Постанова від 03.03.2020 по справі 910/22774/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. м.Київ Справа№ 910/22774/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Євсікова О.О.

Тищенко А.І.

за участю секретаря судового засідання: Короля Д.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 03.03.2020 року у справі №910/22774/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю.

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019, повний текст якого складено та підписано 20.11.2019

у справі №910/22774/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю.

до Державної іпотечної установи

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Фонду гарантування вкладників фізичних осіб

про визнання припиненими правовідносини.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи (далі - відповідач) про визнання припиненими з 11.12.2013 правовідносин за Договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 та Договором про відповідальне зберігання від 15.10.2008, укладеними між позивачем та відповідачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв`язку із погашенням суми основної заборгованості з нарахованими процентами та фактом виконання вимог за Кредитним договором №7/1 від 15.10.2018, які забезпечені Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008, а також враховуючи вимоги ст.52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, ст.593 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України Про заставу , застава за Договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 є припиненою. При цьому, позивач вважає, що в силу припинення Договору застави є припиненим і Договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, який є похідним від Договору застави, оскільки відповідно до п.1.1 Договору зберігання, його укладено на виконання умов Договору застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22774/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ"Надра" Стрюкової І.О. задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі №910/17554/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову повністю та стягнуто з позивача на користь відповідача сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

За наслідками нового розгляду даної справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Крім того, скаржник просить поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження судового рішення.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є необґрунтованим, прийняте без належної оцінки всіх доказів та з невірним встановленням обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Крім того, скаржник стверджує, що судом першої інстанції не було застосовано положення ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, які підлягали застосування до спірних відносин.

Також скаржник стверджує, що основне кредитне зобов`язання є припиненим в силу його виконання боржником, що підтверджується як меморіальним ордером №600001582 від 31.01.2013, так і безпосередньо рішенням Господарського суду міста Києва по справі №54/257 (4/397) від 10.10.2013, яке набрало законної сили 11.12.2013.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020, справу №910/22774/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відмовлено Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 та повідомлено скаржнику про те, що останнє має право усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

24.01.2020 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. надійшла заява про усунення недоліків у відповідності до вищезазначеної ухвали суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2020 поновлено Публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. попущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16; розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 призначено на 03.03.2020 о 09:40 год.; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, а також доведено до відома учасників справи, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

11.02.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представником третьої особи подано пояснення, в яких підтримує доводи викладенні в апеляційній скарзі та просить її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

18.02.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Скаржник наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 03.03.2020, не з`явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю скаржника, оскільки відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, участь у судовому засіданні учасників процесу суд не визнавав обов`язковою. Також, колегією суддів враховано, що скаржник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

03.03.2020 представник третьої особи в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.10.2008 року між відповідачем, як кредитором, та позивачем, як позичальником, був укладений Кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (далі - Договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009.

У відповідності до п.1.2.1 Договору кредит рефінансування надається з метою формування позичальником портфелю іпотечних кредитів, що відповідають вимогам до іпотечних кредитів, затверджених Наглядовою радою кредитора (додаток 1 до Генерального договору № 1 від 21.02.2006 р. з урахування норм "Порядку надання державних гарантій за зобов`язаннями Державної іпотечної установи"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року №1094), в розмірі отриманого кредиту рефінансування згідно цього договору.

Пунктами 1.4.1, 1.4.2 Договору встановлено, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2 договору.

Згідно з п.п.2.2.1, 2.2.2 Договору позичальник зобов`язується не пізніше дня погашення кредиту рефінансування з урахуванням графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України - гривні, що відповідають вимогам до кредитів. В строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Додатковою угодою №1 до Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008 доповнено пункт 1.1 першого розділу Договору підпунктами 1.1.1, 1.1.2 наступного змісту: з 23.03.2009 сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов`язується повернути, складає 693 595 080,00 грн.

15.10.2008 року, з метою забезпечення зобов`язань за Кредитним договором, між позивачем, як заставодержателем, та відповідачем, як заставодавцем, укладено Договір застави майнових прав №7/1-3 (далі - Договір застави), за яким предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

Згідно з п.п.1.3 1.4 Договору застави, надане у заставу майно забезпечує виконання Заставодавцем зобов`язань перед Заставодержателем за кредитом, наданим згідно з Кредитним договором, за рахунок заставленого майна вимоги Заставодержателя задовольняються в повному обсязі, уключаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права.

15.10.2015 між сторонами було укладено Договір про відповідальне зберігання, відповідно до умов якого відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання кредитні та забезпечувальні договори, отримані на виконання умов Договору застави майнових прав.

Позивач стверджує, що у зв`язку із погашенням суми основної заборгованості з нарахованими процентами та фактом виконання вимог забезпечених Договором застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а також враховуючи вимоги ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, ст.593 Цивільного кодексу України, ст.28 Закону України "Про заставу", застава за Договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 є припиненою.

Крім того, позивач вважає, що в силу припинення Договору застави є припиненим і Договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008, який є похідним від Договору застави, оскільки відповідно до п.1.1 Договору відповідального зберігання, даний Договір укладено на виконання умов Договору застави майнових прав від 15.10.2008 №7/1-З.

Враховуючи наведені обставини, позивач звернувся з даним позовом та просить суд визнати припиненими з 11.12.2013 правовідносин за Договором застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008, а також за Договором про відповідальне зберігання від 15.10.2008, укладеними між сторонами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав на те, що відповідно до положень п.1 ч.1 ст.ст. 593, 599 Цивільного кодексу України, статті 28 Закону України "Про заставу" право застави за укладеним між сторонами у справі договором застави майнових прав № 7/1-З від 15.10.2008 не припинилось, оскільки забезпечене заставою основне зобов`язання за кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 не було виконане повністю, а саме: не виконане позичальником в частині сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що зобов`язання позичальника зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, які були стягнуті за судовим рішенням у справі №910/14247/14, виникло не з кредитного договору, а з норм актів цивільного законодавства та не входило до обсягу забезпечених заставою зобов`язань, у зв`язку з чим заборгованість, стягнута за зазначеним судовим рішенням, не впливає на вирішення спору у цій справі.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання позивача на положення ч.3 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставним, оскільки станом на 11.12.2013 банк не перебував у процедурі ліквідації, а тому стаття 52 вказаного закону, яка визначає черговість та порядок задоволення вимог банку, оплату витрат на здійснення платежів в процедурі ліквідації банку не може бути застосована до правовідносин між сторонами, які склались станом на 11.12.2013.

Врахувавши відсутність підстав для припинення відносин за договором застави, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав і для припинення правовідносин за договором зберігання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Статями 11, 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 572 Цивільного кодексу України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Пунктом 2.2.2 Договору встановлено, що позичальник зобов`язується у строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

У відповідності до п.п. 1.3, 1.4 Договору застави, надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов`язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з Кредитним договором, за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, включаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи, неустойку та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Згідно з ч.ч.1,2 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Статтею 28 Закону України "Про заставу" визначено, що застава припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання.

Враховуючи наведене, за загальним правилом зобов`язання за Кредитним договором та Договором застави є виконаними та припиняються з моменту повернення суми кредитних коштів, відсотків за користуванням кредитними коштами, а також сум пені, штрафу, інших платежів та відшкодування збитків.

Тобто, за загальним правилом право застави припиняється у разі припинення основного зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції, у справі №54/267 (4/397) розглядалися позовні вимоги Державної іпотечної установи до ПАТ "Комерційний Банк "Надра", з урахуванням зави про зміну предмету позову, про стягнення 693 595 080,00 грн заборгованості по поверненню кредиту, 55 497 107,72 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 10.04.2009 по 20.01.2010, 69 359 508,00 грн інфляційних втрат за період з квітня 2009 по червень 2011 та 46 233 337,80 грн 3 % річних за період з 10.04.2009 по 26.06.2011.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 54/267 (4/397), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2014, позов задоволено частково. Вказаним судовим рішенням було припинено провадження в частині позовних вимог про стягнення з ПАТ КБ Надра на користь Державної іпотечної установи заборгованості по поверненню кредиту в розмірі 693 595 080,00 грн та присуджено до стягнення з ПАТ "Комерційний Банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи інфляційні втрати в розмірі 69 359 508,00 грн, 3 % річних у розмірі 28 731 938,65 грн, а також розстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 54/267 (4/397) на загальну суму 98 115 056,19 грн на п`ять років (60 місяців).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2013 у справі № 54/267 (4/397) встановлено наступні обставини.

Підставою для припинення провадження в частині основного боргу стала сплата кредитору основної заборгованість з повернення кредиту в розмірі 693 595 080,00 грн, що підтверджується копією меморіального ордеру № 60001582 від 31.01.2013.

В частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних було враховано висновки у постанові Верховного Суду України від 02.07.2013 по справі №3-12гс13 та постанові Вищого господарського суду України від 14.09.2011 по справі №4/517, в яких зазначено, що відсотки за користування кредитом за Кредитним договором № 7/1 від 15.10.2008 мають нараховуватись до 10.04.2009, а також те, що під час дії мораторію відсотки за користування кредитними коштами, інфляційні втрати та пеня не нараховуються. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводився постановами Правління Національного банку України Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві Комерційний банк Надра від 10.02.2009 № 59 з 10.02.2009 по 10.08.2009 та продовжувався постановою Правління Національного банку України від 05.08.2009 № 452 до 10.02.2010. Таким чином, з 10.02.2009 по 10.02.2010 діяв мораторій.

Висновок щодо строку нарахування (до 10.04.2009) зроблено судом з огляду на умови п.п.1.2, 1.4.2 Кредитного договору.

Оскільки сума відсотків за користування кредитом у розмірі 55 497 107,72 грн нарахована за період з 10.04.2009 по 20.01.2010, тобто після встановленої у договорі остаточної дати розрахунку та під час мораторію, то підстави для задоволення вказаної позовної вимоги - відсутні.

Інфляційні втрати та 3% річних нараховані на заборгованість з погашення кредиту частково задоволено, а саме за період після дії мораторію.

Доказів виконання скаржником зобов`язань, які встановлені в судовим рішенням у справі №54/267 (4/397) матеріали справи не містять.

У справі №5011-35/4877-2012, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.08.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 25.12.2013, у задоволенні позову Державної іпотечної установи до ПАТ "Комерційний Банк "Надра" про стягнення відсотків за користування кредитом, пені та інфляційних втрат, нарахованих на відсотки за користування кредитом відмовлено, оскільки вони нараховані після 10.04.2009.

У справі №910/16431/13, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2013 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 28.01.2014, у задоволенні позову Державної іпотечної установи до ПАТ КБ Надра про стягнення відсотків за користування кредитом та 3% річних, нарахованих на відсотки за користування кредитом відмовлено, оскільки вони нараховані після 10.04.2009.

Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі судових рішень в інших справах з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на користь Державної іпотечної установи за кредитним договором № 7/1, виконання зобов`язань за яким забезпечені договором застави, було стягнуто у загальній сумі 150 520 500,14 грн інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені, нарахованих за періоди після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, з яких:

- 88 898 775,00 грн - інфляційні втрати, стягнуті за судовими рішеннями у справах №54/267 (4/397) та № 34/218-22/171;

- 54 855 847,66 грн - три відсотки річних, стягнуті за судовими рішеннями у справах № 54/267(4/397) та № 5011-35/14679-2012;

- 6 765 877,48 грн - пеня, стягнута за судовими рішеннями у справах №34/218-22/171 та №9/343-33/125.

При цьому, як вірно встановив суд першої інстанції, доказів виконання позивачем зобов`язань з погашення зазначеної заборгованості по інфляційним втратам, трьом відсоткам річних та пені матеріали справи не містять, що свідчить про наявність у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором зі сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 150 520 500,14 грн та не дає підстав вважати припиненим право застави.

Як правильно встановив суд першої інстанції відсотки за користування чужими грошовими коштами, стягнуті за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі № 910/14247/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 12.03.2015, були стягнуті не на підставі кредитного договору, а на підставі статей 536, 1048 Цивільного кодексу України саме як плата за користування чужими коштам, які після спливу встановленого кредитним договором строку для їх повернення були безпідставно збережені та використовувались Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра". Тобто, спірні правовідносини щодо безпідставного збереження майна, що склались між сторонами у справі №910/14247/14, за своєю правовою природою мають позадоговірний, деліктний характер. Відповідно, стягнуті на підставі статей 536, 1048 Цивільного кодексу України відсотки за користування чужими грошовими коштами за своєю правовою природою та підставами виникнення не є договірними, зобов`язання з їх сплати виникло не з кредитного договору, а з норм актів цивільного законодавства. При цьому, положення статті 1048 Цивільного кодексу, які стосуються процентів за договором позики (договірних правовідносин) були застосовані судами до спірних правовідносин у справі №910/14247/14 не у зв`язку з договірним характером правовідносин, а по аналогії закону.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зобов`язання зі сплати відсотків за користування чужими грошовими коштами, стягнутих за рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2014 у справі №910/14247/14, виникло саме з норм цивільного законодавства, підстав для їх нарахування кредитним договором не передбачено, відповідно зазначені зобов`язання не були забезпечені спірною заставою, а отже, стягнута за цим судовим рішенням заборгованість не входить до обсягу забезпеченого спірною заставою договірного зобов`язання та не впливає на вирішення спору у цій справі №910/5783/18.

Таким чином, встановивши обставини наявність у Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою заборгованості за кредитним договором зі сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 593, ст.599 Цивільного кодексу України та ст.28 Закону України "Про заставу", в яких закріплене загальне правило припинення застави (у зв`язку з виконанням основного зобов`язання, забезпеченого заставою), зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" перед Державною іпотечною установою за договором застави не припинилося, оскільки забезпечене основне зобов`язання не виконане повністю, а саме: не виконане в частині сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних на загальну суму 150 520 500,14 грн.

Також суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про визнання правовідносин припиненими з 11.12.2013 на підставі ч.3 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яку позивач визначив підставою позовних вимог, а також положення ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, постановою Правління Національного банку України від 05.02.2015 № 83 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 №26 віднесено ПАТ КБ Надра до категорії неплатоспроможних та запроваджено тимчасову адміністрацію з 06.02.2015.

Постановою Правління Національного Банку України від 04.06.2015 № 356 та рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.06.2015 № 113 відкликано банківську ліцензію та розпочато ліквідацію ПАТ КБ Надра .

Таким чином, посилання позивача на ч.3 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є безпідставним, оскільки станом на 11.12.2013 банк не перебував у процедурі ліквідації, а тому ст.52 вказаного Закону, яка визначає черговість та порядок задоволення вимог банку, оплату витрат на здійснення платежів в процедурі ліквідації банку не може бути застосована до правовідносин між сторонами, які склались станом на 11.12.2013.

Крім того, предмет спору (визнання припиненим права застави з 11.12.2013 по договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008) у даній справі не стосується черговості та порядку задоволення вимог до банку, оплати витрат та здійснення платежів в процедурі ліквідації банку, які регулюються нормами статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому, стаття 52 вказаного Закону не містить прямої норми і не визначає підстави або випадки, коли застава припиняється.

Проте, зазначена обставина не впливає на вирішення спору, оскільки вказана норма у зазначеній позивачем редакції не передбачає можливості припинення забезпечення.

Частиною 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку № 629-VIII від 16.07.2015, який набув чинності 12.08.2015) визначено, що майно банку, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов`язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом.

Станом на 11.12.2013 - дату, на яку позивач просить визнати зобов`язання припиненими, ч.3 ст.52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб була викладена в наступній редакції: Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з уповноваженою особою Фонду звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна. У разі якщо обсяг коштів від реалізації заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом .

Частина 3 ст. 52 вищевказаного Закону вказує, що у разі продажу Фондом заставленого майна (активів), кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя в межах суми основного боргу та відсотків за забезпеченим зобов`язанням, а решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

Тобто, ч.3 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" містить положення щодо обмеження сум коштів, які від реалізації майна можуть бути позачергово зараховані на користь заставодержателя.

Жодних висновків щодо припинення забезпечення основного зобов`язання, у зв`язку з погашенням основної суми боргу та відсотків, у випадку наявності боргу зі сплати штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних ані ч.3 ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" , ані інші норми, вказані позивачем, не містять.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач помилково ототожнює поняття основної заборгованості та основного зобов`язання з посиланням на ст.593, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, при цьому залишає поза увагою п.2.2.2 Кредитного договору, яким позичальник зобов`язується у строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Таким чином, виходячи з п.2.2.2 Кредитного договору до зобов`язань позивача за Кредитним договором відноситься: повернення основної заборгованості, сплати відсотків, сплата штрафних та сплата всіх інших платежів.

Більше того, судом апеляційної інстанції встановлено, що Верховним Судом під час розгляду пов`язаної із цією справою, підтвердив наявність правовідносин за договорами між сторонами станом на 05.06.2015, тобто констатовано факт щодо їх наявності до вказаної дати та в 2013 році.

Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.73, 76-79, 86 ГПК України, колегія суддів визнає позовні вимоги про визнання припиненими відносин за Договором застави необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи відсутність підстав для припинення відносин за Договором застави, вимоги про припинення відносин за Договором зберігання, з огляду на те, що вказаний договір є похідним від забезпечення, також не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, учасниками справи не надано.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" Стрюкової І.Ю. на рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 29.10.2019 у справі №910/22774/16 залишити без змін.

3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.

4.Матеріали справи №910/22774/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 10.03.2020.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді О.О. Євсіков

А.І. Тищенко