ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2020м. ДніпроСправа № 904/99/20
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.
та представників:
від позивача: не з`явився;
від відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрлада" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Косметікс" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування та ремонт автомобілів № 500 від 07.02.2017 у загальному розмірі 9 223 грн. 04 коп.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрлада" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Косметікс" (далі - відповідач) заборгованість за договором на технічне обслуговування та ремонт автомобілів № 500 від 07.02.2017 у загальному розмірі 9 223 грн. 04 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 2 575 грн. 32 коп. - основний борг;
- 2 112 грн. 33 коп. - пеня;
- 2 575 грн. 32 коп. - штраф;
- 1 960 грн. 07 коп. - 30% річних.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором на технічне обслуговування та ремонт автомобілів № 500 від 07.02.2017 в частині повного та своєчасного розрахунку за виконані позивачем роботи, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 2 575 грн. 32 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.2 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 06.06.2017 по 18.12.2019 в сумі 2 112 грн. 33 коп. На підставі пункту 6.4 договору, за прострочення оплати понад 10 календарних днів позивач розрахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі суми заборгованості, а саме: 2 575 грн. 32 коп. На підставі пункту 6.3. договору та статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних за період прострочення з 06.06.2017 по 18.12.2019 в сумі 1 960 грн. 07 коп.
Ухвалою суду від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду , відкрито провадження у справі, її розгляд призначено по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 03.02.2020.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 1418/20 від 13.01.2020), в якому він просив суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 03.02.2020 в режимі відеоконференції; визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції, із переліку судів: Оболонський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва, Соломянський районний суд міста Києва, Дарницький районний суд м. Києва, Окружний адміністративний суд міста Києва, Господарський суд міста Києва, Господарський суд Київської області.
Ухвалою суду від 13.01.2020 вказане клопотання позивача було задоволено та доручено Оболонському районному суду міста Києва організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції представнику позивача.
У судове засідання 03.02.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.
У судовому засіданні 03.02.2020 представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи, з метою надання відповідачу можливості розглянути питання мирного врегулювання спору.
Враховуючи вказані обставини, у судовому засіданні 03.02.2020 протокольно було оголошено перерву до 26.02.2020.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 5986/20 від 05.02.2020), в якому він просив суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 26.02.2020 в режимі відеоконференції; визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції, із переліку судів: Оболонський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва, Соломянський районний суд міста Києва, Дарницький районний суд м. Києва, Окружний адміністративний суд міста Києва, Господарський суд міста Києва, Господарський суд Київської області.
Ухвалою суду від 06.02.2020 вказане клопотання позивача було задоволено та доручено Подільському районному суду міста Києва організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною у даній справі, а саме: представнику позивача.
Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання (вх. суду №9735/20 від 26.02.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи та визнати поважними причини неявки у судове засідання його представника, у зв`язку із хворобою, на підтвердження чого до клопотання було долучено листок непрацездатності (а.с.97).
У судове засідання 26.02.2020 з`явився представник позивача.
Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.
Враховуючи вказане, ухвалою суду від 26.02.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 10.03.2020.
Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 10648/20 від 02.03.2020), в якому він просив суд забезпечити проведення судового засідання, що призначене на 10.03.2020 в режимі відеоконференції; визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції, із переліку судів: Оболонський районний суд міста Києва, Шевченківський районний суд міста Києва, Подільський районний суд міста Києва, Соломянський районний суд міста Києва, Дарницький районний суд м. Києва, Окружний адміністративний суд міста Києва, Господарський суд міста Києва, Господарський суд Київської області.
Ухвалою суду від 03.03.2020 у задоволенні вказаного клопотання позивача було відмовлено, у зв`язку з відсутністю технічної можливості проведення відеоконференції в призначений судом день і час.
Від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання (вх. суду № 11670/20 від 10.03.2020), яке в подальшому надійшло в оригіналі (вх. суду № 11832/20 від 10.03.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю (хворобою) представника позивача, на підтвердження чого до клопотання було долучено довідку лікаря.
Представник позивача у судове засідання 10.03.2020 не з`явився, при цьому, судом враховано наявність клопотання позивача, а також прийнято до уваги, що проведення даного судового засідання в режимі відеоконференції для позивача виявилося неможливим.
З приводу клопотання про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.
Як вбачається з поданого представником позивача 10.03.2020 клопотання про відкладення розгляду справи, позивач обізнаний про дату, час та місце даного судового засідання. Більше того, у судовому засіданні, яке відбулося 26.02.2020, судом було з`ясовано думку представника позивача щодо дати наступного судового засідання, в результаті чого представником позивача було повідомлено про можливість явки в наступне судове засідання - 10.03.2020.
Крім того, враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк на розгляд даної справи закінчується 10.03.2020, суд позбавлений можливості ще раз відкласти розгляд справи на іншу дату.
Враховуючи вказане, судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи та визнано можливим проведення підготовчого засідання за його відсутності.
При цьому, судом враховано причини неявки представника позивача (хвороба), які визнано судом поважними .
Представник відповідача у судове засідання 10.03.2020 вдруге не з`явився , причин неявки суду не повідомив. При цьому, судом було зауважено, що попередні ухвали суду відповідачем не були отримані (а.с.49-57, 59-60, 88-91), однак, представник позивача з`явився у судове засідання 03.02.2020, а також надсилав клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 26.02.2020.
Враховуючи вказані обставини, суд відзначає, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З огляду на вказані вище обставини, суд приходить до висновку, що саме з зазначеного Реєстру відповідач дізнається про рух справ та призначені судові засідання.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі від 26.02.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Більше того, суд наголошує, що в кожній ухвалі по даній справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://dp.arbitr.gov.ua/sud5005/spisok/csz\, з урахуванням обізнаності відповідача про дати судових засідань у даній справі, відповідач був ознайомлений з ухвалами суду від 08.01.2020, 03.02.2020, 26.02.2020 та, відповідно, з можливістю додаткового отримання інформації в мережі Інтернет.
Слід також відзначити, що відповідач обізнаний з розглядом даної справи судом, про що свідчить участь його представника у судовому засіданні 03.02.2020, а також подане клопотання про відкладення розгляду справи від 26.02.2020, однак відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву.
Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що неотримання ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку .
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Провадження у даній справі відкрито 08.01.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 10.03.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.
Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 10.03.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та ще раз належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням ухвал суду на всі відомі суду його адреси .
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
ВСТАНОВИВ:
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг (виконання робіт), факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Так, 07.02.2017 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрлада" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Косметікс" (далі - замовник, відповідач) укладено договір на технічне обслуговування та ремонт автомобілів № 500 (далі - договір, а.с.15-16), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується виконувати роботи по комерційному ремонту та/або технічному обслуговуванню автомобілів (далі - роботи) (код відповідно до державного класифікатора продукції та послуг ДК-016:2010:29.20.4 - Послуги щодо відновлення, складання, оснащування та кузовних робіт для моторних транспортних засобів), власником яких є замовник та/або має право володіння і користування автомобілем, а замовник зобов`язується приймати автомобілі після здійснення виконавцем ремонту та/або технічного обслуговування та оплачувати надані послуги у строки та на умовах, що вказані у договорі. Перелік автомобілів замовника вказується у додатку № 1, що є невід`ємною частиною договору, проте не є вичерпним (пункт 1.1. договору).
До договору сторонами було підписано додаток № 1 - Перелік автомобілів замовника, в якому було вказано такий автомобіль - Fiat Doblo, державний номер НОМЕР_1 (а.с.17).
У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії договору та/або кожного наступного календарного року (при подальший автоматичній пролонгації договору) жодна із сторін не надішле письмове повідомлення інші стороні про намір або небажання продовжувати дію договору на інший термін, дія договору продовжується на тих же умовах автоматично на кожний наступний календарний рік.
Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, у пункті 1.2. договору сторони визначили, що види робіт, строки їх виконання погоджуються сторонами та вказуються у конкретних заявках на виконання певного виду робіт. Сторони при досягненні згоди мають право змінювати умови виконання робіт по договору.
Відповідно до умов пункту 4.1. договору вартість ремонту та/або технічного обслуговування автомобіля складається з вартості нормативного часу роботи помноженого на кількість необхідного нормативного часу, необхідних запчастин і витратних матеріалів (використаних) визначається рахунком-фактурою, який складає виконавець на підставі наряду-замовлення та направляє замовнику.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами було досягнуто згоди щодо обсягів, трудомісткості і вартості робіт по ремонту автомобілю Fiat Doblo, державний номер НОМЕР_1 , про що сторонами складено наряд-замовлення від 01.06.2017. Загальна вартість робіт за вказаним нарядом-замовленням склала 2 575 грн. 32 коп. (а.с.18).
Згідно з умовами пунктів 3.9. та 3.10 договору по закінчення робіт та підписання наряду-замовлення, автомобіль видається особі, уповноваженій замовником на отримання автомобіля. Підставою для видачі автомобіля є довіреність. Уповноважений на отримання автомобіля з ремонту представник замовника також зобов`язаний при отриманні автомобіля з ремонту (технічного обслуговування) прийняти виконані виконавцем з ремонту та технічного обслуговування роботи згідно відповідного наряду-замовлення. Особа, уповноважена замовником на прийняття автомобіля з ремонту, вважається компетентною з питання прийняття автомобіля і замовник не має права в подальшому оскаржувати дії свого представника за мотивами його некомпетентності.
При цьому, у пункті 5.2. договору сторони передбачили, що у разі, коли якість виконаних виконавцем робіт задовольняє замовника, сторони підписують наряд-замовлення.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу послуги (виконані роботи) з діагностики зчеплення та заміни циліндра зчеплення, зі встановленням нової деталі - головного циліндра зчеплення, загальна вартість яких склала 2 575 грн. 32 коп. , про що сторонами складено та підписано наряд-замовлення від 01.06.2017 (а.с.18).
Суд зауважує, що послуги, визначені умовами договору, у повній мірі відповідають послугам, що були надані позивачем та передані відповідно до вказаного наряду-замовлення.
Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.
Більше того, в наряді-замовленні від 01.06.2017 сторони зазначили, що представник відповідача автомобіль після ремонту прийняв; претензій до комплектності автомобілю та його стану не має; з об`ємом, строками, вартістю та якістю виконаних робіт відповідач згоден (а.с.18).
При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Так, підписання замовником акту здачі-прийняття робіт (надання послуг), яким у даному випадку виступає наряд-замовлення, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги (виконані роботи).
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття послуг (виконання робіт) за зазначеним вище нарядом-замовленням від 01.06.2017 відповідачем не заявлено.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Так, у пункті 4.2. договору сторони погодили, що оплата за виконані роботи проводиться замовником по факту виконання робіт, в строк, не пізніше 3-х робочих днів після дати підписання наряду-замовлення .
У зв`язку з відсутності розрахунку за надані послуги на суму 2 575 грн. 32 коп., позивач звертався до відповідача із претензією № 329 від 26.11.2019, в якій вимагав у триденний строк з дати отримання претензії погасити вказану заборгованість (а.с.20-21).
Вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Отже, всупереч умовам пункту 4.2. договору відповідач прийняті за нарядом-замовленням від 01.06.2017 послуги на загальну суму 2 575 грн. 32 коп. у встановлені в договорі строки у повному обсязі не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 2 575 грн. 32 коп., що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Враховуючи визначені контрагентами у пункті 4.2. договору порядок розрахунків за надані послуги (виконані роботи), приймаючи до уваги їх прийняття відповідачем за нарядом-замовленням від 01.06.2017 без зауважень, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг (виконаних робіт) , з урахуванням норм частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є таким, що настав 07.06.2017 .
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем 01.06.2017 послуг (виконаних робіт) на суму 2 575 грн. 32 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 2 575 грн. 32 коп.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, у пункті 6.3. договору сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільною кодексу України, і встановлюють її в розмірі тридцяти відсотків. З дня закінчення строків сплати, передбачених розділом 4 договору, вважається, що виконавцем пред`явлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу виконавець мас право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а замовник зобов`язаний оплатити його в строк не більше 3 днів.
На підставі пункту 6.3. договору та статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 30% річних за період прострочення з 06.06.2017 по 18.12.2019 в сумі 1 960 грн. 07 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 30% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, внаслідок чого було невірно визначено граничний термін оплати та, відповідно, період прострочення. Як було встановлено судом вище граничний термін оплати наданих послуг (виконаних робіт) є 07.06.2017.
Отже, розрахунок 30% річних, здійснений позивачем та наведений у позовній заяві (а.с.5), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:
"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 30% річних, судом встановлено, що на заборгованість в сумі 2 575 грн. 32 коп. 30% річних підлягають нарахуванню в період з 08.06.2017 по 18.12.2019, які в цей період складають 1 955 грн. 83 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 30% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 955 грн. 83 коп.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Так, у пункті 6.2. договору сторони передбачили, що за прострочення оплати за договором, замовник сплачує, окрім відшкодування вартості фактично виконаних робіт, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент порушення договору, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
При цьому, судом враховано, що у пункті 6.5. договору сторони дійшли згоди, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання повинне було бути виконане .
За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.2 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 06.06.2017 по 18.12.2019 в сумі 2 112 грн. 33 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані норми частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, внаслідок чого було невірно визначено граничний термін оплати та, відповідно, період прострочення. Як було встановлено судом вище граничний термін оплати наданих послуг (виконаних робіт) є 07.06.2017.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та наведений у позовній заяві (а.с.3-4), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що на заборгованість в сумі 2 575 грн. 32 коп. пеня підлягає нарахуванню в період з 08.06.2017 по 18.12.2019, яка в цей період складає 2 108 грн. 80 коп.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені визнаються судом обґрунтованими в сумі 2 108 грн. 80 коп.
Крім того, у пункті 6.4. договору сторони передбачили, що у випадку прострочення замовником оплати відповідного наряду-замовлення згідно умов цього договору більш ніж на 10 календарних днів замовник зобов`язаний сплатити на користь виконавця штраф у розмірі суми заборгованості.
На підставі пункту 6.4 договору, за прострочення оплати понад 10 календарних днів позивач розрахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі суми заборгованості, а саме: в сумі 2 575 грн. 32 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені сума заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.
Отже, розрахунок штрафу, наведений у позовній заяві, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Судом такж враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу в сумі 2 575 грн. 32 коп. визнаються судом обґрунтованими .
В той же час, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості .
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами , згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості .
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги вартість наданих за спірним договором послуг, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності , приймаючи до уваги, що:
- загальна вартість наданих за договором 01.06.2017 послуг (виконаних робіт) становить 2 575 грн. 32 коп .;
- розмір основної заборгованості у 3,5 рази менший ніж заявлені позивачем до стягнення нарахування за її прострочення (пеня, штраф та 30% річних);
- в умовах договору сторони передбачили підвищенні відсотки річних (30%) за порушення термінів оплати товару, що у 10 разів перевищує їх розмір порівняно із визначеним у статті 625 Цивільного кодексу України (3%), що у значній мірі компенсує негативні наслідки порушення такого грошового зобов`язання; більше того такі вимоги позивача визнані обґрунтованими та задоволені судом;
- неустойка (штраф, пеня) - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення ;
- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може; отже, при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- окрім стягнення пені та штрафу позивач нараховує до стягнення 30% річних, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Отже, знову ж таки, при зменшенні розміру пені та штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;
- позивачем не було подано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення.
В той же час, судом також було враховано інтереси позивача та прийнято до уваги, що:
- позивач мав правомірні очікування на оплату наданих послуг (виконаних робіт) у повному обсязі та у строки, узгоджені сторонами у договорі;
- мав вчиняти додаткові дії щодо отримання очікуваного результату, шляхом звернення із позовом до суду.
Отже, приймаючи до уваги всі обставини справи в їх сукупності, з урахуванням правового призначення штрафних санкцій, враховуючи як інтереси позивача, так і відповідача, суд дійшов висновку про необхідність застосування приписів статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за необхідне зменшити суму пені та штрафу, які підлягають до стягнення з відповідача, на 90%, а саме:
- пені - до 210 грн. 88 коп.;
- штрафу - до 257 грн. 53 коп.
Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 210 грн. 88 коп. та штрафу в сумі 257 грн. 53 коп., з урахуванням їх зменшення, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При цьому, оскільки суд зменшує розмір неустойки (пені, штрафу), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору в цій частині, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 919 грн. 38 коп. - частина витрат по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрлада" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Косметікс"про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування та ремонт автомобілів № 500 від 07.02.2017 у загальному розмірі 9 223 грн. 04 коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Косметікс" (49000, м.Дніпро, вулиця Орловська, будинок 21; ідентифікаційний код 36839880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Укрлада" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, будинок 28; ідентифікаційний код 30979427) - 2 575 грн. 32 коп. - основного боргу, 1 955 грн. 83 коп. - 30% річних, 210 грн. 88 коп. - пені, 257 грн. 53 коп. - штрафу та 1 919 грн. 38 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 10.03.2020.
Суддя Ю.В. Фещенко
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 10.03.2020 |
Оприлюднено | 11.03.2020 |
Номер документу | 88107037 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Фещенко Юлія Віталіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні