Постанова

від 04.03.2020 по справі 754/13039/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 754/13039/17

провадження № 61-8247ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - приватна організація (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - директор приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус Савченко Діана Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року у складі судді Зотько Т. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І., а також касаційну скаргу приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на вищевказані судові рішення.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус , третя особа: директор приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус Савченко Д. В., про визнання розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця, зміну формулювання причини звільнення, стягнення грошової компенсації, стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та зобов`язання видати трудову книжку, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що між нею (громадянкою Російської Федерації) та відповідачем 01 вересня 2014 року було укладено трудовий договір на строк з 01 вересня 2014 року по день закінчення роботи педагога в гімназії - 15 серпня 2018 року. В ході її роботи 21 квітня 2017 року їй було вручено попередження про зміну з 21 червня 2017 року істотних умов праці, а саме зміну розміру посадового окладу. Не зважаючи на це повідомлення і відсутність зміни істотних умов праці, ні 21 червня 2017 року, ні після закінчення відпустки, вона звільнена не була, разом з тим повідомила відповідача про те, що не згодна із змінами істотних умов її праці. Позивач вказала, що 07 вересня 2017 року була звільнена із займаної посади з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тобто внаслідок закінчення строку дії строкового договору, а не з ініціативи позивача. Таке формулювання звільнення ОСОБА_1 вважала незаконним, оскільки фактично розірвання трудових відносин між сторонами сталося за ініціативою роботодавця, всупереч тому, що термін дії трудового договору повинен бути закінчений 15 серпня 2018 року. А відтак дії відповідача ОСОБА_1 вважає дискримінаційними по відношенню до себе, як російськомовного вчителя.

При цьому, відповідно до умов укладеного між сторонами трудового договору, позивач, при його розірвання за ініціативою роботодавця, має право на одноразову виплату у розмірі 576 000 рублів у гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на момент виплати, що становить 267 240, 96 грн. Враховуючи те, що з нею у встановлені строки не було здійснено повного розрахунку та не повернуто трудову книжку, ОСОБА_1 просила визнати розірваним 07 вересня 2017 року трудовий договір, укладений між сторонами 01 вересня 2014 року, за ініціативою роботодавця; змінити формулювання причин звільнення з пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України на звільнення згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України; зобов`язати відповідача видати позивачу трудову книжку; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 40 230 грн, одноразову виплату в сумі 267 240, 96 грн, а також моральну шкоду в розмірі 400 000 грн, а всього - 707 470, 96 грн.

У жовтні 2017 року відповідачем було подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання недійсним трудового договору.

Зустрічний позов мотивований тим, що після звернення ОСОБА_1 до суду відповідач виявив, що остання до позову долучила копію трудового договору від 01 вересня 2014 року, згідно пунктів 8.1 та 9.2 якого укладений трудовий договір діє з дня його підписання та до 15 серпня 2018 року, а також при розірванні договору за ініціативою роботодавця, за виключенням звільнення за порушення та дисциплінарні стягнення, а також з причини зміни профілю навчального закладу чи припинення його діяльності, працівник отримує одноразову виплату у розмірі 576 000 рублів у гривневому еквіваленті по курсу НБУ на момент виплати.

Позивач за зустрічним позовом вказав, що у результаті допущеної помилки (оскільки об`єктивно існували різні редакції договорів для працівників-іноземців та працівників-громадян України) 01 вересня 2014 року було підписано трудовий договір в іншій редакції, де в пункті 8.1 було встановлений строк його дії до 15 серпня 2018 року. У день підписання цього договору, зрозумівши, що із працівником-іноземцем було укладено не той варіант договору, оскільки вказаний строк не може перевищувати строк дії дозволу на застосування праці іноземців, між сторонами було підписано інший варіант договору із зазначенням правильного строку його дії. При цьому ОСОБА_1 власноручно підписала правильний екземпляр договору, але відмовила роботодавцю у поверненні попередньо підписаного примірника трудового договору, уже тоді маючи намір використати його в корисливих цілях.

У зв`язку із наведеним 01 вересня 2014 року між сторонами було укладено трудовий договір, за яким ОСОБА_1 була прийнята на роботу на строк до 15 серпня 2015 року, тобто до дати закінчення дозволу на працевлаштування, що підтверджується також власноручно написаною заявою позивача про зарахування її на посаду в зазначений вище строк, а також винесеним наказом про прийняття на роботу останньої. Договір, що доданий позивачем до позову та який нею не був повернутий відповідачу при підписанні дійсного трудового договору, підлягає визнанню у судовому порядку недійсним з моменту укладання, так як на момент його підписання сторонами він не відповідав вимогам закону, оскільки термін трудових відносин українського роботодавця з працівником-іноземцем не може виходити за межі дії дозволу на працевлаштування в Україні (відсутня згода щодо такої істотної умови договору як строк його дії), а також такий договір не був оформлений наказом роботодавця, як цього вимагає частина третя статті 24 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус задоволено частково.

Визнано розірвання трудового договору 07 вересня 2017 року, укладеного 01 вересня 2014 року між приватною організацією (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Російсько-Українська гуманітарна гімназія з ОСОБА_1 , таким, що відбулось за ініціативою роботодавця.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з пункту 2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України на звільнення згідно пункту 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Стягнуто з приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.

Стягнуто з приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус до ОСОБА_1 про визнання недійсним трудового договору відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оформлення трудового договору та прийняття ОСОБА_1 на роботу відбувалось саме за тим трудовим договором, де був визначений строк його дії з 01 вересня 2014 року до 15 серпня 2015 року, а трудові відносини між сторонами після закінчення строку дії трудового договору фактично тривали, а тому дія укладеного між ними договору вважалася продовженою на невизначений строк. Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання розірвання трудового договору 07 вересня 2017 року за ініціативою роботодавця, а відтак вимоги позивача щодо зміни формулювання причин її звільнення, є такими, що підлягають задоволенню. Позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди визнані такими, що підлягають частковому задоволенню. У той же час матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач зверталася до відповідача особисто, або ж із відповідною заявою про направлення на її поштову адресу трудової книжки, а тому вина власника у затримці видачі ОСОБА_1 трудової книжки відсутня. Зустрічні позовні вимоги визнані безпідставними, необґрунтованими, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , представника відповідача Гриб Ю. М. , який діє в інтересах приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус , залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року залишено без змін

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам справи .

Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи

Приватна організація (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус у касаційній скарзі просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і відмовити повністю у задоволенні її позовних вимог , посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок судів про продовження строку дії трудового договору на невизначений строк є необґрунтованим, оскільки трудовий договір діяв до закінчення строку дії дозволу на застосування праці іноземця. Суди залишили поза увагою, що працівнику було зменшено педагогічне навантаження, підстава для звільнення вказана роботодавцем правильно, при цьому суди не вказали інших законних підстав для звільнення позивача. Позивачем за первісним позовом не доведено заподіяння їй моральної шкоди діями навчального закладу.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року у частині стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки і одноразової допомоги і прийняти у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що працівник була звільнена фактично за ініціативою роботодавця, отже останній має згідно умов укладеного трудового договору виплатити їй одноразову допомогу. Висновки судів про те, що ОСОБА_1 не заявляла вимогу про повернення трудової книжки, а вина роботодавця у затримці її видачі відсутня є необґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року .

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Відзиви на касаційні скаргине надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 серпня 2014 року приватна організація (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Російсько-українська гуманітарна гімназія , правонаступником якої є приватна організація (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус , звернулась до Київського міського центру зайнятості із заявою про видачу дозволу на застосування праці іноземця - громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на посаді вчителя з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 15 серпня 2014 року за № 465 відповідачу за первісним позовом було надано дозвіл на застосування праці іноземця - позивача по справі строком на 12 місяців.

02 вересня 2014 року навчальний заклад направив на ім`я директора Київського міського центру зайнятості листа із повідомленням про те, що відповідно до отриманих від центру дозволів на працевлаштування громадян Російської Федерації з 01 вересня 2014 року ОСОБА_1 було влаштовано до закладу, а також додано копію укладеного між роботодавцем та працівником трудового договору. Даний лист був отриманий центром 03 вересня 2014 року.

Відповідно до копії трудового договору від 01 вересня 2014 року, наданої Київським міським центром зайнятості, між приватною організацією (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Російсько-українська гуманітарна гімназія та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, відповідно умов якого гімназія доручила, а педагог прийняла на себе обов`язки за посадою - вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста).

Відповідно до пункту 8.1 вказаного договору він діяв з дня його підписання. Першим днем роботи педагога в гімназії сторонами було визначено 01 вересня 2014 року, а днем його закінчення (останній день за строковим трудовим договором) - 15 серпня 2015 року.

Копію зазначеного трудового договору, що було укладено та підписано між сторонами, було надано до Київського міського центру зайнятості.

01 вересня 2014 року позивачем на ім`я директора приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Російсько-українська гуманітарна гімназія Савченко Д. В. було подано письмову заяву про прийняття на роботу на посаду вчителя з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста) на період з 01 вересня 2014 року по 15 серпня 2015 року на умовах строкового трудового договору та випробувальним терміном 3 місяці.

Наказом директора гімназії від 01 вересня 2014 року за № 15ос-тр позивача на період з 01 вересня 2014 року по 15 серпня 2015 року було прийнято на посаду вчителя з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста), зі строком випробування в 3 місяці, з посадовим окладом 35 000 російських рублів.

З цим наказом позивач була ознайомлена, про що свідчить її особистий підпис.

Таким чином, з наданих суду Київським міським центром зайнятості документів, на підставі яких відповідачу було надано дозвіл на використання праці іноземця - позивача ОСОБА_1 , а також укладеного між сторонами договору, виплаває, що останній був укладений на строк дії виданого центром дозволу, тобто на строк з 01 вересня 2014 року по 15 серпня 2015 року, що відповідало вимогам чинного законодавства.

Строк дії укладеного між сторонами договору сплив після 15 серпня 2015 року та у зв`язку із тим, що ані роботодавцем, ані працівником не було ініційовано питання про звільнення останньої з посади, фактично трудові правовідносини між сторонами були продовжені. Відповідачем за первісним позовом готувались та подавались відповідні документи до Київського міського центру зайнятості про продовження строку дії дозволу на застосування праці іноземця (позивача по справі), дія якого відповідними наказами центру продовжувалась у наступні періоди: 09 липня 2015 року - 09 липня 2016 року, 01 червня 2016 року - 01 червня 2017 року, 18 травня 2017 року - 18 травня 2018 року.

21 квітня 2017 року директором приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Російсько-Українська гуманітарна гімназія Савченко Д . В . було винесено наказ про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 та вирішено встановити з 21 червня 2017 року останній розмір посадового окладу до 12 000 грн на місяць. Цього ж дня позивачу було вручено попередження про зміну істотних умов праці з 21 червня 2017 року, а саме в частині зміни розміру посадового окладу.

У відповідь на отримане попередження роботодавця позивач 14 червня 2017 року направила відповідачу письмову заяву про незгоду із змінами істотних умов своєї праці із зазначенням про те, що на її думку відповідач має намір розірвати між ними трудові відносини за власної ініціативою, оскільки будь-яких зміни умов праці в гімназії не виникли, а тому у випадку її звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, вона матиме право на отримання від роботодавця вихідної допомоги у розмірі 576 000 російських рублів.

10 липня 2017 року відповідачем на адресу позивача було направлено листа, в якому у відповідь на отриману заяву позивача гімназія повідомила, що отримана заява ОСОБА_1 про незгоду працювати в нових умовах праці дає підстави для звільнення останньої по закінченню строку попередження та виходу працівника з відпустки. Даний лист було отримано адресатом 18 липня 2017 року.

Наявні в матеріалах справи копії лікарняного листка, витягу затвердженого графіку відпусток працівників та наказу про надання відпустки від 01 червня 2017 року, свідчать про те, що позивач у період 14 червня 2017 року по 21 червня 2017 року перебувала на лікарняному, а в період з 19 червня 2017 року по 14 серпня 2017 року - у щорічній основній відпустці.

Стороною відповідача надано копії актів від 15 серпня 2017 року, 16 серпня 2017 року, 17 серпня 2017 року, 18 серпня 2017 року, 19 серпня 2017 року, 21 серпня 2017 року, 22 серпня 2017 року, 23 серпня 2017 року, 28 серпня 2017 року, 29 серпня 2017 року, 30 серпня 2017 року, 31 серпня 2017 року, 01 вересня 2017 року, 04 вересня 2017 року, 05 вересня 2017 року, 06 вересня 2017 року, в яких роботодавець фіксував відсутність позивача на робочому місці.

При цьому, всупереч прийнятому рішенню про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 , а також поданій нею заяви про її незгоду, відповідач не звільнив ОСОБА_1 з роботи, натомість своїм наказом від 01 вересня 2017 року за № 69 призначив її класним керівником на 2017-2018 навчальний рік.

Згідно наданих суду копій штатного розпису, у редакціях що були чинними з 01 вересня 2016 року, з 19 червня 2017 року і з 01 вересня 2017 року, кількість робочих годин позивача було зменшено, у зв`язку із винесеним керівництвом наказом від 16 червня 2017 року про внесення змін до штатного розпису.

Відповідно до копії заяви від 30 серпня 2017 року навчальний заклад звернувся до Київського міського центру зайнятості з проханням анулювати наданий дозвіл на застосування праці іноземця - ОСОБА_1 .

Наказом Київського міського центру зайнятості від 06 вересня 2017 року за № 172 наданий відповідачу дозвіл на працевлаштування ОСОБА_1 було анульовано, про що 07 вересня 2017 року направлено повідомлення роботодавцю.

Наказом директора приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус від 07 вересня 2017 року за № 156-к/тр позивача з 07 вересня 2017 року було звільнено із займаної посади вчителя з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста) на підставі пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).

14 вересня 2017 року позивачу було направлено лист за вих. № 01154 з повідомленням про те, що її було звільнено із займаної посади, а також повідомлено про можливість отримання трудової книжки, або ж направлення на адресу закладу нотаріально посвідченої заяви, із зазначенням адреси, на яку можна її направити засобами поштового зв`язку. Вказаний лист отриманий адресатом 16 вересня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і надалі у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

У відповідності до статті 52 Закону України Про міжнародне приватне право , Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудові правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються трудовим законодавством України (право держави, у якій виконується робота).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 3 Закону України Про зайнятість населення іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений строк, приймаються роботодавцями на роботу на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, виданого в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 42 вказаного Закону (у редакції, чинній на момент виникнення між сторонами трудових правовідносин) визначено, що підприємства, установи та організації мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на строк до одного року, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною третьою цієї статті передбачено, що порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства і розмір плати за видачу дозволу, яка зараховується до бюджету Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На момент укладення між сторонами трудового договору, а також оформлення відповідачем договору на використання праці іноземця процедура видачі, продовження дії та анулювання такого дозволу визначалася Порядком видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2013 року № 437.

Згідно пункту 4 вказаного Порядку (у редакції, чинній на момент виникнення між сторонами правовідносин) для отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, що дає право роботодавцю протягом визначеного строку застосовувати працю іноземців та осіб без громадянства, зазначених в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, роботодавець не пізніше ніж за 15 календарних днів до звернення за дозволом подає територіальному органові інформацію про попит на робочу силу (вакансії). На підставі зазначеної інформації здійснюється сприяння у працевлаштуванні громадян України.

