Рішення

від 06.03.2020 по справі 914/53/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2020 справа № 914/53/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндеванг , с.Гайворонка Теребовлянського району Тернопільської області

до відповідача: Приватного підприємства Агровестмаркет , м.Дрогобич Львівської області

про стягнення 50'301,60 грн.,

Суддя Яворський Б.І.

при секретарі Муравець О.М.

Представники cторін:

від позивача: Шкварок Т.Р.,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України судове засідання проводиться в режимі відеоконференції.

Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів - програми фіксування судового процесу (судового засідання) Акорд .

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндеванг до Приватного підприємства Агровестмаркет про стягнення 58'301,60 грн. заборгованості за поставлений товар, з яких: 52211,50 грн. основного боргу, 1918,24 грн. 3% річних та 4171,87 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути з відповідача 4' 050,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 1' 921,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 січня 2020 р. справу №914/53/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 14 січня 2020 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи по суті призначено на 13.02.2020, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі, явку сторін визнано обов`язковою.

Ухвалою від 13.02.2020 Господарський суд Львівської області прийняв заяву ТзОВ Ліндеванг про зменшення розміру позовних вимог з 58'301,60 грн. до 50'301,60 грн. та відклав судове засідання на 06.03.2020, проведення якого в режимі відеоконференції доручив Господарському суду Тернопільської області.

Представник відповідача у судові засідання 13.02.2020 та 06.03.2020 не з`явився, причини відсутності не повідомив, вимог суду не виконав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, докази про що знаходяться в матеріалах справи.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження та судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідачем, у свою чергу, не повідомлено про причини неявки в судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 06.03.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Сторонами у справі укладено договір поставки у спрощений спосіб, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач - прийняти і оплатити його.

02 жовтня 2018 р. ТзОВ Ліндеванг (позивач) за видатковою накладною №78 та довіреністю №18 від 01.10.2018 поставив на адресу ПП Агровестмаркет (відповідач) товар (крупа гречана, проділ гречаний) на загальну суму 87'211,50 грн. Видаткова накладна підписана сторонами без зауважень.

На підтвердження відвантаження товару, позивач надав копію товарно-транспортну накладну №1/10 від 02.10.2018 та квитанції про реєстрацію в ЄРПН податкової накладної за №923539758583.

ПП Агровестмаркет вартість отриманого товару оплатило частково: 28.11.2018 оплатив 25'000,00 грн., а 19.12.2018 - 10'000,00 грн.

Як стверджує позивач, 06.12.2019 відповідачу скеровувалась претензія №06/12/2019 від 06.12.2019 із проханням оплати 58'898,82 грн. заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Однак під час розгляду справи у суді відповідач здійснив оплату за отриманий ним товар у розмірі 8'000,00 грн., внаслідок чого позивач подав заяву про зменшення позовних вимог в частині основного боргу.

Відтак, на думку позивача, заборгованість відповідача становить 44'211,50 грн. За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 1'918,24 грн. 3% річних та 4'171,87 грн. інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2 ст. 640 ЦК України).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо поставки товару та її оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч.6 вказаної статті).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Матеріалами справи, зокрема, підписаною сторонами видатковою накладною за №78 від 02.10.2018 та товарно-транспортною накладною №1/10 від 02.10.2018, підтверджується залишок заборгованості за поставлений позивачем товар у розмірі 44'211,50 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Згідно частини 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, із врахуванням моменту виникнення у відповідача обов`язку оплати за товар, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягає заявлена позивачем сума інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 1'918,24 грн. 3% річних та 4'171,87 грн. інфляційних втрат.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №36 від 24.12.2019 на суму 1'921,00 грн.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено порушення відповідачем своїх зобов`язань (оплата здійснювалася несвоєчасно та не у повному обсязі) то саме неправомірні дії відповідача призвели до виникнення спору, а, отже, суд вбачає за можливе застосувати ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат, тому судовий збір у розмірі 1'921,00 грн. покладається на відповідача.

У позовній заяві позивач зазначив, що поніс витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4'050,00 грн.

Разом із позовною заявою подано докази, які підтверджують факт надання даної допомоги, її обсяг та фактичне понесення таких витрат.

Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучено ордер №050479 на надання правничої допомоги, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №000281 від 29.03.2018 та договору №16/10/19 про надання правничої допомоги (адвокатських послуг), розрахунок вартості правничої допомоги (адвокатських послуг) (додаток №3 до договору №16/10/19), акт приймання-передачі наданих послуг від 24.12.2019 та копію платіжного доручення №38 від 24.12.2019 на суму 4'050,00 грн.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст.126 ГПК України).

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконанихробіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судові витрати, крім судового збору, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2019 між позивачем (замовник) та адвокатом Шкварок Т.Р. (виконавець) укладено договір №16/10/19 про надання правничої допомоги. Предметом договору є зобов`язання по наданню замовнику на строковій основі комплексу адвокатських послуг (правничої допомоги) консультативного характеру у відповідності з умовами цього договору та наступними додатковими письмовими угодами, а замовник зобов`язується здійснювати оплату таких послуг.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на предмет договору про надання правничої допомоги об`єктом оплати за договором є надані адвокатом послуги консультаційно-правового характеру , зокрема, представництво інтересів в судових органах.

Відповідно до п.2.1 та п. 2.2 договору сторони визначили, що оплата виконаних робіт і наданих послуг здійснюється на підставі актів прийому-передачі наданих послуг, які по мірі виконання оформляються сторонами та є невід`ємними додатками до цього договору. Вартість наданих послуг становить 450 грн. за одну годину роботи виконавця, затрачену на виконання завдання замовника та може змінюватись за домовленістю сторін в залежності від складності та характеру робіт, що погоджується сторонами. Замовник оплачує отримані роботи та послуги, а також відшкодовує витрати протягом п`яти банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі наданих послуг (п.2.3 договору).

Згідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У рахунку вартості правничої допомоги зазначено, що адвокат надав наступну правову допомогу: вивчення та аналіз матеріалів, збір та систематизація доказів, підготовка та написання позовної заяви, на загальну суму - 4'050,00 грн. (9 годин витраченого часу).

Згідно платіжного доручення № 38 від 24.12.2019 позивач сплатив адвокату 4'050,00 грн. за адвокатські та консультаційні послуги.

У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують фактичне надання адвокатських послуг позивачу і фактичне понесення витрат на правничу допомогу; право користуватися професійною правничою допомогою передбачене законом; визначена вартість адвокатських послуг пропорційна наданим адвокатом послугам і витраченому часу та отриманому результату. Відповідач повідомлявся про заявлену до відшкодування суму витрат на правничу допомогу, проте не подав жодних заперечень. Отже, розмір витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 4'050,00 грн. суд вважає співмірним із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову. Зазначену правову позицію викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 ГПК України).

Доказів неспівмірності заявлених витрат суду не подано, із заявами про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідач не звертався.

З огляду на викладені обставини, враховуючи подання заявником доказів на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката та відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру цих витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 4' 050,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Агровестмаркет (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Трускавецька, 71; код ЄДРПОУ 39955451) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ліндеванг (48140, Тернопільська область, Теребовлянський район, с.Гайворонка, вул.Підгаєцька, 28; код ЄДРПОУ 32291286) 44'211,50 грн. основного боргу, 1'918,24 грн. 3% річних, 4'171,87 грн. інфляційних втрат, 1'921,00 грн. судового збору та 4'050,00 грн. витрат на надання професійної правничої допомоги.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.03.2020.

Суддя Яворський Б.І.