Постанова

від 24.02.2020 по справі 415/7815/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 415/7815/19

Провадження № 22-ц/810/1145/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року м.Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Авалян Н.М.

суддів - Єрмакова Ю.В., Луганської В.М.

за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М.

представника позивавча - адвоката Оверченко О.А.

представника відповідача - Клименко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Комунального закладу Лисичанський дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 1 Шпачок Лисичанської міської ради

на рішення Лисичанського міського суду Луганської області (суддя Фастовець В.М.)

від 20 листопада 2019 року

у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Комунальний заклад Лисичанський дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 1 Шпачок Лисичанської міської ради

встановив:

17 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії керівництва Комунального закладу Лисичанський дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 1 Шпачок та скасувати наказ № 84 від 21.08.2019 про звільнення, поновивши її на займаній посаді, та зобов`язати відповідача виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Відповідач позов не визнав та вказав на те, що позивачка була звільнена за п. 3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом. Фактично позивачка змінила роботу, оскільки не була мобілізована для проходження військової служби, тому відповідач вважає, що на позивачку не поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 20 листопада 2019 року позов задоволено частково. Скасовано наказ № 84-к від 21 серпня 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 з поновленням ОСОБА_1 на посаді вихователя закладу дошкільної освіти. В задоволенні позовних вимог про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити відмовлено за безпідставністю вимог. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду в частині задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування до правовідносин норм матеріального права. Апеляційна скарга містить доводи аналогічні тим, що викладенні у відзиві на позов.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила їїх задовольнити.

Представник позивачки просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині без змін, посилаючись на помилковість тлумачення відповідачем норм матеріального права.

Апеляційний суд, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, ч.2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного розгляду справи є рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за кредитним договором.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині повністю відповідає.

Судом встановлено, що 15.08.2019 між начальником 12 прикордонного загону (І категорії) Донецько - Луганського регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України полковником Яблонським І.М., який діє відповідно до п. 29 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, та громадянином України ОСОБА_1 , відповідальним виконавцем відділення продовольчого забезпечення відділу тилового забезпечення 12 прикордонного загону Донецько - Луганського регіонального управління державної прикордонної служби, на підставі статей 19 і 20 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу. Контракт є строковим та укладеним відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки з 15 серпня 2019 року по 14 серпня 2022 року.

Наказом завідувача Комунального закладу Лисичанський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 1 Шпачок Лисичанської міської ради № 84-к від 21.08.2019 ОСОБА_1 , вихователя закладу дошкільної освіти звільнено на підставі ч. 3 ст. 36 КЗпП України 21.08.2019 з виплатою компенсації за невикористану відпустку за 36 календарних днів. Підставами є: копія витягу з наказу начальника 12 прикордонного загону Донецько-Луганського управління Державної прикордонної служби України Про особовий склад від 15.08.2019 № 160-ОС; копія контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського та старшинського складу від 15.08.2019 /а.с.11/.

Листом Комунального закладу Лисичанський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 1 Шпачок Лисичанської міської ради № 84/1-01/28 від 22.08.2019 позивачку повідомлено про звільнення.

Задовольняючи позов про скасування наказу про звільнення позивачки та поновлення її на роботі, суд перщої інстанції виходив з того, що відповідно до законодавства України за позивачкою на період проходження служби зберігається місце роботи та середній заробіток.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов, виходячи з системного аналізу норм матеріального права.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи, яким суд дав правильний та вичерпний правовий аналіз.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України Про військовий обов`язок і військову службу і ;Про альтернативну (невійськову) службу , ;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей .

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України Про освіту .

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оборону України особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 Щодо дії особливого періоду та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію , зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачкою контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України , введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України Про Раду Національної безпеки та оборони України кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на час укладення контракту з позивачкою існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Таким чином, на позивачку поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, тому місцевий суд обґрунтовано задовольнили позов про поновлення на роботі.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дослідивши надані докази у справі й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Оскільки рішення суду в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, то відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України понесені відповідачем судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають у зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 388, 389, 390, 391 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Лисичанський дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 1 Шпачок Лисичанської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 20 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 28 лютого 2020 року.

Головуючий Н.М.Авалян

Судді Ю.В.Єрмаков

В.М.Луганська