Рішення

від 04.03.2020 по справі 908/3542/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/8/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2020 Справа № 908/3542/19

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

За позовом: Фізичної особи-підприємця Нагірного Любомира Ярославовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІМЕТ АГРО" (69069 м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 41197799)

про стягнення 102 612 грн. 58 коп.

представники сторін

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Нагірний Любомир Ярославович звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІМЕТ АГРО" 84 918 грн. 80 коп. заборгованості за договором, 15 639 грн. 02 коп. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 1 382 грн. 00 коп. 3% річних, 672 грн. 76 коп. інфляційного збільшення боргу.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 21.12.2019 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3542/19 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 27.12.2019 позовну заяву залишено без руху, надано Фізичній особі-підприємцю Нагірному Любомиру Ярославовичу строк для усунення недоліків - не пізніше 13.01.2020.

10.01.2020 на адресу суду від Фізичної особи-підприємця Нагірного Любомира Ярославовича надійшли докази усунення недоліків позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 27.12.2019.

Ухвалою суду від 13.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3542/19, присвоєно справі номер провадження 27/8/20 розгляд справи по суті призначено на 12.02.2020.

Ухвалою суду від 12.02.2020 відкладено розгляд справи на 04.03.2020, відповідно до ст. 216 ГПК України.

У судовому засіданні 04.03.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 10.02.2020 надіслав на адресу суду клопотання б/н від 05.02.2020 р. (вх. № 2917/08-08/20 від 10.02.2020) про розгляд справи без участі його представника за наявними у справі матеріалами. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Клопотання позивача прийнято судом.

Представник відповідача у жодне судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходження юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІМЕТ АГРО" є: 69069 м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 1, що відповідає адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 13.01.2020, яке не отримано відповідачем у зв`язку із закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 15.05.2003 №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю відповідача та позивача.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на наступне.

На початку лютого 2019 року до позивача звернувся директор Товариства з обмеженою відповідальністю ОКСІМЕТ АГРО , ОСОБА_1 , запропонувавши укласти договір купівлі-продажу (дерев`яні щити, молодняк равлика виду Неlix aspersa muller, корм, насіння перко, маточне стадо равлика виду Неlix aspersa muller).

22.02.2019 з відповідачем було узгоджено перелік та кількість товару.

22.02.2019 відповідач надіслав на мою електронну адресу листа з проханням підготувати проект договору та надав власні реквізити.

За результатами домовленостей з відповідачем 23.02.2019 року позивачем було надіслано на електронну адресу відповідача проект договору купівлі-продажу.

27.02.2019 було надіслано узгоджену (остаточну) версію договору купівлі-продажу та специфікацію, проте відповідач всупереч ч. 3 ст. 181 Господарського кодексу України не оформив та не повернув один примірник.

14.03.2019 на електронну адресу відповідача позивачем було надіслано рахунок № 1 від 14.03.2019 на оплату товару.

Відповідачем було сплачено аванс в сумі 200 000 грн. 00 коп.

Позивач у позові зазначив, що відповідач вважав вказані кошти частиною авансу, з перерахуванням яких можна вважати початок виконання договору купівлі-продажу.

Згідно з виписки по рахунку від 25.11.2019, відповідач 14.03.2019 перерахував 100 000 грн. 00 коп. та 15.03.2019 - 50 000 грн. 00 коп., призначення платежів Аванс за продукцію по рахунку № 1 від 14.03.2019. Позивач вважає, що цим самим, відповідач вказав, що саме з 14.03.2019 договір купівлі-продажу є укладеним.

Позивач у позові зазначив, що ним було поставлено товар, згідно видаткових накладних № 001 від 8 квітня 2019 р. на суму 1920,00 грн., № 002 від 23 квітня 2019 р. на суму 36 136,80 грн., № 003 від 26 квітня 2019 р. на суму 12600,00 грн., № 1 від 27 травня 2019 р. на суму 71 500,00 грн., № 2 від 27 травня 2019 р. на суму 162 762,00 грн. Загальна сума відвантаженого товару становить 284 918,80 грн., тобто договір з моєї сторони, виконано в повному обсязі. Сума недоплати (боргу) становить 84 918 грн. 80 коп. 09.10.2019 відповідач телефоном повідомив позивача, що на даний момент не може до кінця виконати зобов`язання, що змусило позивача звернутися з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 11, 509 ЦК України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В силу частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).

Зазначені положення закону кореспондуються з приписами статті 638 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу № 1 від 27.02.2019, відповідно до якого у якості продавця зазначена фізична особа-підприємець Нагірний Любомира Ярославович, а у якості покупця - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОКСІМЕТ АГРО".

Однак, відповідно до розділу 9 даного договору, він підписаний лише позивачем за даним позовом, у графі покупець відсутні підпис та печатка підприємства відповідача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на даний договір та відповідні його пункту.

Суд зазначає, що оскільки договір купівлі-продажу № 1 від 27.02.2019 не був укладений, про що свідчить відсутність підписів обох сторін та печаток у ньому та про що наголошує сам позивач, то відсутні правові підстави для стягнення заборгованості в розмірі 84 918 грн. 80 коп. за даним договором.

Однак, Господарський суд Запорізької області приймає до уваги посилання позивача на те, що підтвердженням виконання домовленостей, досягнутих за результатам листування засобами електронного зв`язку та телефонними зв`язком є видаткові накладні: № 001 від 08.04.2019 на суму 1920,00 грн., № 002 від 23.04.2019 на суму 36 136,80 грн., № 003 від 26.04.2019 на суму 12600,00 грн., № 1 від 27.05.2019 на суму 71 500,00 грн., № 2 від 27.05.2019 на суму 162 762,00 грн.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. (ст. 205 ЦК України).

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обов`язки. Обов`язки відповідача виразились у оплаті товару, а обов`язки позивача в поставці даного товару відповідачу.

Однак, суд не приймає їх у якості доказів поставки товару, оскільки вказані видаткові накладі не оформлені належним чином, підписані одноособово позивачем, чим порушено вимоги щодо оформлення первинних документів.

Так, відповідно до приписів ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2. 2.4, 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (із змінами та доповненнями) (надалі - Положення), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, фактом підтвердження виконання робіт або послуг є виключно первинні документи, які відображаються в регістрах бухгалтерського обліку відповідно до вимог діючого законодавства.

Крім того, подані документи не містять посади і прізвища особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку відповідача, особистого чи електронного підпису такої особи та печатки підприємства, що суперечить приписам Закону № 996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що позбавляє вказані документи доказової сили.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, подані позивачем первинні документи, які мають засвідчувати певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності здійснення господарської операції на суму між позивачем та відповідачем.

Положення ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, підписання обома сторонами видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксує факт здійснення господарської операції (отримання позивачем товару) і встановлення договірних відносин між сторонами.

Враховуючи вищевикладене вбачається, що додані позивачем до позовної заяви копії видаткових накладних не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а отже не підтверджують факт здійснення господарської операції.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За вказаних обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Нагірного Любомира Ярославовича, м. Коломия, Івано-Франківська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКСІМЕТ АГРО", м. Запоріжжя відмовити .

Рішення оформлено та підписано 10.03.2020.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.