Рішення

від 27.02.2020 по справі 908/3129/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 15/212/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2020 Справа № 908/3129/19

м.Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, розглянувши матеріали

за позовом Приватного підприємства Амтек-А , 69001, м. Запоріжжя, бул. Шевченка, буд. 4

до відповідача Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод , 69093, м. Запоріжжя, вул. Гладкова, буд. 2

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участю секретаря судового засідання Осоцькому Д.І.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача - Дерев`янко Л.Л., адвокат, довіреність № б/н від 16.09.2019;

ОСОБА_6., директор;

від відповідача - не з`явився.

Суть спору

07.11.2019 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Приватного підприємства Амтек-А , м. Запоріжжя до відповідача Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод , м. Запоріжжя:

- про усунення Приватному підприємству Амтек-А перешкоди у користуванні майном, щодо якого встановлений сервітут - земельною ділянкою площею 0,2914 га по вул. Гладкова, 2 у м. Запоріжжя - шляхом спонукання Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод забезпечити безперешкодний доступ Приватного підприємства Амтек-А у виді проходу, проїзду по земельній ділянці щодо якої встановлено сервітут до земельної ділянки площею 0,3552 га, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гладкова, 2 кадастровий номер 2310100000:04:011:0023, необхідний для провадження господарської діяльності;

- про усунення Приватному підприємству Амтек-А перешкоди у користуванні майном, щодо якого встановлений сервітут - земельною ділянкою площею 0,2914 га по вул. Гладкова, 2 у м. Запоріжжя - шляхом заборони Приватному акціонерному товариству Запорізький кабельний завод встановлювати будь-які обмеження Приватного підприємства Амтек-А у проході і проїзді до земельної ділянки площею 0,3552 га, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гладкова, 2 кадастровий номер 2310100000:04:011:0023, необхідний для провадження господарської діяльності.

07.11.2019 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу розподілено судді Горохову І.С.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.11.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3129/19, присвоєно справі номер провадження 15/212/19. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 03.12.2019 о/об 10 год. 20 хв.

Ухвалою суду від 03.12.2019 підготовче засідання відкладалось на 18.12.2019 о/об 10 год. 20 хв.

Ухвалою суду від 18.12.2019 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів - до 09.02.2020 включно. Підготовче засідання відкладено на 21.01.2020 о/об 09 год. 40 хв.

Ухвалою суду від 21.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/3129/19 до судового розгляду по суті на 04.02.2020 о/об 11 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 04.02.2020 у судовому засідання оголошувалась перерва до 27.02.2020 о 14 год. 10 хв.

Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно - апаратного комплексу Оберіг .

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що Приватне підприємство Амтек-А є орендарем земельної ділянки площею 03552 га, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гладкова, 2. Вказана земельна ділянка, знаходиться в межах земельної ділянки площею 11,3128 га, що знаходиться в користуванні Публічного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод . На орендованій земельній ділянці розташований належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомого майна - будівля ділянки кольорового лиття. У зв`язку з тим, що земельна ділянка позивача знаходиться в середині меж земельної ділянки відповідача, прохід та проїзд до земельної ділянки позивача можливий лише через земельну ділянку відповідача. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі 908/3270/14 позивачу встановлено право земельного сервітуту щодо спірної земельної ділянки. У зв`язку з не виконанням відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/3270/14 та систематичним порушенням права користування (сервітуту) позивача, шляхом вчиненням перешкод проходу та проїзду представникам позивача по об`єкту сервітутного права, позивач позбавлений можливості реалізувати правомочності надані вказаним рішенням та вимушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

У судовому засіданні 27.02.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач у призначені судові засідання 03.12.2019, 18.12.2019, 21.01.2020, 04.02.2020 та 27.02.2020 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив. Про час та місце слухання справи повідомлявся у встановленому порядку шляхом направлення відповідних ухвал на адресу, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 69093, м. Запоріжжя, вул. Гладкова, буд. 2, що відповідає вимогам ст. ст. 120, 242 ГПК України. Клопотань про розгляд справи без уповноваженого представника або про відкладення розгляду скарги на адресу суду не надходило.

Проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві від 02.12.2019, в обґрунтування якого зазначив, що рішення суду про встановлення земельного сервітуту, є таким, що не підлягає виконанню з боку відповідача, оскільки ним встановлено право позивача на користування земельною ділянкою, а не зобов`язання відповідача вчинити певні дії. Щодо конфліктної ситуації, що сталась 08.08.2018, пояснив, що остання виникла у зв`язку із відсутністю у осіб, які намагались пройти на територію ПрАТ ЗКЗ будь-яких документів, в тому числі, підтверджуючих їх працевлаштування у ПП Амтек-А . На думку відповідача, позивачем не надано належних та допустимих доказів протиправної поведінки посадових осіб відповідача щодо перешкоджання реалізації позивачем свого права користування земельним сервітутом. Більш того, вважає, що такі доводи позивача спростовуються журналом реєстрації відвідувачів та працівників ПП Амтек за 2017-2019 роки, який містить дані про щоденний вхід та вихід працівників ПП Амтек-А через контрольно-пропускний пункт ПрАТ ЗКЗ за вказаний період.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відповідь на відзив від 16.12.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п. 2).

Отже, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце призначеного судового засідання, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи документами.

В судому засіданні 27.02.2020 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.

Заслухавши доводи представників позивача, суд установив наступне.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 року у справі № 908/3270/14 позовні вимоги ПП Амтек-А задоволено. Встановлено Приватному підприємству Амтек-А право земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,2914 га по вул . Гладкова, 2 в м. Запоріжжя, користувачем якої є Приватне акціонерне товариство ЗЗапорізький кабельний завод на підставі Державного акту на право постійного користування І-ЗП №000564 від 29.06.1995 року.

Визначено істотні умови сервітуту:

1. Об`єкт сервітутного права (площа, на яку поширюється земельний сервітут) - 0,2914га в межах відповідно до Додатку №1 до висновку експерта № 2192 від 22.03.2016 року І варіант встановлення сервітуту ;

2. Вид сервітуту - право проходу співробітників ПП Амтек-А , проїзду на будь-якому виду транспортного засобу, стоянка транспорту для завантаження/розвантаження;

3. Строк сервітуту - до 2032 року (на час дії договору оренди землі ПП Амтек-А );

4. Плата за користування сервітутом, яка складається із суми компенсації податку на землю та суми амортизації ділянки дороги під сервітутом. пропорційно розміру обтяженої земельної ділянки, складає 2524,78 грн. (без ПДВ) на місяць.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 908/3270/14 вказане рішення залишено без змін.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами відкритих торгів Приватне акціонерне товариство Амтек-А придбало, а з 27.03.2013 року набуло право власності на ділянку кольорового лиття інвентарний № 6 загальною площею 1888,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гладкова, 2.

15.01.2014 року між Запорізькою міської радою (Орендодавець) та Приватним підприємством Амтек-А (орендар) укладено договір оренди землі № 201404000100003, за умовами якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,3552 га для розташування ділянки кольорового лиття, яка знаходиться: м . Запоріжжя, вул. Гладкова, 2 , кадастровий номер земельної ділянки - 2310100000:04:011:0023. На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: будівлі ділянки кольорового лиття орендаря. Договір укладено до 30.10.2032 року.

Земельна ділянка площею 0,3552га, орендарем якої є ПП Амтек-А , знаходиться в межах земельної ділянки площею 11,3128 га, що знаходиться в користуванні Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод .

Встановлені обставини згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують доказування.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 93746152 від 04.08.2017 встановлене рішенням суду право користування (сервітут) позивача з 04.08.2017 зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно під номером 21737098.

У поданому позові позивач вказує, що відповідач Приватне акціонерне товариство Запорізький кабельний завод перешкоджає у користуванні відповідним майном, зазначає, що відповідачем не виконуються умови встановленого рішенням суду сервітуту, створюються перешкоди для проходу і проїзду позивача по об`єкту сервітутного права - земельній ділянці, користувачем якої є відповідач. Вказані дії полягають у прямій забороні підлеглим працівникам охорони заводу пропускати представників Приватного підприємства Амтек-А до земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут. У зв`язку з чим позивачем неодноразово викликалась Національна поліція України до контрольно-пропускного пункту Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод для фіксації факту перешкоджання виконання рішення суду і вжиття заходів до службових осіб Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод з приводу умисного невиконання цими особами рішення суду.

На підтвердження здійснення перешкод у користуванні майном позивач надав звернення до Національної поліції України, а саме заяву до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 28.04.2017 (зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за №ЕО 11451), заяву до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 28.05.2017 (зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за №ЕО 14016), заяву до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 25.05.2017 (зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за № ЕО 14224), заяву до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 08.08.2018 (зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за № ЕО 23415), заяву до Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області від 24.04.2019 (зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення за № ЕО 10888).

Листом вих. №10219/04/6-2019 від 30.10.2019 Слідче управління ГУНП в Запорізькій області повідомило Приватному підприємству Амтек-А , що вказані факти звернень зареєстровано в журналі єдиного обліку і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення у Дніпровському ВП ГУНП в Запорізькій області. За матеріалами звернень прийнято рішення на підставі Закону України Про звернення громадян .

Крім іншого, на підтвердження невиконання відповідачем обов`язку утримуватись від дій, які перешкоджають позивачу в користуванні наданим рішенням суду правом земельного сервітуту позивачем надано заяви свідків ОСОБА_1 від 12.12.2019, ОСОБА_2 від 11.12.2019, ОСОБА_3 від 11.12.2019, ОСОБА_4 від 11.12.2019, ОСОБА_5 від 11.12.2019, ОСОБА_6 від 12.12.2019.

Предметом спору у даній справі є спірні правовідносини право позивача вимагати усунення перешкод у здійсненні ним правомочностей власника, а саме права користуватись відповідним майном на суміжній земельній ділянці та наявність у відповідача обов`язку не чинити такі перешкоди.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Враховуючи обставини про право Приватного підприємства Амтек-А земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,2914 га, користувачем якої є Приватне акціонерне товариство Запорізький кабельний завод , встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/3270/14, яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2017, залишено без змін.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

Приписами статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частиною 1 статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (частина 4 статті 98 ЗК України).

Статтею 100 Земельного кодексу України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Аналогічні положення викладено у ст. 20 Господарського кодексу України, відповідно до якої кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, визначено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини 1 ст. 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частинами 1, 4 ст. 147 Господарського кодексу України, майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у ст. 20 цього Кодексу.

Як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд вважає за необхідне вказати, що право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто, особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Норма ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України закріплює за власником (користувачем) право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою, звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зазначена норма гарантує власнику (титульному володільцеві) можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. Таке правило відповідає особливому характеру права власності як його абсолютного права.

Відповідно до змісту ст. ст. 16, 21, 39, 393 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, серед іншого, самостійними способами захисту прав і охоронюваних законом інтересів землекористувача є усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою (негаторний позов).

У разі порушення своїх прав власник чи титульний володілець, згідно зі ст. 391 Цивільного кодексу України, має право зокрема вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Суд зазначає, що право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Законодавець встановлює, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Предмет негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).

З цього приводу, суд зазначає, що усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов`язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Відповідно до положень ст. ст. 391, 396 Цивільного кодексу України, позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Відповідно до ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За відсутності протиправного характеру дій відповідача виключається можливість задоволення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном. У такому разі позивач для задоволення потреби у доступі до свого нерухомого майна повинен вжити заходів для встановлення земельного сервітуту або іншим способом отримати право користування земельною ділянкою

Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/3270/14 встановлено Приватному підприємству Амтек-А право земельного сервітуту щодо земельної ділянки площею 0,2914 га по АДРЕСА_2 , користувачем якої є Публічне акціонерне товариство Запорізький кабельний завод на підставі Державного акту на право постійного користування І-ЗП № 000564 від 29.06.1995. Вказаним рішенням визначені істотні умови сервітуту.

Таким чином, позивач шляхом встановлення земельного сервітуту у судовому порядку відносно земельної ділянки площею 0,2914 га вже реалізував своє право на усунення перешкод у користуванні майном, яке належить йому на праві власності. Повторне усунення перешкод в даному випадку вже є неможливим.

Будь-який варіант сервітуту щодо права користування земельною ділянкою може призвести до певних незручностей в користуванні та експлуатації земельною ділянкою для обох сторін. При встановлені відповідного сервітуту сторони не позбавлені можливості в подальшому врегулювати певні розбіжності щодо окремих умов сервітуту, а саме узгодити порядок та умови експлуатації, несення витрат через прохід та проїзд земельною ділянкою та ін.

Разом з тим, у даній справі не встановлено на підставі належних та допустимих доказів врегулювання певних деталізуючих умов сервітуту, як то процедуру проходу співробітників Приватного підприємства Амтек-А із зазначенням осіб, які працюють на підприємстві, проїду на будь-якому виду транспортному засобі (надання інформації про транспортні засоби, які проїжджають або будуть проїжджати), стоянка транспорту для завантаження/розвантаження (надання інформації про відповідні транспортні засоби для зазначеної мети). Надання такої інформації, на думку суду, є необхідним, оскільки територія Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод є режимним об`єктом з власною охороною і без додержання умов погодження проїзду або проходу через контрольно-пропускний пункт, навіть за умови встановленого сервітуту є неможливим.

Позивач певний проміжок часу звертався до Генерального директора Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод ОСОБА_13 з погоджувальними листами та проханням забезпечити доступ персоналу до майна, яке належить Приватному підприємству Амтек-А , а саме: лист від 22.03.2017 № 22/03-1 особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; від 02.04.2018 № 001/02-04 особа Усатий І.М.; лист від 04.06.2018 № 001/04-06 особа ОСОБА_10 ; лист від 05.07.2018 № 001/05-07 особа ОСОБА_11 ; лист від 14.02.2019 № 18-02/1 щодо проходу інспекторів ПАТ Запоріжжяобленерго та ТОВ Асуенергоатом для розпломбування та подальшого пломбування прибору обліку; від 27.04.2019 № 001/27-04 особа ОСОБА_12

Приватним акціонерним товариством Запорізький кабельний завод в якості доказу забезпечення доступу вказаних осіб на територію Приватного підприємства Амтек-А надано Журнал реєстрації відвідувачів та працівників Приватного підприємства Амтек-А за 2017 - 2019 р.р., що ведеться охороною Приватного акціонерного товариства ЗКЗ , з якого вбачається фіксація щоденного входу/виходу відвідувачів та працівників Приватного підприємства Амтек-А через контрольно-пропускний пункт Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод починаючи з 01.01.2017 по 27.11.2019 включно.

Відносно інших осіб, яких не було пропущено через прохідну Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод та заяви свідків яких долучено до матеріалів справи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , будь-які докази погодження необхідності проходу або проїзду на територію Приватного підприємства Амтек-А позивачем не надано.

ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не є співробітниками Приватного підприємства Амтек-А та виконували на підприємстві роботи за господарськими договорами, а саме: на проведення робіт з ремонту металургійного обладнання ПП Амтек-А ; на виконання налагоджувальних робіт на ділянці кольорового лиття; підряду на виконання будівельно-монтажних робіт на адміністративній будівлі; виконання робіт з монтажу системи охорони і відеоспостереження в адміністративному і виробничому приміщеннях.

Ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя у справі № 334/8040/19 провадження № 1-кс/334/4103/19 якою скасовано постанову старшого слідчого СВ Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 19.05.2018 про закриття кримінального провадження № 12017080050003304 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 382 КК України не є належним доказом в підтвердження протиправності дій відповідача, оскільки даний процесуальний документ не встановлює фактів та винних осіб у кримінальному провадженні.

Щодо заяви свідка ОСОБА_6 необхідно зазначити, що вперше право користування (сервітут) було зареєстровано 22.05.2017. В подальшому 04.08.2017 проведено повторну реєстрацію права користування (сервітут) про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відтак, до дати реєстрації права користування (сервітуту) посилання на вчинення відповідачем протиправних дій є безпідставним.

Осіб ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 було не допущено через прохідну Приватного акціонерного товариства Запорізький кабельний завод за відсутності попереднього погодження для такого відвідування.

Заяви до Дніпровського відділу ГУНП в Запорізькій області від 28.04.2017, 23.05.2017, 25.05.2017, 08.08.2017, 24.04.2019, лист заступника начальника слідчого управління ГУНП в Запорізькій області від 30.10.2019 № 10219/04/6-2019 не є належними доказами в підтвердження протиправної поведінки відповідача, оскільки свідчать лише про звернення з відображенням певних подій за відсутності завершеного кримінального провадження та притягнення винних осіб до відповідальності.

Інші обставини на які в заяві свідка посилається ОСОБА_6 наведені в обґрунтування позову.

Господарський суд зазначає, що за змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 12 зазначеного Кодексу передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Загальні правила щодо виконання цивільних обов`язків, межі виконання та підстави звільнення від таких обов`язків унормовані ст. 14 ЦК України.

Під цивільним обов`язком розуміється вимога від суб`єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов`язку становлять такі вимоги: поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов`язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов`язаної особи у випадку невиконання цивільного обов`язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов`язок.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

У зв`язку з наведеним, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, надану судом правову кваліфікацію доказам, які подані сторонами з урахуванням правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд дійшов висновку, що фактичні обставини у справі, встановлені судом під час її вирішення, вказують на відсутність правових підстав для зобов`язання ПрАТ Запорізький кабельний завод усунути перешкоди в користуванні майном щодо якого встановлений сервітут.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено того факту, що дії відповідача створюють позивачеві перешкоди щодо здійснення ним права користування і розпорядження своїм майном.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Згідно із ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами ст. 1 Закону України Про судовий збір визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при подачі позову до господарського суду було сплачено судовий збір згідно квитанції № 1 від 15.10.2019 у розмірі 4970,60 грн.

Судом встановлено, що сума судового збору, що підлягає сплаті за вказаним позовом становить 3842,00 грн (як за дві немайнові вимоги 1921,00*2), тобто позивачем було внесено судовий збір у більшому розмірі ніж встановлено законом, переплата судового збору складає 1128,60 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Враховуючи наведені приписи ГПК України, Закону України Про судовий збір суд дійшов висновку, що питання про повернення 1128,60 грн переплаченої суми судового збору позивачу буде вирішено судом за наявності відповідного клопотання позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 86, 202, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив

У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 березня 2019 року.

Суддя І. С. Горохов