Пунктом шостим вказаного Порядку визначався перелік документів, що подається роботодавцем до територіальному органові для отримання такого дозволу.

Пунктом 42 даного Порядку також було передбачено, що роботодавець після одержання дозволу протягом трьох робочих днів з моменту укладення з іноземцем чи особою без громадянства трудового договору (контракту) подає територіальному органові засвідчену роботодавцем його копію.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Також трудовий договір може бути припинено з підстав, передбачених іншими законами (пункт 9 частини першої статті 36 КЗпП України).

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що укладений сторонами трудовий договір від 01 вересня 2014 року діяв з 01 вересня 2014 року по 15 серпня 2015 року (строк, на який Київським міським центром зайнятості надано дозвіл на використання праці іноземця - позивача ОСОБА_1 ), після закінчення строку його дії фактичні трудові відносини між сторонами тривали, але 06 вересня 2017 року Київським міським центром зайнятості за ініціативою роботодавця прийнято наказ № 172, яким анульовано дозвіл на застосування праці, виданий ОСОБА_1

07 вересня 2017 року наказом приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус від 07 вересня 2017 року за №1 56-к/тр позивача з 07 вересня 2017 року було звільнено із займаної посади вчителя з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста) на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору).

Суди, враховуючи те, що строк дії трудового договору з іноземцем не може виходити за межі дії дозволу на застосування праці, дійшли висновку, що ОСОБА_1 після анулювання такого дозволу підлягала звільненню із займаної посади на підставі пункту 9 статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених іншими законами, а саме Законом України Про зайнятість населення , який регулював питання використання роботодавцями в України праці іноземців на підставі дозволу на застосування праці іноземців, виданого в порядку, визначеному цим Законом.

Доводи касаційної скарги приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус щодо правильності формулювання роботодавцем причин звільнення ОСОБА_1 є необґрунтованими. Сама ОСОБА_1 судові рішення у частині зміни формулювання роботодавцем причин звільнення фактично не оскаржує, просила лише постановити нове рішення у частині стягнення одноразової виплати, а також середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

Статтею 47 КЗпП України та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, закріплено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку при звільненні.

У відповідності до пункту 4.2 Інструкції, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Суди встановили, що відповідачем на адресу позивача тричі направлялися листи, із викладеною пропозицією з`явитися до закладу та отримати трудову книжку особисто, або ж подати відповідну заяву із зазначенням адреси, куди відповідач може її вислати позивачу засобами поштового зв`язку. Однак, вказані листи позивачем, незважаючи на їх отримання, були залишені поза увагою.

Згідно статті 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Отже, відповідальність роботодавця за статтею 235 КЗпП України настає лише у випадку наявності в його діях вини.

Враховуючи встановлені судами обставини, висновки судів про відсутність підстав для стягнення з приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки слід визнати обґрунтованими. Також суди обґрунтували свої висновки при відмові у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення одноразової виплати.

Згідно з вимогами статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; спричинення працівникові моральних страждань, або втрата ним нормальних життєвих зв`язків, або виникнення у нього необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя; існування причинного зв`язку між двома попередніми умовами.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачу, суди, враховуючи дії роботодавця, якими було порушено трудові права працівника, а також ступінь завданих душевних страждань, дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з роботодавця відшкодування завданої працівнику моральної шкоди. Колегія суддів вважає, що приватна організація (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус не довела, що судами при вирішенні питання про стягнення відшкодування моральної шкоди порушені вимоги матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди загалом правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права, а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, встановлення нових обставин, що згідно частини першої статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва

від 30 листопада 2018 року у частині стягнення з приватної організації (установа, заклад) Загальноосвітній навчальний заклад Міжнародна школа Глобус на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 20 тис. грн та витрат по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович