В період з 09.03.2012р. по 12.01.2015р. - перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Щодо періоду з 13.01.2015р. по 17.07.2019р. ОСОБА_1 належало 108 календарних днів щорічної основної відпустки. З них, 50 днів щорічної основної відпустки надано відповідно до наказу №13-18/к від 28.11.2018р., 18 календарних днів щорічної основної компенсовано при звільненні. Щодо іншого періоду, перебування ОСОБА_1 у відпустках підтверджується відомостями про перетин державного кордону України. Оскільки ОСОБА_1 не використала 50 днів додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей, то їй було виплачено компенсацію при звільненні. А відтак, при звільненні ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 68 днів відпустки в розмірі 7187,91грн., з яких 18 днів щорічної основної та 50 днів додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей. Вважає, що позивачу виплачено усі суми, що належали їй при звільненні. Вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, а тому до задоволення не підлягають. Окрім цього, позивачем не надано жодних доказів спричинення їй моральної шкоди відповідачем.
Ухвалою суду від 18.10.2019р. задоволено клопотання представника відповідача та витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону України Дмитрів О.П. з 01.04.2001р. по даний час (а.с.57-58 том 1).
Ухвалою суду від 06.11.2019р. задоволено клопотання представника позивача та витребувано з Головного управління ДПС у Львівській області: Додаток 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України з 2011 року по липень 2019 року в частині щодо ОСОБА_1 ; податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку форма 1 ДФ за 2001 - 2019 роки в частині щодо ОСОБА_1 (а.с.63-64 том 1).
Позивач та її представник в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали, надали суду пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та відповідних уточненнях, просять позов задовольнити. Позивач додатково пояснила, що дійсно перебувала у відпустці тривалістю 50 календарних днів, в період з 10 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року, а при звільненні їй виплачено компенсацію за 68 днів невикористаної відпустки в розмірі 7187,91грн., з яких 18 днів щорічної основної та 50 днів додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей. Однак стверджує, що до цього у відпустку вона не ходила та компенсацій не отримувала, за період роботи з 01.04.2001р. по 17.07.2019р. мала право на 371 день щорічної основної відпустки та 50 днів додаткової відпустки, а використано нею лише 50 днів відпустки, за 68 виплачено компенсацію, а тому відповідач зобов`язаний виплатити їй компенсацію ще за 303 дні невикористаної відпустки.
Представник відповідача ТзОВ Реабілітація ЛТД - адвокат Кравчук П.І. в судовому засіданні уточнені позовні вимоги заперечив, просить в задоволенні позову відмовити.
В ході розгляду справи будь-яких інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подавалось.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
Судом встановлено, що з 01 квітня 2001 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ТзОВ Реабілітація ЛТД (а.с.23-24 том 1) .
Наказом №07-19/к від 17.07.2019р. ОСОБА_1 , заступника головного бухгалтера, звільнено з 17 липня 2019 року за власним бажанням, за п.1 ст.38 КЗпП України; зобов`язано провести остаточний розрахунок ОСОБА_1 і виплатити їй компенсацію за дні невикористаної відпустки. З зазначеним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена 18.07.2019р. (а.с.34, 35 том 1).
В період з 09 березня 2012 року по 12 січня 2015 року позивач ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що стверджується відповідними наказами (а.с.25, 26 том 1).
Головним управлінням Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування ТзОВ Реабілітація ЛТД за результатами якого складено акт №ЛВ3112/4661/АВ від 21.11.2018р. та винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ3112/461/АВ/П від 21.11.2018р., якими встановлено, що у ході інспекційного відвідування підприємством не надано жодних документів, які б підтверджували надання працівникам, в тому числі ОСОБА_1 , щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд, чим порушено вимоги ч.5 ст.80 КЗпП України (а.с.27-29 том 1, а.с.28-30 том 2).
28 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я директора ТзОВ Реабілітація ЛТД про надання їй 50 календарних днів щорічної основної відпустки починаючи з 10 грудня 2018 року (а.с.30 том 1).
Наказом №13-18/К від 28.11.2018р. позивачу ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року загальною тривалістю 50 календарних днів, починаючи з 10 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року ( святкові дні 25 грудня, 1 і 7 січня не враховуються), та відповідно нараховано відпускні за вказаний період, що стверджується представленим розрахунком (а.с.31, 32, 33 том 1).
У відповідності до вимог ст.116 КЗпП України, в день звільнення позивачу ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 68 днів відпустки в розмірі 7187,91грн., з яких 18 днів щорічної основної та 50 днів додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей, що сторонами не заперечується та стверджується представленими суду платіжними документами (а.с.36, 37 том 1).
Згідно листа Державної прикордонної служби України від 25.10.2019р., щодо перетинання ОСОБА_1 державного кордону України у період з 30.10.2014р. по 30.10.2019р. (інформація зберігається п`ять років) встановлено, що ОСОБА_1 перебувала за межами України за час роботи в ТзОВ Реабілітація ЛТД : 33 дні у 2015 році , а саме: з 29.05.2015р. по 03.06.2015р., з 01.09.2015р. по 19.09.2015р., з 14.12.2015р. по 21.12.2015р.; 17 днів у 2016 році , а саме: з 26.08.2016р. по 11.09.2016р.; 16 днів в 2017 році , а саме: з 24.11.2017р. по 09.12.2017р.; 4 дні у 2018 році , а саме: з 06.07.2018р. по 09.07.2018р.; 47 днів у 2019 році, а саме: з 22.04.2019р. по 26.04.2019р., з 14.05.2019р. по 24.06.2019р. (а.с.69, 71 том 1).
З представлених представником позивача індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, встановити інформацію про те, чи надавались ОСОБА_1 відпустки за час роботи в ТзОВ Реабілітація ДТД неможливо (а.с.49-53 том 1).
З представлених за ухвалою суду про витребування доказів - Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 , Звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та копій податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за формою 1 ДФ поданих ТзОВ Реабілітація ЛТД в частині щодо ОСОБА_1 (період з 01.01.2015р. по 01.06.2016р. з технічних причин відсутній) достовірно встановити перебувала чи не перебувала ОСОБА_1 у відпустках, чи виплачувались їй компенсації за невикористані відпустки за час роботи в ТзОВ Реабілітація ЛТД неможливо. Навіть, якщо порівнювати відомості, які містяться в звіті за грудень 2018 року та січень 2019 року (період перебування позивача у відпустці, який сторонами не оспорюється) з іншими періодами, встановити без будь-яких сумнівів вищезазначені обставини не представляється можливим (а.с.85-86, а.с.90-231 том 1, а.с.2-127 том 2).
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Стаття 74 КЗпП України, ст.ст.2, 6 Закону України Про відпустки передбачають право громадян, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, на щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Зокрема, ст.2 Закону України Про відпустки встановлює беззастережно право на відпустки громадян України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до положень ст.75 КЗпП України, ч.1 ст.6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відліковується з дня укладення трудового договору.
Стаття 79 КЗпП України передбачає, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Стаття 80 КЗпП України вказує, що щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, установи, організації, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 Закону України Про відпустки .
Стаття 79 КЗпП України та ст.10 Закону України Про відпустки зобов`язують власника повідомляти працівника про початок відпустки не пізніш, як за два тижні до початку відпустки. В свою чергу працівникові також рекомендується свою вимогу про перенесення часу надання відпустки оформляти шляхом подання відповідної заяви на ім`я власника.
Згідно Переліку типових документів, які утворюються в діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, інших установ, організацій та підприємств, із зазначенням строків зберігання документів, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 вересня 1998 р. № 576/3016, діючий до 12.04.2012 року, Наказу міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5 про "Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів", термін зберігання наказів про відпустки складає 5 років, а документів (графіків, заяв, листувань, відомостей про надання та використання відпусток) - 1 рік.
Відповідно до вимог ст.80 КЗпП України та ст.11 ЗУ Про відпустки забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.
Статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Тобто, мова йде про виплату компенсації за останній робочий період.
Згідно ч. 1 ст.24 Закону України Про відпустки передбачено право працівника на виплату грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи..
Згідно із ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно ж до положень ст.8-1 КЗпП Украі?ни, якщо міжнародним договором чи міжнародною угодою, в яких бере участь Украі?на, встановлені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Так, Законом Украі?ни від 29.05.2001 року №2481-111 була ратифікована Конвенція Міжнародноі? організаціі? праці №132 (переглянутої) 1970 року Про оплачувані відпустки .
Згідно із ст.12 Конвенціі? угоди про відмову від права на мінімальну щорічну оплачувану відпустку чи про невикористання такої відпустки з заміною її компенсацією чи іншим способом визнаються недійсними чи забороняються. Це правило є обов`язковим для виконання на територіі? Украі?ни.
Виходячи саме з цих загальних положень про неможливість заміни відпустки компенсацією, в абзаці 4 п.23 Пленум Верховного Суду Украі?ни в Постанові від 24.12.1999р. №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці визначив, що розглядаючи спори про виплату грошовоі? компенсаціі? за невикористану відпустку , необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаноі? ним основноі? и? додатковоі? щорічноі? відпустки та додатковоі? відпустки для працівників, які мають дітеи? (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення и?ого з роботи, а під час неі? - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих и?ому при цьому щорічноі? и? додатковоі? відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.
Слід зазначити, що у цьому випадку и?деться саме про відпустку в однині, тобто відпустку за останніи? рік роботи.
Водночас в абз. 4 цього пункту зазначається про відпустки за попередні роки: якщо працівник з незалежних від нього причин (не з и?ого вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаноі? відпустки.
Аналогічне положення міститься також в Листі Міністерства соціальноі? політики Украі?ни № 207/13/116-12 від 21.06.2012р. Про грошову компенсацію за невикористану відпустку .
Таким чином, якщо працівник не використав відпустки за роки, що передували звільненню, то тут питання виплати и?ому компенсаціі? ставиться в залежність від причини невикористання цих відпусток: чи з и?ого вини чи без и?ого вини.
Стаття 4 ЦПК України встановлює, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 1 ст.13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Принцип змагальності в цивільному судочинстві забезпечує повноту дослідження обставин справи, зокрема, ст.12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частина 2 ст.13 ЦПК України встановлює, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.2 цієї статті суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, факт перебування позивача ОСОБА_1 у відпустці тривалістю 50 календарних днів, починаючи з 10 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року, а також виплата при звільненні компенсації за 68 днів невикористаної відпустки в розмірі 7187,91грн. сторонами визнається та стверджується належними, допустимими та достатніми доказами.
Разом з тим, графіки надання відпусток, заяви працівників та накази про надання відпусток, які б підтверджували перебування позивача ОСОБА_1 у відпустці в період з 01 квітня 2001 року по 09 березня 2012 року (початок відпустки ОСОБА_1 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ) не можуть бути надані ТзОВ Реабілітація ЛТД , у зв`язку з їх списанням та утилізацією за строками зберігання. Документи про надання ОСОБА_1 відпусток в період з 12 січня 2015 року (закінчення відпустки ОСОБА_1 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ) до грудня 2018 року в ТзОВ Реабілітація ЛТД також відсутні.
Суд не приймає покликання представника відповідача, на інформацію надану Державною прикордонною службою України щодо перебування позивача ОСОБА_1 у період з 30.10.2014р. по день звільнення протягом 117 днів за межами України, оскільки така не може бути належним та достовірним доказом надання відпустки ОСОБА_1 .
Таким чином, у суду відсутні достовірні дані про те, чи використовувала позивач відпустки за час роботи на підприємстві відповідача.
Зазначені обставини позбавляють суд надати оцінку наявності чи відсутності вини ОСОБА_1 , яка займала посаду заступника головного бухгалтера підприємства, у невикористанні відпусток у разі їх наявності.
Позивачем ОСОБА_1 не надано доказів того, що за час роботи з 01 квітня 2001 року по 17 липня 2019 року в ТзОВ Реабілітація ЛТД вона зверталася до відповідача із заявами про надання відпустки, а таку відповідачем не надано.
Жодного посилання чи доказу того, що відповідач не надавав на прохання позивача відпустки, заперечував наданню позивачу відпусток чи якимось чином перешкоджав цьому - не надано та судом не встановлено.
Таким чином позивачем не доведено обставин невикористання нею відпусток не зі своєї вини та факту перешкоджання роботодавцем у їх наданні тощо.
Аналізуючи надані сторонами докази та наведені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів в обґрунтування позовних вимог щодо ненадання їй щорічних відпусток за період роботи з 01 квітня 2001 року по 17 липня 2019 року на посаді заступника головного бухгалтера ТзОВ Реабілітація ЛТД або неможливості їх використання (не з її вини), що має бути оформлено в передбаченому законом порядку.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт наявності чи відсутності надання їй щорічних відпусток та вини підприємства у невикористанні нею цих відпусток.
У частині вимог про відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, тому в цій частині позов також задоволенню не підлягає.
Згідно вимог статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір позивачу не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12 , 13 , 17 , 76-80 , 89, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України , суд, -
у х в а л и в:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД про виплату компенсації за невикористані відпустки - відмовити повністю.
У стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова.
Повний текст рішення виготовлено 05.03.2020р.
Сторони в справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД , код ЄДРПОУ 20788556, місцезнаходження: м.Львів, проспект Червоної Калини, 35.
Суддя Б.Р. Мичка
Суд | Сихівський районний суд м.Львова |
Дата ухвалення рішення | 05.03.2020 |
Оприлюднено | 10.03.2020 |
Номер документу | 88063631 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Сихівський районний суд м.Львова
Мичка Б. Р.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні