Постанова

від 11.03.2020 по справі 910/13108/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р. Справа№ 910/13108/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна

на рішення Господарського суду міста Києва, ухвалене 29.11.2019, повний текст якого складений та підписаний 06.12.2019

у справі № 910/13108/19 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна

про стягнення 38 335,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача вартості спожитої у період з березня 2017 року по 04.03.2019 теплової енергії у гарячій воді у приміщеннях загальною площею 90,6 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Червоної калини, 109, власником яких у той час був відповідач, в сумі 33 152,21 грн., а також 1 152,88 грн. пені, 2 889,01 грн. інфляційних втрат та 1 141,57 грн. 3% річних. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з розглядом справи в суді, в сумі 3 962,52 грн., які становлять вартість транспортних витрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2019, повний текст якого складений та підписаний 06.12.2019, у справі № 910/13108/19 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приміщення, власником якого у період з березня 2017 року по 04.03.2019 був відповідач, у вказаний період отримувало тепло від джерел ЛМКП Львівтеплоенерго , проте матеріали справи не містять доказів укладання відповідачем із теплопостачальною організацією в спірний період договору на постачання теплової енергії, в зв`язку з чим теплова енергія є безпідставно набутою, вартість якої підлягає відшкодуванню.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Депсол Україна звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 повністю.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що оспорюване рішення є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, судом при прийнятті вказаного рішення не були повно і об`єктивно з`ясовано обставини справи, що мають істотне значення, а викладені в рішенні суду першої інстанції висновки не відповідають обставинам справи.

У обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що:

- судом першої інстанції не були з`ясовані зміни обставин, які привели до заборгованості відповідача, а саме: суд під час розгляду справи та винесення рішення не витребував у сторін та не вивчив докази та документи відносно користувачів спірного нерухомого майна (орендарі ФОМ Копач О. та Заходило М.В.), які підтверджують відсутність теплопостачання у спірному приміщенні;

- попередній власник спірного майна звертався до позивача з вимогою про відключення спірних приміщень від теплопостачання;

- на момент винесення рішення відповідач був власником приміщення та фактично не мав змоги отримувати теплопостачання та бути користувачем послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщення у зв`язку з демонтажем систем теплопостачання;

- усі документальні докази, які були надані позивачем, є одноосібними без підписів чи повідомлення власників чи користувачів спірного приміщення;

- нарахування інфляційних втрат, пені та 3 % річних є безпідставними, як за скороченими строками позовної давності, яка застосовується до пені та штрафів;

- оскільки між сторонами не було укладено договірних правовідносин та не було фінансових правовідносин, застосування до спірних правовідносин приписів ст.ст. 230, 231 ГК України та ст. 625 ЦК України є неправомірним;

- суд першої інстанції не обґрунтував також нарахування до сплати відповідачем витрат на транспорт в сумі 3 962,52 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020 справа № 910/13108/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 20.01.2020 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 05.02.2020;

- сторонам роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- учасниками роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

06.02.2020 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений до суду 30.01.2020 - примітка суду), в якому позивач, з посиланням на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду першої інстанції з цим позовом, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, позивачем зазначено про недоведеність відповідачем тих обставин, на які він посилається, на сплив строку для подання суду будь-яких доказів, а також на те, що на даний час власником спірного приміщення є Ландик А.В., який одночасно є директором відповідача, та що позивачем були подані суду першої інстанції належні докази на підтвердження понесення транспортних витрат у заявленій до стягнення сумі.

Станом на 10.03.2020 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 910/13108/19 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 відкрито 20.01.2020, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався, з урахуванням вихідних та святкових днів, з 02.02.2020, апеляційна скарга має бути розглянута по 20.03.2020 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

З березня 2017 року по 04.03.2019 відповідач був власником приміщень загальною площею 90,6 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Червоної калини, 109, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 25-31).

При цьому, як слідує з матеріалів справи, до позивача власником вказаного майна було Публічне акціонерне товариством Норд , яке споживало теплову енергію на підставі укладеного з позивачем договору; при продажі вказаного майна відповідачу Публічне акціонерне товариство Норд направило позивачу заяву вих. № 3554 від 01.11.2016 (а.с. 75), в якій, з посиланням на продаж спірного майна, просило припинити подачу теплової енергії, відключити приміщення від системи теплопостачання та розірвати відповідний договір.

Згідно зі службовою запискою начальника Сихівського РТМ на ім`я головного інженера позивача, при обстеженні встановлено неможливість від`єднання спірного приміщення від теплопостачання через велику кількість споживачів теплової енергії за вказаною адресою та їх об`єднану систему опалення.

Отже, враховуючи, що, як слідує з матеріалів справи, система опалення спірного нежитлового приміщення є невід`ємною частиною централізованої системи опалення будинку, при подачі теплової енергії в централізовану систему опалення будинку в опалювальні періоди одночасно опалювалось нежитлове приміщення, власником якого є відповідач.

Твердження відповідача щодо демонтажу систем теплопостачання у спірному приміщення та, відповідно, неможливості отримувати теплопостачання та бути користувачем послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщення не підтверджені жодним доказом.

