Постанова

від 03.09.2020 по справі 464/4772/19

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/4772/19 Головуючий у 1 інстанції: Мичка Б.Р.

Провадження № 22-ц/811/1339/20 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:76

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Приколоти Т.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 03 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД про виплату компенсації за невикористані відпустки,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 03.09.2019 звернулася до суду з позовом, в якому після уточнення позовних вимог, просила: зобов`язати відповідача нарахувати та стягнути на її користь компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 43 952,97 грн, з яких: компенсація за 303 дні невикористаної відпустки в сумі 42 177,60 грн, в тому числі податок з доходів фізичних осіб 7 591,97 грн, військовий збір в сумі 632,66 грн, до виплати 33 952,97 грн; стягнути з відповідача на її користь 10 000 грн моральної шкоди; стягнути з відповідача на її користь 768,40 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що з 01.04.2001 працювала в ТзОВ Реабілітація ЛТД на посаді заступника головного бухгалтера. 17 липня 2019 року її було звільнено у відповідності до наказу №07-19/К від 17.07.2019 за власним бажанням. При звільненні їй не було виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 43952,97 грн, з яких: компенсація за 303 дні невикористаної відпустки в сумі 42 177,60грн, в тому числі податок з доходів фізичних осіб 7 591,97 грн, військовий збір в сумі 632,66 грн, до виплати 33 952,97 грн. У позасудовому порядку вона зверталася до відповідача з претензією, однак в нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані відпустки їй було відмовлено. Відмова відповідача у виплаті компенсації за невикористані відпустки завдала їй моральних страждань, вона втратила душевний спокій та звичний ритм життя, стала дратівливою, не може повноцінно займатися професійною діяльністю, оскільки не може зосередитися, до неї змінили ставлення її рідні. Стверджує, що протягом роботи в ТзОВ Реабілітація ЛТД вона не отримувала щорічних відпусток і відпусток для працівників, які мають дітей, як одинока мама, що було грубим порушенням режиму роботи та відпочинку.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 03 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД про виплату компенсації за невикористані відпустки - відмовлено повністю.

У стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю Реабілітація ЛТД на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в звітах від ДФС, які знаходяться у матеріалах справи, у десятій колонці Код типу нарахувань сума нарахованих відпускних має код 10 (нарахована сума заробітку (доходу), грошового забезпечення за дні відпустки. Прочерк в даній графі означає, що була нарахована заробітна плата, а не інші види заробітку, тому даний факт може свідчити про те, що компенсація за невикористані відпустки не нараховувалася, проте суд не звернув увагу на доказовий матеріал і побудував рішення на припущеннях. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

ТзОВ Реаблітація ЛТД подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом установлено, що з 01 квітня 2001 року позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем ТзОВ Реабілітація ЛТД .

Наказом №07-19/к від 17.07.2019 ОСОБА_1 , заступника головного бухгалтера, звільнено з 17 липня 2019 року за власним бажанням за п.1 ст.38 КЗпП України; зобов`язано провести остаточний розрахунок ОСОБА_1 і виплатити їй компенсацію за дні невикористаної відпустки. З зазначеним наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена 18.07.2019 (а.с.34, 35 том 1).

У період з 09 березня 2012 року по 12 січня 2015 року позивач ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, що стверджується відповідними наказами (а.с.25, 26 том 1).

Встановлено також, що наказом №13-18/К від 28.11.2018 позивачу ОСОБА_1 на підставі її заяви від 28.11.2018 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року загальною тривалістю 50 календарних днів, починаючи з 10 грудня 2018 року по 31 січня 2019 року ( святкові дні 25 грудня, 1 і 7 січня не враховуються), та відповідно нараховано відпускні за вказаний період, що стверджується представленим розрахунком (а.с.31, 32, 33 том 1).

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, в день звільнення позивачу ОСОБА_1 виплачено компенсацію за 68 днів відпустки в розмірі 7 187,91грн, з яких 18 днів щорічної основної та 50 днів додаткової соціальної відпустки працівникам, які мають дітей, що сторонами не заперечується та стверджується представленими суду платіжними документами (а.с.36, 37 том 1).

Згідно з ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Відповідно до стаття 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

Статтею 83 КЗпП України визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.23 Постанови Пленум Верховного Суду Украі?ни від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошовоі? компенсаціі? за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаноі? ним основноі? и? додатковоі? щорічноі? відпустки та додатковоі? відпустки для працівників, які мають дітеи? (ст.182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення и?ого з роботи, а під час неі? - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих и?ому при цьому щорічноі? и? додатковоі? відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з и?ого вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаноі? відпустки.

Суду не надано належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 за час роботи з 01.04.2001 по 17.07.2019 року в ТзОВ Реабілітація ЛТД зверталася до відповідача із заявами про надання відпустки, а відповідач заперечував проти надання відпусток чи перешкоджав у цьому.

За таких обставин при вирішенні цієї позовної вимоги суд першої інстанції обґрунтовано керувався роз`ясненнями абзацу четвертого п.23 Постанови Пленум Верховного Суду Украі?ни від 24.12.1999 №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці .

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення компенсації за невикористані відпустки, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не має права на отримання компенсації за роки, які передували звільненню, оскільки позивачем не доведено невикористання нею відпусток не зі своєї вини та факту перешкоджання роботодавцем у їх наданні.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, тому суд прийшов до правильного висновку про те, що в цій частині позов також задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 03 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 03.09.2020

Головуючий

Судді