За приписами ч. 1 ст. 75 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, саме на відповідача покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести демонтаж систем теплопостачання у спірному приміщення та, відповідно, неможливість отримувати теплопостачання та бути користувачем послуги з постачання теплової енергії у спірному приміщення.

При цьому, згідно з положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а відтак, безпідставними є посилання відповідача на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи та винесення рішення не витребував у сторін та не вивчив докази та документи відносно користувачів спірного нерухомого майна (орендарі ФОМ Копач О. та Заходило М.В.), які підтверджують відсутність теплопостачання у спірному приміщенні.

Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за № 1478/11758 (з подальшими змінами), затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого теплопостачання, який згідно з п. 1.1 визначає процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води.

Пунктом 2.5 Порядку визначено, що відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та постачання гарячої води виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. Роботи з відключення будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води виконуються у міжопалювальний період.

Відповідно до пункту 2.6 Порядку, по закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Отже, законодавством України встановлено чіткий порядок відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, який передбачає виконання низки проектно-технічних дій та погодження їх результатів з уповноваженими органами, що фіксується складанням відповідних документів, які можуть слугувати доказом дотримання встановленого законом порядку відключення від централізованого опалення, проте відповідачем таких документів до суду не надано, з огляду на що апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність відключення спірних приміщень від мережі централізованого опалення у встановленому законодавством порядку.

Водночас самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.

Факт користування у спірному приміщенні тепловою енергією та її обсяги підтверджується довідками про включення та відключення опалення щодо опалювальних сезонів 2016/2017 років, 2017/2018 років та 2018/2019 років (а.с. 32-37).

24.07.2019 позивач з листом вих. № 131/08 від 24.07.2019 (а.с. 46) направив відповідачу для підписання два примірники акту звірки взаєморозрахунків за використану теплову енергію станом на 15.07.2019 (а.с. 47), згідно з яким загальна вартість такої теплової енергії становить 33 152,21 грн. Крім того, позивачем нараховано до стягнення пеню в сумі 1 152,88 грн. На доказ направлення вказаного листа відповідачу до матеріалів справи залучено копію фіскального чеку від 24.07.2019.

Відповідач на вказаний лист не відповів, підписані акти позивачу не повернув, заборгованість не сплатив, наслідком чого стало звернення позивача до суду з цим позовом про стягнення з відповідача вартості безпідставно отриманої теплової енергії за період з березня 2017 року по 04.03.2019 в сумі 33 152,21 грн., а також 1 152,88 грн. пені, 2 889,01 грн. інфляційних втрат та 1 141,57 3% річних.

Суд першої інстанції вказані позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України Про теплопостачання теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Статтею 25 Закону України Про теплопостачання передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Відповідно до пункту 3 Правил, споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про теплопостачання споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

З матеріалів справи слідує, що відповідач не укладав договір купівлі-продажу теплової енергії з позивачем і в період з березня 2017 року по 04.03.2019 безпідставно споживав теплову енергію на потреби опалення приміщень загальною площею 90,6 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Червоної калини, 109.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, слідує вбачається, що термін споживач розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Частиною 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Отже, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, позов про стягнення безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії заявлено з посиланням на положення статей 1212 та 1213 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.09.2014 у справі № 6-122 цс14 та від 25.02.2015 у справі № 3-11гс15, та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17.

Так, зазначена норма застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

У постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 у справі № 6-582цс15 зазначено, що позов про стягнення вартості теплової енергії підлягає задоволенню, якщо підтверджено, що між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Враховуючи те, що в даному випадку між сторонами у період з березня 2017 року по 04.03.2019 склалися фактичні договірні відносини щодо постачання та споживання теплової енергії, позивач належними доказами підтвердив факт подачі теплової енергії у приміщення загальною площею 90,6 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Червоної калини, 109, власником якого у той період був відповідач, а докази відключення приміщення від мереж централізованого опалення у встановленому законодавством порядку відсутні та останнім даний факт не доведений належними та допустимими доказами, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню на підставі ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України та п. 1 ч. 1 ст. 174 ГК України.

Водночас щодо строку виконання зобов`язання по оплаті вартості теплової енергії слід зазначити таке.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обв`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Отже, обов`язок відповідача щомісячно оплачувати фактично отриману теплову енергію обумовлений вимогами ч. 6 ст. 19 Закону України Про теплопостачання .

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання (в даному випадку актом цивільного законодавства - примітка суду), то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1).

З розрахунку позивача слідує, що він рахує за відповідачем заборгованість починаючи з 15 дня місяця, який слідує за тим, в якому теплова енергія була поставлена, що не суперечить приписам чинного законодавства.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з норм ст.ст. 1212 та 1213 ЦК України, що є помилковим, однак неправильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права в цьому випадку не призвело до неправильного вирішення спору, оскільки судом першої інстанції ухвалене справедливе рішення, спрямоване на захист порушених прав позивача, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача вартості спожитої у період з березня 2017 року по 04.03.2019 теплової енергії у гарячій воді у приміщеннях загальною площею 90,6 кв.м. за адресою: м. Львів, проспект Червоної калини, 109, власником яких у той час був відповідач, в сумі 33 152,21 грн. підлягає залишенню без змін з урахуванням обґрунтування для задоволення позову у цій частині, яке наведене у даній постанові.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 2 889,01 грн. та 3% річних в сумі 1 141,57 грн. слід зазначити таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо посилань відповідача на те, що, оскільки між сторонами не було укладено договірних правовідносин та не було фінансових правовідносин, застосування до спірних правовідносин приписів ст. 625 ЦК України є неправомірним, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Отже, зобов`язання, в тому числі і грошове, може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, безпосередньо з актів цивільного законодавства.

При цьому, спірне зобов`язання з оплати вартості спожитої теплової енергії є грошовим, оскільки відповідно до статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, а відтак, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обов`язку оплатити спожиту теплову енергію, позивач відповідно до приписів ст. 625 ЦК України має право нарахувати на суму несвоєчасно виконаних грошових зобов`язань 3 % річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2 889,01 грн. та 3% річних в сумі 1 141,57 грн. визнаються колегією суддів законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог позивач про стягнення з відповідача пені в сумі 1 152,88 грн. слід зазначити таке.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Як слідує з розрахунку пені (а.с.17), доданого до позову, позивач нараховує пеню з розрахунку облікової ставки НБУ, встановленої на період прострочення.

Нормативного обґрунтування такого порядку нарахування пені позивач не наводить.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача пені, визнав його обґрунтованим і задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1152,88 грн. у повному обсязі, врахувавши норми ч. 2 ст. 231 ГК України, згідно з якою, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються , якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0.1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення , а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Щодо вказаних обставин слід зазначити таке.

Як слідує з розрахунку, пеня нараховується позивачем за період з 16.11.2018 по 15.05.2019.

Відповідно до ст. 25 ЗУ Про теплопостачання від 2 червня 2005 року № 2633-IV у редакції станом на період нарахування пені, у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

Пунктом 10) ч. 2 ст. ЗУ Про житлово-комунальні послуги від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII у редакції станом на період нарахування пені, встановлено, що індивідуальний споживач, до яких відноситься відповідач, зобов`язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього закону, у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Отже, виходячи з вимог законодавства, стягнути неустойку в вигляді пені позивач може за умови наявності укладеного з позивачем договору, який містить умову про стягнення пені та розмір ставки пені.

В матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами письмового правочину щодо стягнення з відповідача за несвоєчасну оплату спожитої теплової енергії.

Крім того, слід зазначити про таке.

Статтею 22 ГК України встановлені особливості управління господарською діяльністю у державному секторі економіки.

Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів (ч.2);

Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом (ч.3).

Статтею 24 ГК України встановлені особливості управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки.

Управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління (ч.1);

Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб`єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах (ч.2);

Суб`єктами господарювання комунального сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб`єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів(ч.3).

Позивачем, як слідує з матеріалів справи, є Львівське міське комунальне підприємство Львівтеплоенерго Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, що свідчить про те, що позивач відноситься до комунального сектору економіки.

За таких обставин, норми ч. 2 ст. 231 ГК України в частині стягнення пені не можуть поширюватись на правовідносини сторін в цьому спорі.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 1 152,88 грн. задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення таких вимог підлягає зміні.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 33 152,21 грн., інфляційні втрати в сумі 2 889,01 грн. та 3 % річних в сумі 1 141,57 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи підстави зміни рішення та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна задовольняється частково.

Щодо судових витрат, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зі змістом ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем до стягнення з відповідача заявлені витрати по сплаті судового збору в сумі 1 921,00 грн., а також транспортні витрати в сумі 3 924,52 грн., які становлять вартість залізничних квитків, за якими представники позивача приїжджали до міста Києва для участі в судових засіданнях.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження факту понесення транспортних витрат в сумі 3 940,52 грн. позивачем до матеріалів справи залучені копії відповідних посадочних документів, присутність представників позивача в судових засіданнях підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт понесення позивачем витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, а саме, транспортних витрат в сумі 3 940,52 грн.

За змістом ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповаідно до приписів ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову до суду та транспортні витрати, а також судові витрати відповідача по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимовних вимог.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2019 у справі № 910/13108/19 в такій редакції:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, 37-А літера А, нежитлове приміщення 1, ідентифікаційний код 33599171) на користь Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460) основний борг у сумі 33 152 (тридцять три тисячі сто п`ятдесят дві) грн. 21 коп., інфляційні втрати в сумі 2 889 (дві тисячі вісімсот вісімдесят дев`ять) грн. 01 коп., 3% річних в сумі 1 141 (одна тисяча сто сорок одна) грн. 57 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 863 (одна тисяча вісімсот шістдесят три) грн. 23 коп. та витрати на транспорт в сумі 3 822 (три тисячі вісімсот двадцять дві) грн.02 коп.

3. У решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Депсол Україна (01042, м. Київ, вул. І. Кудрі, 37-А літера А, нежитлове приміщення 1, ідентифікаційний код 33599171) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 86 (вісімдесят шість) грн. 66 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13108/19.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець